Соціальні конфлікти

План:   

ВСТУП

1. Етапи протікання конфлікту
2. Причини конфлікту
3. Гострота і тривалість конфлікту
4. Наслідки соціального конфлікту
5. Вирішення конфліктів

Висновки

Використана література.     
 
 

 

   

ВСТУП. 

Факти свідчать про те, що конфлікти грають в  житті людей, народів і країн  набагато більшу роль, ніж хотілося б самим людям: всі хочуть миру, але кожний прагне до нього по-своєму і внаслідок цього «по-своєму»  виникає війна.

Ця ситуація була помічена ще древніми істориками і мислителями. Кожний великий конфлікт не залишався безслідним. Війни описувалися  і аналізувалися в історичній літературі і багато які історики виділяли як причини військових зіткнень невідповідність інтересів ворогуючих сторін, прагнення одних захопити територію і підкорити населення  і прагнення інших захиститися, відстояти своє право на життя  і незалежність.

Але не тільки історики описували і вивчали  причини конфліктів і озброєних  зіткнень. У ХIХ і ХХ ст. проблема конфліктів стала предметом вивчення соціологів. По суті справи в рамках соціології склався спеціальний  напрям, який нині значиться як «соціологія  конфлікту». Вивчення конфліктів означає  насамперед ознайомлення з вельми багатою  і різноманітною літературою  по цій проблематиці, засвоєння теоретичних  і практичних знань, накопичених  в рамках даного напрямку соціологічної  думки.

Конфліктні  процеси мало хто схвалює, але  майже всі в них беруть участь. Якщо в конкурентних процесах суперники  просто намагаються випередити один одного, бути кращим, то при конфлікті робляться спроби нав'язати противнику свою волю, змінити його поведінку або навіть взагалі усунути його. У зв'язку з цим під конфліктом розуміють спробу досягнення винагороди шляхом підкорення, нав'язування своєї волі, видалення або навіть знищення противника, прагнучого досягнути тієї ж винагороди. Окремі вбивства або ціла битва, загрози, звернення до закону для впливу на противника, створення коаліцій для об'єднання зусиль в боротьбі - це усього лише деякі вияви соціальних конфліктів.

У багатьох випадках крайніх виявів соціальних конфліктів їх результатом стає повне  знищення противника (наприклад, Рим  знищив Карфаген або американські переселенці  практично перебили деякі племена  північноамериканських індіанців, що ворогують з ними). У конфліктах з менш насильною формою основна  мета ворогуючих сторін складається  у відстороненні противників  від ефективної конкуренції шляхом обмеження їх ресурсів, свободи маневру, в зниженні їх статусу або престижу. Наприклад, конфлікт керівника з  виконавцями у разі перемоги останніх може привести до пониження керівника  в посаді, обмеженню його прав по відношенню до підлеглих, падінню престижу і, нарешті, до його виходу з колективу.

Конфлікти між індивідами частіше за все  засновані на емоціях і особистій  неприязні, в той час як між  груповий конфлікт звичайно носить безликий характер, хоч можливі і спалахи  особистої неприязні.

Конфліктний процес, що виник важко зупинити. Це пояснюється тим, що конфлікт має  кумулятивну природу, тобто кожна  агресивна дія приводить до дії у відповідь або відплати, причому більш сильному, ніж первинне.

Конфлікт  загострюється і охоплює все  більше людей. Проста образа може, зрештою,  привести до вияву жорстокості у відношенні свої противників. Жорстокість в соціальному конфлікті іноді помилково приписується садизму і природним завдаткам людей, однак частіше за все її здійснюють звичайні люди, що попали в екстраординарні ситуації. Конфліктні процеси можуть примусити людей грати ролі, в яких вони повинні бути жорстокими. Так, солдати (як правило, звичайні молоді люди) на території противника не щадять мирне населення, або в ході міжнаціональної ворожнечі звичайні мирні жителі можуть здійснювати надто жорстокі вчинки.

Труднощі, виникаючі  при гасінні і локалізації  конфліктів, вимагають ретельного аналізу  всього конфлікту, встановлення його можливих причин і наслідків.             
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Етапи протікання  соціальних конфліктів.     

