Соціальні конфлікти в сучасній Україні

Кабінет міністрів України

Національний університет  біоресурсів і природокористування  України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з дисципліни «Соціологія праці»

За темою «Соціальні конфлікти в сучасній Україні».

 

 

 

 

Виконала: слухачка факультету

Підвищення кваліфікації та

перепідготовки фахівців в агропромислової

та природоохоронної галузі ОКР 

«Спеціаліст»

за спеціальністю «Облік і аудит»

Коробова Світлана Михайлівна.

 

 

Київ 2013 р.

 

Зміст

1. Конфлікт – соціальне явище.
2. Атрибути конфлікту.
3. Суб’єкт, об’єкт і предмет конфлікту .
4. Функції конфлікту.
5. Конфлікт – українська специфіка.
6. Висновки.
7. Література.

Конфлікт –  соціальне явище

Конфлікт як соціальне  явище вперше був сформульований і визначений в роботі Адама Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776р.). В ній були висловлені думки, що в основі конфлікту лежить поділ суспільства на класи та економічна боротьба, які розглядаються як важлива рушійна сила розвитку суспільства і тим самим виконують Корисні функції. Цю ж думку у 1821 році зауважив Гегель в праці «Нариси філософії права».

Своє подальше теоретичне обґрунтування проблема конфлікту  знайшла в кінці XIX та на початку XX ст.

Так, англійський соціолог Герберт Спенсер (1820-1903рр.) вважав соціальний конфлікт неминучим явищем в історії суспільства, стимулом суспільного розвитку. Такої ж думки дотримувався німецький соціолог та соціальний філософ Макс Вебер (1864-1920рр.). 
В сучасній зарубіжній теорії конфліктів найбільш відомі концепції; «позитивно-функціонального конфлікту» Л.Козера (США), «Конфліктна модель суспільства» Р-Дарендорфа (Німеччина) та «Загальна теорія конфлікту» К.Боулдінга (США).

Американський соціолог Льіоіс Козер під соціальним конфліктом розуміє «боротьбу за цінності та претензії на певний статус, владу, ресурси, боротьбу, в якій метою. супротивників є нейтралізація, нанесення шкоди або знищення супротивника». Л.Козер доводить, що конфлікти це «продукт внутрішнього життя суспільства, існуючого в ньому порядку речей, самих відносин між окремими особами та групами».

Німецький соціолог Ральф Дарендорф в середині б0-х років виступив з поясненням нової теорії соціального конфлікту, яка отримала назву «Конфліктна модель суспільства».

Суть цієї концепції:

будь - яке суспільство в кожний момент свого буття змінюється, соціальні зміни охоплюють всі сфери його життєдіяльності; кожне суспільство в кожний момент буття має соціальний конфлікт; кожне суспільство спирається на примушування деяких його членів іншими.

Автор нової моделі хоче підкреслити нерівність соціальних позицій, які займає особа по відношенню до розподілу влади, а звідси витікає  різниця іі інтересів, цілей, що й  викликає непорозуміння, антагонізм, а  як наслідок цього структурні зміни  самого суспільства. Але структурні зміни суспільства, як наслідок конфлікту, це не є революція. Суспільства різняться  одне від одного не наявністю конфлікту, а лише різним відношенням до нього влади Тому у демократичному суспільстві конфлікти також мають місце, але раціональні методи регулювання роблять їх невибуховими.

Американський соціолог Кеннет Боулдінг в роботі «Конфлікт і захист. Загальна теорія» довів суть концепції «загальної теорії конфлікту». На його думку конфлікт невід’ємний від суспільного життя. В самій суті особи лежить поривання до постійної ворожнечі і боротьби з собі подібними. Однак конфлікти можливо і потрібно долати чи хоча б суттєво обмежувати. Якраз в цьому «загальної теорії конфлікту» повинна відігравати важливу роль. Вона дозволяє контролювати конфлікти, управляти ними, передбачати їх наслідки.

Російські вчені Бородкіна Б.М. і Коряк Н.М. розкрили анатомію конфлікту. Вони вважають, що для того, щоб відбувся конфлікт потрібні дії з боку опонентів, які направлені на досягнення мети, такі дії вони називають інцидентами. Таким чином, конфлікт - це конфліктна ситуація, інцидент. Конфліктна ситуація може існувати задовго до того, як відбувалося пряме зіткнення опонентів.

