Програма соціологічного дослідження стану релігійності молоді міста Донецька

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

    ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛIННЯ 

    Кафедра соціології управління 

                                                                           До захисту допустити

                                                                         ________________

                                                                              (підпис керівника)

                                                                                                         _______________________

                                                                                                                         (дата) 
 

^{КУРСОВА РОБОТА}

^{на  тему:}

«ПРОГРАМА СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 

СТАНУ РЕЛІГІЙНОСТІ МОЛОДІ МІСТА ДОНЕЦЬКА» 

                                                

     Виконав: Данилова К.В., С-09-1

                   

       Керівник: Єрескова Т.В., к.соц.н.,

                           доцент

                                                                

                                                               
 
 
 
 
 
 

Донецьк – 2011

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Проведення  аналізу будь-якої соціальної проблеми нерідко породжує у дослідника потребу у залученні тих чи інших фактів, що дозволяють підтвердити (або спростувати) гіпотетично передбачувані ним закономірності, тенденції розвитку, механізми детермінації досліджуваного явища. Соціальні факти можуть бути зафіксовані в документах, у різних явищах соціального життя, в роботах наукових попередників і т.п. Однак, коли даних недостатньо (вони носять прихований характер чи автор не може їх отримати з доступних йому джерел інформації), виникає необхідність у проведенні спеціального конкретного емпіричного дослідження для отримання необхідної інформації. У такому випадку емпіричне дослідження є складовою частиною соціологічного аналізу.

    Проте емпіричне дослідження має ряд особливостей, специфіка яких обумовлена ​​вимогою емпіричної верифікації досить складних, а часто і досить абстрактних соціальних явищ. Приступаючи до дослідження, соціолог, який до певного моменту лише теоретично аналізував соціальну дійсність, відразу ж стикається з низкою проблем. Ці проблеми можна умовно розділити на два типи:

    1) проблеми, пов'язані з непідготовленістю автора до емпіричного дослідження;

    2) проблеми, пов'язані з обмеженістю емпіричної експліцірованності досліджуваних процесів явищ, - об'єктивні проблеми.

    Більшість емпіричних досліджень в даний час характеризуються двома особливостями: чинником «несподіванки» і фактором «замовника».

    «Несподіванка»  визначається тим, що до професійного соціолога можуть звернутися з пропозицією (потенційним замовленням) як про проведення дослідження  проблеми, якою він раніше не займався, так і подій, що відбуваються в суспільстві, самі по собі можуть привернути увагу соціолога до проблем, над якими він вчора ще не замислювався, а сьогодні вважає надто значними, щоб їх можна було залишити поза увагою в загальному аналізі досліджуваних їм соціальних явищ (зміна політичної структури, поворот в економічній або соціальній політиці держави, спалахи міжнаціональних конфліктів, соціальна напруженість і масовий протест і т.п.)

    Фактор  «замовника» визначається особливостями взаємодії з людьми, які, самі не будучи дослідниками, рідко бувають обізнані як про можливості, так і про межі можливостей емпіричного соціального дослідження. Від правильної

    стратегії і тактики поведінки соціолога-виконавця на початковому етапі співпраці залежить основний кінцевий успіх роботи[1]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. МЕТОДОЛОГІЧНИЙ РОЗДІЛ 

   1.1 ФОРМУЛЮВАННЯ І  ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ  ДОСЛІДЖЕННЯ

   Однією  з основних потреб людей є потреба в усвідомленні того, що відбувається, в поясненні цього і вибудовуванні свого життя відповідно до знання про суть речей, про картину світу, про сенс самого життя, природи людини та її призначення.

   Століттями  релігійна свідомість відповідала на цю потребу, пропонуючи людині, як вищий істоті, вихід за межі нею земного існування. Ця особливість релігії, її трансцендентність (вихід за межі наявного буття), дозволяє включити світ і людину в контекст вічності, надаючи тим самим сенс устрою світу і буття людей в ньому як якісного стану особистості або групи[2].

   Релігія - один з найважливіших способів, за допомогою яких люди включені в життя своєї громади і суспільства в цілому.

   Церква  це повноправний суб'єкт соціальних процесів, який претендує на релігійне відображення дійсності, яке виступає як автономний компонент суспільних відносин.

   У будь-якому сучасному суспільстві, в тому числі і українському, релігія являє собою важливу частину життя суспільства, вплив якої не можна не враховувати. З історії відомо, що в моменти кризового стану суспільства зростає вплив релігії на суспільне і особисте життя людей, розширюється спектр їх релігійних і нерелігійних вірувань, спостерігається сплеск всякого роду забобонів, окультизму, містики.

   Приклади  масового релігійного звернення ми спостерігаємо в групах населення різних вікових груп і професій, але особливо воно помітно серед молоді. Це й зрозуміло, оскільки у неї відбувається становлення орієнтацій. Для неї різко змінилися умови входження в життя, істотно обмежені можливості повноцінного соціально-громадянського становлення, нею втрачені соціальні та морально-ідеологічні орієнтири. Різко ослабла роль інститутів соціалізації молоді, будь то сім'я, школа, система професійної освіти, суспільно-політичні організації, рухи, засоби масової інформації та комунікації. Своє місце в цьому ряду активно займає церква, вносячи в складний процес соціального становлення юнаків і дівчат щось нове[3].

