Становлення демократії в Україні

Сумський кооперативний  технікум

 

 

 

 

 

 

Реферат з дисципліни Людина і світ

на тему:

«Становлення  демократії в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка

Групи 924 – ТКМ Шкиря Інна

 

 

2012

План

 

 

1.Вступ. Поняття демократії. Суть та основні принципи.

2.Законодавча база України щодо прав і свобод громадян.

3.Становлення демократичної держави.

4. Сучасне положення демократії України в різних сферах життя.

5.Висновки.

 

1. Вступ. Поняття демократії. Суть та основні принципи.

 

Демократія (з грец. δῆμος + κράτος = народ + влада = «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).

Іноді демократію визначають також  як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою  інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем  народу, силами народу і для народу».

Термін «демократія» походить з  давньогрецької мови (грец. δῆμοκρατία, dēmokratía) і буквально означає «влада народу», хоча у новогрецькій грец. Δημοκρατία отримала нове значення і використовується на позначення республіки як форми державного правління.

Саме слово «δῆμοκρατία» сформувалося в середині 5 - на початку 4 століття до нашої ери зі слів грец. δῆμος (dêmos, «народ») та грец. κράτος (krátos, «влада») для того, щоб позначити політичну систему, яка тоді існувала у деяких грецьких містах-державах.

Щоб демократія стала у суспільстві  новою діючою системою влади, важливо  щоб люди не тільки розуміли сутність її основних принципів, а й були згідні жити згідно з цими принципами –  самостійно, без постійної опіки, всесильної влади, з усією повнотою відповідальності.

Наша країна не дуже багата демократичними традиціями. По суті, протягом всього періоду  радянського тоталітаризму в  Україні не розвивалися елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства  та особистості. На сьогоднішньому етапі  важливо не прискорювати штучними засобами процес демократизації суспільного  життя, проте не варто і гальмувати його схожими методами. Демократія має визрівати на національному  ґрунті поступово і послідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою  розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.

Основними передумовами формування демократичного суспільства в Україні є:

- розширення економічної свободи;

- радикальна зміна інститутів  суспільства, усієї системи цінностей  й психології людей, які породила  тоталітарна система;

- підвищення рівня політичної  дисципліни і політичної культури  громадян;

- встановлення ефективного контролю  суспільства над політикою можновладців;

- подолання економічних проблем.

Динамізм демократичних процесів в Україні залежить від рівня:

- політичної активності громадян;

- економічної, соціальної й політичної  стабільності суспільства;

- співвідношення політичних сил;

- розвитку національної ідеї  та правосвідомості.

Сучасна модель демократії – плюралістична. Це система представницького правління, за якою парламентарі обираються народом  і є відповідальними перед  ним.

Сучасною політичною наукою та всією  громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики:

- оптимальне поєднання класового  й загальнолюдського, універсального  й національного;

- гуманістична спрямованість, подолання  технократизму, насильства, злочинності;

- демократизм і моральність  у здійсненні політики;

- громадянськість і патріотизм.

Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

- конкретно історичні умови  розвитку соціуму, геополітичні  умови й географічне розташування  держави;

- рівень участі чи відчуження  населення щодо влади й державно-суспільних  справ;

- спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та  правової свідомості;

- етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку;

- відповідність політичних ідеалів  і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного  суспільства, а також принципам  гуманізму й соціальної справедливості;

- реальна міжнародна ситуація  і ставлення до держави світової  громадськості.

 

2. Законодавча база України щодо прав і свобод громадян.

 

У Декларації про державний суверенітет  України від 16 липня 1990 р. і в звертанні  Верховної Ради України “До парламентів і народів світу ” 5 грудня 1991р. підкреслювалося, що в сім’ю цивілізованих країн бажає ввійти нова, демократична, правова держава, що ставить своєю метою, зокрема, реально забезпечити права, свободи людини і громадянина й зобов´язується строго дотримуватись загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних стандартів в області прав і свобод людини.

