Соціологія дитинства

І. Кон, аналізуючи позицію Арієса, вважає, що останній виділяє три основні  кола питань, на котрі потрібно відповідати при історичному дослідженні дитинства: еволюція поняття і образу дитинства - періодизація життєвого шляху, історія усвідомлення дитинства як особливого соціокультурного явища, еволюція дитячого одягу, ігор і розваг, цілей і методів морального виховання; історія шкільного життя - віку школярів, зміна типів закладів, принципи і походження шкільних класів, перехід від денної школи до системи інтересів і вплив всього цього на поведінку дітей; місце і функції дітей у «старій» і «сучасній» сім'ї.

Характеризуючи  історичний підхід до дослідження дитинства, необхідно торкнутись і праць Л. де Мосса, котрий всю історію дитинства (у філогенезі) підрозділяє на шість періодів. Кожному із цих періодів він приписує свій характерний і особливий стиль виховання, а також взаємовідносин батьків і дітей:

інфатицидний стиль (зі стародавності до IV ст. н. е.) характеризується масовим дитиновбивством і насиллям стосовно дітей;

кидальний стиль (ІV-ХIII століття) характеризується зниженням інфатициду. Однак батьки прагнуть позбавитись від маленької дитини: зростають популярність годувальниць, виховання дітей у монастирях або в інших сім'ях;

амбівалентний стиль (ХІV-ХVІІ століття). З'являються інтерес і увага до дитини, їй злегка дозволяють увійти в емоційне життя сім'ї, і основний стиль виховання в даний період - «ліплення» характеру дитини в рамках батьківських планів. Дитина не має самостійної душевної цінності;

нав'язливий стиль (XVIII століття). Відбувається значне зближення батьків і дітей, котре виражається в тому, що батьки вже ставляться до останніх як до небезпечних істот або об'єктів фізичного догляду. Однак прагнення контролювати весь внутрішній світ і поведінку дитини все ще залишається;

соціалізуючий стиль (XIX - середина XX століття) робить метою виховання не стільки завоювання і підкорення дитини, скільки тренування її волі, підготовку до майбутнього самостійного життя;

допомагаючий стиль (починається в середині XX ст.) передбачає, що дитина краще знає, що їй потрібно на кожній стадії життя. Тому батьки прагнуть не стільки дисциплінувати або «формувати» її особистість, скільки допомагати їй в індивідуальному розвитку.

Хоча не все, зроблене цими вченими, в подальшому розвитку науки було прийнято, неминуща значущість внеску Арієса і де Мосса у вивчення історії дитинства полягає в тому, що вони окреслили область історії дитинства і стимулювали наступні історичні дослідження останнього.

Історики, котрі досліджують дитинство, згодні з тим, що саме Новий час (особливо ХVІІ-ХVІІІ ст.) позначився зародженням «нового образу дитинства». Зростає інтерес до дитини у сфері літератури і мистецтва, більш чітко розрізняються дитячий і дорослий світ (за хронологією і змістом). Більш того, дитинство починає визнаватись як самостійна і психологічна цінность. Хоча, як зазначає І. Кон, віднесення «відкриття дитинства» до старого відповідного історичного періоду викликає заперечення і сумніви. Адже з приводу періоду визнання самоцінності дитинства висловлюються суперечлива думки. Більш виразно визнання його самоцінності відносять до епохи Романтизму. «Для педагогів XVII століття, - пише Л.Ф. Обухова, - любов до дітей висловлювалась не в балуванні й звеселянні їх, а в психологічному інтересі до виховання і навчання».

Як бачимо, завдяки дослідженням у різних галузях соціології, а  також суміжних з ними галузях (перш за все в психології і соціопедагогіці, історії та етнографії) накопичено значний матеріал, який дозволяє синтезувати знання про дитинство. 

3. ДИТИНСТВО ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНЕ  ЯВИЩЕ 

Нині дитинство розуміється  як складне соціальне явище (що є  структурним елементом суспільства), котре виконує в ньому (суспільстві) специфічні функції і взаємодіє з останнім у цілому і з окремими його елементам. Дитинство визначається як «сукупність об'єктів, подій, процесів соціальних інституцій стосовно дітей, котра формується і підтримується суспільством, а також постійно поновлюється в процесі життєдіяльності дітей, котрі засвоюють соціальність та інтегруються в соціум». Дане розуміння дитинства ставить соціологію дитинства на один рівень з такими соціологічними дисциплінами, як соціологія сім'ї, освіти, молоді тощо. Соціокультурна природа дитинства полягає в тому, що останнє, як складне утворення, має як соціально-економічну, так і культурно-ціннісну складові, котрі повинні враховуватись при вивченні дитинства.

Соціологія дитинства як інтегративне знання відповідно передбачає використання різних соціологічних підходів: соціально-економічного і культурно-ціннісного, символічного. У рамках першого з'ясовується роль соціально-економічних чинників, що зумовлюють місце дитини в суспільстві й сім'ї, їхнє значення для формування різних її характеристик. Завдяки другому (підходу) визначаються образи дитинства у свідомості суспільства, той символічний простір, котрий також формує ставлення суспільства і батьків до дітей, зумовлює зміст і характер виховних впливів. Ці два підходи нерозривно пов'язані один з одним, і без їх поєднання неможливе вивчення дитинства як певної єдності. Вони забезпечують розуміння дитинства як соціокультурного явища. Охарактеризуємо кожен з них (підходів) детальніше.

