Соціологія

    Два приклади: Індія і Південна Африка. Багато аграрних суспільств – представники кастової системи. Одним із прикладів є Індія. В Індії система каст складається із чотирьох рівнів: брахман, кшатрій, вайшья і шудра.

    Касти також відіграли важливу роль в Південній Африці. Донедавна  політика апартеїду в цій країні забезпечувала 5 млн африканців європейського походження багатство і владу, дозволяючи домінувати над більш ніж 35 млн чорношкірих жителів країни.

    В кастовій системі сам факт народження людини передбачає її подальше життя. По-перше, традиційним кастовим групам відповідають відповідні професії, тому на протязі багатьох поколінь члени однієї роботи виконують роботу одного типу. В Південній Африці європейці все ще займають більшу частину престижних робочих місць, а багато африканців займаються некваліфікованою фізичною працею.

    По-друге, підтримці строгого кастового порядку  сприяє інститут шлюбу, відповідно до якого подружжя має належати до однієї категорії , «змішані» шлюби заборонені. Оскільки потім виникає проблема щодо віднесення дітей до певної категорії.

    По-третє, кастові норми наказують людям залишатися серед «собі подібних».

    Нарешті кастові системи спираються на сильні культурні переконання. Індійська  культура побудована на тому, що людина зберігає свою по життєву приналежність  до певного роду професії, не зважаючи на те, якою є ця професія. І хоча в Південній Африці апартеїду вже нема, проте там досі зберігається розподіл професій для «білих» і «чорних».

2. Класова система.

    Класова система – це соціальна стратифікація, заснована як на походженні людини, так і на індивідуальних досягненнях.

    Класова система більш відкрита для людей, які отримали освіту і певні навики, характерна соціальною мобільністю. Соціальна мобільність стирає класові відмінності, тому навіть близькі родичі можуть мати різне соціальне положення. Межі стираються також тоді, коли люди переїжджають в іншу місцевість, або із села в місто з метою отримання роботи. Як правило, приїжджі погоджуються на низькооплачувану роботу, просуваючи інших по соціальній драбині.

    Поділ людей за расовими, статевими ознаками або соціальному походженню в індустріальних і постіндустріальних суспільствах вважається неправильним, всі володіють рівними політичними правами і рівні перед законом. Крім того,  в суспільствах, де рівень доходів високий, професія людини не визначається її походженням, а являється предметом її особистого вибору.  

    Мерітократія. В порівнянні з традиційними суспільствами, де каста є нормою життя, індустріальне суспільство рухається до мерітократії – соціальної стратифікації, заснованої на індивідуальних досягненнях. Сприяючи розвитку мерітократії, індустріальні суспільства прагнуть встановити рівність можливостей, при тому очікуючи появу неоднакового результату.

    Якби  панувала повна мерітократія, соціальне  розшарування повністю залежало б від  можливостей і досягнень людей. Така система відрізнялась би високою соціальною мобільністю, і в ній стирались би соціальні категорії, в міру того як люди постійно просувались би по ієрархії уверх або вниз. Незважаючи на високу економічну ефективність мерітократії, у неї є й такі недоліки, як втрата значення сім’ї та інших соціальних груп.

    Тому  сучасні суспільства прагнуть поєднати класову, кастову системи і мерітократію.

    4. Стратифікаційні  системи країн  світу. 

    Система Великобританії. Граним прикладом, як в класовому суспільстві поєднуються ознаки каст і мерітократії, є Великобританія.

    У сучасній Великобританії існує класова  система, навіть якщо вона все ще має  певний відтінок феодального минулого. Невелика група британців володіє  маєтками, які перейшли до них у  спадок. Незважаючи на те, що монарша сім’я  і палата лордів, яка складається із дворян, все ще при владі, проте всі владні повноваження поступово переходять до палати общин, яка формується на основі виборності, що і засвідчує все більший вплив особистих досягнень у соціальній стратифікації англійського суспільства.

    Приблизно чверть британців відносяться до «середнього класу». У багатьох відносно великий дохід, отриманий від  бізнесу і роботи, і вкладений  у акції та облігації.

    Близько половини жителів Великобританії за своїм положенням знаходяться нижче середнього класу, вважають себе «робочим класом», отримуючи доходи від фізичної праці.

    Чверть  великобританців – «нижчий клас», позбавлений всіляких привілегій, соціальних та економічних благ.

    Сучасна британська класова система поєднує в собі елементи кастової системи і мерітократії, в результаті чого суспільство значною мірою стратифіковано, положення людей значною мірою нерівне, в той же час частина із них переходить вгору і вниз по соціальній драбині.

    Японія. Феодальна Японія представляла собі традиційне суспільство з строгою кастовою системою; населення поділялося на знань і бідняків; вся повнота влади належала імператорській сім’ї, імператор ототожнювався з божеством.

    Нижче аристократії розташовувалась каста  воїнів «самураїв». Більша частина населення Японії належала  до простолюдинів, які займалися важкою фізичною працею. На дні соціальної структури  знаходилися буракуміни, контактів з якими уникала як знать, так і звичайні люди.

    До 1860-х років знать зрозуміла, що Японія не може ввійти в сучасну індустріальну еру із її традиційною кастовою системою. По мірі того, як Японія ставала відкритою для всього світу, її кастова система ставала не такою суворою. У 1871 році була офіційно скасована соціальна категорія буракумнів, хоча і сьогодні інше населення Японії уникає деяких нащадків цієї касти.

    Соціальна стратифікація в Японії сьогодні значно відрізняється від давньої  кастової системи. Сьогодні японське суспільство  складається із «верхнього», «середнього» і «нижчого» класів. Але між ними немає ніяких стійких меж, і будь-хто може перейти із одного класу в інший. Але оскільки японці високо цінують свої традиції, соціальне походження значною мірою впливає на соціальне положення індивіда. Окрім того, в Японії все ще зберігається гендерна нерівність, хоча законодавчо і закріплена рівність між чоловіком та жінкою.

    Колишній  Радянський Союз. Ліквідувавши приватну власність на ресурси, чиновники заявили, що створили безкласове суспільство. Проте аналітики за межами  СРСР скептично відносилися до цієї заяви. Вони вказали, що за професійною діяльністю радянські люди фактично діляться на чотири нерівні категорії. На вершині соціальної ієрархії перебували високі посадові особи, або апаратники. Далі розміщувалася радянська інтелігенція, або чиновники нижчого рангу, вчені, лікарі, викладачі вузів та інженери. Нижче – робочі, а на найнижчому рівні – селяни.

    Ці  категорії людей різний рівень життя, тому в колишньому СРСР не було абсолютно  безкласового суспільства. Але державний  контроль над заводами, землею, вузами і лікарням дійсно зменшував соціальну нерівність в порівнянні з такими капіталістичними країнами, як США. [5] 

    5. Сучасна стратифікація суспільства в Україні

    Сучасне українське суспільство як об’єкт стратифікаційного аналізу має  ряд особливостей. Перехід від адміністративно-командної до ринкової системи виявився у різкій зміні критеріїв стратифікації, рекомбінації елементів соціальної структури, сприяв появі нових верств і груп, позначився на соціальній самоідентифікації індивідів. 

    Класично  в структурі українського суспільства  можна виділити шість верств. Проаналізуємо  соціальний портрет всіх верств населення.

    Вища  та середня класична верства. За своїм статним характером нагадує вищу та середню верстви західного суспільства. Назва цієї верстви пояснюється перш за все тим, що більшість індивідів, які її утворюють, характеризуються високими економічними показниками. Ця верства акумулює у своїй власності найбільшу частку продуктивного майна, якщо порівняти з іншими верствами, адже володіє переважно майном, характерним для малого ат середнього бізнесу. Сім’ї цієї верстви володіють також і на високому рівні й непродуктивним багатством (дорогий та модний одяг, необхідна побутова техніка високого класу). Джерелом доходу для більшості (76,1%) є заробітна плата. Доходи від підприємницької діяльності отримує 41,3%, дивіденди від цінних паперів – 15,2%.

