Соціологія релігії

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Релігія є невід'ємною складовою людської історії та культури на різних етапах розвитку.

Вона є об'єктом  дослідження цілого ряду суспільних наук, кожна з яких розглядає релігію під своїм кутом зору, своїми

 специфічними  методами. Об'єктом дослідження кожної з них є ті чи інші конкретні сторони, елементи, взаємозв'язки

релігії з різними  сферами життя Так філософія  вивчає релігію як форму свідомості, як специфічне світосприйняття, як

спосіб бачення  світу і його пізнання, відображення дійсності. Філософія прагне розкрити суть природи та причини

виникнення релігії, релігійних уявлень та образів. Культурологія, мистецтвознавство, естетика розглядають релігію як

 важливу складову  загальнолюдської і національної  культур, духовну спадщину людства.  Історія досліджує конкретні 

форми релігії, котрі  виникали і змінювалися на певних порах історичного розвитку в  тих чи інших країнах і регіонах світу.

 Під подібним  кутом зору розглядає релігію  і археологія, етнографія.

Соціологію релігія цікавить як соціальне явище, як важливий структурний компонент суспільства на різних соціальних

проявах і соціальних рівнях, як соціальний феномен. Вона вивчає релігію як вияв соціальної поведінки людини (груп),а

саме: як виникають  і функціонують релігійні групи  та інститути?; завдяки чому вони функціонують або перестають

існувати?, які відносини  між релігійними групами?, чому між  ними виникають конфлікти?, що лежить в основі ритуальних

дій? та ін. Релігія як предмет соціологічного аналізу є сукупністю структур, процесів, взірців поведінки і т. ін.

Соціологія релігії охоплює широке коло проблем, що визначають місце і роль релігії у суспільстві, її соціальні функції,

закономірності функціонування розвитку релігії та церкви. Соціологія релігії досліджує також ставлення різних соціальних і національних спільнот до релігійного світорозуміння та ін. Релігія не існує в суспільстві в автономному, ізольованому стані.

Вона тісно вплетена в суцільну структуру, взаємодіючи  з іншими сферами і формами  життєдіяльності суспільства: політичною, економічною, культурною, правовою, мораллю. Цей вплив на суспільство і процеси, котрі відбуваються у ньому, релігія

реалізує через  відповідні інститути (церква, релігійні  організації, об'єднання віруючих), через систему організації 

релігійного культу, релігійну ідеологію, масову релігійну  свідомість.

Соціологія релігії як наукова дисципліна формується приблизно з середини позаминулого століття. Своїм виникненням

багато в чому вона зобов'язана тим процесам в  європейському суспільстві, які  започатковують епоху Просвітництва  і 

антифеодальних буржуазних революцій.

Одне з важливих джерел соціології релігії - діяльність і погляди французьких енциклопедистів, мислителів, філософів ХУІП ст.: Гельвеція, Гольбаха, Дідро, з чиїми іменами пов'язаний, зокрема, інтерес до таких питань, як соціальний статус та роль

 релігії в житті суспільства. Згодом з'явилася так звана "теорія обману" голландського філософа Б. Спінози, згідно з якою

релігія розцінювалася як результат обману в інтересах монархії та духовенства. Цю точку зору поділяли й інші філософи

(зокрема, П. Гольбах).

Спробу розглядати релігію з позицій наукового мислення, не посилаючись на теологію, зробив О. Конт. Його філософське

бачення релігії "в  межах тільки розуму" не відкидало  релігію, а було покликане віднайти раціональний зміст у релігійних

уявленнях та міфах, дати людині "розумну релігію", яка б допомогла стати тим, ким людина є за своєю природою. Соціолог

 О. Конт з  точки зору позитивізму прагнув  по-своєму розкрити роль релігії у суспільстві. Згідно з його позицією, суть релігії –

це служіння благу  людства та єдності. Релігія охоплює всі прагнення людської природи: діяльність, любов і думку, керує

політикою, філософією, мораллю. Конт започаткував такий підхід до її розвитку, за яким релігія вважалася необхідним

компонентом суспільства (соціологічний підхід).

З соціологічної позиції (її елементів) вперше розглядали релігію (у відношенні до держави в її історичному розвитку)

Г. Гегель, JI. Феєрбах, пізніше К. Маркс, Ф. Енгельс.

Найбільший внесок у становлення соціологічного дослідження релігії вніс К. Маркс, який розглядав релігію як соціальний

феномен: вона включена в систему соціальних відносин, виконує  цілком реальні функції в житті  суспільства і задовольняє

 певні інтереси  та потреби людини. Особливістю  теорії Маркса є те, що історичну  природу релігії він уявляє  як породження 

перехідних соціальних умов, котра виконувала перш за все  ідеологічну функцію (виправдовувала існуючі порядки,

породжувала ілюзії про можливість справедливості, проповідувала  необхідність страждання і т. ін.). Маркс, досить

критично оцінюючи релігію і її роль в суспільстві, зазначав, що "релігія - опіум для народу".

Багато в чому не погоджувався з К. Марксом М. Вебер - один із основоположників соціології релігії. Він вбачав в ній один

 із факторів  соціальних змін. Заперечуючи об'єктивні закономірності розвитку суспільства, надаючи перевагу духовним

факторам, М. Вебер  релігійні явища не виводив із соціальних відносин, бо, на його думку, релігія має "власні релігійні 

джерела".

М. Вебера цікавили передусім  світові релігії, ті, що мали найбільше прихильників і найбільшої ваги надавали ходу історії.

