Соціологія - наука про суспільство

Предмет будь-якої науки — це не явище або предмет чи процес об’єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дає змогу  виділити специфічні закономірності розвитку і функціонування об’єкта науки.

Предмет соціології — загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізм дії та форми цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Отже, з’ясувавши об’єкт і предмет соціології можна дати наступні визначення.

Найбільш загальне: Соціологія —  це наука про суспільство як єдину  цілісну систему.

Соціологія  — наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

 

 

2. Соціологічні закони і категорії.

 

У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв’язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Хоча насправді, всі вони зумовлені суспільними зв’язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв’язки називаються законами.

Соціальний закон — об’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей.

Соціальні закони визначають відносини  між різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Соціальний закон — відносно сталі систематично відновлювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовими колективами, суспільством і родиною, суспільством і особистістю, містом і селом, соціальною організацією та особистістю.

Соціальні закони не створюються свідомо членами суспільства або групами, як, наприклад, юридичні закони. Вони є об’єктивними, оскільки нові покоління успадковують готові відносини, зв’язки, тенденції, сформовані без їх участі. З соціальними законами люди стикаються постійно. Вони підпорядковуються їх дії або намагаються їх уникнути, пристосувати свою поведінку до них чи протестувати проти них.

Як і всі інші науки, соціологія має свою систему категорій. Під ними розуміють найбільш загальні поняття, які віддзеркалюють суттєві  сторони предмета науки, розкривають механізм прояву законів і закономірностей, які нею визначаються. Понятійно-категорійний апарат соціології охоплює:

• Загальнонаукові соціологічні категорії (суспільство, соціум, соціальна система).

Суспільне – це реальність відносин, які створені людьми в суспільстві

Соціальне – це реальність відносин, які створені особистостями в суспільстві

Суспільство – це сукупність людей, універсальний спосіб організації соціальних зв’язків і соціальної взаємодії, що забезпечує задоволення всіх основних потреб людей.

Соціум – соціалізоване суспільство,

Соціальна система – це динамічні утворення, що виникають у процесі досягнення згоди між учасниками взаємодії, головним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємини та взаємодії, а також соціальні інститути та організації, соціальні групи, спільноти, норми і цінності.

 

• Безпосередньо соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна організація, соціальні норми, соціальні цінності);

Соціальний інститут – це форми спільної діяльності людей, що історично склалися, стійкі, або відносно стійкі типи і форми соціальної практики, за допомогою яких організується суспільне життя, забезпечується стійкість зв'язків і відносин в рамках соціальної організації суспільства

Соціальна організація – інтегрована сукупність соціальних позицій і пронизуюча її мережа соціальних відносин, спрямована на сумісну реалізацію якої-небудь існуючої соціальної функції.

Соціальні норми – це правила поведінки, що регулюють взаємини людей і їхніх об'єднань. Норми права, моралі, звичаїв, культури, релігії, політики.

Соціальні цінності – значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності чи невідповідності потребам суспільства, соціальних груп і особистості.

 

• Категорії дисциплін, суміжних з соціологією (економічна соціологія, соціологія політики, соціологія культури).

Економічна соціологія – 

Соціологія  політики –

Соціологія культури – 

 

Соціологічна практика виділяє  дві групи соціологічних категорій:

1. категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру, з виокремленням основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як „особистість”, „соціалізація”, „соціальна група”, „соціальна спільнота”, „соціальний клас”, „соціальна діяльність”, „соціальний контроль” та інші;

Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного. Це цілеспрямована людина з визначеною системою життєвих цінностей та поглядів, обраним життєвим шляхом та унікальним внутрішнім світом. Це людина, що самостійно приймає рішення, бере на себе відповідальність та долає перешкоди на шляху до Цілі. 
Соціалізація – це процес, через який безпорадне дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі певного суспільства, в якій він народився. Крім того, соціалізацією є також процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з причини певних обставин (перебування в певній "антисоціальній" групі, довготермінове перебування у в'язниці тощо) довгий час була поза суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо).

Соціальна група –  це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою та відстоюючи їх інтереси.

Соціальна спільнота  – це реально існуюча сукупність індивідів, придатна для емпіричної фіксації, яка характеризується відносною цілісністю.

Соціальний клас –  великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їхнім зв'язком (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) із засобами виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці та за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яка є в їхньому розпорядженні. Трудова, творча, споживацька, дозвільна, освітня, рекреаційна тощо.

