Соціологія особистості

Тема: Соціологія особистості.

   Поняття "особистість" входить у науковий обіг для визначення в людині не даних від природи, а в набутих у співжитті з іншими людьми характеристик, які називаються соціальними.  Поняття "особистість" дуже багатогранне, воно відтворює зв'язок з життєдіяльністю та соціальною сутністю людини, а також індивідуальне відображення соціально значущих рис, сукупності соціальних відносин.

   Особистість - це соціальна характеристика людини через комплекс ознак, яких вона набуває в суспільстві внаслідок залучення її до системи суспільних відносин  і  котра реалізується в процесі соціальних зв'язків через активну предметну діяльність та спілкування.

     Саме тому особистістю не можна народитися, нею можна лише стати в суспільстві. Формування особистості відбувається з часом, коли індивід із пасивного об'єкта перетворюється   на активного суб'єкта суспільних відносин, здійснюючи власну діяльність, набуваючи знань, досвіду, культури, досягаючи певних статусів тощо.

      До соціальних рис індивіда належать:

     - соціальні статуси, соціальні  ролі, що їх відіграє індивід  у суспільстві;

     - соціальні риси, зумовлені взаємодією  з іншими;

     - почуття, думки, переконання, сформовані  під упливом середовища;

     - соціально визначена мета діяльності;

     - загальний рівень освіти та  культури індивіда;

     - професійні здатності й уміння;

     - ідентифікація себе з групою.

     При аналізі цього поняттєвого ряду у пригоді може стати відома філософська  тріада: загальне-одиничне-особливе, де під загальним можна розуміти людину, під одиничним -індивіда, під особливим - особистість

     Особистість є об'єктом і суб'єктом соціальних відносин.

     Особистість як об'єкт соціальних відносин характеризується через:

     • соціалізацію - процес входження в суспільство, включення особистості в соціальні зв'язки, в різні типи соціальних спільностей, засвоєння нею соціальних норм і культурних цінностей. Вона охоплює як соціально контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на людину, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування;

     •  соціальну ідентифікацію — усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної спільноти, її поведінки відповідно до усталених у групі норм. Рівень вимог з приводу ідентичності залежить від широти та значущості набору ролей, що їх реалізує людина в межах певної спільності, від ступеня згуртованості й форм регламентації поведінки в суспільстві.

     Особистість як суб'єкт соціальних відносин характеризується:

     •  самоусвідомленням особистості як соціально-психологічної характеристики людини. Джерелом усвідомлення власної самобутності є довколишні значущі для особистості люди;

     • системою ціннісних орієнтацій, через яку вона сприймає та оцінює соціальну реальність. Вони набувають функцій найважливіших регуляторів соціальної поведінки;

     •  потребами, мотиваціями, соціальними настановами й соціальною поведінкою. Потреби відображають залежність людини від зовнішнього та соціального середовища. Природні потреби визначаються біологічною сутністю людини (житло, їжа, продовження роду, одяг). Соціальні потреби є продуктами суспільного життя, рівня розвитку людини.

     Мотивації - це внутрішні збудники поведінки людини. Найпоширенішими мотивами діяльності є матеріальна зацікавленість, бажання досягти успіху, самореалізуватися у творчості тощо.

     До  мотиваційної структури особистості  належать настанови, що визначають схильність людини до певних дій, реакцію на об'єкти.

     Соціальні настанови - це соціально визначені можливості особи діяти відповідно до об'єкта дії. Складові елементи настанови:

     •  когнітивна частина, тобто усвідомлення ставлення до об'єкта;

     • афективна частина, тобто емоційне ставлення до об'єкта;

     • поведінкова частина, тобто послідовна поведінка щодо об'єкта.

     У соціологічній літературі соціальні  настанови називають "аттітюдами" (від англ. - attitude - позиція, ставлення до будь-чого). На думку відомого російського соціолога В. Ядова, настанови не існують окремо, а становлять ієрархічну систему. На першому рівні містяться елементарні настанови, що пов'язані із задоволенням життєвих потреб. На другому рівні -соціальні настанови, які формуються на основі оцінки соціальних об'єктів і ситуацій. На третьому рівні - узагальнені соціальні настанови, що визначають загальну спрямованість особи. Четвертий рівень - система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності та досягнення цих цілей.

    Соціальна поведінка - це усвідомлені, цілеспрямовані дії, засновані на взятті до уваги потреб, інтересів і дій інших людей, існуючих соціальних норм. 
 

Поняття "соціальний тип  особистості". Типології  особистості.

     Кожне суспільство несе на собі відбиток складного переплетіння історичних, культурних, політичних, економічних чинників, що й зумовлює специфіку цього суспільства. Люди, котрі живуть у суспільстві, теж різні й мають відмінності у фізичних та соціальних характеристиках. Однак кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб особистості, які функціонують у ньому, найкращим чином відповідали йому, зумовлюючи його розвиток та прогрес. Виховання таких особистостей -повільний і тривалий процес, прискорення та цілеспрямування якого - нагальне завдання практики управління суспільством. Одночасно суспільство має потребу в інформації про наявні соціальні типи особистостей як про бажані - такі, що забезпечують прогресивний розвиток суспільства, так і про небажані, але об'єктивно наявні в будь-якому суспільстві.

