Причини та типи конфліктів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ  УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима Гетьмана

Кафедра Політології та соціології

 

 

 

 

 

Реферат

З дисципліни «Соціологія»

Тема : «Причини та типи конфліктів».

 

 

 

 

 

                                            Виконала: Невмержицька Зоряна

                                                            Студентка четвертої групи, другого курсу

                   Спеціальності 6503

                                                             Перевірила: Лисенок Марія Андріївна

.

 

Київ - 2012

План

Вступ

1. Теоретичне поняття конфлікту.
2. Причини виникнення конфліктів.
3. Класифікація конфліктів.

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В процесі взаємодії і  спілкування людей через різні інтереси і погляди можуть виникати конфлікти. Конфлікти неминучі та існують там, де є життя, тому потрібно знати, як запобігати їх деструктивності, негативним проявам і руйнуючим наслідкам, як поводитися у процесі різних конфліктів, як вести себе у значущих, життєво важливих конфліктах, як завершувати і конструктивно, вдало для всіх конфліктуючих сторін, вирішувати конфлікт.

Психологічні знання про  особистісні передумови конфліктної  поведінки вказують нам на важливість усвідомлення власних бажань і вчинків, цілей та умінь слухати іншого, оформляти у слова власні бажання, необхідність гнучкого застосування різних стратегій і тактик у конфліктах, і, перш за все, тих конфліктів, які є конструктивним виходом з складної та не зовсім ясної критичної ситуації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Слово "конфлікт" походить від латинського "confliktus" - зіткнення. У багатьох випадках під конфліктом розуміють одну з форм людської взаємодії, в основі якої лежать різного роду реальні або ілюзорні, об'єктивні і суб'єктивні, у різному ступені усвідомлені протиріччя між людьми, зі спробами їхнього вирішення на рівні прояву емоцій.

Основу будь-якого конфлікту  складає ситуація, що включає суперечливі  позиції сторін із якогось приводу, або спірні цілі та засоби їх досягнення за даних обставин чи неспівпадання  інтересів, бажань, що зрештою, утримує  суб'єктів можливого конфлікту  і його об'єкт. Однак для того щоб  конфлікт почав розвиватися, необхідний інцидент, коли одна зі сторін починає  діяти, зачіпаючи інтереси іншої  сторони. Якщо протилежна сторона відповідає тим же, конфлікт із потенційного переходить в актуальний.

У сучасній психології вирізняють ряд основних елементів конфлікту:

• сторони (учасники, суб'єкти) конфлікту;
• умови проходження конфлікту;
• образи конфліктної ситуації;
• можливі дії учасників конфлікту.

Здебільшого основні причини  виникнення конфліктів — це різні аксіологічні (ціннісні) установки комун і канті в. А.П. Егідес пропонує визначати два основних типи комунікативної поведінки — конфліктогенну та синтонну.

Конфліктогенна поведінка  провокує конфлікт, який виникає, коли потреби одної людини заважають задоволенню потреб іншої.

Конфліктогенні ситуації виникають на кожному кроці. Наприклад, двоє розмовляють, підходить третій. Співбесідники замовкли (конфліктогенна ситуація) або включили його в свою розмову (синтонна ситуація). Або: я даю людині пораду, коли вона мене просить (синтонна ситуація); я даю їй пораду, коли вона цього у мене не просить (конфліктогенна ситуація). Коли з вами переходять на "ти" без вашого дозволу, це може стати початком конфліктної ситуації — там, де люди почуваються рівними, скажімо, у черзі ("я з тобою свиней не пас!"). Та навіть якщо ви мусите терпіти таке хамство з боку чи то начальника, чи то щирого друга, у вашій особі він, погодьтеся, не придбає собі однодумця. Правильним шляхом до початку конфлікту є удавано доброзичливі фрази на зразок "Як би це вам пояснити?", "Ти не розумієш...".

