Соціальні функції права

            Провідною, основною і визначальною є функція інтеграції, взаємодії соціальних утворень. Правова система шляхом взаємодії із суміжними соціальними системами – економічною,політичною, моральною та ін. – мусить діяти для досягнення основної мети – забезпечувати й захищати інтереси людини, а тим самим – і всього суспільства. Вона організовує, стимулює поведінку та діяльність людей таким чином, щоб люди були солідарні з прогресивними загальнолюдськими демократичними нормами.

       Усі інші функції є допоміжними стосовно цієї основної і провідної функції права. Така постановка питання відповідає сучасним соціально-економічним і політичним реаліям, оскільки дозволяє розв’язати пріо-ритетне завдання досягнення юридичного консенсусу як адекватного розу-міння змісту й цінності правових розпоряджень усіма членами суспільства. Тим самим право забезпечує включеність  усіх індивідів у єдину систему со-ціальної організації.

          Правова система повинна служити інструментом інтеграції елементів політичної системи, зміцненню зв’язків між ними, бути юридичною основою діяльності громадських організацій,функціонування трудових колективів, ба-зою безпосередньої демократії. Саме з цих позицій слід оцінювати соціальну значущість і ефективність правової форми, перевагу того  чи  іншого методу регулювання даного комплексу суспільних відносин. Це означає, що  правова система  може успішно виконувати в суспільстві завдання не лише щодо змі-цнення пануючого порядку,але й ефективно забезпечувати інші важливі зав-дання, зокрема функції соціальної взаємодії і забезпечення контролю за пове-дінкою людей. У кінцевому підсумку реальне  наповнення її функцій суспі-льно  корисним змістом залежить від того,інтереси яких прошарків населення захищають за допомогою права.

       Регулятивна функція правової системи полягає в наділенні суб’єктів пра-вовідносин певною сумою прав і обов’язків як стосовно один одного, так і щодо держави і органів. Регулятивний вплив правових норм становить істотну особливість правового  впливу.

       Правова система забезпечує регулювання не лише за допомогою вста-новлення обов’язків, заборон  і дозволів, а й шляхом створення позитивних стимулів для суспільно корисної діяльності, розвитку цивільно-правової  активності.Основу регулювання становить законодавча діяльність держави. Але яким би розгалуженим і всеохоплюючим не було чинне законодавство, воно  ніколи не зможе охопити всього розмаїття суспільних відносин.  Щодо регулювання в різних сферах людської діяльності завжди виникатимуть «білі плями», колізії і неясності. Тому найважливішу роль у здійсненні регу-лятивної функції виконує правозастосовна система; нормоустановча ді-яльність не завершує проблему регулювання, а лише формує її основні при-нципи,створює загальні умови й передумови для конкретного регламент-тування. Правові та  соціально-правові до-слідження засвідчили, що цей бік функціонування правової системи був у нас раніше гіпердеформований. Відомчі інструкції не лише кількісно перевершували законотворчість, а й часто підмінювали за змістом, а то й відкидали закон.

       Комунікативна функція правової системи становить особливий інтерес. Одне з основних понять сучасної суспільної науки – поняття інформаційно-причинного зв’язку, що має велике значення й у плані управління суспільним розвитком. Відомо, що соціальна життєдіяльність індивідів органічно пов’я-зана з одержанням, сприйняттям, засвоєнням (переробкою), збереженням і використанням соціальної інформації. Правова інформація є одним із різно-видів соціальної інформації, що має наказовий характер.

        Охоронна  функція, як і регулятивна, спирається на весь комплекс правових норм,оскільки встановлення правил поведінки, в тому числі й пози-тивної,передбачає також вимоги до учасників суспільних відносин діяти відповідно до цих правил. Однак охоронний аспект  у багатьох правових нор-мах опосередковано не виявляється,оскільки його завдання полягає не в тому, щоб заборонити, а в тому,щоб вказати варіанти дій, здійснення яких дозволено в загальних інтересах. Основне призначення охоронної функції – запобігти правопорушенням. Цій меті служать правові засоби, які заборо-няють здійснювати дії, що порушують права громадян, громадських орга-нізацій і в цілому держави. Охоронна функція забезпечує також відновлення порушеного права в межах закону  й у межах можливого.  Тому змістовне значення санкцій не обмежується карою у вигляді кримінального чи адмі-ністративного покарання.

      Існує й  дещо інша класифікація соціальних  функцій права на:

1. Економічну – як одна з найважливіших соціальних функцій права мала велике значення на всіх етапах розвитку товарно-грошових відносин. Право завжди було гарантом власності та свободи підприємництва. На основі правових норм в економічних відносинах виникали урегульовані правом відносини. Найважливішою правовою формою таких відносин був і залишається договір, у якому йдеться про права та обов'язки сторін і у якому останні визначають умови настання тих чи інших правових наслідків (результатів).

2. Політичну – полягає насамперед у регулюванні відносин влади, відносин між соціальними групами і — особливо — в регулюванні національних відносин. Історія підтверджує, що політика — це участь у справах держави, визначення завдань держави, відносини між класами і націями. Роль права в регулюванні названих відносин з моменту виникнення держави, класів і націй була і залишається до цього часу досить значною.

Права і свободи людини — також важливий об'єкт політичної функції права, що не втрачає своєї  актуальності і нині.

3. Виховну – є результатом здатності права виражати ідеологію певних кланів і соціальних сил та його спроможність впливати на думки і почуття людей

4. Компенсаційну - властива різним галузям права, оскільки виконує важливу роль в регулюванні відносин між громадянами і юридичними особами, виступає необхідним інститутом гармонізації інтересів суб'єктів права, стабільності суспільних відносин.Це важливий напрям дії права, оскільки саме у ньому закладена досить важлива його особливість як інструмента соціальної справедливості.