Конституція України 1996 р. є у визначеній мірі зразком сучасного конституціоналізму в питаннях прав і свобод людини і громадянина. Людина, її життя, честь  і достоїнство, недоторканність  і безпека визнані в Конституції (ст. 3) найвищою соціальною цінністю. Права  і свободи людини і їхньої гарантії визначають зміст і спрямованість  діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Ствердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Виходячи з цієї концепції, у діючій Конституції України  правам, свободам і обов’язкам людини і громадянина присвячений спеціальний  розділ. Цей розділ є одним з  найважливіших у Конституції  і містить біля третини її змісту.

Конституція України включила всі  основні положення міжнародно-правових актів про права людини і перш за все Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про цивільні і політичні права і Міжнародного пакту про економічні, соціальні  і культурні права, що є одним  з найбільш значних досягнень  людства XX в. у гуманітарній сфері, сьогоденням  людським виміром ”, мірою людського  достоїнства.

Конституція всебічно гарантує права  і свободи, передбачає механізм їх забезпечення і захисту. Про це свідчить насамперед система конституційних нормативно-правових гарантій прав і свобод, зокрема, юридичній  відповідальності за порушення прав і свобод, невід’ємності і непорушності прав і свобод, їхньої невичерпності, недопустимості скасування, звуження змісту й обсягу існуючих прав і  свобод.

Одним з найбільших досягнень у  гарантуванні прав і свобод є передбачена  Конституцією система організаційно-правових гарантій, з яких особливо важлива  роль відведена Президенту України, Верховній Раді України, органам  виконавчої влади й органам місцевого  самоуправління, судам, прокуратурі  й Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

Поряд з національними гарантіями Конституція передбачила можливість використання і міжнародно-правових гарантій. Згідно ст. 55 Конституції  України кожний має право після  вичерпання всіх національних засобів  правового захисту звернутися за захистом своїх прав і свобод у  відповідні міжнародні судові установи чи у відповідні органи міжнародних  організацій, членом учасницею яких є Україна.

Додатковою гарантією захисту  прав і свобод людини є також міжнародні механізми захисту прав, до яких приєдналася Україна. Важливим кроком у цьому напрямку стала ратифікація 17 липня 1997 р. Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. Відтепер громадяни України одержали можливість звертатися за захистом своїх  порушених прав у Європейський суд  по правах людини. Крім того, приєднавши в 1990 р. до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про цивільні і політичні права 1966 р., Україна також визнала і компетенцію Комітету ООН по правах людини щодо розгляду індивідуальних скарг громадян України на порушення їхніх прав і свобод, гарантованих цим пактом.

Конституція України юридично ліквідувала  всі нормативні перешкоди на шляху  до забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проголосивши, що норми  Конституції України є нормами  прямої дії і що звертання в  суд для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина  безпосередньо на підставі Конституції  України гарантується.

Здійснюючи конституційний контроль, Конституційний Суд України дуже впливає на діяльність органів державної  влади в сфері дотримання і  захисту прав людину і громадянина, насамперед у сфері нормо творчості (законодавства), приймаючи рішення  про невідповідність тих чи інших  правових актів чи їхніх окремих  положень Конституції, даючи тлумачення конституційних норм при розгляді конкретних справ і здійснюючи офіційне тлумачення Конституції і законів України, що стає обов’язковим для всіх суб’єктів  права.

Історія не любить експериментів, надто  дорого вони коштують народові. Тому країна, яка пережила трагедію одного великого соціального експерименту, вкрай  обережно, нерішуче йде на новий, хоча він і обіцяє в перспективі  блага сучасної демократичної цивілізації. Тому нині так важко й непослідовно йдуть процеси розбудови держави  на демократичних засадах, формування демократичної свідомості суспільства  та особистості. У цьому полягає  одна з головних ознак становлення  демократії в Україні.

 

 

3. Становлення демократичної держави.

