Соціологія особистості

     Третій  рівень -потреби в комунікації, дружбі, спілкуванні.

     Четвертий рівень - потреби статусу, визнання, престижу, оцінки інших людей, самоповаги.

     П'ятий рівень - потреби самовираження через творчість, самореалізації, розкриття та реалізації здібностей, досягнення сенсу життя.

     Потреби першого та другого рівнів - нижчі, потреби третього, четвертого та п'ятого рівнів - вищі. Усі ці потреби відображають об'єктивну шкалу потреб, яка існує в суспільстві.

     Структура особистості за 3. Фрейдом - це єдність трьох елементів: самосвідомої частини психіки людини - "Воно" ("Передсвідоме"), "Я" ("Его", або "Свідоме") та "Над-Я", ("Супер-Его", або "Надсвідоме"), що складається на рівні суспільства та виконує оцінну й моральну функцію. На думку 3. Фрейда, останній рівень психіки - "ідеалізований батько", котрий диктує та нав'язує людині норми, правила поведінки, заборони, стереотипи, пояснює, що є добрим, а що поганим. Структурний елемент особистості, що становить дві третини психіки людини, - це "Воно" ("Id", або "Підсвідоме") - джерело енергії, котре спрямоване на отримання задоволення. 3. Фрейд наголошував, що розвинута особистість має навчитися переводити вимоги підсвідомої частини психіки людини під контроль розумного, розсудливого "Я".

     Відомий соціолог і психолог, представник символічного інтеракціонізму Дж. Мід структуру особистості зобразив за допомогою понять "І" ("Я") - подібне до фрейдівського "Id" ("Воно") та "Me" ("Мене", "Мені") - споріднене з фрейдів-ським "Супер-Его" й означає "значущі інші". "І" - це внутрішній стержень особи, що має автономний характер та є джерелом непередбачуваної поведінки людини, a "Me" — це частина особистості, яку визначає суспільство через засвоєння людиною норм, що панують у цьому суспільстві. Процес впливу "Me" на "І" називається соціалізацією. 

     3.Питання.  Статуси та соціальні ролі особистості.

     Людина  як соціальна істота взаємодіє з  різними соціальними групами, бере участь у спільній діяльності. Для аналізу ступеня включеності індивіда в різні групи, а також його становища в кожній з груп та його функціональних можливостей щодо кожної групи, користуються поняттями "соціальний статус" і "соціальна роль"

     Соціальний  статус особистості  - це місце в соціальній структурі групи чи суспільства.

     Соціальний  статус віддзеркалює той набір конкретних дій, що їх виконує людина в різних взаємодіях. Кожна людина має багато статусів у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях (мати, дочка, лікар, кандидат наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність усіх статусів, які має людина, називається статусним набором. Серед усієї сукупності статусів людини є головний, котрий визначає стиль і спосіб життя, соціальне оточення, модель поведінки.

     Усі соціальні статуси можна розділити на два основних типи:

     - приписані, вроджені;

     - набуті, досягнуті.

     Приписані статуси - це статуси, що їх надає людині група чи суспільство незалежно від її здібностей і зусиль. До них належать стать, раса, національність, членство в королівській сім'ї тощо.

     Набуті  статуси - це такі статуси, яких особистість досягає завдяки власним здібностям і зусиллям. Це, зокрема: дружина, професор, банкір, студент тощо. На відміну від приписаних статусів, набуті перебувають під контролем людини та набуває вона їх за власним бажанням.

     Розрізняють також соціальний і особистий статуси.

     Соціальний  статус - це місце людини в суспільстві, котре вона посідає як представник великої соціальної групи (професії, статі, віку, верстви, релігії та ін.).

     Особистий статус - це місце індивіда в малій соціальній групі. Він залежить від того, як його оцінюють і сприймають члени групи.

     Із  соціальним статусом тісно пов'язана  соціальна роль, іноді її називають  динамічним аспектом статусу.

     Соціальна роль - це модель поведінки, очікувана від того, хто має зазначений соціальний статус. Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов'язків, які визначено статусом.

     Виконання соціальної ролі має відповідати  усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження. Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалізації.

     Рольове навчання має дві мети:

     • навчитися виконувати обов'язки й  реалізовувати права відповідно до ролі;

     •  набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповідають певній ролі.

     Людина  є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними. Множинність соціальних ролей, що їх виконує індивід, призводить до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше є боротьбою мотивів діяльності.

     Рольові конфлікти зводять до двох типів:

     • міжособистісні, які виникають тоді, коли не збігаються очікування щодо змісту однієї і тієї ж соціальної ролі. Найчастіше це буває тоді, коли відсутні чітко окреслені правила якихось ролей. Особливо це стосується тих ролей, котрі визначаються традицією, культурою, особливостями тих чи тих груп;

     • внутрішньоособистісні - виникають за умов, коли людина виконує багато ролей і вимоги цих ролей зумовлені нормами соціальних груп, отож можуть не збігатися чи суперечити одна одній.

     Досвід  свідчить, що дуже невелика кількість  ролей вільна від внутрішньої  напруги та конфліктів. Якщо конфлікт загострюється, це може призвести до відмови від виконання рольових обов'язків, до внутрішнього стресу. Люди по-різному ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями. Максимальне поєднання з* роллю називається рольовою ідентифікацією, а середнє чи мінімальне - дистанціонуванням від ролі.У соціальній ролі поєднуються особа й суспільство, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуальні риси перетворюються на відповідність вимогам соціальних норм. 

