Соціологія культури

    План 

1. Що таке соціологія культури?
2. Поняття культури в системі соціологічного знання
3. Основні підходи до вивчення культури в соціології. Типологія культур

     Вступ

    Поняття "культура" має досить тривалу  історію. Воно походить від латинського  слова, що означає обробіток (землі), облагороджування, виховання.

    Одним з перших дослідників, який вжив поняття "культура" у більш широкому сенсі, був німецький правознавець XII в. Самуель Пуфендорф (1632-1694). На його думку, культура являє собою сукупність того, що створено діяльністю суспільної людини і існує завдяки людині і суспільному житті.

    Значну  увагу проблемі культури приділяв ідеолог  німецького Просвітництва XVIII ст. І.Г. Гердер. Він звертав увагу на "гуманний дух" культури. Вона, на його думку, означає  благородство і мудрість, справедливість і повагу до гідності кожного народу, згуртовує людей, використовуючи для  цього закони і виховання, традиції та символи.

    Видатний  німецький філософ І. Кант культурою  називав тільки те, що служить благу  людини. Тому все створене людиною  можна віднести до культури. Мета культури, по Канту, полягає в розвитку природних  задатків і особливостей людини, в  передачі від покоління до покоління  знань і досвіду, у завоюванні свободи від природних сил, в  моральному вдосконаленні людини, в  подоланні в ньому "грубості і  животности".

      В даний час існує близько  300 варіантів визначення культури. Така різноманітність, безумовно,  свідчить про те, що культура  в житті людства займає особливе  місце. Вона є показником матеріальної  і духовної зрілості суспільства.  У ній втілені здібності суспільства  в кожний конкретний історичний  період забезпечувати функціонування  суспільного життя. Ці здібності  характеризуються рівнем досягнутих  знань, якістю і різноманітністю  створених знарядь праці і  засобів життя, умінням практично  їх застосовувати і використовувати  в творчих цілях, ступенем оволодіння  стихійними силами природи, вдосконалення  соціального життя в інтересах  суспільства.

     1. Що таке соціологія культури?

    Соціологія  культури – один з найпарадоксальніших  напрямів соціологічної думки. Не дивлячись  на той факт, що соціологічний аналіз культури є однією з головних задач  соціології з моменту її появи, дотепер  не існує згоди з приводу предмету вивчення власне "соціології культури" і місця цієї дисципліни в структурі  соціологічного знання. Соціологічні словники не завжди присвячують даному напряму соціології спеціальну статтю.

    Одні  автори схильні розглядати соціологію культури як "галузеву соціологію" більш менш широкого обхвату, вивчаючу "сферу культури", "культурні  процеси". В цій якості соціологія культури потрактує те, як існуюча  разом з такими галузевими дисциплінами, як соціологія мистецтва, науки, освіти, то як включаюча їх як субдисциплін. Але якщо розглядати соціологію культури як галузеву дисципліну більш менш широку по обхвату явищ, що вивчаються, то неминуче встає питання про  визначення меж "культури". Чому ми відносимо до "культури" релігію, науку, мистецтво, але не відносимо  політику і економіку? Хіба ці сфери  соціального життя у меншій мірі регулюються культурними значеннями і нормами?

    Існує точка зору, що розглядає соціологію культури не як напряму, що вивчає якийсь "сегмент" або "сферу" соціальної реальності, а як особливий підхід до бачення соціальної реальності взагалі. Цей підхід виходить із смислової  природи соціальних феноменів. В  даному випадку соціологія культури перетворюється, фактично, в самостійний  проект соціології, близький до розуміючої соціології.

    Відмінності між підходами до визначення предмету соціології культури багато в чому обумовлені різним розумінням того, що є власне "культура". Як відомо, "культура" – це одне з самих  багатозначних понять, число визначень  якого обчислюються сотнями. Можливо, саме у зв'язку з цією невизначеністю, а також ціннісної і світоглядної нагруженностью терміну "культура", багато дослідників взагалі стараються його не використовувати.

    Труднощі, що виникають при визначенні предмету соціології культури, зв'язані і  з тим, що культура є об'єктом аналізу  не тільки соціології, але і інших  наук – зокрема, культурної антропології і філософії культури. Відносно недавно  виникла наука, для якої "культура" є основним об'єктом вивчення –  культурологія. Крім того, існує безліч наук, що вивчають різні сфери культури. Перед соціологами, таким чином, встає проблема наочного розмежування з іншими науками, що вивчають культуру. І ця проблема не має простого рішення. Чітку межу, часто, провести неможливо. Дослідження культури – украй  складного і багатоманітного  феномена, "природним чином" тяжіють  до міждисциплінарності.

