МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

    ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛIННЯ 

    Кафедра соціології управління 
 

    До  захисту допустити

    ________________

    (підпис  керівника)

    _______________________

    (дата) 
 

    ^{КУРСОВА РОБОТА}

    «ПРОГРАМА СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

    Рівня міжетнічної толерантності жителів м. Донецька» 
 
 
 
 

    Виконала: Прошина Т.Ю.

                        студентка                   

                        групи С-08-1 

    Керівник: к.с.н., доцент

                       Єрескова Т.В. 
 
 
 
 
 
 
 

    Донецьк - 2010 

    Зміст 

    1. Методологічний розділ програми

    1.1. Формування і обґрунтування проблеми……………………………3

    1.2. Об’єкт и предмет дослідження……………………………………..15

    1.3. Мета і задачі дослідження…………………………………………16

        1.4.1.  Логічний аналіз основних понять……………………………….17

        1.4.2. Операціоналізація поняття «міжетнічна толерантність»………18

         1.5. Гіпотеза дослідження……………………………………………….19

         2. Методологічний розділ програми

         2.1. Вибір та обґрунтування методів збору інформації……………….20

         2.2. Обґрунтування та визначення вибіркової сукупності……………21

         2.3. Логічна структура опитувального листа…………………………..22

      2.4. Робочий план дослідження…………………………………………24

         2.5 Додатки …………………………………………………………………………….......25

                   Опитувальний лист……………………………………………………….25

                  Література…………………………………………………………………29

         

          

 
 
 
 
 
 

    1. Методологічний розділ програми

    1.1 Формування і обґрунтування  проблеми 

    Питання основних чинників, засобів досягнення миру та попередження конфліктів на етнічному ґрунті привертають до себе дедалі більшу увагу як з боку урядів, громадських організацій національних держав, так і з боку міжнародних організацій. Нетерпимість є однією з найбільших глобальних проблем сучасного світу.

    Загроза її поширення пов’язана з ксенофобією, екстремізмом та насильством. Зниження рівня толерантності підриває принципи демократії, призводить до порушення індивідуальних та колективних прав людини. Натомість високий рівень толерантності сприяє зміцненню політичного і соціального фундаменту демократичної державності, громадянського суспільства, національної єдності. 
        Проблема толерантності охоплює усі сфери суспільного життя нації: соціальну, релігійно-конфесійну, політичну, особистісну, міжетнічну. Питання міжетнічної толерантності актуалізуються у світі у зв’язку із зростанням кількості міжетнічних конфліктів, загрози мирному співіснуванню та необхідності встановлення конструктивної взаємодії представників різних етнокультурних груп на міжнаціональному рівні та усередині національних спільнот.

    Актуальність теми дослідження  обумовлена безпосередньо етнонаціональною специфікою сучасної Україні, де, крім титульного етносу, проживає близько 130 різних етнонаціональних груп. А також тим, що у 2012 році стартує  футбольний чемпіонат « Євро-2012», право прийняти який було надано і Україні.  Багато вболівальників, які є представниками інших етнічних спільнот,  відвідають нашу країну. І потрібно виявити рівень міжетнічної толерантності  громадян, щоб можна було спрогнозувати їх реакцію на представників інших національностей і уникнути конфліктів, які були б спричинені міжетнічними особливостями.