Конституція України передбачає компенсацію за примусове відчужен-ня майна для державних потреб (ст. 41), за шкоду, завдану незаконними рі-шеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місце-вого самоврядування тощо.

5. Обмежувальну – наявність у права цієї функції пов'язана з його призначенням бути регулятором суспільних відносин. Для того, щоб дії одних суб'єктів права не порушували прав та інтересів інших, щоб відносини в суспільстві були більш гармонійними, право встановлює певні обмеження для суб'єктів правовідносин, долаючи тим самим анархію і сваволю. Обмеження прав — це своєрідне вирівнювання протилежних інтересів. Так, Конституція України, дозволяючи ідеологічний плюралізм, одночасно обмежує можливості створення окремого спрямування партій, організацій і рухів. У Конституції прямо зазначається (ст. 37), що забороняється створення і діяльність громадських організацій, мета і дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу.

Конституція України гарантує права та свободи людини і громадянина  згідно із загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права. Разом  з тим у ній підкреслюється, що їх існування не повинно порушувати прав і свобод інших громадян. У  розвиток цього положення Конституція  України (ст. 64) прямо встановлює, що права та свободи людини і громадянина  не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Так, ст. 34 Конституції України встановлює обмеження законом прав громадянина  у інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання  заворушенням чи злочинам, для охорони  здоров'я населення, для захисту  репутації або прав інших людей  тощо.

Обмежувальна функція, незважаючи на певний негативний характер, дає  позитивний соціальний результат, оскільки завдяки таким якостям право  виступає гарантом стабільності і гармонії у суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку та реалізації прав громадян.

6. Поновлюючу – займає особливе місце у механізмі правового впливу. За допомогою правових засобів поновлюють порушений громадський порядок; дуже часто поновлюється і попереднє правове становище суб'єктів права (громадянин, наприклад, знову одержує ті права, яких був позбавлений, йому повертають майно, поновлюють на роботі, реабілітують його ім'я тощо).

Ст.8 Загальної декларації прав людини встановлює: «Кожна людина має право на ефективне поновлення прав». Норми трудового права — важлива гарантія поновлення громадянина на попередньому місці роботи тощо. Слід погодитися з визначенням поновлюючої функції як відносно особливого впливу комплексу правових засобів на волю, свідомість і поведінку людей, на поновлення попереднього правового становища суб'єктів. Це може знаходити свій прояв у відміні незаконних рішень, у поновленні порушеного громадського порядку тощо.

7. Інформаційну – оточуючий нас світ пізнає не тільки вчений, а й письменник, скульптор, законодавець. Останній відображає результати свого пізнання у правових нормах, у яких закладена певна інформація про життя. Певні законодавчі документи можуть надавати відомості про державу не менші, ніж окремі наукові трактати. Наприклад, у Конституції України йдеться про те, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1); систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села (ст. 133) тощо. Таку інформацію може надати тільки Конституція.

8. Екологічну - у наш час не виникає сумніву в необхідності серйозного правового впливу на екологічне середовище.

Основними об'єктами екологічної  функції права є земля, її надра, ґрунти, атмосферне повітря, ліси, рослинний  і тваринний світ, навколоземний  космічний простір тощо.

З метою реалізації цієї функції приймаються закони, нормативні акти уряду, міністерств та відомств, органів виконавчої влади і місцевого  самоврядування, спрямовані на захист довкілля, забезпечення прав громадян на здорову екологію, встановлення відповідальності за порушення екологічного законодавства. Важлива роль у цьому належить правоохоронним органам: прокуратурі, суду, міліції, що застосовують засоби впливу до правопорушників у сфері екології (штрафи, відшкодування збитків, позбавлення волі тощо).

У наш час серед природних  прав людини називають і право  на здорове екологічне середовище. Конституція України (ст. 50) назвала  як основне конституційне право  громадян України — їх право на безпечне для життя і здоров'я  довкілля, на інформацію про його стан, на відшкодування шкоди внаслідок  порушення цього права.

    

  Висновки

        Соціальна природа права полягає як у тому, що воно існує у су-спільстві, так і у тому, що право діє у суспільстві       

          Соціальні функції права — це основні напрямки його впливу на суспільство, як цілісну систему, суспільні інститути, соціальну поведінку суб’єктів права і суспільні відносини, які між ними виникають.

Функції права поділяються  на загальносоціальні та спеціально-соціальні. Загальносоціальні функції — це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ (гуманістична, інтегративна, організаторська, управлінська, орієнтаційна,оцінювальна, ідеологічна, пізнавальна).  Спеціальносоціальні, або спеціальноюридичні функції — це напрями власне правового впливу на суспільні відносини (регулятивна,охоронна).

Існую дещо інший поділ  соціальних функцій права на економічну, політичну, компенсаційну, екологічну, виховну, обмежувальну, інформацій-ну,  поновлюючу.

 

 

 

 

Список  літератури

1. Соціологія права. Навчальний посібник /за ред..Джужа О. М.,К,2004.-ст.98-104.
2. Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М., - К,2006, глава13
3. Конституція України
4. Правознавство: навч. посібник / за ред. В.В.Копєйчикова.- К.: Юрінком- Інтер, 1998.
5. Політологія: навч посібник / за ред..Ф.М.Кирилюк, М.І.Обушний, М.І.Хилько та ін.,К., тема 1
6. Соціологія права Підручник для студентів юрид. спец, вищих навчальних закладів : М. І. Панов, Н. П. Осипова, Л. М. Герасіна та ін.; За ред. Н. П. Осипової. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. —ст..3-276.
7. Современная социология права, Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П., - М,1995.