Причини та типи конфліктів

• горизонтальні — передбачають взаємодію рівних учасників за обсягом влади чи ієрархічним рівнем (фахівці, постачальники — споживачі). 

Залежно від реальності того, що відбувається, молена виділити:

• істинний конфлікт — реальне  зіткнення між сторонами;

• конструктивний конфлікт — конфлікт, що виник на ґрунті реально  існуючих між суб'єктами протиріч;

• випадковий конфлікт —  конфлікт, що виник через непорозуміння  чи випадковий збіг обставин;

• зміщений конфлікт — конфлікт, що виник на помилковій підставі, коли справжня причина прихована;

• невірно приписаний конфлікт — конфлікт, у якому справжній  винуватець знаходиться в тіні, а  у конфлікті задіяні учасники, які не мають до нього відношення, чи він виник завдяки випадковому збігу обставин;

• помилковий конфлікт —  суб'єкти сприймають ситуацію як конфліктну, хоча реальних причин для конфронтації немає;

• потенційний конфлікт — існують реальні підстави для виникнення конфлікту, але поки що одна чи обидві сторони через ті або інші причини (наприклад, коли бракує інформації) ще не усвідомили ситуацію як конфліктну.

За значенням для організації конфлікти поділяються на конструктивні та деструктивні.

Конструктивний конфлікт виникає, коли опоненти не виходять за рамки етичних норм, ділових відносин і розумних аргументів. Причинами такого конфлікту є зазвичай недоліки в організації роботи і управління. Його вирішення призводить до поліпшення відносин між людьми і розвитку групи. Наслідки такого конфлікту є функціональними і ведуть до підвищення ефективності діяльності організації.

Деструктивний конфлікт виникає  в двох випадках:

1) коли одна зі сторін  жорстко наполягає на своїй позиції і не бажає враховувати інтереси іншої сторони чи всієї організації у цілому;

2) коли один з опонентів  удається до аморальних методів боротьби, прагне психологічно придушити партнера. Наслідки такого конфлікту є дисфункціональними і призводять до зни-особистої задоволеності, групового співробітництва й ефективності діяльності організації. Таким чином, виникненню деструктивних конфліктів сприяють, як правило, суб'єктивні причини.

За характером основних вимог, що висуваються залежно від сфер громадського життя, у яких відбуваються конфлікти, розрізнюють такі їх види:

Соціальні конфлікти. їх учасниками є дві особи і більше, у тому числі різні об'єднання людей. Залежно від мотивації розрізнюють три блоки соціальних конфліктів, що виникають:

1) у зв'язку з розподілом  владних повноважень і позицій;

2) з приводу матеріальних  ресурсів;

3) на ґрунті найважливіших  життєвих установок.

Для соціальних конфліктів характерною особливістю є конкуренція, яка може виступати як конфлікт, метою якого є одержання прибутку, надприбутку, доступу до дефіцитних ресурсів, благ і т.ін.

Помітне місце в сучасному  житті посідають міжнаціональні конфлікти — конфлікти на ґрунті боротьби за права й інтереси етнічних і національних груп. Найчастіше це є конфлікти, пов'язані зі статусними чи територіальними претензіями з приводу території проживання певного народу чи етнічної групи. Вони викликаються причинами, пов'язаними із соціально-економічним розвитком, рівнем життя в різних регіонах, політичною обстановкою в них. Ігнорування культурної специфіки народів, а тим більше репресії та дискримінація нарощують внутрішнє невдоволення і протест. Постійне відкладання вирішення проблем, що нагромадилися, збільшує потенціал майбутніх конфліктів.