Соціальний контроль – є системою процесів і механізмів, що забезпечують підтримку соціально сприятливих взірців поведінки індивідів, суспільного порядку та функціонування соціальної системи загалом. Це нагляд, здійснюваний цілим колективом (сім'єю, друзями, установами чи спеціальними інститутами) за соціальними діями окремих індивідів.

 

2. категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни, особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як „соціальний процес”, „соціальна зміна”, „соціальна трансформація”, „соціальний рух”, „соціальна мобільність”, „соціальний розвиток” та інші.

 

Соціальний процес –  послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

Соціальна зміна –  процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

Соціальна трансформація  – 

Соціальний рух – 

Соціальна мобільність  – будь-який перехід індивіда або соціального об’єкту із однієї соціальної позиції в іншу

Соціальний розвиток – це такі зміни, які пов’язані з більш або менше глибинними, структурними змінами, котрі ведуть до появи нових суспільних відносин, інститутів, норм і цінностей

 

Вихідним для розуміння особливостей об’єкта пізнання і визначення предмета соціологічної науки є категорія „соціальне”.

Соціальне — це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей, які виявляються в конкретних умовах між індивідами і спільностями в процесі сумісної діяльності (взаємодії). Це сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя. Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична тощо) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.

Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільноти) незалежно від того, чи присутні фізично індивід або спільнота.

Специфіку соціального  характеризують такі основні риси:

— загальна якість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;

— вираження спричиненого суспільними відносинами (економічними, політичними та ін.) певного стану індивідів;

— з'ясування стосунків різних індивідів і груп між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;

— соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється  в їх спілкуванні та взаємодії.

Категорія „соціальне” тісно пов’язана з категорією „соціальні відносини”.

Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб’єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють. Але  це правомірно лише тоді, коли соціальні  відносини розглядають у широкому значенні, протиставляючи їх природним. Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закоренілими формами соціальної взаємодії, завжди взаємозв'язані з іншими видами відносин, які взаємоінтегруються, виявляються через них.

Багатоманітність соціальних відносин є своєрідним відображенням суспільного  життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить сутність процесу соціального розвитку.

 

 

 

3. Структура й функції соціології.

 

Отже, визначивши соціологію як науку, можна перейти до окреслення її внутрішнього устрою або структури. Будь-який об‘єкт світу має свою структуру. Структура – це внутрішня форма організації системи. Її визначають також як сукупність стійких зв‘язків частин об‘єкта, що забезпечує його цілісність. Отже, і соціологія як наука, як певна цілісність теж має свою структуру. У підручниках з соціології наводяться різні схеми структур, кожна з яких будується за різними ознаками. Не викликає сумніву необхідність поділу соціології на макро- та мікросоціологію. Перша вивчає загальні закономірності функціонування та розвитку соціуму як цілого, а друга – соціальні явища та процеси через призму дії і взаємодії людей, їх поведінки. У центрі її уваги – особистість. У сучасній соціології виділяють ще й соціологію середнього рівня (мезосоціологію), яка спрямована на вивчення взаємодії окремих структурних частин соціальної системи. Як бачимо, у цьому поділі знаходить вираз співвідношення загального, особливого та одиничного: людство – макрорівень, соціальні спільності – мезорівень, індивід – мікрорівень.

Є поділ соціології на відносно самостійні галузі знання: теоретичну соціологію і практичну або прикладну  соціологію, які відрізняються між  собою не об’єктом чи методом досліджень, а метою, які ставить перед собою соціологія, і які вирішує завдання: теоретичні чи практичні.

Отже, теоретична соціологія зосереджує увагу на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов’язаних з формуванням знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методів соціологічного дослідження. Концепції і теорії, які вона розробляє, відповідають перед усім на питання: „що пізнається?” (об’єкт), „як пізнається” (метод), пов’язані з вирішенням гносеологічних завдань.

Прикладна соціологія —  практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів. Вона вивчає процеси, які відбуваються в певних соціологічних підсистемах, конкретних соціальних спільностях, організаціях. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів.

Прикладна соціологія безпосередньо  вивчає практичні галузі людської діяльності, збагачує такі спеціальні галузі соціологічного знання, як, наприклад, соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім’ї, що безпосередньо орієнтована на вирішення соціальних проблем.

У структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні:

• Загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;
• Спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня;
• Первинне узагальнення даних конкретно-соціологічних досліджень.

ЗАГАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

 

 

Загальносоцілогічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця людини в ньому. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його багатоманітних зв’язків з іншими явищами.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, аніж загальносоціологічні. Вони торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп та інститутів, поєднуюють у собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження.