Соціальні функції права

ПЛАН КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

за темою

«Соціальні функції  права»

Вступ…………………………………………………………………3

1. Право як соціальне явище………………………………………..4

2. Соціальні функції права………………………………………….5

Висновки…………………………………………………………….16

Список літератури…………………………………………………..17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Юридична наука звернула увагу на соціальне призначення  права і, відповідно, на його соціальні  функції ще на початку XX ст. Власне проблема функцій права спочатку виникла  як проблема функцій соціальних.

Відомий французький юрист  Л. Дюгі у 1901 р. видав книгу «Держава, об'єктивне право і позитивний закон», у якій зазначав, що право, маючи  суспільну природу, здійснює певні  соціальні функції. У 1905 p. K. Реннер у Австрії публікує працю «Правові інститути приватного права і їх соціальні функції», У якій доводить наявність у права приватної власності багатьох соціальних функцій, зокрема, економічної, організаційної, виробничої, розподільчої тощо. У 1907 р. в Росії видається книга одного з фундаторів психологічної школи права, професора Л. Петражицького «Теорія права і держави — у зв'язку з теорією моралі», у якій обґрунтовувалася наявність у праві двох соціальних функцій: розпорядчої та організаційної. Інший відомий російський юрист М. Коркунов вказував, що право здійснює головним чином розподільчу функцію, оскільки у суспільстві живуть і діють особи з різними потребами та бажаннями, врегулювати які можливо лише засобами розмежування їх правом.

Соціальне призначення права визначається закономірностями суспі-льного розвитку, воно є їх «продовженням», що, власне, виражене у юри-дичній формі. Виходячи із закономірностей, внутрішніх причин розвитку су-спільства, формулюються правові положення, що закріплюють певні відно-сини та охороняють цінності, які у даний історичний момент є найбільш важ-ливими і необхідними. Урегульованість суспільних відносин, їх закріплення і охорона — найважливіше соціальне завдання і призначення права.

Соціальні функції — це специфічний ракурс права, де регулятивна  і охоронна функції «поєднуються»  у відокремленій якісно однорідній сфері соціальних відносин, економіці, політиці, ідеології.

1. Право як соціальне явище

Соціальна природа права  полягає як у тому, що воно існує  у су-спільстві, так і у тому, що право діє у суспільстві. Право, яке не реалізується, не діє, не є правом. Більше того, право не може існувати поза суспільством. Воно виникає як найоптимальніший засіб організації, орієнтації та соціального контролю для забезпечення нормального функціонування суспільства і його розвитку.

Розглядаючи право як соціальне  явище слід розкрити соціальну зумовленість права, а також ряд соціальних функцій, які воно виконує.

Соціальну зумовленість права  можна охарактеризувати у двох напрямках:

1. Походження правових  норм. Правові норми виникають  на основі існуючих суспільних  відносин, насамперед соціальних. Вони  відбивають їх у певній формі,  перевтіленій згідно з волею  законодавця, з урахуванням тенденцій  суспільного розвитку, потреб та  завдань суспільства та держави.  Наскільки правильно правові  норми відображають потреби життя,  чи відповідають вони реальному  стану речей, чи сприяють подальшому  розвитку фактичних відносин, чи  закріплюють вони потрібні відносини  — ці питання являють собою  питання соціальної обумовленості  правових норм і породжених  правовідносин. 

2. Процес правотворення.  Ті відносини, які виникають  в процесі вироблення правових  норм, включаючи не тільки відносини  у відповідних державних установах,  але й різноманітні неформальні  відносини, зокрема громадську  думку з питань права. 

На процес правотворення впливають такі фактори: економічний (наявність економічних ресурсів для реалізації правових норм, потреби та можливості розвитку економіки країни), політико-правовий (норма права дуже часто є результатом компромісу між різними верствами населення), ідеолого-психологічний фактор (особливості ідеології та психології суб’єктів — учасників процесу створення правових актів), соціокультурний (культурний і освітній рівень населення).

       Тезу  про зв'язок правових функцій  із функціями держави розглядали  ду-же часто, але досить однобоко. Підкреслювали положення про  те, що «пра-во є ніщо без апарату, здатного примушувати до дотримання норм права», але співвідношення права та держави завжди трактували на користь останньої.