     4.Питання.Соціологічні теорії особистості.

     Соціологія  розглядає особистість як члена  соціуму, носія певних соціальних функцій. Тож найбільш поширеною соціологічною теорією особистості є відтворення її через сукупність виконуваних нею ролей. Серед соціологів, які стояли біля витоків цього напрямку, слід назвати Ч. Кулі, Дж. Міда, А. Халлера та ін.

     Згідно  з Ч. Кулі, розвиток власного "Я" відбувається під час заплутаного, сповненого суперечностей процесу, та не може здійснюватися без інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина будує своє "Я" на сприйнятих реакціях інших людей, з якими вона вступає в контакт.

    Через відносини з іншими, через їх оцінки людина розуміє, якою вона є.                          

     Теорія дзеркального "Я" особистості".

     Ця  теорія отримала назву "теорії дзеркального "Я" особистості". Соціальне дзеркало постійно перед людьми, постійно змінюється, постійно діє. Розвиваючись, особистість стає більш вимогливою при виборі індивідів, які виконують роль дзеркала, та здійснює добір зразків, які впливають на неї.

     Теорія  «узагальненого іншого»

     Відтак  цю теорію розвивав Цж. Мід, який пояснив сутність процесу сприйняття індивідом інших особистостей у теорії "узагальненого іншого". Узагальнений інший — це загальні цінності та стандарти поведінки групи, що формують у членів цієї групи індивідуальний образ. Усвідомлення "узагальненого іншого" відбувається через процеси "прийняття" ролі та "виконання" ролі. Прийняття ролі - це спроба прийняти на себе поведінку особистості в іншій ситуації чи в іншій ролі, наприклад, дитячі ігри у сім'ю. Виконання ролі - це дії, пов'язані з реальною рольовою поведінкою.

     Через усвідомлення інших ролей, почуттів і цінностей інших у свідомості особистості формується "узагальнений інший". Повторюючи сприйняту роль "узагальненого іншого", індивід формує свою концепцію "Я". Недостатня здатність адаптуватися до іншої думки, приймати на себе ролі інших індивідів, може негативно позначитися на розвиткові особистості.

           Теорія « значущого іншого»

     Американський соціолог А. Халлер на доповнення теорії Дж. Міда розробив теорію "значущого іншого". Значущий інший — це та особистість, схвалення якої домагається індивід і чиї настанови він сприймає. Такі особистості найбільше впливають на формування власного "Я" особистості.

     Важливе значення у формуванні теорії особистості  мав психоаналіз 3. Фрейда. Його вплив і дотепер є значним. Хоча відомі й інші оригінальні концепції особистості.

     Найбільш  видатним із, так званих, его-психологів був Е. Еріксон. Хоча Е. Еріксон постійно підкреслював, що його теорія є подальшим розвитком концепції 3. Фрейда про психо-сексуальний розвиток під кутом зору нових досягнень науки, він відійшов від класичного психоаналізу.

     Це  відобразилося в таких положеннях:

     • акцент уваги на понятті "Его". "Его" є основою поведінки  та функціонування людини. Воно є автономною структурою особистості, основний напрямок якої - соціальна ситуація;

     • аналіз взаємодії дитини з батьками та культурним контекстом, у якому існує сім'я. Розвиток особистості пов'язаний із постійно мінливими соціальними нормами й цінностями, що змінюються;

     • теорія розвитку охоплює весь життєвий простір індивіда (від народження до старості);

     • людина здатна переборювати життєві  труднощі психо-соціального характеру.

     Кожна особистісна та соціальна криза - це виклик, який приводить індивіда до особистісного зростання й  подолання життєвих перепон.

     Центральним у теорії Е. Еріксона є положення  про те, що людина протягом життя  проходить через універсальні для  всього людства стадії. Процес розгортання  цих стадій регулюється за епігенетичним принципом.

                            Епігенетичний принцип означає:

     •  особистість розвивається поступово, перехід від однієї до іншої стадії розвитку передбачає готовність особи рухатися до подальшого зростання, розширення соціального світогляду та радіуса соціальної взаємодії;

     • суспільство зацікавлене в цьому  й підтримує збереження такої  тенденції.

     Життя людини поділяється на вісім стадій психосоціаль-ного розвитку. Кожна  стадія життєвого циклу настає у  визначений для неї час ("критичний період"). Повноцінна особистість формується лише через послідовне проходження всіх стадій.

     Кожна стадія має специфічне завдання-проблему в соціальному розвиткові, що обов'язково постає перед людиною, але не обов'язково вирішується. Характерні для людини моделі поведінки зумовлюють шляхи вирішення завдань і шляхи подолання кризи.

     Розвиток  особистості відбувається протягом усього життя. Особливості соціалізації можна побачити через особливості  кожної стадії психосоціального розвитку.

                              Гуманістична теорія  особистості

     Достатньо поширеною є гуманістична теорія особистості Е. Фромма. Аналізуючи особистість, Е. Фромм підкреслював роль соціальних, економічних, політичних і релігійних факторів у процесі її формування.