Реформування освіти як основна тенденція її розвитку у XXI столітті

                                          Нові завдання освіти у ХХІ столітті вимагають широкомасштабного застосування інноваційних педагогічних технологій. Органічною стає потреба у конституюванні множинності освітніх траєкторій, для яких характерна варіативність методик, що аналізують розумову діяльність і творчо організовують освітній простір. Найперспективнішою інноваційною технологією вважають “кейс-стаді” – навчання з використанням конкретних навчальних ситуацій, тренінгові технології – тренінг ділової комунікації, особистісного розвитку, комунікативних умінь тощо.

                                          При модернізації національної освіти нам треба враховувати інтеграційні процеси в європейській і світовій освіті. Країни Європи кілька років тому підписали Булонську конвенцію, яка передбачає зближення їхніх освітніх систем. України рік тому приєдналась до цієї конвенції. Ми маємо влитися в європейський освітній простір з тим, щоб не залишитися поза Європою не тільки в освіті, а й у житті в цілому.

                                          У зв’язку з цим маємо й по-сучасному ставитися до стандартів освіти, до диференціації учасників навчального процесу за рівнем підготовки. Традиційний підхід орієнтований на певну уніфікацію, усередненість інтелекту, інноваційний – вимагає як урахування середнього рівня інтелекту, так і поглиблення та розширення програми навчання для слабших і більш здібних, а також створення індивідуальних програм підвищеного рівня для особливо обдарованих.

                                          Оскільки в контексті застосування нових технологій центром тяжіння стає учень (студент), який активно вибудовує свій навчальний процес, вибираючи основну траєкторію в освітньому середовищі, то важливою функцією педагога є його вміння сприяти ефективному і творчому освоєнню інформації, критичному її осмисленню. Наголосимо: навіть при застосуванні найсучасніших комп’ютерних систем, високих телекомунікаційних технологій, які поза будь-яким сумнівом стимулюють динаміку та ефективність навчального процесу, ніщо і ніхто не спроможний повністю витіснити й замінити мистецтво безпосередньо педагогічного діалогу “Вчитель – Учень”. Тому в ХХІ столітті особливо важливою є підготовка високопрофесійних педагогічних та науково-педагогічних працівників, які відповідають інтеграційному критерію “педагогічна майстерність + мистецтво комуні кування + нові технології”.

                                          Висока культура комунікування вимагає розвитку та поглиблення риторичного виміру в освіті. Мистецтво риторики, як показує міжнародний освітній досвід, стає вкрай важливим складником навчального процесу. Риторичні вміння немислимі без постійного плекання культури навчання. Тим часом соціологічні опитування констатують тривожні симптоми: учні і молодь сьогодні менше читають. Це – глобальна проблема, яку різні країни розв’язують по-своєму на національному рівні. Тому всебічна підтримка читання – стратегічно важливого елементу культури, інструменту підвищення інтелектуального потенціалу нації, творчого розвитку особистості та соціальної активності українського суспільства, – не лише освітня, а й загальнодержавна проблема. На жаль, видавничі тиражі в Україні останніми роками впали до катастрофічно низького рівня, особливо це стосується дитячої літератури та літератури для молоді. Тому великі надії пов’язуємо з нещодавно прийнятим Верховною Радою України законом, що передбачає пільговий режим книговидання.

                                          ХХІ століття вимагає, щоб Україна, як і кожна держава окремо, а також і всі суспільства разом, створювала необхідні умови – інтелектуальні, економічні, соціальні, політичні, моральні, – які б підвищували педагогічну мотивацію і високо поціновували гідність педагога, науковця, інтелектуала.

                                          Ми маємо чітко усвідомлювати: освіта в ХХІ сторіччі – далеко не лише навчання та виховання особистості. У добу глобалізації та високих технологій освіта є чинником соціальної стабільності, економічного добробуту країни, її конкурентноздатності та національної безпеки. Тому освіту не можна і надалі стереотипно відносити до сфери відомчої та галузевої політики, вона є загальнонаціональною, стратегічно важливою проблемою. Тільки за такого підходу забезпечимо виконання проголошеного Президентом України завдання: рівний доступ кожного громадянина до якісної освіти. [Василь Кремень, екс-міністр освіти і науки країни, Президент АПН України;/Дошкільне виховання, 2003, №1]

Висновки

Освіта ХХІ сторіччя – це складне і багатовимірне питання, якому слід надати великого значення не тільки серед громадськості, але вона має посісти вагоме місце у державній політиці, оскільки, дедалі очевиднішими стають ті недоліки в українській освіті, які були створені ще за часів Радянського Союзу.

Суспільство ХХІ сторіччя цілком слушно називають “суспільством знань”, бо саме знання визначають і матеріальне і духовне життя. Здобуття вищої освіти стає все більш обов’язковим етапом у розвитку особистості. Держава, яка проводить таку освітню політику, створює цим передумови для впровадження новітніх науково-інформаційних технологій.