    Сучасний  словник філософських термінів визначає толерантність як моральну якість, що характеризує відношення до людини, яка належить до іншої раси, національності, культурної традиції, релігійної конфесії, як до рівної гідної особистості. Толерантність не зводиться до простої терпимості, а скоріше визначає характер відносин до неприємних або неприйнятних об’єктів – поблажливе їх допущення або змушене терпіння без застосування насильства. На відміну від ступеня терпимості толерантність підкреслює право особистості на збереження автономії. Досліджуючи толерантність як соціально-психологічний феномен науковці визначають такі її види: вікова, гендерна, географічна, маргінальна, міжкласова, освітня, політична, расова, релігійна, сексуально-орієнтаційна, фізіологічна, мовна, етнічна (Р. Шаймарданов та інші); ідеологічна (партійна, політична) та культурна (національна, расова, мовна, релігійна, етнічна) (С. Дрожжина та інші). Толерантність є не тільки найважливішим принципом, а й необхідною умовою миру та соціально-економічного розвитку всіх народів. У зв'язку з посиленням кросскультурної комунікації між різними народами, регіонами, які далеко не однорідні, необхідно зміцнювати дух толерантності та формувати відносини відкритості, уваги один до одного і солідарності не тільки у відносинах між окремими людьми, але і у відносинах на рівні сім'ї, громади, школи, трудового колективу, інших соціальних утворень та інститутів, в тому числі і при активному використанні засобів культури. Толерантність може виявлятися як усвідомлена позиція: люди мають право бути різними - з іншими поглядами, мораллю, звичками. Але, на відміну від прояву байдужості, байдужості і відсутності позиції, толерантність є ознакою впевненості в собі і свідомості надійності своїх власних позицій, ознакою відкритого для всіх ідейної течії, яка не боїться порівняння з іншими точками зору і не уникає духовної конкуренції. Реалізація в реальній практиці принципу толерантності передбачає не тільки прийняття позиції терпимості, а й формування у людини особливих здібностей і вмінь: культури ведення переговорів, мистецтва пошуку компромісів, продуктивної конкуренції та ін Невипадково однією з п'яти ключових компетенцій, прийнятих Радою Європи, «... якими повинні бути оснащені молоді європейці », є компетенція, пов'язана з життям у багатокультурному суспільстві». Принцип толерантності, який пропагує Євросоюз, не вимагає, щоб люди однаково любили «своїх» і «чужих». Мова йде всього лише про визнання реально існуючого плюралізму культур та стилів життя: не наслідуй того, що тобі не подобається, але не зводь свої принципи в абсолют і не заважай іншим людям жити по-своєму. Це одна з необхідних умов мирного співіснування.

    В історичному плані ідея толерантності  пов'язана з потребою людства  забезпечити стабільність існування  суспільства шляхом зняття напруженості між народами, націями і релігіями, а також ідеєю визнання рівності і цінності кожної людини незалежно від його расової, національної, релігійної і соціальної приналежності. Назване суспільне явище і в цілому проблема толерантності виникли ще в античні часи. Великі держави і імперії повною мірою відчули значущість, потреба і наслідки толерантності і проводили в цілому політику віротерпимості, незважаючи на деякі винятки. У ХYI столітті з часів Нантського едикту 1598 р. вийшло безліч законів про терпимість. В епоху Просвітництва це поняття звучить як самостійного у «Листі про терпимість» Дж.Локка (1689г.). Першорядну роль в залученні до толерантності відігравало виховання, особливо приклад батьків, вчителів, однолітків.

    У сучасному розумінні толерантності  виділяється чотири різні способи  «ідеальних типів» або моделей толерантного ставлення:

     - толерантність як байдужість  або індиферентизму по відношенню  до існування різних поглядів, практик, так як вони подаються  не важливими перед обличчям  основних проблем, які потрібно  вирішувати суспільству в цілому ;

    - толерантність як неможливість  взаєморозуміння, засноване на уявленні про те, що всі культури рівноправні, але несумірні, що не існує певної привілейованої системи поглядів і цінностей;

    - толерантність як поблажливість,  коли інші норми і традиції  розглядаються як недосконалі,  неспроможні, уступають, менш розвинені і т.д., з якими доводиться миритися з їх існування;

    - толерантність як критичний діалог. У цьому відношенні толерантність  виступає як повага до іншої  позиції в поєднанні з установкою  на взаємне зміна, на досягнення  консенсусу за допомогою зміни позицій, поглядів обох вступили в кросскультурну комунікацію сторін. [3, с. 46-51]

    Формування  культури толерантності є однією з найважливіших проблем нового століття. Толерантність кожен розуміє  по-своєму. Політика і програми в  галузі культури мають сприяти покращенню взаєморозуміння, зміцненню солідарності і терпимості, як між окремими людьми, так і між етнічними, культурними, соціальними, релігійними, мовними групами, а також націями.