Дослідники підкреслюють, що в міжнаціональних конфліктах є чимало стихійного, вибухового, пов'язаного з імпульсивною поведінкою великих мас людей, об'єднаних однією ідеєю, настроєм, спрямуванням. Неприйняття людей іншої національності у складних соціально-економічних умовах, коли зростають дефіцит, інфляція, безробіття, — "міна уповільненої дії", що може призвести до раптового загострення. Спочатку цей конфлікт має характер боротьби за перерозподіл влади між центральними органами державної законодавчої та виконавчої влади, центром і регіонами. Значну роль у цьому конфлікті відіграє проблема культурного самовизначення тих чи інших національних спільнот. Ці види конфліктів можуть проявлятися у вигляді боротьби за владу, матеріальні та духовні цінності між корінним населенням і мігрантами, між етнічною більшістю і меншістю. Прикладом цих конфліктів можуть служити численні конфлікти, що відбуваються в сучасній Росії.

Політичний конфлікт —  це є конфлікт із приводу розподілу  влади, владних відносин, домінування, впливу, авторитету. Прикладом такого виду конфлікту молена назвати конфлікт між виконавчою і законодавчою владою, що існує в деяких країнах. При цьому слід зазначити, що в протистоянні даних гілок влади немає нічого протиприродного. Існуючі протиріччя між ними пов'язані з наявністю в них різних, нерідко протилежних цілей та інтересів. Проте ці протиріччя переходять у серйозний конфлікт лише у разі певного збігу об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Вертикальний політичний конфлікт — конфронтація проходить  на лінії "влада-суспільство". Існують два види таких конфліктів:

1) статусно-рольові, в  основі яких лежить боротьба  за підвищення особистісного і групового статусу і ролі в політичній структурі;

2) режимні, метою яких  є скинення чи радикальна зміна існуючого політичного устрою.

Горизонтальний політичний конфлікт — при цьому виді конфлікту  відбувається боротьба за владу і  владні повноваження в умовах існуючого  режиму (наприклад, конфлікт між законодавчою і виконавчою владою).

Конфлікт політичних культур  — зіткнення різних політичних цінностей, норм, традицій, звичаїв, способів політичної поведінки і цілей політичного розвитку.

Соціально-політична криза — різке загострення соціально-політичних протиріч, у результаті якого порушується стабільність і нормальний розвиток у суспільстві.

Залежно від основних причин, що викликали їх появу, існують:

• емоційні конфлікти, що породжені  почуттям антипатії та ворожості. У  них цілі й об'єкт конфлікту  формуються причинами, що склалися на цей момент — сформованими відносинами;

• ділові конфлікти, у яких цілі й об'єкти взаємодії є мотивом  конфлікту.

Слід зазначити, що розглянуті класифікації являють собою досліджувані явища у так званому "чистому" вигляді. У реальній діяльності колективів частіше зустрічаються конфлікти, що являють собою сполучення декількох із зазначених типів.

Трудові конфлікти мають  об'єктивну основу. Багато в чому вони пов'язані з переходом народногосподарського  комплексу країни на ринкові рейки, з боротьбою за перерозподіл власності  між різними соціальними групами населення, зубожінням широких верств населення, структурною перебудовою економіки та пов'язаним з нею прихованим чи відкритим масовим безробіттям і т.ін. Значну роль у цьому конфлікті відіграє й суб'єктивний чинник: перекоси, що трапляються при проведенні реформ, а також помилки податкової політики, бюрократичні непорозуміння.

Трудовий конфлікт має  економічний, соціально-психологічний і політичний аспекти. В економічному аспекті його сутність визначають взаємовідносини ринку праці та капіталу. Відомі такі три типи трудових відносин:

1) прибуток досягається  за рахунок інтересів працівників  і відносного чи абсолютного їхнього зубожіння;

2) прибуток формується  і за рахунок вкладання в  працівників, тобто тут вже  спостерігається поєднання інтересів  працівника і роботодавця;

3) прибуток формується  за рахунок гармонізації інтересів  власника, засобів виробництва і  власника робочої сили, що досягається  за допомогою системи участі  в прибутках і прийняття рішення, тобто самоврядування.

Соціальний аспект трудових конфліктів — це є насамперед взаємовідносини соціальних груп і окремих осіб. З боку власника в ньому беруть участь прошарки підприємців і управляючих, колений з яких має складну соціальну структуру. З боку працівників у конфліктах також бере участь зовсім не однорідна маса, їх суб'єктом є й окремий працівник і трудовий колектив (профспілка).