Чимало конфліктів виникає  й через те, що люди по-різному розуміють одне й те саме слова або болісно сприймають логічні та мовні помилки (нелогічність викладу або вживання слова у невірному значенні). Свого часу відомий філософ Б. Расел створив "семантичну філософію": вона стверджувала, що всі конфлікти, аж до воєн включно, виникають виключно через неадекватне сприйняття та тлумачення чужої мови та чужих слів. Наприклад, в українській, російській та польській мовах існує різне семантичне насичення слова "жаль". В українській та польській мовах "жаль" (їаі") — це емпатія, розуміння проблем співбесідника як власних. В російській же мові слово "пожалеть" сприймається як приниження.

Особливо гаряче розпалюється конфлікт, коли спостерігається вербальна  агресія — недвозначні образи та приниження співбесідника або  одіозне заперечення його тверджень (особливо без аргументації). Якщо ви прагнете бути шляхетним, ніколи не треба  опускатися у конфлікті до такого роду речей.

Проте для створення конфліктогенної  ситуації не треба якихось особливих  образливих слів. Нейтральне слово  або речення можуть створити як синтонну, так і конфліктогенну ситуацію, якщо включаються невербальні фактори. Наприклад, "дякую" можна сказати таким крижаним тоном, що у співбесідника пропаде всяке бажання продовжувати розмову. Таким чином, кон-фліктогенні ситуації формуються не лише в річищі власне мовленнєвої діяльності. Скажімо, демонстративно не помічати або не слухати людину, коли вона до вас звертається, не відповідати на привітання (така собі примітивна імітація "аристократизму", як його собі уявляє даний суб'єкт) — конфліктогенна ситуація. І навіть такий позамовленнєвий чинник, як похмурий вираз обличчя, теж може спричинити сварку.

Виділяють такі типи конфліктів: внутрішньоособистісний, міжособистісний, конфлікт між окремою особою та групою, міжгруповий конфлікт.

Залежно від суб'єктів конфлікту, можна виділити такі основні типи (при цьому доцільно відзначити, що нерідко зустрічаються конфлікти змішаного типу):

Внутрішньоособистісні конфлікти  характеризуються несумісністю цінностей, мотивів, позицій, поглядів, соціальних ролей в особистості. Вони виступають у формі суб'єктивних, психологічних переживань у різних суспільних структурах. Ці конфлікти можуть полягати в тому, що особистість:

• прагне до здійснення декількох  конкуруючих бажань;

• хоче уникнути двох небажаних  результатів (несправедливе звільнення чи загроза власному положенню);

• відчуває страх перед  виконанням бажання через негативні  супутні обставини (власна кар'єра  ціною збитку для інших колег).

Внутрішньоособистісні конфлікти  притаманні людям, у житті яких занадто  часто і з надлишковою інтенсивністю  відбуваються зіткнення.

Зіткнення — форма контактів між людьми, що є найбільш описаною і найчастіше зустрічається. Прояви цієї форми дуже різноманітні. В одних випадках зіткнення виявляється винятково у боротьбі, у спробах супротивників роззброїти один одного. Прикладом цього може бути ситуація, коли когось намагаються дискредитувати за допомогою інтриг, переслідувань. Інші форми зіткнення пов'язані з прагненням людей довести свою перевагу над іншими. Іноді основною метою є встановлення панування над іншими людьми, щоб підкорити їх своїм інтересам чи використовувати їх заради власної вигоди. Серед різних форм зіткнення можуть бути і такі, що містять конструктивні та цінні сторони як для учасників зіткнень, так і для інших людей і навіть цілих співтовариств. Конструктивні інтелектуальні суперечки, конфронтації різних позицій можуть приносити певну користь і задоволення, допомогти поліпшити ситуацію у світі. Спілкування у формі зіткнень є результатом індивідуальних відмінностей між людьми, вони виникають тоді, коли вчинки індивідів-учасників однієї ситуації мають аналогічну спрямованість. Зіткнення бувають наслідком розбіжності установок, почуттів, прагнень, цілей, моделей поведінки і способів мислення.