Заслуговує уваги організаційний конфлікт та його причини. Головним елементом  будь - якої організації виступають люди, які відрізняються за професійною підготовкою, життєвим досвідом, індивідуальною підготовленістю і рисами характеру та темпераменту. Ці розбіжності неминуче накладають свій відбиток на оцінки і думки щодо питань, які мають значення для групи або колективу, породжують нерідко протидію, яка призводить до емоційного збудження і одержує видимість конфлікту. В деяких ситуаціях зіткнення оцінок і думок заходять так далеко, що інтереси справи відсуваються на другий план, а боротьба стає самоціллю, дезорганізуючи діяльність усього колективу.

В дослідженнях вітчизняних  вчених до останнього часу підкреслювалась  перш за все об’єктивна, матеріально-економічна та класова суть конфлікту, згідно з якою вся суспільно-економічна діяльність, в тому числі і поведінка людей, обумовлена їх місцем в системі суспільного виробництва та їх конкретними економічними інтересами. Ця позиція не викликає заперечень, але не пояснює всього різномаїття такого соціального явища як конфлікт.

Протягом століть найкращі науковці, мислителі створювали теоретичні моделі безконфліктного суспільства, а інколи намагалися втілити їх в  життя. Однак, всі ці спроби закінчувались  невдало і породжували ще більш  жорстокі конфлікти.

Сьогодні конфлікти —  повсякденна реальність. Вони охоплюють  всі сфери життєдіяльності людей, всю сукупність соціальних відносин, соціальних взаємин.

Соціальний конфлікт (від  лат. conflictus — зіткнення) — крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку.

Атрибути конфлікту

1 – сутичка (боротьба, несумісність, розбіжність) — момент  протистояння несумісних, суперечливих  позицій, інтересів, тенденцій;

2 – наявність полярних  начал (ліве і праве, добро  і зло), що означає одночасно  і взаємопов'язаність, і взаємопротилежність;

3 – наявність суб'єктів  як носіїв полярних позицій  у сутичці;

4 – активність суб'єктів  спрямована на подолання суперечності;

5 – суб'єкти не допомагають  одне одному, а стоять на перешкоді  або блокують реалізацію інтересів  одне одного.

Суб’єкт, об’єкт і предмет конфлікту

Отже, соціальний конфлікт включає  ряд основних складових: учасників (суб'єктів) конфлікту, причини конфлікту, об'єкт і предмет, певну конфліктну ситуацію.

Суб'єктами конфлікту можуть бути окремі індивіди, різні соціальні  групи, класи, нації, держави.

Об'єктом конфлікту завжди є дефіцитний ресурс. Це, наприклад, одне директорське крісло, на яке претендують  декілька кандидатів.

Предметом конфлікту є  об'єктивно існуюча або уявна  проблема, яка виступає причиною суперечки  між суб'єктами. Власне кажучи, це і  є протиріччя, заради вирішення якого  і починається боротьба.

Причини конфлікту можуть бути як об'єктивними і суб'єктивними: наявність соціальної нерівності, різноспрямованість ідеологічних засад, соціально-психологічні та морально-етичні причини.

Функції конфлікту.

Значимість конфлікту  для суспільства найкраще розкривається  через функції, які він виконує  у суспільстві. Серед основних можна  назвати сигнальну, інформаційну, диференціюючу і динамічну функції. Як бачимо, із самої назви, сигнальна функція "сигналізує" про певний стан суспільства. Якщо є конфлікт, значить є певна проблема, яка потребує негайного вирішення.

Близькою за своєю суттю  до сигнальної є інформаційна функція. Інформаційна функція значно ширша  за просту констатацію неблагополуччя. Конфлікт завжди викликаний певними  об'єктивними причинами. Вивчення цих  причин допомагає краще пізнати  суть соціальних процесів у суспільстві. Оскільки конфлікт завжди є крайнім  загостренням соціальних протиріч, його детальне вивчення допомагає більш  чітко вияснити потреби, інтереси, прагнення, причини невдоволення супротивних  сторін.

