Соціологія релігії

форми. Такі фантастичні  уявлення ніби "відриваються від  життя" і створюється основа, база для релігії та ідеалізму

(обмеження пізнання, відірваність від матерії, від  природи), – різні первинні форми  релігії:

■ магія (віра в чародійство, обряди, що покликані надприродним шляхом діяти на світ: явища природи, людей, духів);

■ фетишизм (релігійне поклоніння матеріальним предметам);

■ онімізм (релігійне уявлення про душі і духи);

■ тотемізм (надання тваринам змісту священності).

З давніх-давен у багатьох народів існували форми первинних примітивних релігій і елементи сучасних релігій.

 Покладаючи надії  на надприродні сили, релігія  відволікала від пошуків справжніх  шляхів пізнання природи з  метою

поліпшення життя  людини. Виникнення держав обумовило  появу релігій нового типу. За античних часів (Стародавні

 Єгипет,

Греція, Рим) це були релігії політеїстичного складу (багатобожжя). Надалі, із глибокими соціальними змінами на світовій

арені, з наближенням  середньовіччя виникли релігії "нової  епохи" - релігії єдинобожжя: буддизм (VI до н. е.), християнство

(І ст. н. е.),

 іслам (УП ст. н. е.).

Таким чином, породження релігійних систем пов'язується із соціально-економічними умовами. Ці світові релігії мають спільні

риси. Перш за все, це: зв'язок із соціально-економічними умовами, адресування до всіх народів, первісна соціальна

спрямованість на задоволення  інтересів і сподівань нижчих верств населення, подальша трансформація  на ідеологію правлячих

класів тощо. Так, буддизм, який прийшов на зміну брахманізму (ідеологія родоплемінної військової еліти), став більш прийнятною релігією - не тільки для правлячого класу, але і для поневолених мас, котрі вбачали в новій релігії надію на здобуття вільного

життя.

Християнство ж  виникало із стихійної боротьби за визволення з-під гніту рабовласників і режиму Римської імперії. Знадобилася

нова релігія (замість  язичницької, "імперської", яка  б давала духовну втіху, надію  на вічне загробне життя, позбавляла від

 страждань і  принижень. Проте й саме християнство кілька віків відчувало жорстокі переслідування, поки пізніше не

перетворилося на державну релігію Римської імперії. Отже, виникнення християнства мало певне соціально-економічне

 та політичне  підґрунтя.

Іслам виникав на перехресті суперечностей між родовою знаттю та середнім нижчим прошарком населення. І тут процесс

формування релігійного панування мав соціально-політичний характер. Спочатку іслам відбивав інтереси опозиційних

прошарків (середні  і бідні прошарки населення), але  згодом мусульманство стало на захист інтересів панівних верств і,

зокрема, військової аристократії.

Поступове охоплення  як бідних мас, так і панівної верхівки релігійною системою говорить і про її подвійний раціональний

 характер, і про  те, що релігія, влада, держава - це взаємопов'язані соціальні інституції. Широкі бідні маси для релігії - це

об'єкт впливу, спрямованість, інтерес влади. Правляча верхівка - це інструмент влади. Можна стверджувати, що система

релігії - це система "держави" в державі. Сам Ватикан є прикладом того, що релігійна система в ньому виступає державою

(в даних випадках  поняття "релігія" ототожнюється з поняттям "церква").

Свої основні функції  будь-яка релігія (як світогляд, віра) реалізує через церкву (система закладів, ролей, функцій,

традицій і т. ін.). Релігія та церква в житті людей відіграють велику роль. Хоч 70 років у радянські часи сама по собі релігія

 і церква були "заборонені" або перебували  у стані, який держава тільки  терпіла, то з розпадом СРСР  народ значною мірою "розчаклунився"  і релігійно-церковна система розширила свої межі в усіх своїх формах взаємодії із суспільством. Як би то не

 було, але людина  сама приходить до церкви і  звертається до віри, тому релігія та церква нерозривно пов'язані із людською

сутністю. А тому вплив релігійного фактора на поведінку та діяльність людини не слід обмежувати.

Одна з основних функцій, яку виконує релігія, – це так звана ілюзорно-компенсаційна функція полегшення чи зняття

морально-психологічних переживань, полегшення турбот, душевного болю.

Ця функція, безумовно, є корисною для віруючих, а віра, крім того, стає фактором зближення  людей однієї віри завдяки

системі їх спілкування: молитви, обряди, церемонії. Це так звана  комунікативна функція релігії, яка, до речі, може служити

джерелом певних соціальних змін - як локального, так і масового характеру. В цьому плані релігія може і об'єднувати, і

роз'єднувати людей (на релігійно-національній основі), що може бути підставою для певних політичних видозмін.

Релігія виробляє єдині для власної системи норми поведінки, принципи, ціннісні орієнтації, що виступають регуляторами

повсякденної життєдіяльності  віруючих. Це - прояв нормативно-етичної  функції релігії.

Слід зазначати, що всі функції релігії взаємопов'язані і спрямовані на те, щоб утримувати в покорі і спокої всіх віруючих,

поширювати вплив  на інші верстви населення.