    Толерантність сьогодні - це проблема розуміння, здатності жити в повному протиріч світі несхожих людей та ідей, постійний пошук компромісів у просторі конфліктів, в неусвідомленому протистоянні класів і націй, що веде до саморуйнування і самознищення. Толерантності необхідно навчається, тому що вона не закладена в людській натурі.

    Слід  послатися на висновки проведених в  останні роки досліджень з питань толерантності та ксенофобії, в яких зазначаються складні процеси трансформації  толерантності в контексті  людської ментальності. Толерантність є складне й суперечливе явище, а в її розумінні виділяється безліч підходів, які класифікуються за різними підставами. Один з таких підходів виділяє три можливі розуміння толерантності:

    - Толерантність як конвенція (примирення).

    - Толерантність як компроміс (взаємна  поступка).

    - Толерантність як консенсус (згода).

    Існують певні підходи в розвитку толерантності:

    1. Толерантність розглядається як протиотрута інтолерантності: від людей потрібно приборкання негативних, агресивних чи ворожих реакцій, на них накладається відповідальність.

     2. Створення умов для здійснення  прав людини. У вихованні це  означає культивування відносин  відкритості, реальну зацікавленість  в культурних відмінностях, визнання  різноманіття, розвиток здатності  розпізнавати несправедливість  і робити кроки по її подоланню, а також здатність конструктивно вирішувати розбіжності і просуватися від конфліктних ситуацій до примирення і вирішення протиріч. [5. с. 156]

    Однією  з найважливіших форм суспільного  розвитку, системи у формуванні ціннісних  орієнтації та соціального контролю за діяльністю особистості і спільнот в багатонаціональному, поліетнічному суспільстві є культура міжнаціонального спілкування. Міжнаціональне спілкування людей, що реалізовується на тлі зростання соціальної напруженості, руйнування єдиного культурно-освітнього простору, що посилюється економічної кризи та політичної нестабільності в суспільстві, які в свою чергу стимулюють прояви міжетнічної, міжнаціональної суперечливості і конфліктності, стимулює усвідомлення необхідності культури міжнаціонального спілкування як альтернативи міжнаціональної конфронтації . Міжнаціональне міжкультурне спілкування в даний час пов'язано в ряді територій з труднощами і складнощами перехідного періоду, міжетнічними конфліктами, потоками біженців і вимушених переселенців, в значній мірі політизованим суспільною свідомістю. Сучасна практика міжнаціонального спілкування вимагає іншої свідомості, створення нових правових, моральних та соціальних норм, що регулюють відносини, в які вступають етноси і представники різних національностей в ході перебудови моделі і структури суспільства. Певною мірою вирішення даних проблем сприяють створені в 90-ті роки ХХ століття національно-культурні автономії. Їх основні цілі та завдання:

    • організація і надання допомоги у вирішенні проблем, що виникають у повсякденному житті;

    • зміцнення дружби між людьми різних національностей і віросповідань;

    • збереження національної самобутності;

      • зміцнення національної самосвідомості;

    • стимулювання творчої діяльності;

    • створення умов для збереження і поширення національної мови, культури серед представників даного народу;

    • сприяти співпраці у сферах освіти, культури, мистецтва, науки і спорту;

    • правовий захист інтересів даного народу.