    Якщо  говорити про позиціонування верстви  у владному полі нерівності, то і  в ньому вона має високі статутні показники. Це здебільшого керівники  організацій, підрозділів та установ.  За походженням верства доволі неоднорідна: вона складається з вихідців з міських сімей з високим і середнім рівнем доходів, а також вихідці із сільських місцевостей з вищою професійною освітою.

    Верства висококваліфікованих спеціалістів-професіоналів. Має найменшу частку (3,9%) у структурі українського суспільства. За рівнем доходів верству можна вважати середньо дохідною за рівнем доходів в сучасній Україні. Доходи людей цієї верстви тяжіють до рівня середньої заробітної плати в Україні. Три чверті цієї верстви мають низькі показники володіння продуктивним майном. За цією характеристикою верства наближається до західного нового середнього класу. Основним джерелом доходу представників даної верстви є заробітна плата.

    Дещо більше як 70% представників цієї групи посідають за місцем зайнятості позицію висококваліфікованих спеціалістів з вищою освітою, 16,1 % виконують функцію керівників організацій, фірм чи їх підрозділів. За соціальним походженням 74,2% верстви є вихідцями із сімей міської інтелігенції.

    Верства службовців, спеціалістів і менеджерів. Посідає середні щаблі в соціальній ієрархії. Економічний капітал даної верстви є вищим за середній. Основне джерело доходів –  заробітна плата (86,8%). У владно-адміністративній ієрархій переважають позиції менеджерів, управлінців середньої ланки. За соціальним походженням 42,9% є вихідцями із сімей з середнього освітньо-професійного рівня та із змішаних сімей.

    Базова  економічно активна  верства. Ця верства дістала назву «базова економічно активна верства» тому, що її утворюють активні на ринку праці індивіди. Проте ця верства посідає нижчу за середину стратифікаційної ієрархії українського суспільства. Основне джерело доходів – заробітна плата, яка знаходиться на рівні середньої по країні і нижче.  Для цієї категорії характерні різноманітні статутні позиції на осі адміністративної влади, переважно належні до середини адміністративної  ієрархії (менеджери, технолог), а також позиції кваліфікованих і некваліфікованих робітників. Представники групи – вихідці із сільських та міських сімей.

    Базова  економічно незайнята  верства населення. Це переважно люди, які не працюють – пенсіонери, студенти, домогосподарки, безробітні, учні. Незайнятість цих людей позначилася на їхніх позиціях у соціальній стратифікації. Більшість із них отримують дохід, нижчий за прожитковий мінімум. Джерело доходів – стипендії, фінансова допомога близьких і родичів, дотації держави.

    Нижча верства. Перебуває внизу стратифікаційної ієрархії, тож традиційно визначається як нижча. Значна частка верстви відзначається низьким рівнем щомісячного доходу. Майже 90% її представників отримують дохід, нижчий за рівень прожиткового мінімуму. Варто зазначити, що цю верству в основному складають пенсіонери, тому головне джерело доходу – пенсії, соціальна допомога та субсидії. У владно-адміністративній ієрархії нижча верства подібна до базової економічно незайнятої верстви населення й майже повністю утворюється з економічно незайнятих індивідів. [1]

     Висновок

    Розвиток  сучасного суспільства нерозривно пов’язаний із явищем соціальної стратифікації. Соціальна стратифікація – це система, засобами якої суспільство розділяє категорії людей по ієрархії. Соціологи типізують соціальну стратифікацію на економічну (за рівнем багатства й доходів), політичну (за рівнем доступу до політичної влади), освітню (за рівнем освіти) та професійну (за престижністю професії). Теорії соціальної нерівності розподіляють на три основні напрями:  функціональний, конфліктний (марксистський) та еволюційний.

    Виділяють кастову і класову стратифікаційну систему. Проте сьогодні суспільства все частіше схиляються до мерітократії – соціальної стратифікації за принципом особистих досягнень і можливостей.

    Сучасне українське суспільство як об’єкт стратифікаційного аналізу має ряд особливостей. Перехід від адміністративно-командної до ринкової системи виявився у різкій зміні критеріїв стратифікації, рекомбінації елементів соціальної структури, сприяв появі нових верств і груп, позначився на соціальній самоідентифікації індивідів.