Соціологічне дослідження: поняття, функції, види

   Серйозна  увага звертається і на графічне оформлення анкети, її лексику. Основними  критеріями оцінки мови є:

   ■ складність граматики і структури речення (запитання повинні містити (оптимальна кількість) від 5 до 20 слів);

   ■ рівень складності запитань (їх слід формулювати дохідливо, зрозуміло, однозначно);

   ■ оцінка складності формулювання відповіді для опитуваного (з врахуванням рівня компетентності респондента).

   Всі питання, що використовуються в анкетах, можна  класифікувати за такими критеріями: за змістом (про факти поведінки, щодо особистості людини, її ставлення  до конкретних процесів, явищ), за формою (відкритого та закритого типу, прямі та допоміжні), за функцією (основні та неосновні).

   Запитання в анкеті поділяються на: закриті та відкриті.

   Закритими називаються ті запитання, на які  в анкеті наводяться варіанти відповідей. Прочитавши їх, опитуваний тільки позначає той варіант відповіді, який збігається з його думкою. Такого типу запитання дозволяють більш точно інтерпретувати відповідь, а рамки оцінок та суджень опитуваного визначаються набором варіантів відповідей. В свою чергу, закриті запитання можуть бути альтернативними та неальтернативними. Перші передбачають вибір респондентом лише одного варіанта відповіді. Неальтернативні питання допускають вибір респондентом кількох варіантів відповідей.

   Закритого типу запитання зручніше формулювати  для вияву фактів і відносин, що обумовлюють заздалегідь відомий перелік можливих варіантів відповідей.

   На відміну від закритих, відкриті питання не нав'язують респондентові варіант відповіді, а дають можливість висловити власну думку в усій повноті. Саме тому, за їх допомогою можна зібрати більш багату та змістовну інформацію. Вони ефективні на стадії пробних досліджень і дозволяють дати відповідь у вільній формі.

   Щодо альтернативи застосування закритих та відкритих  запитань, то слід пам'ятати: респонденти  більш охоче відповідають на відкриті питання тоді, коли вони мають розвинуту систему уявлень з даної проблематики і вважають себе компетентними. Якщо ж предмет опитування малознайомий або ж складний для аналізу, то респонденти, як правило, ухиляються від відповіді або відповідають досить невизначено, не за суттю. В цьому випадку застосовуються відкриті запитання. Існує також напівзакритий варіант системи відповідей, коли подається перелік як основних варіантів відповіді, так і створюється можливість для подання власної, іншої відповіді.

   Прямі і непрямі запитання. У першому варіанті передбачено відповідь, яку слід розуміти в такому ж смислі, як розуміє опитуваний. Але такого типу прямі запитання в ряді випадків залишаються без відповіді або дають неточну інформацію, бо опитувані не схильні висловлюватись відверто. У такому разі наводяться непрямі запитання (сформульовані в непрямій формі). Часто одне пряме запитання замінюється на кілька непрямих.

   Приклад:

   Пряме запитання:

   За яку партію ви будете голосувати?

   Непрямі запитання:

   Якій із партій, на Вашу думку, можна довірити політичну владу в країні?

   Яка із політичних партій Вам найбільше імпонує?

   Основні запитання  анкети спрямовані на збір інформації про явище, яке підлягає вивченню. Неосновні - на вияв відвертості відповідей, вони уточнюють, доповнюють дані, отримані в основних запитаннях. До таких відносять питання-фільтри, контрольні питання та ін. Число питань в анкеті не може бути необмеженим. Досвід показує, що після 40–50 хвилин опитування увага респондента понижується. Це стосується і запитань з однотипними відповідями, типу "так", "ні". Тому деколи в структуру анкети вводять так звані "галоп-питання", "питання-уловки" та інші, котрі "пробуджують", активізують увагу респондента. Формулювання питань має відповідати дослідницькому завданню і можливостям респондента. Для цього питання необхідно "перевірити" за деякими основними інструментальними критеріями:

   ■ чи стосується дане питання всієї сукупності опитуваних;

   ■ чи досить чітко пояснено респонденту техніку заповнення анкети;

   ■ чи не перевищує запитання рівень компетентності опитуваного;

   ■ чи не викликає запитання негативних емоцій в опитуваного.