     Щоби  зрозуміти поняття "соціальний тип", варто скористатися іншим поняттям, започаткованим М. Вебером, - "ідеальний тип", під яким учений розумів специфічну мислену, уявну модель, конструкцію для пізнання суспільних явищ.

   Соціальний тип-це деперсоніфікована  уявна особистість як узагальнене відображення сукупності повторюваних рис індивідів, які входять до певної соціальної спільності.

   Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особистості. Одна з відомих належить Е. Фромму, який у своїх працях "Здорове суспільство" та "Мати чи бути" наводить чотири типи особистості залежно від цінностей, що їй притаманні:

       • традиціоналісти - орієнтовані на цінності обов'язку, порядку, дисципліни, законослухняності;

      • ідеалісти - досить критичні до традиційних норм, незалежні, зневажають авторитети, мають установку на саморозвиток;

       • фрустрований тип - орієнтований на низьку самооцінку, пригнічення; для нього характерне відчуття відчуженості від життя;

       • реалістичний тип - поєднання устремління до самореалі-заціїз розвинутим почуттям обов'язку, здорового скептицизму із самодисципліною та самоконтролем;

       • гедоністичні матеріалісти — орієнтовані на отримання задоволення, гонитву за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.

      Поряд із типологією особи, Е. Фромм виводить типи соціального характеру. Під соціальним характером автор розуміє взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери із соціально-економічною структурою. За Е. Фроммом, існує п'ять типів соціального характеру:

• рецептивний (сприймальний), характерний для первісного суспільства;
• експлуататорський, властивий добуржуазним формаціям;
• нагромаджувальний, поширений у добу капіталізму;
• ринковий, характерний для більш розвинутої фази капіталізму;
• продуктивний - прогнозований у майбутньому тип особистості, що повинен спрямовувати енергію не на те, щоб мати та споживати, а щоб повною мірою бути, а отже створити себе як людину, здатну до самореалізації, самоутвердження, самовдосконалення.

     Іншу  типологію подає  український учений-соціолог Є. Головаха, що виокремлює три типи особистості:

     •  особистість, розчинена в масі, суспільстві — соціальні конформісти (пристосуванці);

     • особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);

     •  перехідний тип особистості, для якої характерне амбівалентне (подвійне) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на альтернативні цінності.

     Відомою є також типологія  особистості російського  соціолога В. Ядова, згідно з якою існують три типи особистості:

       •  нормативний тип (базовий) - тип особистості, що найбільш відповідає потребам суспільства та є об'єктивно необхідним для розвитку суспільства;

     •  ідеальний тип - тип особистості, що сприймається як бажаний ідеал, до якого слід прагнути;

     •  модальний (реальний) - переважний тип особистості в суспільстві (під модою у статистиці розуміють найбільш часто повторювану величину будь-якого знака). 

     2.Питання.Поняття структури особистості.

     Під структурою в соціології розуміють побудову чогось, окремі елементи якого складають єдине ціле.

     У науковій літературі можна натрапити  на різні підходи до трактування  структури особистості. Єдиної думки  з цього приводу немає.

     Поширеною є думка, згідно з якою структура особистості -це єдність чотирьох підструктур:

     1) біологічно зумовленої підструктури (темпераменту, статевих, вікових властивостей психіки тощо);

     2) психологічної підструктури (індивідуальних психологічних особливостей - пам'яті, емоцій, відчуттів, уявлень, почуттів, волі, інтелекту та ін.);

     3) підструктури соціального досвіду (набутих емпіричних і теоретичних знань, навичок, умінь, звичок, традицій, норм тощо);

     4) підструктури спрямованості особистості (бажань, цілей, ідеалів, мотивів, потреб, прагнень, ціннісних орієнтацій та ін.).

     Увага соціологів здебільшого зосереджується на аналізі третьої та четвертої  підструктур, що загалом зумовлено  специфікою предмета соціології як науки.

     Найбільш  знаною та широко вживаною в соціології є  тричленна структура особистості, що виділяє такі складники: соціальний статус, соціальну роль і спрямованість особистості.

       Соціальний статус - це певне місце, позиція людини в суспільній ієрархії групи чи суспільства загалом. Статуси можуть бути приписані або вроджені (не контрольовані власною волею людини) та набуті чи досягнуті (здобуті в результаті власного вибору і власних зусиль та контрольовані волею людини).

     Соціальна роль - динамічна характеристика статусу, що проявляється в шаблонній, очікуваній поведінці, заданій певним статусом.

     Спрямованість особи — це особливе ставлення людини до дійсності й до самої себе, котра проявляється в цінностях, мотивах, потребах, установках, прагненнях, переконаннях та ідеалах. Вона виявляється в соціальній поведінці особистості.

     Цікавим є підхід американського соціолога й економіста А. Маслоу, визнаного теоретика менеджменту. За його міркуваннями, у суспільстві існує п'ять рівнів потреб, які він умовно розташував на шкалі, починаючи від нижчих (примітивних) і закінчуючи вищими.

     Перший  рівень — фізіологічні потреби чи вітальні.

     Другий  рівень — екзистенціальні (потреби безпеки власного існування, здоров'я, відсутності насильства, безпеки на вулицях, захист від війн тощо).