Соціальна політика: сутність, види та вплив на розвиток суспільства

– розвиток етнонаціональних відносин на основі зваженої етнонаціональної політики, основна мета якої полягає в забезпеченні умов вільного розвитку народів України, дотриманні конституційних прав, свобод та рівності громадян України всіх національностей перед законом;

– розвиток сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення соціальних, духовних, моральних, матеріальних підвалин сім’ї;

– розвиток територіально-поселенських відносин, регулювання соціально-просторових форм організації суспільства (насамперед розселення), соціально-культурними процесами урбанізації, а також міграційними процесами;

– розвиток соціально-демографічних відносин на основі здійснення активної демографічної політики;

– розвиток соціально-трудових відносин і насамперед ринку праці та зайнятості населення;

– регулювання міграційними процесами з метою захисту національного ринку праці та інтересів громадян України.

3) Соціальна політика, спрямована  на формування соціальної безпеки  людини і суспільства, має  наступні напрямки соціальної політики:

– створення умов для підвищення соціально-економічної активності населення;

– створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня кожної людини на основі здійснення зваженої активної політики доходів, зменшення їх диференціації, запобігання бідності, обмеження соціального розшарування населення за рівнем доходів;

– формування динамічної, гнучкої системи соціального захисту, яка передбачає кілька типів соціальних заходів на основі розширення й поглиблення соціально-економічної бази, суспільного поля соціальної безпеки людини, посилення соціальної захищеності особи;

– активного реформування існуючої системи соціального захисту;

– розробка і впровадження у практику нової моделі соціального страхування за всіма видами загальнообов’язкового державного соціального страхування;

– реформування системи пенсійного забезпечення;

– здійснення соціальної підтримки сім’ї, жінок, дітей, молоді на основі активних форм підтримки;

– реформування системи охорони здоров’я населення;

– захист громадян як споживачів з метою здійснення постійного та ефективного державного контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів, посилення контролю за додержанням вимог нормативно-правових актів.

3. ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ  НА РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА

 

Активність і ефективність проведення соціальної політики та значення її впливу на розвиток суспільства доцільно розглянути на різних моделях, що існують сьогодні в масштабі світового співтовариства. Різні варіанти соціальної політики "обумовлені історичним розвитком конкретних держав, різним рівнем їх соціально-економічного і культурного розвитку, неоднаковим рівнем теоретичного осмислення проблеми керування суспільством та практичним досвідом реалізації такої політики її суб’єктами" [5; с. 16].

У першу чергу привертає до себе американська модель соціальної політики. Деякі автори називають її умовно залишковкою. Відповідно до неї на частку соціальної політики держави залишається виконання тих функцій, які не в змозі належним чином виконати ринок. Це украй обмежена по своїх масштабах, змісті і об'єктах соціальна політика, переважно пасивна і захисна. На відміну від європейських країн США мають репутацію відсталої щодо створення загального добробуту країни, дехто навіть ставить під сумнів приналежність США до світу добробуту. Соціальні програми тут часто мають прогалини в охопленні населення, а в соціальній політиці перевага віддається особистим зусиллям кожної особи щодо забезпечення свого добробуту. Проте не можна ставити під сумнів існування у США держави загального добробуту, яка характеризується великими державними видатками та адміністративно-законодавчим забезпеченням соціального захисту.

Найхарактернішою особливістю  соціальної політики США є "надзвичайно широка різноманітність місцевих норм і правил за відсутності загальнодержавного консенсусу, різка відмінність у трактуванні тих, хто через соціальне страхування заслужив право на соціальні виплати, і бідних, на яких розраховані програми адресної допомоги, а також інтегрування приватних благодійних і комерційних інтересів. Ця різноманітність зумовлена особливим характером державного апарату, класовою структурою і капіталом у США" [5; с. 115].

Шведську соціальну політику можна  визначити трояко. Шведська соціальна  політика як важлива інтегральна  частина шведської моделі суспільного  розвитку характеризують одночасно як: 1) соціал-реформістська; 2) перерозподільно-інституційна; 3) універсальна або загальна [5; с. 128].

Перше визначення пов'язане з тим, що розробником і провідником  цієї політики є соціал-демократія, що стоїть у влади з 1932 р.

Друге визначення пов'язане з доктринальними, стратегічними установками соціал-демократії і механізмом реалізації соціальної політики. Одна з головних серед цих установок – соціальне вирівнювання або зменшення соціальних розривів в доходах, в доступності соціальних благ взагалі. Для цього було вибрано і здійснювався навмисний перерозподіл доходів, перш за все через податкову і трансфертну політику. Перерозподіл, що проводиться, був інституціоналізований, тобто для нього були створені спеціальні інститути, як державні, так і недержавні.

Третє визначення пов'язане з широтою  охоплюваного соціальною політикою  об'єкту, із ступенем обхвату нею  різних соціальних груп. Гарантії соціального  захисту з боку держави розповсюджуються на все населення, або, іншими словами, шведська соціальна політика характеризується загальністю, загальнодоступністю соціального захисту. У цій моделі немає залежності прав на соціальну захищеність від яких-небудь спеціальних виплат, допомоги, що надаються, забезпечують соціальний захист населення на рівні нормального життєвого стандарту.