   Це і  буде гарантом дієздатності запитань та анкети.

   За способом проведення анкетного опитування воно поділяється на індивідуальне, групове, поштове та пресове.

   Поштове опитування є різновидом анкетування і правомірно розглядається як належний засіб збору первинної інформації. У найбільш загальному вигляді він полягає у розсипці анкет і отриманні на них відповіді поштою. Важлива перевага поштового опитування – простота організації. Однак, водночас поштове опитування має і свої недоліки. Основний із них - неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети та повертають їх дослідникам), що і понижує надійність отриманої інформації (частка повернених анкет - близько 20-25%). Як правило, збільшення кількості повернених анкет досягається розсипкою респондентам повідомлень. Вони повинні "настроїти" людину на участь в опитуванні. У повідомленні вказується, яким чином дослідники отримали адресу потенційного респондента, чому буде присвячене опитування, яку мету ставлять перед собою дослідники, тощо. Висилка повідомлень підвищує повернення анкет здебільшого ще на 10%. При розсипці анкет слід ще й відіслати конверт зі зворотною адресою для полегшення роботи респондента.

   Пресове опитування іноді відносять до різновиду поштового. У такому разі анкета друкується в газеті чи журналі. В сипу пасивності процедури залучення потенційних респондентів до опитування, невисока, частка повернення анкет, найімовірніше, близько 1% від усієї сукупності передплатників або читачів.

   Інтерв'ю. Порівняно із анкетуванням, інтерв'ю  у практиці соціологічних опитувань використовується значно рідше - через більшу складність та неоперативність його проведення. Інтерв'ювання має свої переваги та недоліки, порівняно із анкетуванням, тому при плануванні дослідження доводиться вирішувати: чому надавати перевагу, враховуючи найменші затрати часу та засобів, і необхідність отримання найбільш важливої та достовірної інформації.

   Основна різниця між анкетуванням та інтерв'юванням – у формі контакту дослідника з опитуваним. Інтерв'ю – це співбесіда, яка проводиться за певним визначеним планом, обумовлює прямий контакт інтерв'юера (той, хто опитує) з респондентом (кого опитують), причому запис відповідей проводиться письмово або, з дозволу респондента, на диктофон.

   Є велика безліч різновидів інтерв'ю. У прикладній соціології розрізняють кілька видів інтерв'ю: формалізоване, фокусоване та вільне. За змістом бесіди розрізняють так звані документальні інтерв'ю (уточнення фактів, вивчення подій), інтерв'ю думок (виявлення оцінок, поглядів, суджень). Особливо виділяється інтерв'ю із спеціалістами-експертами. Щодо техніки проведення розрізняють вільні нестандартні і формалізовані інтерв'ю.

   Формалізовані (стандартизовані) інтерв'ю - найбільш розповсюджений різновид інтерв'ювання. Проведення його вимагає детально розробленої процедури (загальний план, послідовність та конструктивність запитань, відповідей). При використанні цього виду опитування інтерв'юер зобов'язаний чітко дотримуватися формулювань питань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, пропонують закриті запитання. Інтерв'ю із відкритими запитаннями передбачає дещо менший ступінь стандартизації його проведення.

   Дещо менший ступінь стандартизації має фокусоване інтерв'ю, метою якого є збір думок, оцінок щодо певної конкретної ситуації, явищ, їх причин та наслідків, і виявити інформацію про реакцію суб'єкта на задану дію (тому його і називають фокусованим, спрямованим).

   Вільні  інтерв'ю - це довготривала співбесіда інтерв'юера із респондентом без суворої  деталізації питань, але проводиться  за загальною програмою. Цей вид  опитування застосовується тоді, коли дослідник приступає до визначення проблеми дослідження.

   Від застосування того чи іншого виду інтерв'ю певною мірою залежить і точність отриманої  інформації. Переважно при інтерв'юванні виявляється вплив інтерв'юера на якість отриманих результатів-даних. Такого роду впливове явище не усвідомлюється учасниками інтерв'ю в психологічному та поведінковому контексті як на вербальному (розмова, спілкування) рівні, так і в неявних формах (емоційний тон, міміка, поведінка). Тому, чим більш стандартизованим є інтерв'ю, тим більше у дослідника можливості знизити вплив інтерв'юера. Водночас досвід показує, що і в опитувальному листі трапляються вади, недоробки, і в силу свого вміння інтерв'юер прагне і повинен їх відчувати та виправляти. Тому інтерв'ю одночасно може мати елементи пілотажності (апробації).