 Аналіз  конфліктів треба починати з  елементарного, найпростішого рівня,  з джерел виникнення конфліктних  відносин. Традиційно він починається  зі структури потреб, набір яких  специфічний для кожної особистості  і соціальної групи. Всі ці  потреби можна поділити на  п'ять основних типів: 

-  фізичні потреби (їжа, матеріальне благополуччя і т.д.);

-  потреби в безпеці;

-  соціальні потреби (спілкування, контакти, взаємодія);

-  потреби в досягненні престижу, знань, поваги, визначеного рівня компетенції;

-   вищі потреби в самовираження, самоствердженні.

Всю поведінку  людини можна представити як ряд  елементарних актів, кожний з яких починається  з порушенням рівноваги в зв'язку появою потреби і значущої для  індивіда мети, а закінчується відновленням рівноваги і досягненням мети. Будь-яке втручання (або обставина), що створює перешкоду, перерву в  дії, називається блокадою.

У разі появи  блокади від індивіда або соціальної групи потрібна переоцінка ситуації, прийняття рішення в умовах невизначеності, постановка нових цілей і прийняття  нового плану дій.

У такій  ситуації кожна людина намагається  уникнути блокади, шукає обхідні  шляхи, нові ефективні дії, а також  причини блокади. Зустріч з непереборним ускладненням в задоволенні потреби може бути віднесена до фрустрації, яка звичайно пов'язана з напруженням, незадоволенням, перехідним в роздратування і злість.

Реакція на фрустрацію може розвиватися у двох напрямах - це може бути або відступ, або агресія.

Відступ - це уникнення фрустрації шляхом короткочасної  або довготривалої відмови від  задоволення певної потреби. Відступ  може бути двох видів: 1) заборона - стан, при якому індивід відмовляється  від задоволення якої-небудь потреби  з страху; 2) придушення - відхід від  реалізації цілей під впливом  зовнішнього примушення, коли фрустрація заганяється углиб і може в  будь-який момент вийти назовні в  формі агресії.

Агресія може бути направлена на іншу людину або  групу людей, якщо вони є причиною фрустрації. Агресія при цьому  носить соціальний характер і супроводиться станами гніву, ворожості, ненависті. Агресивні соціальні дії викликають агресивну реакцію у відповідь і з цього моменту починається соціальний конфлікт.

Таким чином, для  виникнення соціального конфлікту  необхідно:

• по-перше, щоб причиною фрустрації була поведінка інших людей;
• по-друге, щоб на агресивну соціальну дію виникла реакцію у відповідь.

Всі конфлікти можна  класифікувати в залежності від зон розбіжностей таким чином:

• Особистий  конфлікт.
• Міжособовий  конфлікт.
• Міжгруповий конфлікт.
• Конфлікт приналежності.
• Конфлікт із зовнішньою середою.

Будь-який соціальний конфлікт має складну внутрішню  структуру. 

Аналіз змісту і  особливостей протікання соціального  конфлікту доцільно провести по трьох  основних стадіях:

• передконфліктна ситуація;
• безпосередньо конфлікт;
• стадія вирішення конфлікту.

 

  Передконфліктна ситуація.  

 Жоден  соціальний конфлікт не виникає  вмить. Емоційне напруження, роздратування  і злість звичайно нагромаджуються  протягом деякого часу,  передконфліктна стадія іноді затягується настільки, що забувається першопричина зіткнення.

Передконфліктна стадія - це період, в який конфліктуючі сторони оцінюють свої ресурси, перш ніж зважитися на агресивні дії або відступати.

Спочатку  кожна з конфліктуючих сторін шукає шляхи досягнення цілей  уникнення фрустрації без впливу на суперника. Цей момент в передконфліктної стадії називається ідентифікацією.

Передконфліктна стадія характерна також формуванням кожної з конфліктуючих сторін стратегії або навіть декількох стратегій.  

Безпосередньо конфлікт.  

 Ця стадія  характеризується, передусім,  наявністю інциденту, тобто соціальних дій, направлених на зміну поведінки противника. Це активна, діяльна частина конфлікту.

Дії, що складають  інцидент, можуть бути різними. Їх можна  розділити на дві групи, кожна  з яких має в своїй основі специфічну поведінку людей.