По суті шведська модель – це комплекс функціонально взаємозв'язаних напрямів і інститутів соціально-економічного регулювання, націлених на створення  суспільства добробуту з рівністю і повною зайнятістю як головними  цілями, із загальною системою забезпечення добробуту, великим суспільним сектором соціальних послуг, з політикою солідарності у області заробітної платні і активною політикою зайнятості як сутнісними компонентами. Загальною передумовою реалізації моделі і у той же час однієї з її найважливіших перманентних цінностей є соціальний консенсус, що будується зверху, на макрорівні (провідними організаціями бізнесу, профспілок і державою), (макроконсенсус, або соцієтальний корпоративізм).

Німецька соціальна політика якнайкраще відображує ідеологію “соціально орієнтованої ринкової економіки”. Цю концепцію висунула Християнсько-демократична партія ФРН наприкінці 40-х років ХХ ст., щоб якось відмежуватися від попереднього державного устрою і від НДР. Це намагання було реакцією ліберально налаштованих кіл на фашизм і сталінську концепцію авторитарної держави, що втратили довіру народу й були деструктивними для громадянського суспільства.

Соціально орієнтована ринкова  економіка провідну роль відводить  ринкові, що репрезентує приватну соціальну та економічну ініціативу у громадянському суспільстві за допоміжної функції держави. Заходи соціально-економічної політики згідно з її принципами "не повинні зачіпати ринковий процес розподілу коштів, включаючи розподіл доходів і майна, якщо вони не вдосконалюють використання ресурсів, не підвищують ефективність і активність суб’єктів ринкових відносин" [6; с. 164].

У основі німецької соціальної політики в широкому значенні слова відповідно до даної моделі лежить формування такого економічного середовища, яке сприяло б активній самореалізації кожного члена суспільства у власне економічній сфері і гарантувало б йому достатній рівень стабільності, упевненості в завтрашньому дні. Життєздатність суспільства і благополуччя його членів, можливості досягнення не тільки прийнятного рівня матеріального добробуту, але і задоволеності життям прямо зв'язують в рамках цієї моделі з розвитком конкуренції, ринку, ринкових відносин.

 

ВИСНОВКИ

 

Говорячи про соціальний розвиток, слід вважати, що суспільство практично ніколи не розвивається "само по собі", тобто як неактивний, пасивний об’єкт. Суспільні зміни, що відбуваються в соціальному часі і просторі, здійснюються під впливом людського фактору, що означає реалізацію відповідної політики. Соціальна політика є частиною загального поняття "політика" й уявляє собою багатовимірну систему програм, служб та заходів (управлінських, регулятивних та саморегулятивних), спрямованих у соціальну сферу. Соціальна політика всебічно охоплює різноманітні напрями суспільного буття. Нормальне функціонування соціальної політики є гарантом суспільної злагоди та солідарності, створює умови реалізації та самореалізації економічної та соціальної безпеки членів людської спільноти.

Метою соціальної політики є створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, надання особливого захисту потребуючим верствам населення, а саме об'єктам соціальної політики, вирішення або пом'якшення соціальних проблем, спричинених економічними обставинами або несподіваною чи ненормальною поведінкою особи.

Активний характер соціальної політики є основою соціального  прогресу, базою зростання економічної  безпеки людини. Пасивний характер соціальної політики призводить до поширення  інфляційних процесів, утвердження  в суспільстві ідей утриманства, зниження ділової активності його членів і є шляхом суспільного регресу.

Найголовнішим суб'єктом  соціальної політики є людина та координуючим – соціальна держава. Соціальна держава має виконавчий орган – уряд, який розпоряджається певною кількістю заходів та методів для досягнення цілей (інструментів) соціальної політики, які можна втілити при наявності відповідних складових соціальної політики. Тому дуже важливим при розумінні суспільних процесів є поняття "соціальна політика" у вузькому значенні цього слова. Саме на її основі відбуваються усі трансформаційні процеси у соціумі, беруть початок всі соціальні зміни.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бурджалов Ф.Э., Гришин И.В., Сванвдзе З.Я., Соболева И.В. Типы социальной политики // Общество и экономика. – 1997. – № 1-2. – С. 30-36.
2. Ганслі Т.М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. – К. : Основи, 1996. – 237с.
3. Гансова Е.А. Сучасна соціальна та гуманітарна політика в контексті соціологічної науки: Навч. посіб. – О. : Вид-во ОФ УАДУ, 2000. – 64с.
4. Григорьева Н.А. Социальная политика: основные понятия //Журнал исследований социальной политики. – 2003. – №1. – С.40.
5. Семигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посібник. – К. : МАУП, 2005. – 276с.
6. Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. –К. : МАУП, 2002. – 200с.
7. Шевчук П.І. Соціальна політика: Навч. посіб. – Л. : Світ, 2005. – 400с.