    Сьогодні  як і раніше в світі дуже сильні расистські, релігійно-екстремістські, профашистські настрої. В даний час, використовуючи кошти культури, у кожної людини необхідно розвивати міжнаціональну толерантність, формувати:

      • почуття належності до свого  народу, до свого етносу, любов  і повагу до своїх традицій та історії рідного народу, прагнення володіти своєю національною мовою, своєю культурою;

    • почуття належності до багатонаціонального  українському суспільству, український патріотизм;

    • почуття приналежності до світової (і європейської) спільноті, почуття відповідальності за долі не тільки свого народу, своєї країни, а й всього світу. Міжнаціональна толерантність - це ставлення до представників різних націй як до своєї, здатність не переносити недоліки і негативні дії окремих представників національності на інших людей, ставлення до будь-якій людині з позиції "презумпції національної невинності".[1. с.  22]

      Треба зазначити, що міжетнічні відносини розробляються у двох площинах: теоретико-методологічній, що визначає критерії дослідження міжетнічних відносин взагалі (цю площину розробляли Е.Сміт, Е. Гелнер, Ю.Бромлей, ), і прикладної (аспект розробки конкретних рекомендацій щодо корекції ситуації). Дослідженнями міжетнічних відносин в Україні займаються такі науковці, як И. Прибиткова, В. Паніотто, В Хмелько, Н. Шульга, Н. Паніна, В. Середа, В. Арбеніна Найбільш розробленими є напрямки вимірювання ксенофобії, толерантності і факторів етнонаціональної диференціації українського суспільства.

    У науковій літературі існують різні  підходи до тлумачення термінів “толерантність”, “етнічна толерантність”. Як філософська категорія поняття “толерантність” було вперше сформульовано у зв’язку із проблемою нетерпимості, що спричинила Тридцятирічну війну. Англійський філософ Дж. Локк вважав, що саме толерантність є “золотою серединою”, яка дозволяє знайти рівновагу між украй непримиренними позиціями. Уважається, що в історії людства нетерпимість була присутня завжди. Вона породжувала релігійні переслідування, ідеологічні протистояння й руйнівні війни. Нетерпимість проявлялася в різних сферах життя по-різному. Наприклад, у державному масштабі вона виражалася й виражається в расовій дискримінації, переслідуванні за національними або релігійними ознаками, у порушенні важливих демократичних свобод. У буденному житті нетерпимість проявляється у фанатизмі, стереотипах, образах, а іноді – в елементарному нерозумінні або неприйнятті думок співрозмовників. Сучасна теорія і практика свідчить про те, що більших успіхів у різноаспектному вивченні етнічної толерантності досягли зарубіжні вчені. Так, канадські психологи Дж. Беррі, Р. Калін, І. Плізент та інші запропонували множинний порівняльний підхід, що припускає аналіз взаємних установок різних етнічних груп, на відміну від пануючого у деяких країнах аналізу установок етнічної більшості стосовно етнічних меншостей. У їхніх роботах уперше були виявлені умови, що сприяють виникненню етнічної толерантності, а саме: географічна мобільність і етнічна ідентичність. Під таким кутом зору трактує етнічну толерантність Г. Абдулкаримов, який вважає її одним із різновидів толерантності в соціальній сфері. На його думку, основою етнічної толерантності є позитивна етнічна ідентичність. Її сформованість спричиняється готовністю до спільної діяльності особистості із представниками інших етносів, поступовим переростанням в частину етнічного менталітету, що включає в себе систему цінностей і стереотипів демократичної поведінки. [1.с. 24] Останні базуються на принципах толерантності в міжнаціональних стосунках. Російська дослідниця Ю. Івкова розглядає етнічну толерантність як комплекс настанов та виділяє в її структурі наступні компоненти: когнітивний (уявлення про інші етнічні групи, їх культуру, міжетнічні стосунки; знання про феномен толерантності, права людей поза залежністю від етнічної приналежності); емоційний (ставлення до інших етнічних груп); поведінковий (конкретні акти толерантного-інтолерантного реагування, які проявляється в прагненні до спілкування-дистанціювання-демонстрації агресії стосовно представників інших етнічних груп). [4. с. 236 – 239]