              ХХІ століття вимагає, щоб Україна, як і кожна держава окремо, а також і всі суспільства разом, створювала необхідні умови – інтелектуальні, економічні, соціальні, політичні, моральні, – які б підвищували педагогічну мотивацію і високо поціновували гідність педагога, науковця, інтелектуала.

  Структурне реформування освіти має ґрунтуватися на державно-регіональному підході, що означає визначення на першому етапі потрібної мережі закладів освіти і структури підготовки фахівців на регіональному рівні з наступним порівнянням цих пропозицій з відповідним потребами держави в цілому. Баланс регіональних і державних потреб має визначити мережу і структуру підготовки.

Що стосується вдосконалення мережі закладів освіти, то певною мірою для середньої та загальноосвітньої школи ця проблема вирішена. У руслі реформування освіти необхідно упорядкувати мережу професійно-технічних навчальних закладів та професійно-кваліфіковану структуру підготовки робітничих кадрів з урахуванням пропозицій регіонів. У зв’язку з цим необхідно здійснити укрупнення навчальних закладів шляхом об’єднання та спеціалізації. Здійснення цих  заходів здешевить витрати держави на професійно-технічну освіту.

              Школа ХХІ століття – це школа цілісного розвитку людини, школа, в якій словом, ділом і фізичними вправами буде розвиватися повноцінна людина, духовно, фізично і соціально готова до змін. Для цього не потрібно нічого руйнувати, а тільки добудувати різноманітні центри для заняття спортом і технічною творчістю, естетичною і екологічною діяльністю, соціальними видами діяльності тощо.

Освіта ХХІ століття – це освіта для людини. ЇЇ стрижень – розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни.

ХХІ ст. – це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються у світі, перспективи розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають глибокого оновлення системи освіти, зумовлюють її випереджувальний характер.

Окремої і найпильнішої уваги потребує питання національного виховання. Наша освіта має бути гуманістичною і спрямованою на формування конкретної людини – громадянина України, який би пишався тим, що живе у незалежній, національній та високоосвіченій державі!

Перелік використаної літератури

1. Корсак К. “Від початкової до первинної освіти – століття розвитку”// Початкова школа.-2002.- №2,- с.7-10

2. Порох Л. “Крок до інновацій: освіта – ХХІ”// рідна школа. –    2001.- с.10-13

3. ХХІ століття –століття освіти, це широковідоме гасло ЮНЕСКО пріоритетне в роботі АПН// Освіта України. –2001.- 28 березня. – с.5

4. Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ столітті// Освіта України. – 2001.- №1.- с.22-25

5. Фуллан Майкл “Проблема і потенціал освітніх змін”// Мандрівець. – 2001.- №1-2.- с.18-30

6. Леонід Мазур “Наукова картина світу стосовно національної освіти і гуманізації соціуму”// Мандрівець. - квітень. –2001.

7. Кремень Василь “ Розвиток педагогічної освіти України та її інтеграція в європейський освітній простір”// Освіта. – 2004.- 6 жовтня. – с.2-5

8. Українська освіта ХХІ ст: завдання і проблеми: інтерв’ю з міністром освіти і науки України Василем Кременем// Диво слово. – 2004.- №2.- с.2-4

9. Волга Л. “Освіта і наука –пріоритет ХХІ століття”// Урядовий кур’єр. – 2003. – 4 березня. – с.8

10.Корсак К. “Освіта від первинної до по життєвої: безплатна і обов’язкова державна освіта”// Дзеркало тижня. – 2002.- 24 серпня. – с.14

11. Філософія освіти ХХІ ст: проблеми і перспективи// Педагогічна газета. – 2001.- №2.- с.4-5

12. Кузь В.Г. “Освіта і школа ХХІ ст”// Педагогіка і психологія. – 1999.- №1.- с.143-150

13. Шмуклер Ю. “Якість освіти – від чого вона залежить?”// Освіта України. – 1999, 8 вересня. – с.10

14. Збережемо освіту – перепустку в ХХІ століття// Демократична Україна. – 1997.- 2 вересня

15. Згуровський М. “Проблеми і перспективи/ освіта ХХІ сторіччя”// Рідна школа. - 1997. - №3-4.- с.2-6

16. Європейський контекст// Шлях освіти. - №7. –2004.- с.14-18

17. Рамен Д. “Педагогическое тестирование: Проблемы, заблуждения, перспективы: Пер, с англ. – М.:Когито-Центр,1999. – с.16

18. Ситуаційна методика навчання: теорія і практика. – К.: Центр інновацій та розвитку,2001

19. Definition and Competencies. Theoretical and Conceptual Foundations. Strategy Paper on Key Competencies. An Overarching Frame of Reference for an Assessment and Research Program – OECD

20.Краевский В.В., Хутоской А.В “ Предметное и общепредметное в образовательных стандартах// Педагогика. – 2003. - №3. – с.3-10.

13