   Релігійність  може розумітися мінімум у двох сенсах. Як релігійність по самоідентифікації, коли людина каже «я православний», «я католик», «я віруючий», і як релігійність, яку можна з'ясувати, запитуючи людину, яку культову діяльність він здійснює. Наприклад, чи ходить він до церкви, чи часто він молиться, чи дотримується посту[4].

   Загалом релігійність серед молоді зростає. Однак причини цього процесу пояснюються дослідниками по-різному. Зараз додалися якісь позитивні конотації до образу віруючого. Ідентифікувати себе, наприклад, з православ'ям для молоді модно. Мода як така, акцентує увагу на широко поширених елементах культової практики, які вона перетворює на феномен масової культури. Проблема в тому, що в середовищі молоді немає поняття про релігію як про систему, а просто набір догм і культових практик. Виходить так, що з прагматичних міркувань в релігіях обирається те, що придатне для молодої людини на даний момент, а все інше відкидається як несуттєве.

   З історичної точки зору, проблема релігійності молоді ще більш заплутана. Сучасна і дореволюційна релігійність - це різні речі. Юнак, який закінчив два класи церковно-приходської школи, і сучасний 15-річний хлопчик, який вирішив зайти в храм, - це різні люди. Якщо у молодих людей XIX століття не було іншого вибору, вони були «приречені бути віруючими», то сучасна молодь йде до церкви багато в чому в результаті вільного вибору.

   Фактори, що впливають на такого роду вибір, можуть бути самі різні. Молодь приваблює те, що релігійність поступово стає атрибутом соціальної успішності. Соціально успішна людина повинна бути успішною в усіх областях, в тому числі вона повинна побудувати «правильні» стосунки з Богом. Отже, для того щоб бути соціально успішним, потрібно бути релігійним.

   Але крім чисто прагматичних міркувань, релігія привертає сучасну молодь й іншим. Сьогодні вона стала одним із маркерів культурної ідентичності. У такому випадку вона працює як «зв'язка» з іншою культурою, привабливою для даної людини, «як на Заході» (католицизм), «як на Сході» (буддизм, іслам). У будь-якому випадку молодій людині цікаво нове суспільство, в яке він входить, а не обрядова сторона релігії. Важко знайти молодого чоловіка, що став християнином виключно тому, що йому сподобалася літургія.

   Проте конкретні соціальні чинники  та умови, що впливають на звернення  молодих людей до релігії, назвати складно. Зазвичай намагаються встановити зв'язок з рівнем освіти, соціальним статусом, рідше - з психологічними рисами людей. Варто відзначити такий поширений серед молоді феномен, як «віра про всяк випадок», що виявляється перед важливими подіями в житті (здача іспитів, влаштування на роботу, одруження і т.п.). Однак подібні уявлення мають віддалене відношення до релігії, яку потрібно відокремлювати від забобони.

   Релігії вказують людині на певні норми поведінки та обмеження. Щоб слідувати якомусь із віросповідань, потрібні зусилля довжиною в життя. Як правило, кожне з них вважає свої норми кращими, єдино рятівними і правильними.

   Молоді  люди сьогодні рідко замислюються про  те, у що і як вони вірять, чи вірять вони взагалі. Пережитки язичництва, якийсь «релігійний прагматизм» - ось нова релігійність більшої частини молоді. Інша частина називає себе «невіруючою», але в той же час відзначає Великдень і Різдво[5].

   Таким чином, наукова проблема полягає в існуючому протиріччі по відношенню молоді до релігії та релігійних обрядів в різних життєвих ситуаціях та на різних життєвих етапах. 
 

1.2. ОБ'ЄКТ І ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ 

   Об’єктом  дослідження є молодь м. Донецька віком від 15 до 30 років

   Предметом дослідження релігійність молоді м. Донецька  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3. Мета і завдання дослідження 

    Метою дослідження є аналіз відношення та сприйняття релігії та релігійних обрядів молоддю міста Донецька віком від 15 до 30 років.

     Виходячи  з мети, сформулюємо завдання дослідження:

1. виявити  ступінь залучення молоді до  релігійних цінностей.

2. вивчити  відношення молоді до релігії.

3. визначити  частоту виконання певних релігійних практик. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.4. Логічний аналіз основних понять 

1.4.1.  Уточнення та інтерпретація основних понять 

   Соціологія  релігії досліджує релігію на двох рівнях – теоретичному та емпіричному:

   На  теоретичному рівні предметом дослідження є релігія в цілому як соціальна підсистема, її соціальна природа, місце і роль в суспільстві, соціальні функції, її внутрішня структура і взаємозв’язок її складових елементів.

    На  емпіричному рівні соціологічного аналізу релігії предметом дослідження стають релігійна свідомість і поведінка людей, великих і малих груп, громадська думка про релігії і церкви, діяльність релігійних інститутів, організацій і рухів, конфесійно-орієнтованих політичних партій, ставлення до релігії різних груп населення, вплив релігії на поведінку людей в різних сферах суспільного життя[6].