Шлюбність як демографічна категорія

План

Вступ

1.Шлюбність як демографічна  категорія

2. Основні тенденції шлюбності  в Україні 

3. Основні відмінності  європейського типу шлюбності 

Висновки 

Список використаної літератури

 

Вступ

Вивчення відтворення населення, й у першу чергу народжуваності, підводить демографію до категорій  шлюбу, шлюбності та розлучуваності. Дослідження цього процесу практично неможливе у відриві від вивчення розвитку сім'ї, умов її життя й відтворення самих сімей.

Через сім'ю змінюються генерації  людей, вона забезпечує продовження  роду, в ній відбуваються первинна соціалізація й виховання дітей, вона є осередком організації  побуту й важливою споживчою одиницею. Сім'я виступає як один з головних об'єктів демографічної політики. Умови життя сім'ї істотною мірою  впливають на здоров'я її членів, а отже, й на рівень смертності.

Підґрунтя сім'ї утворює шлюбний  союз чоловіка й жінки в історично  зумовлених, санкціонованих і регульованих суспільством формах стосунків, які  визначають їхні права та обов'язки один щодо одного й стосовно дітей. Еволюція шлюбу й сім'ї, свідками якої ми стали у другій половині XX сторіччя, супроводжується чередою  суперечливих і небажаних наслідків: зростанням частоти розлучень, зниженням  народжуваності нижче рівня, необхідного  для простого відтворення населення, збільшенням кількості неповних сімей і поширенням у небачених  раніше масштабах позашлюбної народжуваності.

1. Шлюбність як  демографічна категорія

Шлюб - це санкціонована та регульована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, яка визначає їх права та обов'язки відносно один одного та їх дітей.

Різними суспільними науками  поняття шлюбу трактується по різному. З точки зору права шлюбом визнається тільки добровільний, рівноправний союз чоловіка і жінки, взятий з метою  створення Сім'ї з обов'язковим  дотриманням встановлених законом  вимог, що обумовлюють особисті та майнові  права і обов'язки.

Демографію шлюб цікавить перш за усе як чинник створення  сім'ї та народження дітей. При цьому  демографія цікавиться не стільки юридичною формою шлюбу, тобто зареєстрованого союзу чоловіка і жінки, скільки фактичним шлюбом, тобто наявністю шлюбних (сімейних) відносин. Разом з тим демографію не може не цікавити юридична форма шлюбу, бо з нею пов'язане таке явище, як позашлюбна народжуваність.

З огляду на це розрізняють  два види шлюбу - зареєстрований та фактичний.

Термін "фактичний шлюб" необхідно  використовувати, незалежно від  його юридичного тлумачення, для констатації  дійсних і ефективних шлюбних (сімейних) відносин. Зареєстрований і фактичний  шлюби не є  взаємовиключними. Більшість  зареєстрованих шлюбів є фактичними, а більшість фактичних - зареєстрованими.

Як нам відомо, історично  інститут шлюбу пройшов багатовіковий  шлях розвитку та зміни його форм. Основними  формами шлюбу є моногамія і полігамія.

Моногамія, або моногамний шлюб - це шлюб одного чоловіка з однією жінкою. Полігамія, або полігамний шлюб - це шлюб одного чоловіка з декількома жінками (полігінія) або шлюб однієї жінки з декількома чоловіками (поліандрія).

Сучасна тенденція полягає  в скороченні розповсюдженості полігамії  і посиленні моногамного шлюбу. В останній час усе більше розповсюдження одержує так звана серійна моногамія, тобто повторні шлюби, головним чином після розлучення.

Якщо говорити про історичний розвиток шлюбу, то необхідно сказати, що відбулася його трансформація  від традиційного типу до сучасного. Основними рисами традиційного шлюбу є: молодий вік взяття шлюбу, припинення шлюбу, як правило, лише в результаті смерті одного з подружжя, мале число повторних шлюбів, висока тривалість шлюбу, чіткий розподіл обов'язків між чоловіком і жінкою. Така сім'я породила традицію багатодітності.

Для сучасного типу шлюбу характерні: більш високий вік взяття шлюбу, скорочення лагу віку молодих, недовговічність шлюбу, відсутність чіткого розподілу обов'язків у сім'ї, малодітність сімей.

Взяття шлюбу є результатом шлюбного відбору, процесу в результаті якого із сукупності можливих, потенціальних шлюбних партнерів відбирається єдиний партнер (партнерша), який (яка) і стає чоловіком (жінкою). Одним із чинників відбору є співвідношення чисельності чоловіків і жінок у шлюбному віці.

