Соціальна діагностика

Введення

Термін  «діагностика» (від грецьк. diagnostikos - здатність розпізнавати) використовується в медицині для позначення процесу  розпізнавання хвороби, постановки діагнозу.

Уявлення  про патології стану суспільства  або індивідів і груп у цьому  суспільстві як про соціальні  хвороби затвердилося разом із зародженням  соціальної роботи. Це пояснює той  факт, що значна частина термінології соціальної роботи як галузі знання і  практичної діяльності подібна з  медичною термінологією, так само як термінологія, що визначає зміст і  організаційне оформлення деяких «наскрізних» для усіх видів соціальної роботи технологій: соціальна діагностика, соціальний терапія, профілактика і  т.д. Як виявилося, це пояснюється не тільки зручністю використання добре  розробленого понятійного апарату, але і подібністю цих двох областей діяльності.

Діагностична  функція є провідною у соціальній роботі як різновид професійної діяльності, спрямованої на забезпечення належного  соціального, культурного та матеріального  рівня життя членів суспільства  та надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. родоначальник  теорії соціальної роботи Мері Річмонд  у своїй книзі "Соціальні діагнози" (1917 р.) докладно представила власний  метод соціальної роботи. Найважливішим  і головним компонентом у ній  М. Річмонд вважала здатність  у кожному конкретному випадку  поставити соціальний діагноз, тобто  провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соціального оточення та взяти його результати діагностики  за основу при визначенні методу допомоги.

Сьогодні  діагностика як спосіб отримання  вичерпної інформації про досліджуваний  процес чи об'єкт застосовується в  різних галузях діяльності та має  різні цілі. Варто зазначити, що в  соціальній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соціальна, медична, соціально-психологічна, соціально-педагогічна.

Предмет дослідження - технології соціальної роботи.

Об'єкт  дослідження - технологія соціальної діагностики.

Завдання: визначення поняття соціальної діагностики; вивчення принципів соціальної діагностики; аналіз методів соціальної діагностики.

1. Поняття соціальної  діагностики та  її сутність

Діагностика - вчення про методи і принципи розпізнання  хвороби (явищ, особистості) і постановка діагнозу. Термін “діагностика” (від  грецьк.diaghostikos - здатність розпізнавати) використовується в медицині для визначення процесу розпізнавання хвороби, встановлення діагнозу.

Соціальна діагностика - вивчення соціальних мотивів  і причин поведінки особистості, групи та суспільства загалом; пошук  соціальних детермінант процесів і  явищ суспільного життя.

Соціальна діагностика -- процес наукового виявлення  та вивчення причинно-наслідкових зв'язків  і взаємостосунків у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний та санітарно-екологічний  стани. В більш вузькому розумінні - це вивчення причин соціальних проблем, котрі створюють складні життєві  ситуації для індивіда, сім'ї, окремих  груп.

Соціальна діагностика -- це: 1) діяльність по розпізнаванню  й аналізу соціальних патологій  і проблем; 2) процес такого аналізу  з формулюванням обґрунтованого висновку про предмет розгляду; 3) галузь соціальних наук, присвячена методам  одержання знання про суспільство.

Поняття “соціальної діагностики” можна  розуміти як:

- окреме  дослідження соціальної проблеми  клієнта, якому соціальний працівник  повинен надати допомогу;

- необхідний  етап будь-якого впливу в соціальній  роботі, технологічний елемент соціального  обслуговування;

- сукупність  наукових методів, які обґрунтовують  правильність отриманої інформації.

Мета  діагностики стану соціального  об'єкта - встановлення соціального  змісту факторів, які діють в економічній, психологічній, демографічній, правовій та інших сферах суспільного життя; встановлення достовірності інформації про нього і його оточення, прогнозування  його можливих змін і впливу на інші соціальні об'єкти, а також вироблення рекомендацій для прийняття організаційних рішень, соціального проектування дій  для надання соціальної допомоги.

Соціальна діагностика вирішує типові для  неї завдання, до яких відноситься:

- виявлення  специфічних соціальних якостей,  особливостей розвитку й поведінки  об'єкта;

- визначення  ступеня розвитку різноманітних  властивостей, їх вираженості в  кількісних і якісних показниках;

- опис  особливостей об'єкта;

- ранжування  специфічних властивостей об'єкта;

- вироблення  рекомендацій та розроблення  проектів, програм.

Залежно від масштабності соціальної роботи соціальна діагностика може бути проведена на державному, регіональному, місцевому та індивідуальному ріннях. На державному рівні предметом соціальної діагностики є визначення соціальних проблем на рівні суспільства  чи його окремих великих соціально-демографічних  груп: дітей, молоді, осіб похилого віку, інвалідів, національних спільнот тощо.

Для регіонального  та місцевого рівнів соціальній діагностиці  притаманне вивчення певних соціальних проблем в умовах конкретного  регіону, області, міста та селища.

Індивідуальний  рівень соціальної діагностики - це рівень безпосередньої соціальної роботи з  конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб, Головною метою діагностики  па цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаходження правильних засобів для її вирішення.

Отже, соціальна  діагностика - це:

1) діяльність  з розпізнавання й аналізу  соціальних патологій і проблем;

2) процес  такого аналізу з формулюванням  обгрунтованого висновку про  предмет роботи;

3) галузь  соціальних наук, присвячена методам  отримання знань про суспільство.

