Римський клуб: основні напрямки його діяльності

2 – друга ціль – „внутрішні межі”. Вона звертає увагу на важливість врахування такого важливого фактору, як внутрішні можливості людини. Дійсно, як підкреслює А.Печчеї, неможна безкінечно експлуатувати її властивості до приросування. З цього випливає, що науково-технологічна діяльність і соціополітичні зміни мають відбуватися таким чином, щоб не піддавати людину новим напругам і стресам.

3 – третя ціль в програмі А.Печчеї визначається як „культурна спадщина”. Вона формує соціальну установку на перетворення загальнокультурних надбань в визначальний орієнтир прогресу і самовизначення людства. Культурна самовизначеність, на думку дослідника, є принципом нового світового економічного порядку, суттєвою орієнтацією стратегії розвитку людства.

Водночас, як наголошує  А.Печчеї, треба рятувати цінності культури від руйнування. Це принципово важливо  для можливості подальшого існування  людства, оскільки саме культура є світом людської традиції. Зберігаючи культурну традицію, людство отримує шанс на майбутнє.

4 – четверта ціль – „світове співтовариство”. Вона має спрацювати в об’єднання міжнародних зусиль для вирішення глобальних проблем сучасності. Для цього А.Печчеї пропонує створити центри, що скоординують прийняття розумних виважених рішень на всіх рівнях людської організації – від локального до глобального.

5 – п’ята ціль названа „людське житло”. На думку дослідника, важливе значення для розв’язання глобальних проблем має оптимальне розселення людей на планеті. Для цього потрібно створити всезагальний план, який би передбачав заходи національного і регіонального масштабу.

6 – шоста ціль визначена як „виробнича система” і орієнтує на створення оптимальної, розумної, єдиної в масштабах цивілізації економічної і фінансової систем, єдиної системи ресурсозабезпечення і зберігання, територіального розміщення виробництва.

Визначивши ці 6 глобальних цілей людства А.Печчеї зауважує, що головним для їх здійснення і для процвітання людства в майбутньому є відродження людського духу. Без цього людство може прямувати лише до власного знищення.

Таким чином, проаналізувавши  науково-аналітичну і суспільну  діяльність Римсього клубу можна  дійти висновку, що творчість членів клубу суттєвим чином вплинула на світову суспільну думку і оцінку „стану справ” в планетарному масштабі. Діяльність Римського клубу сформувала певну межу між попереднім (до ідей членів клубу) і подальшим (починаючи з доповідей Римського клубу) розумінням взаємин людини і природи. Стало очевидним, що настав такий момент в існуванні техногенної цивілізації, коли в прогнозах соціоекономічного і культурного розвитку людства треба виходити не з абстрактно безмежних можливостей людини, а зі стану природного середовища.

Саме завдяки творчості  Римського клубу екологічні проблеми набули величезного міжнародного суспільного  резонансу. Доповіді членів клубу заклали  теоретичні і світоглядні основи формування екологічної свідомості як глобальної, як планетарного явища.

Дослідження груп Д.Медоуза  і Дж.Форрестера, розробки математичних моделей динаміки глобального розвитку вплинули на розвиток подібних досліджень в інших регіонах світу. Так, в  Радянському Союзі глибоке вивчення глобальних проблем здійснювалось  під керівництвом проф. Д.Гвішиані.

Проте методологічна  програма „нульового росту” виявилась нездійсненою. Це пов’язано з певними важливими особливостями суспільного розвитку. Так, по-перше, очевидно, що розвиток людства пов’язаний з нарощуванням продуктивних сил і приростом виробництва. По-друге, рівень розвитку країн світу є вкрай нерівномірним. А розв’язання екологічних проблем потребує досить високого технологічного рівня розвитку і вирішення хоча б елементарних проблем повсякденного життя людей. По-третє, щоб не впливати деструктивним чином на біосферу потрібно не те що не нарощувати виробництво, а взагалі його скорочувати, бо існуючий стан викликає досить серйозне руйнування екосистем і загрожує існуванню біосфери. Втім, зрозуміло, що таке скорочення суттєво знизило б рівень добробуту людства.

Етапною з точки зору формування екологічно орієнтованої свідомості була відома конференція ООН з питань стану довкілля та подальшого розвитку людства, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. і недарма була названа програмою на ХХ1 століття. В її матеріалах зафіксовані нові – антитехніциські світоглядні орієнтації розвитку цивілізації, що є засадами розробки стратегії і філософії виживання на противагу прагматизму і споживацтву у ставленні до природи.