    Соціологічний аналіз культури ніколи не був вільний  від впливів з боку філософії, культурної і соціальної антропології, психології і інших гуманітарних наук. Але і ці науки, у свою чергу, випробовували вплив з боку соціології.

    Не  тільки предмет вивчення, але і  час виникнення соціології культури може потрактувати по-різному. А. Согомонов, зокрема, затверджує, що "як особливий  напрям соціологія культури в світовій соціальній думці концептуально  і категоріально оформляється поступово, починаючи з рубежем 60-70-х рр., а у вітчизняній науці і  того пізніше. Відмежувавшися як від  чистої соціальної теорії, так і  від суміжних областей ., соціологія культури остаточно і повноцінно реалізувалася як науковий проект лише паралельно з розвитком постмодерністської соціологічної парадигми". Проте  така точка зору може бути оспорений. Крупні проекти соціології культури були запропоновані Альфредом Вебером  і Карлом Манхеймом ще в першій половині ХХ століття. З другого  боку, епоха постмодерна, що стала, згідно А. Согомонову, часом "концептуального  і категоріального оформлення" соціології культури і її "розмежування з суміжними дисциплінами" характеризується якраз розмиванням меж між  дисциплінами, тяжінням до міждисциплінарності, а також дивною понятійною невизначеністю і багатозначністю. Але епоха постмодерна і виникла в цю епоху постмодерністська соціологічна теорія дійсно характеризується підвищеним інтересом до культурної проблематики, про що буде сказаний нижче. Таким чином, і час виникнення соціології культури як окремої дисципліни ми не можемо вказати з визначеністю. Проте, з повною визначеністю можна затверджувати, що аналіз культурних феноменів – невід'ємна частина соціології з часів Огюста Конта, і в цьому значенні соціологія культури – ровесниця соціології.

     2. Поняття культури в системі соціологічного знання

    Культура  дуже складне і багатогранне поняття. Сам термін бере свій початок в  Стародавньому Римі і походить від  лат. culture, що означає «обробіток», «розвиток», «шанування». Спочатку під словом культура мався на увазі обробіток землі.

    В останні десятиріччя поняття  культури викликає все більший інтерес. На жаль, воно використовується не цілком строго, в різних, частково пересічних контекстах.

    1. культура як протилежність біологічному. Антропологи використовують це  поняття як збірного, позначаючого  символічні, небіологічні аспекти  людського суспільства. Це то, чому можна «навчити»: мова, звичаї  і весь комплекс умовностей, які  дозволяють відрізняти людську  поведінку від поведінки інших  приматів. В цьому контексті передбачається, що людська поведінка має не  генетичну, не біологічну, а культурну  обумовленість.

    2. культура як протилежність природи. (Даний підхід був сформований  ще в давньоримській імперії  і довгий час панував в середні  століття, зберігшися до наших  днів). В англо-французьской інтелектуальній традиції поняття «культура» часто використовувалося як синонім «цивілізації»: культура протиставлялася варварству і дикому, природному стану. Проте в рамках німецької соціальної думки культура представлялася інакше – як сукупність всього найкращого в людському світі, осереддя художніх досягнень і досконалість, тоді як цивілізація розглядалася як процес матеріального розвитку, що породжує міське масове суспільство і підриваючого, таким чином, індивідуальну духовність

    3. культура як протилежність структурі.  З погляду деяких соціологів, суспільство складається з ряду  соціальних інститутів, створюючих  соціальну структуру, і культури. Остання володіє «цементуючою  дією», яка дозволяє зберегти  структуру суспільства. Таку відмінність  проводив, зокрема, Парсонс, вважаючий, що культура забезпечує інтеграцію і целеполагание (постановку мети перед соціальною системою)

    4. Культурне як протилежність матеріального.  Для багатьох марксистів –  це сфера переконань, ідей і  практик, форма яких визначається  економічною структурою або випробовує  серйозну дію з її сторони.  В цьому значенні поняття культури  має те ж значення, що і поняття  ідеологія.