       В останні  роки набула поширення думка,  що характеристика права лише  як форми державної діяльності  применшує його соціальну цінність  і прини-жує роль у житті суспільства. Право з його специфічними властивостями впливу на поведінку людей (нормативність, обов’язковість, відповідність ро-зпоряджень) прямо й безпосередньо впливає на різні сфери людської ді-яльності, сприяє досягненню  соціально корисних цілей,що можуть бути отримані  внаслідок саме нормативно-правового регулювання. До цього слід додати, що право мусить виконувати роль організуючого фактора стосовно не лише громадян,але й самої держави,її органів і посадових осіб. Це випли-ває з провідного принципу правової держави:взаємної відповідальності дер-жави та громадянина. Усе це дає підставу стверджувати,що право, маючи тіс-ний зв'язок із державою,становить собою соціальну цінність і виконує в су-спільстві самостійні функції.

2. Соціальні функції права

         Поняття «функція» досить різноманітне і навіть суперечливе. У науковій літературі є декілька його визначень. Наприклад,у сучасних соціологічних дослідженнях це поняття трактують як вираження залежності при взаємодії між двома чи більше перемінними факторами; як сукупність процесів,що відбуваються в межах об’єкта дослідження (наприклад, функціонування органів юстиції); як бажаний результат якоїсь соціальної дії, процесу, явища, сукупність усіх, як очікуваних, так і  побічних,наслідків дії,процесу чи явища тощо.

     Розглядаючи питання про соціальні функції права слід чітко розмежувати функції держави і функції права. До недавнього часу підкреслювалось положення про те, що „право є ніщо без апарату, здатного примушувати до дотримання норм права”, а отже співвідношення права та держави завжди трактували на користь останньої. Проте характеристика права лише як форми державної діяльності применшує його соціальну цінність і принижує його роль у житті суспільства. Право з його специфічними властивостями впливу на поведінку людей прямо й безпосередньо впливає на різні сфери людської діяльності, сприяє досягненню соціально-корисних цілей, що можуть бути отримані внаслідок саме нормативно-правового регулювання. До цього слід додати, що право мусить виконувати роль організуючого фактора стосовно не лише громадян, але й самої держави, її органів і посадових осіб. Це випливає з провідного принципу правової держави: взаємовідповідальності держави і громадянина. Усе це дає підставу стверджувати, що право, маючи тісний зв’язок з державою, становить собою соціальну цінність і виконує в суспільстві самостійні функції.

              При характеристиці складу й  класифікації функцій права потрібно  вихо-дити з таких положень:

• Право як надбудовне явище в кінцевому підсумку детерміноване мате-ріальними умовами життя суспільства і зі зміною цих умов перетво-рюються його функції. У цьому змісті функції права похідні від систе-ми суспільних відносин,хоча й залежать від специфічних властивостей і змісту самого права.
• Право – продукт свідомої діяльності  людей, спрямований на забезпе-чення й охорону особистості,соціальних груп, досягнення загальних ці-лей соціального розвитку. В цьому змісті правове регулювання суспі-льних відносин так чи інакше пов’язане з розв’язанням завдань, що їх ставить перед ним життя на певному етапі історичного розвитку.
• Право є одним із елементів соціальної системи,що впливає на всі  її складові частини.

         Ось чому функції права потрібно  розглядати в системі соціального  ке-рування нерозривно з економічними, власне соціальними, політичними та ідеологічними факторами розвитку суспільства. Об’єктивним критерієм класифікації функцій права служать основні види суспільних відносин, що визначають структуру суспільства. Право має самостійне значення в житті суспільства й виконує свої функції методами і засобами, що відповідають його властивостям і місцю в суспільній структурі.

         Вивчення функцій правової системи  є одним із напрямів аналізу  їх со-ціальної дії. Такий підхід ґрунтується на тому,що:

• вивчення найважливіших функцій правової системи по суті є вивчення закономірних зв’язків галузей права і правових інститутів із регу-льованими ними суспільними відносинами;
• дослідження функцій права є переважно якісним аналізом його соці-альної дії (фактичного результату);
• функції правової системи потрібно досліджувати в цілому, а не лише стосовно окремих галузей та інститутів;
• вивчення функцій права усуває елемент суб’єктивізму, пов’язаного з оцінкою результатів дії правових норм порівняно з їх цілями.