Зокрема, у роботі "Протестантська етика і дух  капіталізму" він досліджує внесок християнства в історію Заходу, доводячи,

 що протестантська  Реформація, протестантизм сприяли  пробудженню духу підприємництва  і культивували аскетичний 

стиль життя, що стимулював розвиток сучасної капіталістичної  економіки, перевтілення феодальної Європи в цивілізоване

суспільство. Він виявив, що великі релігійні традиції, табу зробили суттєвий вплив на різні аспекти розвитку Заходу і Сходу

– іудаїзм, іслам, католицизм і протестантизм більшою мірою  сприяли раціоналізації соціального  життя, ніж індуїзм,

буддизм і конфуціанство. Вебер прагнув, таким чином, виявити в історії пов'язані із релігією корені Нової історії, сучасної

західної культури.

Французький соціолог Е. Дюркгейм - також один з основоположників соціології релігії - прагнув відтворити спільну для

всіх релігій її основну структуру. Він вбачав у релігії певний інститут, нерозривно пов'язаний із людським існуванням.

Йому важливо було знайти прості структури, "першоцеглинки", з котрих будується релігія в її різноманітних історичних

варіантах. Йому належить важлива теза про релігію як про фактор соціальної інтеграції.

Дюркгейм ототожнював  релігію із суспільною свідомістю, сама ж релігійна свідомість є основою, яка забезпечує цілісність

будь-якого суспільства, а розвиток і зміцнення релігійних вірувань, у свою чергу, забезпечує стабільність соціальної системи.

Праці Дюркгейма  та Вебера стали повною мірою родоначальними в галузі соціології релігії. Її подальший розвиток йшов

шляхом накреслених  її родоначальниками підходів: релігія  і стабільність у суспільстві (тема Е. Дюркгейма), релігія та

 соціальні зміни  (тема М. Вебера).

Суттєвим доповненням  до цих двох підходів (Е. Дюркгейма та М. Вебера) виступає творча спадщина В. Малиновського,

у працях якого був  даний функціональний аналіз релігії та магії. Його тема - релігія та подолання криз людиною.

Соціологічні погляди про релігію розвивали також видатні соціологи В. Парето, Ф. Тьоніс.

Із середини XX ст. у США виникає новий впливовий  напрям в соціології релігії - феноменологічний (домінанта чистої

свідомості, значний  внесок до якого внесли німецькі соціологи  Р. Отто, І. Вах, американські П. Бергер, Т. Лукман), з 

побудовою нових  контурів структури соціології релігії.

Перше і ключове  питання соціології релігії - з'ясувати суть природи релігії. Щодо цього існує кілька точок зору,

пропонується ряд  засад, а саме:

■ об'єктивно-ідеологічна або теологічна (релігія розглядається як продукт божественного творіння, як дещо, що дано

 людині через  прозріння; тут визначається надприродне  джерело релігії);

■ суб'єктивно-ідеологічна (згідно з якою людині притаманна "релігійність", "увірювання", "поклоніння вищості");

■ матеріалістична (згідно з якою релігійне почуття не є вродженим, а набуте, і його корені слід шукати не в природі

 людини, а в умовах її існування).

Всі релігії виступають основною формою суспільної свідомості, що ілюзорно, фантастично відображає і життя людей.

Ці точки зору відповідають не тільки на запитання, що таке релігія, а і що є Бог, джерело, гармонія і зміст Всесвіту. До

цього слід додати ще одну точку зору, досі принципово нестандартну. Вона об'єднує ідеологічну та матеріалістичну  і є,

свого роду, гармонійним  поєднанням існування Великого Начала, Абсолюту, Вищого Розуму, Всесвіту в  його

матеріалістичному розумінні, як прояв енергії, інформації, гармонії. Така точка зору отримала свою легалізацію

порівняно недавно  і, що цікаво, велика кількість як філософів, так і фізиків опрацьовують дану тему на предмет її

доказу. В цій галузі є позитивні результати, дана точка  зору все більше набуває розвитку, сприйняття, зокрема серед 

інтелігентних освічених  верств населення.

Одним із напрямів, який є об'єктом дослідження соціології релігії, є з'ясування таких питань, як її виникнення і

 механізм розповсюдження.

Матеріалістична філософія, психологія, історія культури, етнографія, археологія та інші науки, які так чи інакше

торкалися

феномену релігії, довели, що остання, як така, є все ж таки продуктом історичного розвитку, і її корені слід шукати в

 умовах матеріального  життя людей різних історичних епох. Аналіз історичного розвитку суспільства від первісного

ладу до

 теперішньої епохи  дає можливість окреслити основний  механізм появи вірувань різних  форм і подальше їх 

поширення,

проникнення у свідомість людей, а також простежити шлях формування і трансформації їх у масову інституційну

форму. При

цьому слід розмежовувати  соціальні і гносеологічні корені релігії, котрі тісно пов'язані  і переплітаються між собою.

Соціальні

 корені релігії  - це ті суспільні, матеріальні  умови життя людей, які породжують  релігію та сприяють її подальшому

 розвитку.

На базі соціальних умов виникали і гносеологічні (пізнавальні) корені релігій, які залежали від  характеру пізнавальної

діяльності людей.

Механізм формування різних форм вірувань полягає в тому, що людське пізнання саме по собі дає певну об'єктивну

істину,

але в ньому трапляються  різного роду хиби, помилки, котрі, здебільшого, спричиняють хибні висновки щодо істинності

оточуючого світу. В результаті цього створюється можливість перетворення певних абстрактних понять у фантастичні