Основне завдання диференціюючої функції - у структуризації суспільства чи соціальних груп. Кожен конфлікт сприяє чіткому розмежуванню ворогуючих сторін. Соціальна спільнота розпадається на дві чітко окреслені групи, які втягують у свою орбіту і тих, хто волів би залишитись осторонь.

Динамічна функція соціального  конфлікту вперше була детально розроблена в марксизмі. Конфлікт — рушій  суспільного прогресу.

Стадії розвитку конфлікту.

Процес розвитку соціального  конфлікту містить декілька стадій:

1 - передконфліктна ситуація. На цій стадії формуються передумови для конфлікту. Це є зростання напруги між потенційними суб'єктами конфлікту, що викликана певними суперечностями. Однак протиріччя не завжди переростають у конфлікт.

Лише ті протиріччя, які  усвідомлюються потенційними суб'єктами конфлікту як несумісні, ведуть до загострення  соціальної напруги. Причини виникнення соціальної напруги можуть бути різними (реальне придушення інтересів, потреб і цінностей людей; невірна або  викривлена інформація про певні  факти, події). Передконфліктну стадію можна умовно розділити натри фази розвитку, для яких є характерними наступні особливості у взаємодії сторін:

• виникнення протиріч з приводу певного спірного об'єкту; зростання недовіри та соціальної напруги, пред'явлення претензій, зменшення контактів і накопичення образ;
• прагнення показати правомірність своїх вимог та звинувачень противника в небажанні вирішити спірні питання "справедливими" методами;
• руйнування структур взаємодії; перехід від взаємних звинувачень до погроз, зростання агресивності.

Таким чином конфліктна ситуація поступово трансформується у  відкритий конфлікт. Але сама по собі вона може існувати довго і  не переростати в конфлікт. Для  того, щоб конфлікт став реальним, необхідний інцидент.

2 - інцидент - формальний  привід для початку конфлікту.  Наприклад, вбивство в м. Сараєво  наступника австро-угорського престолу  Франца Фердінанда групою боснійських терористів 28 серпня 1914 р. стало формальною причиною для початку Першої Світової війни. Інцидент може відбутись випадково, а може бути спровокований суб'єктами конфлікту. Інколи конфлікт може закінчуватись саме на цій стадії. Це буває тоді, коли конфліктанти вирішують свої непорозуміння.

3 - ескалація. Виявляє  себе в тому, що конфлікт реалізується  в окремих актах — діях та  протидіях конфліктуючих сторін.

4 - кульмінація. Це крайня  точка ескалації, коли напруга  виражається у вибуховому акті.

5 - завершення конфлікту  відбувається за допомогою насильства, примирення, розриву. Способи завершення  конфлікту направлені в основному  на зміну самої конфліктної  ситуації, або шляхом впливу на учасників, або шляхом зміни характеристики об'єкту конфлікту, або іншими способами. Це, зокрема, можуть бути такі: усунення об'єкту конфлікту; заміна одного об'єкту іншим; усунення однієї сторони учасників конфлікту; зміна позицій однієї зі сторін; недопущення безпосередньої або опосередкованої взаємодії учасників.

6 - післяконфліктна ситуація.

Класифікації  соціальних конфліктів

Існують різноманітні класифікації соціальних конфліктів:

• За формами прояву виділяють соціально-економічні, етнічні, міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, юридичні, побутові.
• За принципом доцільності-недоцільності, неминучі, необхідні, вимушені, функціонально невимушені.
• За принципом динаміки — стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні, короткочасні, тривалі, затяжні, керовані, некеровані,ті, що спонтанно припиняються; ті, що припиняються під дією засобів, віднайдених протиборствуючими сторонами; вирішуються за втручання зовнішніх сил.
• За складом конфліктуючих сторін — внутріособистісні, міжособистісні та групові, міжгрупові, конфлікти в організаціях.
• За масштабом виділяють мікро-, макро-, мегаконфлікти.
• За гостротою вияву — мирні і збройні, явні і скриті.
• За особливостями протікання — прості (бойкот, саботаж, переслідування, вербальна та фізична агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна).