Проблеми підготовки соціальних працівників в Україні

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ФАКУЛЬТЕТ СУСПІЛЬНИХ НАУК

КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

      на  тему:  

«Проблеми підготовки соціальних працівників в Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка ІV-го курс

Сопко Руслана 

Науковий  керівник:

доц. Попович  Г.М. 
 
 
 
 
 
 

Ужгород—2010

ЗМІСТ 

    Вступ 

    Основна частина:

1. Національні стандарти підготовки соціальних працівників.
2. Проблема предмета соціальної роботи.
3. Мотивація навчання майбутніх спеціалістів.

 

   Висновки. 

   Список  використаних джерел і  літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

      В Україні соціальна робота перебуває  у стадії оновлення. Офіційне введення її як навчальної дисципліни припадає на весну 1991 року і пов’язане з діяльністю Тимчасового науково дослідного колективу (ТНДК) «Школа-мікрорайон» (створений 1989 року Академією педагогічних наук і Державним комітетом народної освіти СРСР). Активну участь в ній взяла група соціальних педагогів з м. Донецьк, яку очолює В.М. Сидоров. Поступово створюються державні центри соціальних служб для молоді у великих містах. Змінюються функції органів соціального захисту населення. Розробляється нормативна база для введення в навчальних закладах спеціальностей «соціальна робота» та «соціальна педагогіка», організовується відповідна асоціація, зацікавлено вивчається зарубіжний досвід, ведуться власні творчі пошуки, наукові дискусії, готуються практичні передумови для налагодження підготовки і підвищення кваліфікації фахівців нового профілю. В Донецькому університеті відкривається спеціальний факультет перепідготовки соціальних педагогів і працівників (1992) при Національному університеті «Києво-Могилянська академія»--Школа соціальної роботи (1994 р.). Невдовзі спеціальність «соціальна робота» запроваджується у Харківському юридичному університеті внутрішніх справ, інших провідних вузах України.

      В УжДУ за сприяння міжнародної програми ТЕМПУС-ТАСІС в 1996 р. була створена одна з перших в країні кафедра соціальна  робота і відбувся прийом першої групи студентів. Нова спеціальність відкрита на юридичному факультеті і завдяки активній профорієнтаційній роботі стала популярною серед абітурієнтів. 1997 року запроваджена заочна форма оволодіння соціальною роботою.

      Підготовка спеціалістів нового фаху здійснюється в Україні на трьох рівнях: базовому, середньому та вищому—університетському. Загалом в 30 вузах країни організовано вивчення соціальної роботи та педагогіки. Віддалена перспектива—домогтися, як у розвинутих країнах, такої кількості соціальних працівників різних рівнів, що відповідала б кількості педагогів і перевищувала лікарів.

      Наблизити цю мету допомагає міжнародна допомога. Так, програма Євросоюзу «ТАСІС»  підтримує підготовку фахівців із соціальної роботи у Києво-Могилянській Академії, Ужгородському національному університеті, Чернігівському юридичному коледжі. Складовою частиною проекту «Соціальний захист в Україні» є навчання і підвищення кваліфікації працівників цієї сфери у Житомирській та Харківській областях.

      Українське  представництво Християнського дитячого фонду при підтримці ЮНІСЕФ, Міжнародної  федерації соціальних працівників  та їх Української асоціації реалізували  протягом 1997-1998 років проект «Соціальна освіта в Україні». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      1. На соціальних працівників покладають великі надії, але до них пред’являються і високі вимоги. Вони повинні мати хорошу професійну підготовку: знання в різних галузях психології, фізіології, педагогіки, права, медицини, інформатики, відзначатися високою загальною культурою і культурою спілкування, володіти інформацією про сучасні політичні, соціальні, економічні процеси, мати супербачення, тобто здатність передбачати наслідки своїх дій, відзначатися професійним тактом, здатністю викликати довіру і симпатію у людей, володіти емоційною стійкістю, уміти приймати правильні рішення в будь-якій ситуації, іноді дуже непередбачуваній.

      Є.І. Холостова та деякі інші вчені, вважають, що соціальний працівник повинен  мати навички педагогічної діяльності. Знання, уміння і навички соціальної роботи складають фундамент педагогічної культури спеціаліста соціальної сфери. До числа її структурних елементів відносять психолого-педагогічну спрямованість особистості, її педагогічні здібності, майстерність ділового спілкування, культуру службової поведінки.

           Навчання соціальних працівників  у вищій школі розпочалося майже 10 років тому. Особливостями процесу інституалізації підготовки соціальних працівників в Україні були такі:

1. Це був стихійний процес у тому сенсі, що він розпочався «знизу», без попередньої розробки концепції та встановлення національних стандартів підготовки фахівців соціальної сфери.
2. Підготовка за спеціальністю «соціальна робота» розпочалася у межах інших напрямів підготовки таких, як соціологія, соціальна педагогіка, що відповідним чином відобразилося на структурі навчальних планів.
3. Навчальні програми у багатьох ВНЗ були розроблені з допомогою міжнародних партнерів (з різних країн), тому значною мірою відображають стандарти підготовки прийняті в тих країнах. Разом з цим, кожен педагогічний колектив спирався на наявні в нього ресурси—викладачів з певним досвідом, перелік дисциплін, що вже були розроблені і викладалися, традиції та вимоги навчального закладу.
4. Більшість з ВНЗ ліцензувала лише один з кваліфікаційних рівнів за цією спеціальністю: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст або магістр. Це обумовило неузгодженість змісту з кваліфікаційним рівнем та порушення принципу наступності навчання.

  Такі  передумови спричинили значну диференціацію у навчальних планах шкіл/факультетів, що готують соціальних працівників. Проблеми, до яких це призвело, пов’язані, в першу чергу, з невідповідністю кваліфікації тих знань та навичок, що отримує випускник, та їх диференціації, проблеми та незручності з продовженням навчання в іншому навчальному закладі внаслідок неспівпадіння структури та змісту дисциплін.

     Саме  тому нагальною проблемою наразі є встановлення національних стандартів підготовки соціальних працівників.

     Модель  підготовки соціальних працівників, що впроваджувалася у Школі соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія» була побудована на європейських стандартах, і, зокрема, на основі британської моделі, адаптованої до українських реалій.

     Академічна  модель передбачає отримання освіти у вищих навчальних закладах за класичною схемою, типовою для України з проходженням певних кваліфікаційних рівнів: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр та присвоєнням відповідної кваліфікації.

     Базована  на досвіді модель передбачає перепідготовку кадрів, які мають освіту з інших спеціальностей, але також мають практичний досвід соціальної роботи.

     Важливим  концептуальним аспектом, який потребує визначення при встановленні стандартів підготовки соціальних працівників, є визначення частки практики у структурі освітньо-професійної програми.

     Окрім цього аспекту, при визначенні стандартів практичної підготовки, важливо зупинитися на деяких аспектах організаційної практики, а саме:

• видах практики (оглядова, виробнича, навчальна, дослідницька, волонтерська);
• частці практики відповідно до кваліфікаційного рівня та року (або курсу) навчання;
• кількості та різноманітності місць практики;
• формах та методах практичної підготовки;
• вимоги до супервізорів практики.

         На основі аналізу і узагальнення результатів досліджень багатьох вчених і власних досліджень можна запропонувати орієнтований узагальнений психографічний портрет соціального працівника.

1. Спрямованість особистості.
2. Інтелектуальні якості (аналітичність, наявність соціального інтелекту, освітній рівень, професійна компетентність).
3. Вольові якості.
4. Властивості динамічності: активність, енергійність.
5. Особистісно-організаційні якості (добросованість, відповідальність).
6. Особистісно-моральні якості (тактовність, доброзичливість, привітність).
7. Особистісно-комунікативні якості (готовність терпляче вислухати).

           Отже, специфіка діяльності соціального працівника вимагає органічного поєднання відповідних професійних і особистісних якостей, особливої компетентності: методичної, соціальної, організаторської. Методична компетентність—володіння спеціальним професійним інструментарієм—технологіями, методами соціальної роботи. Соціальна компетентність полягає в соціальній зрілості особистості спеціаліста, наявності у нього власної професійної позиції. Організаторська компетентність включає в себе організаційні уміння, цілеспрямованість, само організованість, здатність своєчасно приймати рішення.

     2.Трактування кола завдань соціальної роботи, як кола завдань будь-якої роботи пов’язане із визначенням її предмета, об’єктом якої вважається особа, способи її самореалізації і суспільної адаптації. Але одночасно стверджується, що коло інтересів соціальної роботи зосереджене переважно на допомозі «немічним»  і «незахищеним» верствам населення. Маються на увазі в цьому випадку люди похилого віку, діти з неблагополучних сімей, інваліди та ін..

      Проте при такому розумінні предмета соціальної роботи виявляється значне розходження  між тлумаченням соціальної структури  або соціальної сфери, що вироблене  соціальною філософією, соціологією і економічною теорією суспільства, з одного боку, та тлумаченням соціальної сфери в теоретичних розробках і навчально-методичній літературі із питань соціальної роботи, яка використовується при професійній підготовці соціальних працівників з іншого. Зокрема, стабільно у філософській, соціологічній та економічній літературі в Україні і за рубежем соціальна сфера інтерпретується, як сукупність соціальних груп та соціальних інститутів, в яких здійснюється особисте і громадське життя кожної індивідуально взятої людини. Скажімо, з погляду Американської національної асоціації соціальних працівників, соціальна сфера—це «професійна діяльність з надання допомоги індивідам, групам або громадам, що збільшує, або відновлює їхню здатність до соціального функціонування та створює сприятливі для цього умови у громаді».

      Багато  інших авторів сходяться на тому, що соціальна робота не вичерпується проблемами роботи в плані вирішення  питань допомоги малозабезпеченим набути певний соціальний статус. Соціальна  робота на наш погляд, має стосунок до всіх аспектів соціальної структури суспільства, а це вимагає і більш широкого тлумачення її предмета, проблем і завдань. Тим більше, що при сучасному тлумаченні соціальної роботи в полі зору перебуває, по суті, не стільки особа і питання її суспільної самореалізації, скільки особи певного девіантного типу.

      Отже, соціальна робота—це багатопланова  діяльність, предметом якої виступає розвій і створення умов для реалізації індивідуальних здібностей людей в різних аспектах функціонування соціальної сфери суспільства.

Тому, переосмислення предмету соціальної роботи, потребує вирішення багатьох теоретичних, методологічних і організаційно-практичних проблем  з урахуванням змісту тих соціальних процесів, що відбуваються в Україні та в світі в цілому.

       А, спеціаліст із соціальної роботи має бути готовим до розв’язання широкого діапазону проблем у соціальній сфері в умовах їх постійної динаміки й наявності чисельних альтернативних рішень . Він повинен вміти:

• аналізувати соціальні процеси і явища, встановлювати причини загострення ситуації;
• розробляти варіанти управлінських рішень у соціальній сфері на рівні підприємства, місцевих та центральних органів державного управління;
• проводити соціологічні дослідження
• прогнозувати розвиток соціальних процесів.