Соціально-економічний підхід широко використовується при вивченні дитинства в рамках соціології сім'ї. У низці досліджень показано вплив соціально-економічних криз на скорочення числа дітей в сім'ях. При цьому, як виявилось, загальна соціально-економічна ситуація породжувала не стільки реальні життєві проблеми, скільки «почуття страху і невпевненості в тому, що народжені діти отримають належне виховання і освіту». Було встановлено, таким чином, зв'язок між соціально-психологічною атмосферою в сім'ї і соціально-економічними умовами її існування. Соціально-економічна зумовленість дитинства найбільшою мірою проявляється і при вивченні так званої «дитячої бідності». При цьому виявляється, що це наднаціональне явище, про що свідчать дані про бідних дітей такої багатої країни як Америка. Роздуми про причини дитячої бідності в різних країнах у багатьох відношеннях корисні й при вивченні становища бідних дітей на пострадянському просторі.

Соціально-економічний аналіз дав  можливість виявити особливості  становища дітей у неповних сім'ях. Деякі соціологи пов'язують неблагополучне виховання в таких сім'ях із впливом, перш за все, негативних економічних чинників. Як відзначає І. Калабіхіна, переважна більшість цих сімей мають характеристики «бідних» і «залежних від підмоги». Але дослідження дітей, котрі виховуються в неповних сім'ях (а також так званих «дітей розлучення») свідчать і про те, що неправильно абсолютизувати значення соціально-економічного фактору. Як у західних, так і в російських дослідженнях, де приділяється увага виховній дієздатності неповної сім'ї, зафіксовано низку суттєвих відмінностей в поведінкових установках дітей розлученого подружжя -«дітей розлучення».

Найбільш значущим і розповсюдженим проявом даних установок є  показник ідентифікації дітей зі своїми батьками. Цей показник, на думку педагогів, є одним із основних критеріїв ефективності сімейного виховання. У випадку ідентифікації дитина начебто висловлює прийняття моральних та ідеологічних норм своїх батьків. Дослідження неповних сімей (котрі, зазвичай, знаходяться на відносно низькому матеріальному рівні) засвідчило, що і в даному випадку доцільно враховувати вплив комплексу факторів, для вивчення котрих необхідно використовувати соціологічні підходи і уявлення.

Про багатоаспектність дитинства  і необхідність врахування як соціально-економічних, так і ціннісно-символічних чинників при його вивченні свідчать дослідження сімей різного типу і, зокрема, явища однодітності сім'ї. Ці питання розглядались, зокрема, в доповідях Всеросійської науково-практичної конференції «Сім'я в Росії: теорія і реальність». Серед чинників, котрі зумовлюють ставлення суспільства до дитинства, вказувалось на роль символіки. Одна з доповідей була присвячена аналізу дитячої символіки в портретному живописі останньої чверті XIX і кінця XX століття. Дослідники говорили про те, що якщо в XIX столітті діяли репродуктивні норми багатодітності й існував певний імідж дитинства (пов'язаний з тендерною соціалізацією), то наприкінці XX століття репродуктивною нормою затверджується однодітність. Тендерна соціалізація дитини відбувається в освітніх закладах, а не в рамках сім'ї, в результаті чого відбувається знеособлення тендера.

Соціологи проводять дослідження, метою котрих є виявлення ролі ЗМІ і масової культури у формуванні іміджу сім'ї і ролі дітей в ній. У цих дослідженнях (присвячених виявленню значення символічного впливу) звертається увага на подання в журнальних статтях прикладів життя «зіркових» матерів. У статтях створюється образ самостійної і незалежної жінки, котра сама (без чоловіка) несе відповідальність за своє власне життя і виховання своєї дитини. При цьому подібний образ подається як досить позитивний, достойний наслідування, і таким чином цінності «зіркових» сімей мають пряму чи побічну проекцію на цінності широкої маси населення.

При аналізі проблеми знецінення сім'ї як цінності, зникнення мотивів (котрі спонукають вступати в шлюб і заводити дітей) було виявлено, що економічний чинник суттєво не впливає на збільшення числа дітей в сім'ї. Найбільшою популярністю користується модель однодітної сім'ї - 35,1% «зіркових» сімей мають лише одну дитину. А 31,3% подібних сімей узагалі не мають дітей. Вивчаючи дані сім'ї, дослідники дійшли висновку, що покращання умов для наближення бажаного й очікуваного числа дітей у сім'ї нічого зараз не вирішує, бо багатство не призводить до вільного вибору будь-якого числа дітей, тобто до демографічного вибуху серед багатих.