Соціально-психологічний аспект трудових конфліктів виражається в поведінці людей у кризовій ситуації. Для одного (власник, підприємець) — це є прагнення зберегти свою соціальну позицію навіть шляхом втрати певних цінностей (втрати робочого часу і продукції в результаті припинення роботи), для інших (працівників) — змінити свій соціальний статус. У період переходу від економічних вимог до політичних робітники поступово включаються до іншої системи соціальних відносин.

Політичний аспект трудових конфліктів охоплює сферу взаємовідносин робітничого руху, держави і різних політичних партій. Взаємовідносини робітничого руху з політичними партіями можуть проходити за двома сценаріями. У першому випадку партії контролюють робітники і використовують їх у своїх цілях. У другому випадку відбувається маніпуляція профспілковими лідерами, а через них — і робітничим рухом за допомогою грошей або політичного шантажу.

Організаційний конфлікт — різновид трудового конфлікту, що виявляється в організації як відносно самостійній цілісній системі. О.Н.Громова розглядає його як наслідок організованого регламентування діяльності особистості: застосування посадових інструкцій, впровадження формальних структур управління організацією та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Незважаючи на те, що взаєминам  з іншими людьми повинні сприяти  мир і гармонія, конфлікти неминучі. Кожна розсудлива людина повинна  мати уміння ефективно улагоджувати суперечки і розбіжності, щоб  тканина громадського життя не рвалася  з кожним конфліктом, а, навпаки, міцніла  внаслідок росту уміння знаходити  і розвивати загальні інтереси.  
Для вирішення конфлікту важливо мати у своєму розпорядженні різні підходи, уміти гнучко користатися ними, виходити за межі звичних схем і чуйно реагувати на можливості і надходити і мислити по-новому. У той же час можна використовувати конфлікт як джерело життєвого досвіду, самовиховання і самонавчання.  
              Конфлікти можуть бути перетворені в прекрасний навчальний матеріал, якщо в майбутньому знайдете час на те, щоб згадати, що привело до конфлікту і що відбувалося в конфліктній ситуації. Тоді можна буде довідатися більше про самого себе, про втягнених у конфлікт людей або про навколишні обставинах, що сприяли виникненню конфлікту. Це знання допоможе прийняти правильне рішення в майбутньому й уникнути конфлікту. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Александрова Е. В. Социально-трудовые конфликты: пути решения. — М., 1993. — С.14.
2. Амелин В. Г. Социология конфликта. — М., 1992. — С.149.
3. Андреенкова Н. В., Ворончикова Г. А. Развитие трудовых конфликтов в России в период перехода к рыночной экономике // СОЦИС. — 1993. — №8.
4. Андрушків Б. М., Кузьмін О. Е. Основи менеджменту. — Львів: Світ, 1995. — 296 с.
5. Беззубко Л. В., Лобас В. М., Чернобай А. В. Вопросы трудовых отношений в условиях рынка: Учеб. пособие. — Макеевка: ДонГАСА, 2000. — 206 с.
6. Бекешкіна І. Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. — К.: Абрис, 1994. — 48 с.
7. Бородкин Ф. М., Коряк Н. М. Внимание: конфликт! — Новосибирск, 1989. — 190 с.
8. Бункина М. К., Семенов А. М. Экономическая политика: Учеб. пособие. — М.: ЗАО «Бизнес-школа "Интел-Синтез"», 1999. — 336 с.
9. Бюлетень Національної служби посередництва та примирення. — 2001. — № 1.
10. Воронов Ю. П. Методы сбора информации в социологических исследованиях. — Иркутск, 1974.
11. Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Банки и Биржи; ЮНИГИ, 1997. — 501с.
12. Гришина Н. В. Опыт построения социально-психологической типологии производственных конфликтов. — Ленинград, 1977. — С.27.