До першої групи відносяться дії суперників в конфлікті, що носить відкритий  характер. (Словесні дебати, економічні санкції, фізичний вплив, політична  боротьба і т.п.)

До другої групи відносяться потайні дії  суперників в конфлікті. Основним образом  дії в прихованому внутрішньому конфлікті є рефлексивне управління. Це спосіб управління, коли основи для  прийняття рішення передаються  однією з дійових осіб іншому. Один з суперників намагається передати і впровадити в свідомість іншого таку інформацію, яка примушує іншого діяти так, як вигідна тому, хто  передав дану інформацію.

Вирішення конфлікту.      

 Зовнішньою  ознакою вирішення конфлікту  може служити завершення інциденту.  Саме завершення, а не тимчасове  припинення. Усунення, припинення інциденту  - необхідне, але недостатня умова  погашення конфлікту. Часто, припинивши  активну конфліктну взаємодію,  люди продовжують шукати його  причину. І тоді загаслий було  конфлікт спалахує знову.

Вирішення соціального конфлікту можливе  лише при зміні конфліктної ситуації. Ця зміна може приймати різні форми. Але найбільш ефективною зміною конфліктної ситуації, що дозволяє погасити конфлікт, вважається усунення причин конфлікту.

Можливе також  вирішення соціального конфлікту  шляхом зміни вимог однієї з сторін: суперник йде на поступки і змінює цілі своєї поведінки в конфлікті.     

 Конфлікти  можуть приймати саму різну  форму - від простої сварки  двох людей до великого військового  або політичного зіткнення з  участю мільйонів.    

 Всім конфліктам  властиві чотири основних параметри:

• причини конфлікту;
• гострота конфлікту;
• тривалість конфлікту;
• наслідки конфлікту.

 

  Післяконфліктна  стадія.        

На цій  стадії повинні бути зроблені зусилля  по остаточному усуненню протиріч інтересів, ціліше, установок, ліквідована соціально-психологічна напруженість і припинена будь-яка  боротьба. Врегульований конфлікт сприяє поліпшенню соціально-психологічних  характеристик, як окремих груп, так  і міжгрупової взаємодії. Він сприяє згуртованості груп, підвищує рівень ідентифікації її членів із загальними цілями і задоволення в групі. Разом з тим, він розвиває шанобливе відношення до колишніх опонентів, дозволяє краще зрозуміти їх інтереси, цілі і спонукання.     
 

2.  Причини конфлікту. 

Причина конфлікту  є тим пунктом, навколо якого  розвертається конфліктна ситуація. Можна виділити наступні типи причин:

1. Наявність  протилежних орієнтацій. У кожного  індивіда і соціальної групи  є певний набір ціннісних орієнтацій  відносно найбільш значущих сторін  соціального життя. Всі вони  розрізнюються і звичайно протилежні. У момент прагнення до задоволення  потреб, при наявності цілей, що  блокуються,  досягнути яких намагаються декілька індивідів або груп, протилежні ціннісні орієнтації приходять в зіткнення і можуть стати причиною виникнення конфліктів.

Конфлікти внаслідок протилежних ціннісних  орієнтацій надто різноманітні. Найбільш гострі конфлікти з'являються там, де існують відмінності в культурі, сприйнятті ситуації, статусі або  престижі. Конфлікти, причиною яких служать  протилежні орієнтації, можуть протікати  в сферах економічних, політичних, соціально-психологічних  і інших ціннісних орієнтацій.

2. Ідеологічні  причини. Конфлікти, виникаючі  на ґрунті ідеологічних розбіжностей, є окремим випадком конфлікту  протилежності орієнтацій. Різниця  між ними полягає в тому, що  ідеологічна причина конфлікту  полягає в різному відношенні  до системи ідей, які виправдовують  і узаконюють відносини субординації, домінування і основоположні  світогляди у різних груп суспільства.

3. Причини  конфлікту, що полягають в різних  формах економічної і соціальної  нерівності. Цей тип причин пов'язаний  зі значними відмінностями в  розподілі цінностей між індивідами  чи і групами. Нерівність в розподілі цінностей існує повсюдно, але конфлікт виникає тільки при такій величині нерівності, яка розцінюється як вельми значна.