На конференції були присутні представники 179 держав. Було прийнято ряд принципових з точки зору екологічного майбутнього людства документів. Зокрема, Декларацію про довкілля й розвиток, 27 принципів якої окреслюють права та обов’язки країн у справі забезпечення розвитку і добробуту людей, Заяву про використання і захист лісів та прилеглих до них всіх форм життя, Конвенцію про стабілізацію концентрацій газів на рівнях, що не викликають дисбалансів у світовій кліматичній системі, Конвенцію про збереження біологічного розмаїття. І, нарешті, документ, що нараховує 700 сторінок – „Порядок денний на ХХ1 століття”.

Прийнятий документ базувався  на екологічних засадах як в теоретичному обгрунтуванні його основних положень, так і в запропонованих практичних мірах. Він підсумував і узагальнив результати досліджень, проведених за ініціативою ООН після Стокгольмської конференції з людського довкілля (1972) і діяльності створеної ООН Всесвітньої комісії з довкілля і розвитку (1983). Вже в першому звіті цієї комісії, який було виразно названо „Наше загальне майбутнє” (1987) було сформульоване серйозне застереження людству, яке має змінити свій спосіб життя і ставлення до природи, інакше на людство чекають досить важкі випробування внаслідок деградації і руйнації довкілля. Комісія під керівництвом Г.Брутланд, на відміну від авторів перших проектів Римського клубу, не наполягала на обмеженні людської активності в сфері природокористування, але однозначно висловилася за те, що зростання економіки, яке зумовлене потребами людей, має корегуватися екологічними засадами і утримуватися в межах екологічних можливостей планети.

Продовжуючи ці традиції, „Порядок денний на ХХ1 ст.” констатує, що головними чинниками змін у довкіллі є населення, споживання та технології. В документі пропонуються програми і заходи, які можуть вивести людство на рубіж стійкої рівноваги між споживанням, населенням та спроможністю Землі підтримувати життя. Головна відповідальність за здійснення запропонованих програм „Порядком денним” покладена на національні уряди, які повинні активно співпрацювати з міжнародними організаціями.

Висновки:

1. Римський клуб є міжнародною неприбутковою неурядовою організацією, що об'єднує науковців, економістів, бізнесменів, чільних службовців міжнародних організацій, які переймаються актуальними проблемами людства.
2. Завданням Римського клубу є аналіз і прогнозування явищ, пов'язаних з шляхами науково-технічного й економічного розвитку в контексті „світової проблематики”.
3. Українська асоціація Римського клубу є офіційною національною асоціацією афілійованою до всесвітнього Римського клубу, яка має свою завдання.
4. Основні цілі: сприяти швидшому і глибшому пізнанню труднощів розвитку людства; використати всі наявні знання для стимуляції формування нових відносин, політичних орієнтацій, щоб сприяли покращенню ситуації.
5. Головна думка А. Печчеї полягає в тому, що для розв’язання глобальних проблем світове суспільство має згуртуватися. Потрібна інтеграція навіть попри відмінність класових, національних чи групових інтересів. Програма А.Печчеї націлює людство на реалізацію 6-ти провідних цілей: „зовнішні межі”, „внутрішні межі”, „культурна спадщина”, „світове співтовариство”, „людське житло”, „виробнича система”.
6. Саме завдяки діяльності Римського клубу екологічні проблеми набули величезного міжнародного суспільного резонансу. Доповіді членів клубу заклали теоретичні і світоглядні основи формування екологічної свідомості як глобальної, як планетарного явища.

Список літератури:

1. Васюкова, Г.Т. Екологія: підручник / Г. Т. Васюкова, О. І. Грошева. – К.: Кондор, 2009. – 524 с.
2. Медоуз Д.Х., Медоуз Д.Л.,Рендерс Й., Беренс В. В. Пределы роста. Доклад по проекту Римского клуба „Сложное положение человечества” –М.: 1991.
3. Печчеи А. Человеческие качества. М.:1977.
4. Программа действий: Повестка дня на ХХ1 век и другие документы конференции в Рио-де-Жанейро в популярном изложении. Женева:1993
5. Толстоухов А. Засади концептуальних підходів до осмислення сучасної екологічної ситуації // Вісних Дніпропетровського державного університету. Історія і філософія науки і техніки. – 1998. – Вип.95.
6. Гардашук Т. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. К.:2000.
7. Кисельов М.Поняття „національного прогресу” в екологічному вимірі. // Генеза. – 1997. – № 1.