У демографії часто використовується термін "шлюбність", що означає утворення шлюбних (подружніх) пар у населенні, включаючи укладення як перших, так і повторних шлюбів. Разом з процесами овдовіння (припинення шлюбу, викликане смертю одного з членів подружжя) та розлучуваності (припинення шлюбу внаслідок його розірвання) шлюбність визначає відтворення шлюбної структури населення, тобто сукупності переходів особи з однієї категорії шлюбного стану в іншу.

Для кількісної характеристики шлюбності використовується показник — загальний коефіцієнт шлюбності, який дорівнює кількості укладених шлюбів (за рік) в розрахунку на 1000 чоловік населення.

2. Основні тенденції шлюбності в Україні

В Україні при переписах населення  в різні часи визначалося різне  число шлюбних станів - від двох (у шлюбі, не у шлюбі) до чотирьох. При проведенні перепису населення України 2001 р. шлюбний стан визначався за такими категоріями:

• ніколи не перебував(ла) в шлюбі;
• перебуваю у зареєстрованому шлюбі;
• перебуваю у незареєстрованому шлюбі;
• удівець, удова;
• розлучений(на);

^ розійшовся(лася).

Законом України визначений шлюбний вік - 18 років для чоловіків і 17 років для жінок. Законодавство передбачає винятки з Закону при наявності поважних причин.

Шлюбний вік - мінімальний шлюбний  вік, починаючи з якого закон  або звичай допускає взяття шлюбу. В  більшості країн світу шлюбний  вік визначається законодавчо з  урахуванням статевої, психологічної  та соціальної зрілості молодих, а також  традицій, звичаїв та інших умов даної країни.

За матеріалами переписів  населення розраховують шлюбну та сімейні структуру населення.

Шлюбна структура - це розподіл населення за шлюбним станом (статусом).

Коефіцієнти шлюбного стану розраховуються окремо для чоловіків і жінок віком 16 років і старше в цілому та за окремими віковими групами як відношення числа осіб, які перебувають у тому чи іншому шлюбному стані, до загальної чисельності населення відповідної статі та віку за формулою:

в

Ь = х 1000 %о

8Т

При проведені перепису 2001 р. в Україні вперше були зафіксовані окремо так звані консенсуальні шлюби, тобто незареєстровані шлюби (співжиття).

У цілому в Україні на 1000 осіб у віці 16 років і старше припадає незареєстрованих шлюбів: у чоловіків 46, у жінок 39. За час між переписами 1989 і 2001 рр. в Україні поширився процес "втечі від шлюбу". За даними перепису 2001 р., частка чоловіків старше 16 років, які ніколи не перебували у шлюбі, складала 227 %с (проти 179 у 1989 р.), жінок - 147 %% (проти 120 у 1989 р.). Підвищилася також частка розведених чоловіків з 46 до 70 % і жінок з 79 до 105 % .

Загальний сімейний стан населення України характеризується тим, що переважна його частина (88,6 % станом на 1989 р.) проживала в сім'ях, кількість самотніх становила 6,1 %.

Сучасна трансформація сім'ї відбувається на тлі специфічних проблем перехідного періоду, що ускладнює її проблеми. Через це особливого значення набуває розробка методологічних питань комплексних досліджень проблем сім'ї, вироблення нових концепцій її розвитку, які б враховували сучасні реалії й були надійною основою адекватної сімейної політики. Фахівці вважають нагальною потребу розробки ефективної моделі інтеграції сім'ї в механізм забезпечення розвитку економіки й людності країни. Адже сім'я забезпечує зв'язок макро- і мікропроцесів і сама структурно-функціонально трансформується під їх впливом.

Найважливішими положеннями нової концепції розвитку сім'ї визнаються: «уточнення місця сім'ї в системі ланцюгів економічного та демографічного «виробництва» в Україні в нових умовах; з'ясування особливостей сучасної проблемної ситуації в системі трансформації шлюбно-сімейних процесів і структур; визначення стратегій і провідних орієнтирів структурної переорієнтації демографічної політики та соціального захисту населення як засобу здійснення цієї політики в умовах перехідної економіки»

Отже в Україні переважають  прості малочисельні домогосподарства. При цьому переписом населення 2001 р. визначено 4721,2 тис. осіб як домогосподарства, які складаються з однієї особи. З їх урахуванням середня величина домогосподарства складає 2,6 осіб (у містах -2,6, у селах - 2,8).

3. Основні відмінності  європейського типу шлюбності

У XVI в. в європейських країнах починає проявлятися тенденція до підвищення шлюбного віку. Дослідник цієї тенденції, англійський демограф Джон Хаджнал, пояснював її поява настанням нового типу шлюбності, що отримав назву «європейський». Його характерні риси - високий вік вступу в шлюб і високий рівень безшлюбності. Наявні дані про населення Європи в XVI-XVII вв. свідчать про те, що середній вік вступаючи в шлюб жінок становив 25 років, а чоловіків - 28 років. Ця тенденція існувала до початку XX ст., Тобто практично 400 років. Зіставляючи дані різних джерел, Хаджнал встановив, що «європейський тип шлюбності» був характерний для країн, розташованих на захід від уявної лінії «Санкт-Петербург - Трієст». Європейський тип шлюбності був характерний і для країн Північної Америки, тобто для Сполучених Штатів і Канади.

