Соціальні конфлікти в сучасній Україні

Провідною тенденцією розвитку соціальних процесів у сучасній Україні  є наростання дезінтеграції традиційних  соціальних структур та зв'язків і  поступове формування якісно нового типу інтеграції диференціації суспільства. Внаслідок глибоких економічних і соціальних перетворень від початку 90-х pp. XX ст. суттєво змінилась соціальна структура українського суспільства, формуються його нові соціальні групи, зокрема, власників та підприємців. Значно зміцнились і такі групи, як номенклатурна бюрократія, представники "тіньового" бізнесу, фінансова олігархія. Водночас, інтенсивно відбувається маргіналізація суспільства і "декомпозиція" його соціальної структури. Посилюється розходження між її елементами у характері праці, розмірах доходів, рівні освіти тощо. Внаслідок цього зростає соціальна нерівність, яка є головним джерелом реальних та ймовірних соціальних конфліктів.

За усього розмаїття факторів, що впливають на ступінь конфліктності  у суспільстві, головну роль відіграють протиріччя між трьома головними  суспільними структурами та всередині  них. Мова йде про владу (законодавчу, виконавчу та судову), підприємництво (державне, колективне, приватне, спекулятивне, мафіозне, компрадорське) та виробників матеріальних та духовних благ (інтелігенція, службовці, робітники і селяни, фермери, студентство та ін.). Протиріччя між  ними посилюються, деякі з них  набувають форму соціальних антагонізмів. Антагоністичного характеру, зокрема, набуло протиріччя між прихильниками  та супротивниками центральної виконавчої влади, що особливо яскраво виявилось  під час так званого "касетного  скандалу", парламентських виборів 2002 року, коли "партія влади", по суті, виявилась аутсайдером парламентських перегонів. Цей антагонізм охопив усі  рівні соціального організму  — класи, соціальні групи, соціальні  інститути, суспільство у цілому.

Посилюється конфлікт новонародженого  класу буржуазії з іншими класами  та соціальними групами, який розгортається  навколо розподілу кредитів, механізмів приватизації, податкового законодавства. Наростають страйки шахтарів, працівників  бюджетної сфери, організовані виступи  трудящих у протест проти невиплати  заробітної плати, заборгованостей  з пенсій, підвищення цін на товари та комунальні послуги. Почастішали  акції трудящих, пов'язані із відстоюванням  свого права власності на майно  підприємств. Поряд з економічними вимогами трудящі все частіше  висувають політичні вимоги зміни  існуючої системи влади, відставки  уряду, переобрання президента України.

Загалом трудові конфлікти  є реакцією на перекоси в економічній  та соціальній політиці уряду і пов'язані  з перерозподілом власності та становленням ринкових відносин, які неминуче призводять до поляризації соціальних груп.

Більшість соціально-політичних конфліктів виникають з приводу  перерозподілу влади, домінування  тих чи інших політико-бізнесових груп, прагненням розширення ними сфери  свого впливу. Тут домінують конфлікти  між різними гілками влади (зокрема, законодавчою та виконавчою), конфлікти  між політичними партіями та блоками (як, наприклад, нинішній конфлікт між  провладним блоком "За єдину Україну" та опозиційними політичними силами, представленими блоком "Наша Україна", Соціалістичною та Комуністичною партіями України та блоком Юлії Тимошенко), конфлікти між центральною та регіональною владою.

Суттєву роль у сучасній українській дійсності відіграють такий різновид політичних конфліктів, як конфлікти з приводу вибору стратегії та головних векторів суспільного  розвитку, зокрема, між прихильниками  ліберальної та соціально-орієнтованої стратегії, європейської інтеграції та проросійської орієнтації, входження  України в НАТО та збереження позаблокового  статусу української держави  тощо. Розв'язання таких конфліктів можливе лише за умов досягнення широкого суспільного консенсусу шляхом проведення публічних дискусій, відкритого обговорення  у засобах масової інформації, проведення референдумів з найбільш гострих проблем суспільного  розвитку.

Особливістю сучасної ситуації в Україні є те, що значна частина  конфліктів, причини яких знаходяться  поза політикою, набуває політичного  забарвлення внаслідок спекулятивного використання політичними партіями та рухами історичних, соціокультурних, духовних проблем сьогодення у своїх  вузькопартійних інтересах. Це, зокрема, стосується проблеми двомовності в Україні, оцінки окремих історичних подій та особистостей, міжконфесійних взаємин.

Висновки

1. Завершення конфлікту є припиненням конфлікту з будь-яких причин. Основними формами завершення конфлікту є розв'язання, врегулювання, загасання, усунення, переростання в інший конфлікт. Результат конфлікту — це результат боротьби з погляду стану сторін та їхнього відношення до об'єкта конфлікту. Основними критеріями конструктивного розв'язання конфлікту є рівень розв'язання протиріччя і перемога в ньому правого опонента.
2. Серед умов конструктивного розв'язання конфлікту виділяють: припинення конфліктної взаємодії, пошук загального в цілях та інтересах, зниження негативних емоцій, зміна свого ставлення до опонента, зниження негативних емоцій опонента, об'єктивне обговорення проблеми, врахування статусів (посадового становища) один одного, вибір оптимальної стратегії розв'язання конфлікту. На результативність розв'язання конфлікту впливають фактори: часу, третьої сторони, своєчасності, рівноваги сил, культури, єдності цінностей, досвіду (прикладу) і відносин.
3. Безпосереднє розв'язання конфлікту є процесом, що включає аналіз і оцінку ситуації, вибір способу розв'язання конфлікту, формування операціонального складу дій, реалізацію плану і (чи) його корекцію, оцінку ефективності дій. Основними стратегіями розв'язання конфлікту є суперництво, співробітництво, компроміс, пристосування і відхід від вирішення проблеми.

   Залежно від обраних стратегій  можливе розв'язання конфлікту  способом силового придушення (поступка  опонента) чи шляхом переговорів  (компроміс чи співробітництво). Компроміс може бути досягнутий  за допомогою техніки відкритої  розмови, а співробітництво —  за допомогою методу принципових  переговорів.

Література:

1. Терещенко В.К., Ткачук В.А., Лисенко В.І. Соціологія праці: Підручник. – К.: Четверта хвиля, 2007 р. – 168 с.

2. Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика: у 3-х частинах. — Київ-Чернівці, 1995.

3. Паніш Н. Готовність населення до соціального протесту //Політологічні читання. — 1992. —№2.

4. Скотт Д. Г. Конфликты и пути их преодоления. — К., 1991.

4. Соціологія конфлікту // Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. Г. Городяненка. — К, 2002.