 

Історія засвідчує, що демократичні рухи можуть породжувати диктатури або  сприяти їм. Тому найглибшою помилкою демократичних сил України є  те, що вони розуміють власну демократію як найвищу мету соціального та національного  відродження. Це означає, що оволодіння владою може стати головним орієнтиром демократичного процесу. В результаті матимемо владу для влади, що підмінятиме  всі інші цінності. До речі, коли демократію вважають метою, то в боротьбі за неї  можуть бути застосовані — й так  було в історії не один раз —  засоби, дуже далекі від демократичних.

Відомо, що голодних і бідних значно більше приваблюють слова тих, хто  обіцяє їх нагодувати, ніж риторика про демократію. Тому вони не проти "продати" свої демократичні права  навіть тоталітарним режимам, якщо ті обіцяють їжу та національну злагоду. Одним із прямих наслідків бідності є руйнація демократії. Злидні —  це каталізатор для могильників  демократії.

Тому нині, коли більшість населення  нашого суспільства також опинилася  на межі бідності та злиднів, украй  необхідно знайти шляхи збереження демократичного вибору й засоби протистояння диктатурі. Становище ускладнюється  тим, що наша власна історія не дуже багата демократичними традиціями, а  історичний досвід показує: коли в країні, де не було тривалого розвитку елементів  особистих свобод і правової держави, намагаються створити механізм, який відразу ж зміг би забезпечити  участь народу в управлінні, то це, як правило, призводить до деспотизму.

Головною передумовою руху до демократичної  держави є розширення економічної  свободи, що, в свою чергу, передбачає зміни не тільки інститутів суспільства, а й усієї системи цінностей  і психології людей, а це надто  тривалий і важкий процес.

Щоб демократія стала в суспільстві  реально діючою системою влади, важливо, щоб люди не тільки розуміли сутність її головних принципів, а й були згодні жити згідно з цими принципами —  самостійно, з усією повнотою відповідальності, без постійної опіки всесильної влади. Далеко не завжди такий спосіб життя створює людині емоційний  комфорт. За право вибору доводиться розплачуватися відповідальністю, за рівність можливостей — критичним  поцінуванням своїх здібностей, за свободу — невизначеністю. Таку високу ціну не завжди можуть сплачувати навіть ті люди, які живуть у стабільних суспільствах із багатими демократичними традиціями. А в умовах нестабільності й хаосу, коли на очах руйнується звичний  спосіб життя, навряд чи можна сподіватися  на громадську згоду щодо дальшого просування до демократії.

Сама ідея демократії починає сприйматися  людьми як надто далека від того суспільства, в якому доводиться вирішувати загальні проблеми. Демократія у нас не змогла стати реальністю, а залишилася на рівні "модної" ідеї. Як тут не згадати попередження Конфуція про те, що "коли слова  втрачають свої значення, то народ  втрачає свободу". Відбувається розкол масової свідомості, в якій жодна  з альтернатив не дістає безперечної  підтримки. До того ж майбутнє політичне  обличчя України розглядається політичними партіями по-різному й досить часто декларативно.

Як переконує досвід багатьох країн  Заходу, рух до демократії можливий тільки шляхом обмеження влади, а  рушійною силою й принциповим  носієм цього обмеження завжди був  середній клас, який формується в результаті фундаментальних соціально-політичних та економічних перетворень. Важлива роль у цьому процесі належить малим підприємствам, кооперативам, біржам та ін. Тільки шляхом заохочення, а не забороною, не обмеженнями чи надмірними податками формується цей клас. У нас іще тільки з’являються паростки цього соціального явища, а тому необхідно, щоб нинішні структури влади всіляко сприяли його розвиткові. До того ж процес збагачення деяких груп населення йде за рахунок спекуляції, хабарництва та мафіозних структур.

Неодмінною передумовою демократизації суспільства є встановлення контролю суспільства над політикою, бо там, де народ не контролює уряд, там  уряд контролює народ, не даючи йому розвиватися. Незважаючи на всі попередні  невдалі спроби реорганізації виконавчих структур, уряд має досить сил і  засобів для того, щоб виконувати саме цю, контролюючу функцію.