Слід взяти до уваги,що  навіть соціальне керування в  цілому навряд чи можна характеризувати  лише як цілеспрямовану діяльність  

Функції права поділяються  на загальносоціальні та спеціально-соціальні. Загальносоціальні функції — це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ. [3]

До загальносоціальних функцій  належать:

– гуманістична, суть якої полягає у створенні та забезпеченні правових механізмів здійснення та захисту прав і свобод людини. Виконуючи цю функцію право визнає людину, її права і свободи найвищою соціальною цінністю, ставить її на приорітетне перше місце в системі соціальних цінностей, а відповідно функціонування суспільства вцілому, діяльність органів державної влади, суспільних інститутів має бути в першу чергу спрямоване на забезпечення реальних можливостей людини, необхідних для її нормального існування і розвитку.

– інтегративна — право має служити інструментом інтеграції елементів політичної системи, і в цілому суспільної системи, зміцненню взаємозв’язків між ними, бути юридичної основою для діяльності всіх суб’єктів. Ця функція проявляється в тому, що право встановлює єдині правила гри для всіх членів суспільства, а отже робить можливим їх мирне і взаємовигідне співіснування та взаєморозвиток. Право — це свого роду клей, який забезпечує цілісність суспільства як динамічного організму.

– організаторська — право виконує роль організатора суспільного життя, тобто організовує хаотичний розвиток суспільних відносин та інститутів в єдину суспільну систему, кожен елемент якої виконує свої соціальні функції.

– управлінська — формування та спрямування соціальнобажаних суспільних відносин у потрібному для суспільства і держави напрямку або припинення небажаних, загрозливих для існування і розвитку суспільства в цілому та його членів.

– інформаційна (комунікативна), суть якої полягає у повідомленні учасників суспільного життя про позицію держави з приводу потрібної, дозволеної чи забороненої поведінки. Відомо, що соціальна життєдіяльність індивідів органічно пов’язана з одержанням, сприйняттям, засвоєнням (переробкою), збереженням і використанням соціальної інформації. Правова інформація є одним з видів соціальної інформації, що має наказовий характер. У такий спосіб громадян інформують про засоби і способи досягнення бажаних результатів у своїй діяльності — особистій чи суспільній, про наслідки порушення правових розпоряджень.

– орієнтаційна — тісно пов’язана з інформаційною, вказує на припустимі, соціальноприйнятні, безконфліктні шляхи, засоби задоволення потреб та інтересів суб'єктів правових відносин;

– оцінювальна — право встановлює особливу шкалу цінностей і приоритетів у суспільстві, на першому і найвищому рівні якої знаходиться, як вже зазначалось, людина. Дає відповідь на питання: що є добре (правомірне), а що зле (неправомірне) і чому.

– ідеологічна (виховна) — полягає у формуванні певних поглядів на форми і методи реалізації та захисту суб'єктами своїх прав та виконання своїх обов'язків.

– пізнавальна (гносеологічна) — полягає у тому, що право виступає показником рівня розвитку суспільства, характеризує головні його параметри. Ознайомившись з правом можна зробити висновки про суспільство в цілому.

Спеціальносоціальні, або  спеціальноюридичні функції — це напрями власне правового впливу на суспільні відносини.

Головними серед них є:

– регулятивна, суть якої полягає у регламентуванні суспільних відносин за допомогою правових норм;

– охоронна, яка полягає у захисті суспільно бажаних відносин, припиненні порушень і посягань на ці відносини та створенні механізмів відновлення і захисту деформованих суспільних відносин.

          За Джужею О.М.,[1] у теорії права виділяють його регулятивну й охоронну функції. Але ця кваліфікація недостатня для розуміння і розкриття соціального призначення права, його активно-творчої ролі в перетворенні суспільства. Ці функції виражають напрям зворотного впливу права  на суспільство, а показником їхньої реалізації служать економічні, соціальні, політичні, ідеологічні та інші наслідки, що настають  у результаті дії права. Однак  у останні роки юридична наука вийшла за межі нормативної теорії права, стала більшою мірою досліджувати питання соціальної дії права, його реального впливу на суспільні відносини. За цих умов виявилася явна вузькість колишнього підходу до розуміння функцій права. Потреба в глибшому пізнанні функцій права змусила перейти від їх формальної класифікації до змістовної.