Як уже підкреслювалось, суспільство тісно пов'язане з релігією. Релігія і суспільство - важливий аспект дослідження

соціології. Релігія перш за все розглядається в системі державних і політичних відносин, у таких взаємозв'язках, як

релігія та економіка, релігія і сім'я, релігія та соціальна  стратифікація та мобільність.

Взаємовідносини "держава  та церква" - це особлива форма суспільних відносин, які, насамперед, визначаються

історичними умовами, державним та суспільним ладом, соціальною позицією церкви, рівнем релігійності населення

 і т. ін.

Церква завжди, на всіх етапах свого розвитку, функціонувала не тільки як релігійний, але і як соціальний інститут, що

 має власну  суспільну і політичну позицію.  Тому у взаємовідносинах між державою як об'єктом політичної влади, і церквою,

яка завжди претендувала на участь у вирішенні політичних проблем, були і є суперечності.

Впродовж історії  і до наших днів відомі три різновиди співвідносин церкви та держави. Перший різновид - це панування

церкви в державі - у минулому був поширений в  країнах католицизму, а в сучасних умовах поширений в країнах ісламу. На протилежність цьому - панування держави над церквою існувало в царській Росії, в радянські часи і пострадянський період.

Третій, альтернативний різновид рівноправності (союз) між церквою та державою поширений в усіх західноєвропейських

державах і поступово  поширюється в країнах СНД (крім азіатського регіону).

З розвитком демократичних перетворень у суспільно-політичному, в соціально-економічному та духовному житті України

релігія і держава  знайшли взаєморозуміння у відносинах як рівноправні форми суспільної свідомості. Релігія стала важливим елементом національної культури та свідомості. Православна віра (як основна і найбільш поширена в Україні) проникає в

усі сфери суспільного  життя нашої країни.

Що стосується системи  відносин релігії та економіки, то соціологія завжди розглядала економічну діяльність, поведінку як

конкретний вияв соціальної поведінки, діяльності загалом, тобто комплекс ролей та функцій, на які впливають не тільки

політичні, культурні  фактори, але і релігійні.

Найбільш вагомим  аргументом на користь такого погляду є аналіз історичного процесу через призму поглядів М. Вебера.

У роботі "Протестантська етика і дух капіталізму" він  доводить, що аскетизм, протестантизм  зробив вирішальний вплив на

розвиток капіталізму - сучасного суспільства індустріального  типу. Силу впливу релігійного мотиву на поведінку та діяльність

як конкретного  індивіда, так і великих спільнот, відомий американський економіст  А. Маршалл порівнював з економічним 

мотивом, зазначав, що майже завжди ці дві сили мали більше значення, ніж всі інші разом взяті. На його думку,

релігійні мотиви іноді  можуть бути сильнішими від економічних. Щоправда, мотиви діють суттєво в певну історичну епоху і

за певних обставин.

Щодо соціальної стратифікації та мобільності в суспільстві (соціальний стан та соціальні переміщення), то слід мати на увазі,

 що релігія - одна з ряду змін стратифікації, до числа яких можна віднести престиж професії, і ранжирування за рівнем влади,

дохід або багатство, освіта і т. ін. Єдиним сучасним прикладом  базування соціальної системи стратифікації на релігії є кастова

система в Індії. Це – система соціальної нерівності, котра детермінована самою релігією.

У сучасному суспільстві  існує тісний взаємозв'язок між церквою  та сім'єю. Іноді сім'ю вважають природним  носієм релігії і

"релігійної" освіти. Соціологічні дані підтверджують, що релігійна пропаганда більшою мірою спрямована на жінок та дітей,

а серед церковних  ритуалів переважають, зокрема, ті, що пов'язані із сім'єю. Церква здатна здійснювати певною мірою

і функції соціального  контролю щодо сім'ї (регулює змішані  шлюби, сімейні розлучення і т. ін.). Є очевидним, що релігія і

церква - один із факторів, який впливає на зміни в сім'ї та шлюбі.

Не перебуває поза увагою соціології релігії і вплив релігії на людську свідомість. Цей вплив базується на тісному переплетінні

релігії з мораллю. Між ними існує тісний взаємозв'язок. Як правило церква ототожнює свою релігійну мораль

із загальнолюдською. Але загальнолюдська та релігійна мораль не тотожні. Істотно змінився характер відносин між

 релігією та наукою. Віками наука переслідувала релігію. За останнє століття це відношення істотно змінилося на користь

науки. Тому величезні  успіхи науки, що виявили неспроможності релігії все більше спокушають богословів до пошуків

 компромісів між  релігією та наукою. З метою зміцнення й обґрунтування релігійного впливу максимально використовується

авторитет науки.

Отже, соціологія релігії, як одна із галузей соціологічної науки, вивчає взаємопроникненість суспільства і релігії,

вплив останньої  на зміни в суспільному середовищі, поряд із іншими суспільними факторами  поглиблює наукове 

розуміння релігії як продукту суспільного розвитку.