   Залежно від  особливостей процедури інтерв'ю  може бути інтенсивним (глибоким, тривалим).

   За способом організації розрізняють групові  та індивідуальні.

   Останнім  часом, у великих містах, де досить високий рівень телефонізації, застосовується телефонне інтерв'ю. Його основні переваги: оперативність і низька вартість. Телефонні інтерв'ю використовують для швидкого опитування та для зондування соціального настрою. Але інтерв'юер при цьому повинен мати спеціальну підготовку (уміння володіти інтонацією, голосом, відчувати стан опитуваного тощо). Крім того, оптимальна тривалість такого типу інтерв'ю - до 15 хвилин, після чого інтерес та увага до діалогу значно знижується.

   Особливості інтерв'ю. Ідеальне інтерв'ю нагадує  живу співбесіду двох рівнозаінтересованих людей. Один із учасників інтерв'юер - професійний дослідник, другий - респондент, який обстежується. Формалізоване інтерв'ю нічим не відрізняється від опитування в анкеті, тільки записи інтерв'юер веде у ході розмови.

   Структура (основні фази) ведення співбесіди (інтерв'ювання):

   1) встановлення  першого контакту (мета створити  сприятливу атмосферу для розмови);

   2) закріплення  контакту і перші запитання  за планом інтерв'ю;

   3) перехід  до основних запитань;

   4) швидке  встановлення контакту (в разі  його втрати), встановлення причини  втрати контакту:

   - респондент  не володіє інформацією або  йому важко згадати;

   - опитуваний  не зрозумів мети запитання і характеру очікуваної від нього відповіді;

   - респондент  не хоче відповідати тому, що  не настроєний на відвертість;

   5) закінчення  інтерв'ю, подяка співбесідникові,  підбиття підсумків співбесіди. 

   3. Аналіз  документів: поняття, види, особливості  застосування 

    Аналіз  документів є досить поширеним  у практиці проведення соціологічних досліджень, оскільки у документах міститься значна кількість інформації щодо матеріального і духовного життя суспільства. Вони віддзеркалюють процеси та явища, що відбуваються як у суспільстві загалом, так і в окремих прошарках, характеризують діяльність окремих індивідів і великих спільнот. Соціологи у своїх дослідженнях використовують різноманітні документи — державні та урядові акти, статистичні збірники і матеріали переписів, відомчу документацію, художні твори і наукові публікації, пресу, листи населення тощо. Їх аналіз допомагає дослідникові:

    — сформулювати  проблему, об'єкт, предмет, цілі, завдання  і гіпотези дослідження;

    — порівняти  отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших соціологічних досліджень;

    — отримати  інформацію для вирішення досліджуваної проблеми або поглибити її аналіз;

    — скласти  характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку;

    — здобути  інформацію про діяльність головних  соціальних інститутів суспільства — сім'ї, освіти, засобів масової інформації тощо;

    — вивчити  громадську думку і соціальне самопочуття населення загалом та окремих його прошарків.

   Документ  — засіб закріплення встановленим способом за допомогою спеціального носія інформації фактів, явищ, процесів об'єктивної реальності та розумової діяльності людини.

    Ця інформація  може фіксуватися за допомогою  букв, цифр, стенографічних або інших  знаків і символів, малюнків, фотографій, звукозаписів тощо. Існує кілька  підстав для класифікації документів: засіб фіксації, авторство, ступінь персоніфікації, виконання певної функції, зміст, ступінь наближення до інформації тощо.

    Важливе  значення для соціологічного аналізу мають офіційні документи, які віддзеркалюють реальні суспільні зв'язки і висвітлюють колективні думки щодо певних політичних, соціально-економічних явищ, подій, процесів. Головне їх призначення — інформувати про стан справ в основних сферах життєдіяльності суспільства та регулювати відносини між окремими індивідами, групами, спільнотами, соціальними інститутами тощо. Аналіз офіційних документів широко використовують у соціології політики, громадської думки, права, праці, медицини, молоді тощо.