    5. культура як спосіб життя. Соціальні  групи можуть відрізнятися один  від одного установками, переконаннями,  мовою, одягом, манерами, смаками  щодо їжі, музики, інтер'єру і  безлічі інших рис, що становлять  спосіб життя. Подібна диференціація  може мати місце на різних  рівнях. Часто затверджується, що  сучасним суспільствам властива  постійно зростаюча культурна  фрагментація. В цих умовах все  менш очевидним ставати відповідь  на питання про те, чи володіє  сучасне суспільство загальною  культурою.

    6. Культура висока і культура  популярна. Коли говорять про  «високу культуру», соціологічне  значення цього поняття зближується  з повсякденним поняттям. Під  культурою в даному випадку  розуміється соціальна практика, що має художній (в найширшому  своєму значенні) характер, не залежно  від того, чи торкається це  музичних або літературних смаків, в області моди або телебачення.  Соціологічне дослідження культури  в цьому значенні зосереджується  на відмінностях між високою  і популярною культурою або  на способах виробництва, передачі  і отримання культури.

    Таким чином, поняття культури в широкому значенні можна визначити як спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності і результат  його використовування. Це поняття  відображає об'єкт, які включає все  створене людьми, всю сукупність продуктів  людської діяльності, суспільних форм організації, процесів, інститутів, все, що вже зроблено, робиться і буде зроблений людиною в майбутньому. В більш вузькому значенні, культура є сукупністю духовних і матеріальних цінностей даного суспільства в  даний відрізок часу.

    3. Основні підходи до вивчення культури в соціології. Типологія культур

    Соціокультурний світ виступає перед дослідниками у всій своїй неоднорідності і множинності. Для якнайповнішого і плідного вивчення феномена культури застосовується метод класифікації, або типології. Типологія культури вирішує задачі впорядкованого опису і пояснення різнорідного по складу безлічі об'єктів культури. Типологія культури — метод наукового пізнання, в основі якого лежить розчленовування соціокультурних систем і об'єктів і їх угрупування за допомогою узагальненої моделі або типу, що ідеалізується; результат типологічного опису і зіставлення. При цьому в науковому співтоваристві як більш менш рівноправні існують різні підстави для типології культури. Підставами виступають визначені сукупності показників, включаючи значущі характеристики досліджуваних культур відповідно до поставлених задач.

    Типологія культури - класифікація культур по типу і визначення місця конкретної культури в культурно-історичному  процесі; як метод дослідження включає  диахронний і синхронний підходи. Ці терміни походять від старогрецьких приставок – «через» і зараз і слова «час». Означають: 1) диахронний - підхід до предмету через «тимчасові ряди» (або історичний); 2) синхронний - розгляд предмету в «зупиненій миті», «зараз», в абстрагуванні від генезису, історії і т.п.

    Німецьким соціологом, істориком і економістом  Максом Вебером (1864 — 1920) були запропоновані абстрактні ідеальні типи, що є якимсь спрощенням, образом-схему, а не об'єктивно існуючою (існуючу) соціокультурною реальністю, оскільки вони не мають прямого аналога в реальній історії культури. Ідеальна типізація дозволяла упорядковувати емпіричний матеріал, що поставляється конкретними дослідженнями, і використовувалася М. Вебером для дослідження причин і характеру відхилення реальних культурних типів від ідеальних.

    М. Вебер розрізняє три "чисті  типи" панування: обумовлене раціональними  інтересами підкоряються і пануючих; засноване на традиціях, пов'язане  з емоційним сприйняттям владі. Раціональному типу панування відповідає правовий тип держави, який характеризується підкоренням закону, а не авторитету. Традиційний тип панування грунтується на святості існуючих звичаїв і традицій. Йому відповідає патріархальна спільність, на чолі якої стоїть пан, що розпоряджається своїми підданими і слугами. Третій тип панування Вебер називав "харизматичним" ("харизма" в перекладі з греч. означає "дар"). Харизма — це певні якості особи (придбані або природжені), що дозволяють надихати людей і захоплювати за собою. По Веберу харизмою володіють і засновники світових релігій (Будда, Ісус, Мухаммад), і великі полководці (Олександр Македонській, Навуходоносор, Цезар, Тамерлан, Наполеон), і видатні політики (Аврам Лінкольн, Петро Велікий, В.І. Ленін).