Таким чином, даний тип  шлюбності був характерний для  більшості європейських країн за винятком Болгарії, Росії та Сербії. Проміжне становище займали Угорщина і Греція. Панівний в Європі тип  шлюбності був тісно пов'язаний з особливостями соціально-економічного розвитку цих територій, а також  зі специфікою протестантської етики. При європейському типі шлюбності  з моменту настання зрілості до вступу в шлюб проходить досить тривалий період часу. У цей період, у віці від 20 до 30 років, людина може працювати  з максимальною напругою. Він здоровий і не обтяжений турботою про дітей. Таким чином, це найбільш сприятливий  період, коли можна робити грошові  накопичення і кар'єру. Отже, пізній шлюб сприяє зростанню матеріального  добробуту, і люди вступали в шлюб пізно, оскільки необхідною умовою одруження  було досягнення певного життєвого  стандарту. Чому чоловіки одружилися пізно? Бо не могли забезпечити необхідний суспільством рівень життя, не досягнувши певного положення або не зробивши грошових накопичень. Жінка також  не прагнула до раннього шлюбу - він  міг перешкодити їй здобути освіту, кваліфікацію і закріпитися на роботі. Таким чином, в європейських країнах  вступ у шлюб було жорстко пов'язане  з отриманням незалежних джерел засобів  існування.

Зміни в сімейно-шлюбних  відносинах у Європі були викликані  і становленням тут капіталістичного способу виробництва, якому потрібно не тільки чоловічий, але й жіноча праця. Жінка починає включатися в суспільне виробництво і  безпосередньо отримувати зарплату. І це зрівнює жінку в економічному становищі з чоловіком, і вони вже спільно утримують дітей. Шлюб набуває егалітарний, або рівноправний, характер. В результаті за даними за 1900 р., в країнах Західної Європи та Північної Америки у віці до 30 років ніколи не перебували у шлюбі 60,0% чоловіків і 50,0% жінок. Це означало, що пізніше вступ жінки в шлюб скорочує її дітородний період. Тому перехід до європейського типу шлюбності означав різке зниження рівня народжуваності в європейських країнах.

Значні зміни в цей  період зазнає і смертність населення. Насамперед, слід вказати на зміну  структури смертності. Від чого вмирали  в середньовіччі? Від чуми, голоду та війни! Ось ці екзогенні, або зовнішні, чинники смертності були панівними  на протязі всієї історії докапіталістичних  суспільств. У XVIII-XIX вв. становлення капіталізму спричинило за собою прогрес науки і підвищення рівня життя, роль зовнішніх факторів поступово зменшується. Одночасно змінюється і структура смертності. На перше місце виходить смерть від серцево-судинних захворювань і новоутворень. Це позначилося і на віковій структурі смертності. Різко скоротилася дитяча смертність і смертність у молодих віках.

На початку XX ст. ситуація з відтворенням населення в країнах  Європи та Північної Америки починає  змінюватися. У 30-ті роки XX ст. рівень шлюбності  починає підвищуватися, а шлюбний  вік знижуватися. Європейського  типу шлюбності приходить кінець. Які причини цих подій? Перш за все, в другій половині XX ст. все більшого поширення стали отримувати так  звані консенсуальні шлюби, тобто шлюби, юридично не оформлені. Ці консенсуальні шлюби отримали широке поширення в країнах Латинської Америки, особливо в тропічній зоні, і країнах Карибського басейну, де в даний час вони складають понад половину всіх шлюбів. У європейських країнах такий ось укладений в юному віці консенсуальної шлюб часто розглядається як необхідний етап сімейного життя, як пробний шлюб. Європейська статистика свідчить, що в більшості випадків цей консенсуальної шлюб потім переростає в юридично оформлений. Так, наприклад, у Швеції до 90,0% всіх шлюбів починається саме з співжиття на більш-менш тривалий час. Одночасно спостерігалося зниження шлюбного віку і скорочення безшлюбності.

Одна з характерних  рис шлюбу в новітній період - це посилення його нестабільності. У XIX в. у Великобританії, наприклад, на рік відбувалося лише декілька сотень розлучень, дозволити собі це могли тільки дуже багаті люди. В  даний час ця процедура в більшості  країн гранично спрощена. В результаті у багатьох країнах - у Великобританії, Данії, Фінляндії - на три укладених  шлюби припадає одне розлучення, в  США і Швеції - на три шлюби  навіть два розлучення.