Крім  того існує широке і вузьке розуміння  поняття “соціальної діагностики  ”:

- соціальна  діагностика -- процес наукового  виявлення і вивчення причинно-наслідкових  зв'язків і взаємостосунків в  суспільстві, які характеризують  його соціально-економічне, культурно-правове,  етично-психологічне, медико-біологічне  і санітарно-екологічне становище; 

- вивчення  відношення індивіда до соціальних  цінностей суспільства, групи  і т.д., дослідження сутності соціальних  проблем, які створюють скрутну  життєву ситуацію для індивіда, сім'ї, групи. 

2. Принципи соціальної  діагностики

Існує ряд принципів, як загальних для  всіх соціальних наук, так і специфічних  у соціальній діагностиці.

Насамперед  це принцип об'єктивності, який потрібно розглядати в двох аспектах. По-перше, дослідник не повинен залежати від  впливу зовнішніх факторів (наприклад, бажання і переваг начальства). На жаль, соціальна діагностика може розкривати негативні факти, що іноді  люто відкидаються не тільки представниками органів влади, але і шокованою  громадськістю. Усвідомлено або  не усвідомлено спотворюючи дійсну картину в силу небажання подібної реакції, соціальний діагност тим самим  блокує можливість корекції соціальної патології, що він досліджував. По-друге, соціальний працівник повинен протистояти  впливу на результати проведеного ним  аналізу внутрішніх факторів -- власних  забобонів, незнання, аберації власного життєвого, сімейного досвіду. Спотворюючий вплив цих факторів може бути спрямований  як на збір фактів, так і на їх інтерпретацію.

Принцип конфіденційності. Нерозголошення результатів  соціального діагнозу без персональної згоди на це особи, яка була об'єктом  дослідження. Якщо це діти, то на розголошення результатів обстеження обов'язково потрібне згода батьків або осіб, що заміняють.

Принцип наукової обґрунтованості. Результати аналізу повинні бути, як мінімум, валідними (достовірними) і надійними.

Принцип не нанесення збитку. Діагностичні результати ні в якому разі не повинні  бути використані на шкоду людині, що піддався дослідженню.

Принцип ефективності. Не слід пропонувати  людині

такі  рекомендації, що за підсумками діагнозу для неї марні, можуть призвести  до небажаного результату.

Принцип верифікації соціальної інформації як встановлення її достовірності. Соціальна  дійсність містить багато противоріч, поодиноких фактів і випадковостей. Тому, щоб формулювати на їх основі закономірності, необхідно перевірити емпіричні дані теорією, співставляти відомості, отримані з різних каналів.

Унаслідок цього необхідно застосовувати  в діагностиці й принцип системності. Всі соціальні проблеми є полікаузальними, тобто, їх зародження і розвиток визначається не однією, а декількома причинами. У зв'язку з цим для того, щоб  визначити джерело і способи  вирішення життєвої трудності клієнта, необхідно проаналізувати його мікросоціальне середовище, сімейні взаємостосунки, мати уявлення про інтелектуальний  рівень і особливості характеру  клієнта, стан його здоров'я.

Принцип клієнтоцентризму, тобто розгляду всіх сторін соціальної дійсності, всіх зв'язків  соціальної ситуації з точки зору інтересів і прав клієнта. Інші соціальні  інститути захищають інтереси держави  і суспільства, їх окремих закладів або організацій. Соціальний працівник - інтереси клієнта (звичайно, якщо це не входить у конфлікт із законом) і  з урахуванням такої позиції  будує всю свою діяльність.

Принцип ненанесення шкоди - діагностичні результати ні в якому випадку не повинні  бути використані на шкоду людині, яка досліджувалась.

3. Методи соціальної  діагностики

Серед загальних вимог, яким повинні відповідати  методи соціальної діагностики, варто  назвати валідність, надійність, однозначність  і точність. Є ряд і додаткових, спеціальних вимог, пропонованих до вибору діагностичних методів у  соціальній роботі.

По-перше, кращий метод найбільш простої з  усіх можливих і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють одержати необхідний результат. Проста опитувальна методика іноді може бути результативнішою складного  тесту.

По-друге, метод повинен бути доступним  не тільки для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.

По-третє, технологія застосування методів (інструкція) повинна бути ясної і зрозумілої. Вона повинна набудовувати клієнта  на довірче відношення до соціального  працівника, на співробітництво, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних  негативно вплинути на результати.

По-четверте, обстановка й умови проведення діагностики  не повинні відволікати клієнта  від співучасті в діагностиці.

Ще одна особливість соціальної діагностики -- обмежене використання кількісних співвідношень  і математичних методів. Тому цілком очевидно, що соціальна діагностика  має здійснюватись за допомогою  певного діагностичного інструментарію, який в основному, є сукупністю різних соціологічних та статистичних методів.

Соціологічні  методи використовуються у соціальній діагностиці найчастіше з метою  збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення  людей до них. Найбільш розповсюдженими  серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтерв'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (традиційний  аналіз, контент-аналіз); експертна  оцінка.

Спостереження - один з емпіричних методів дослідження, який полягає в безпосередньому  та цілеспрямованому сприйнятті оточуючої  дійсності. В соціальній роботі цей  метод здебільшого використовується для збору інформації про поведінку  конкретної людини чи певної групи.

Опитування - спосіб отримання інформації про  суб'єктивний світ людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Різновидом опитування є інтерв'ю, яке проводиться у  формі бесіди за чітко визначеним планом. Вони бувають дистанційні (телефонне  інтерв'ю) та очні (безпосереднє спілкування  учасників інтерв'ю). Анкетування  є також різновидом опитування, що полягає в отриманні інформації шляхом відповіді респондентів у  письмовій формі на пропонований перелік запитань.

Бесіда  в соціальній діагностиці -- метод  одержання і коректування інформації на основі вербальної комунікації.