Для вивчення дитинства в аспекті  цінностей суспільства інтерес  представляють дослідження авторів, котрі працюють у руслі вивчення православної сімейної парадигми. Цю тему аналізує, зокрема, В. Форсова. Аналізуючи православні сімейні традиції, вона звертає увагу на те, що хоча число освячених шлюбів неухильно зростає, це зовсім не свідчить про їх міцність і стійкість. Слід також мати на увазі, що вихованню дітей у священних писаннях приділяється останнє місце в ієрархії обов'язків (взаємних обов'язків чоловіка і жінки), хоча і визнається, що «недбальство про дітей - найбільший із всіх гріхів, котрі приводять батьків до крайнього нечестя». Батьки повинні виховувати своїх дітей згідно з Божественними настановами, навчати дітей не словами, а прикладом свого власного життя. Причому недоречним і недоброчесним вважається накопичення багатства замість того, щоб навчати дітей доброчесності.

Ідеали та цінності (що транслюються) суттєво впливають на місце дитинства в суспільстві. Тим не менш, дослідники постійно стикаються з необхідністю враховувати значущість інших (таких, що не зводяться до символів і цінностей суспільства) чинників. Так, аналіз причин збільшення віку, в якому жінки заводять дітей, дав можливість виявити досить прагматичні міркування: зацікавленість жінки у власній кар'єрі і самореалізації. Усе це свідчить про те, що дитинство -складне соціокультурне явище, характеристика і аналіз котрого можливі лише при використанні різних соціологічних засобів і підходів. 

4. ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ І ДОСЛІДНИЦЬКІ  ПРОБЛЕМИ 

Соціологія дитинства характеризується не лише різноманіттям теоретичних підходів, але й значним арсеналом категоріальних засобів, використовуваних також у різних галузях соціологічного знання. Для соціології дитинства, як і для всякого соціологічного мислення, характерною є «багаторівнева типологія мовних одиниць». Ця типологія включає в себе «загальну категоріальну базу», «часткову термінологію, котра поєднує загальнонаукові й вузькопрофесійні поняття», а також «галузеву термінологію», яка поповнюється за рахунок міждисциплінарних або мовних запозичень».

У соціології дитинства широко використовуються, наприклад, поняття, котрі відносять до базисних соціологічних категорій: соціальна дія, соціальна взаємодія, соціальні відносини, соціальна система, а також такі як соціалізація, референтна група, соціальна роль, лідерство тощо. Утворюються і свої, специфічні для соціології дитинства, категорії, такі, наприклад, як «соціальне сирітство». Хоча дана категорія цілком вписується і в систему категорій, котрі належать до соціології сім'ї. Іншою такою, відносно новою і для соціології сім'ї, і для соціології дитинства категорією є «батьківство». Дана категорія поки ще відносно рідко використовується у вітчизняній соціології.

У зв'язку з дослідженням батьківства  вводиться таке поняття, як «концентрація на дітях». Соціологи пропонують і способи вимірювання даної концентрації. Цікавим також є висновок дослідників про те, «що в реальності «концентрація» на дітях виражена менше, ніж в уявленнях». Завдання соціологів, таким чином, полягає в пошуку способів вивчення дитинства не тільки таким, як воно виглядає в уявленнях, але й таким, яке воно «в реальності».

Зрозуміло, основоположна роль у  соціології дитинства належить категорії  «дитинство», котра в різні періоди  суспільного розвитку наповнювалась різним культурно-історичним смислом. Дитинство як конкретно-історичне, соціо-культурне утворення є реальністю, котра залежно від умов свого функціонування володіє специфічними характеристиками. Дослідники вважають, що є підстави говорити про культурно-історичний тип дитинства, наприклад про американське або російське дитинство, або дитинство початку XXI століття. Зміна статусу дитинства у суспільстві призвела до того, що на зміну найпростішій двоступеневій періодизації дитячого віку прийшла шестиступенева, котра нині визнана у всіх розвинених країнах (немовлячий вік, раннє дитинство, дошкільне дитинство, молодший шкільний вік, підлітковий вік і рання юність).

Основний смисл категорії дитинства  зумовлений уявленням про те, що воно «не може без відповідної корекції і підтримки пристосуватися й адаптуватися до умов його зовнішнього оточення, які склалися і динамічно змінюються. Саме його існування неможливе без зовнішніх сил підтримки, в першу чергу сім'ї». Нині вікові межі дитинства відповідно до Конвенції ООН про права дитини визначають у діапазоні від 0 до 18 років.

До числа важливих категорій  соціології дитинства належить «соціальне сирітство». На з'ясуванні смислу поняття, а також на характеристиці тих проблем, котрі пов'язані з дослідженням «соціального сирітства», слід зупинитись детальніше. Поняття «соціальне сирітство», котре декілька років тому вважалось новим і незнайомим, нині набуває статусу соціологічного поняття, котре використовують не лише соціологи, але й різні спеціалісти, які працюють з неблагополучними дітьми. Формалізація згаданого явища розпочалась з того моменту, коли впевнились у тому, що все різноманіття визначень (сирітство, бездоглядність тощо) не дає можливості описати ту категорію людей, котра виявилась фактично непотрібною ні суспільству, ні сім'ї, ні школі.