Природно, що у житті не можна уникнути розбіжностей, протирічь і конфліктів, проте в дійсності найчастіше не самі конфлікти руйнівно діють на людей і ускладнюють їхнє спільне життя, а наслідки деяких форм поведінки в конфліктній ситуації — страх, ворожість, погрози. Якщо ці переживання надмірно інтенсивні та тривалі, у людей може виникнути і закріпитися оборонна реакція, тобто тип поведінки, що вплітається в структуру особистості та спотворює характер мислення, вчинків і почуттів.

Внутрішньоособистісний конфлікт може виявлятися у вигляді міжрольового конфлікту. Він виникає у випадку створення ситуації протиріччя між вимогами різних соціальних ролей, що виконуються особистістю. Прикладом такого конфлікту може бути випадок, коли до якоїсь людині висуваються суперечливі вимоги з приводу того, яким повинний бути результат її роботи чи, наприклад, коли виробничі вимоги не узгоджуються з особистими потребами чи цінностями. Дослідження показують, що такий конфлікт може виникнути при низькій задоволеності роботою, малій впевненості в собі й в організації, а також у зв'язку з посиленням стресу.

Міжособистісний конфлікт —  зіткнення особистостей у процесі  їх взаємин, причиною якого є несумісності, наявність взаємовиключаючих потреб, інтересів, цінностей, цілей чи особисті антипатії. Це є найпоширеніший тип  конфлікту. В організаціях він виявляється  по-різному. Можна навести як приклад конфлікт керівників різних підрозділів, філій підприємства, що виявляється як боротьба за обмежені ресурси, капітал чи робочу силу, час використання устаткування чи схвалення проекту. Колений з них вважає, що оскільки ресурси обмежені, він повинний переконати вище керівництво виділити ці ресурси саме йому, а не іншому керівнику. Міжособистісний конфлікт також може проявлятися і як зіткнення особистостей. Люди з різними рисами характеру, поглядами і цінностями іноді просто не можуть жити у злагоді один з одним. Як правило, погляди і цілі таких людей докорінно розрізнюються.

Чинником, що охороняє (чи, навпаки, що підштовхує) людину від конфлікту з оточенням, стає його самооцінка (чи оцінка своєї діяльності, статусу, престижу, соціальної значущості). Якщо ж взаємовідносини з колегами і сприйняття своєї частки участі у спільній праці мають високий ступінь значущості, то збережеться позитивна внутрішня наланітованість на конструктивну діяльність у даному колективі, групі, суспільстві.

Конфлікт між особистістю і групою. Між окремою особистістю і групою може виникнути конфлікт, якщо ця особистість стане на позицію, що відрізняється від позицій групи. Хоч людина, думка якої відрізняється від думки групи, може занадто перейматися інтересами трудового колективу чи підприємства, її все одно молена розглядати як джерело конфлікту, тому що вона йде проти думки групи.

Міжгруповий конфлікт. Організації  складаються з безлічі формальних і неформальних груп. Навіть у найкращих організаціях між такими групами можуть виникнути конфлікти. Неформальні групи, які вважають, що керівник ставиться до них несправедливо, можуть міцніше згуртуватися і спробувати "розрахуватися" з ним зниженням продуктивності. Яскравий приклад міжгрупового конфлікту — конфлікт між профспілкою й адміністрацією.

Конфлікти серед різних соціальних шарів. До конфліктів можуть призвести різні типи соціальних відносин, наприклад, серед різних груп городян: відносини між зайнятими в державному і недержавному секторах економіки; між управлінською ланкою і зайнятими безпосередньо на виробництві; між міськими і сільськими жителями і т.ін. Причому найважливішим об'єктом назріваючих конфліктів виступає прагнення людей до здобуття високого соціального статусу і досягнення ліпших умов життя. Нині у нашому суспільстві соціальна диференціація поглиблюється, тому молена очікувати, що напруженість зберігатиметься і проявлятиметься в невдоволенні й осуді більш "багатих" співгромадян.

Залежно від форми прояву конфлікти можуть мати такі форми:

Відкриті конфлікти. У  різних сферах громадського життя вони можуть протікати у формі внутріпіньоінституційних та організаційних норм і процедур: дискусій, запитів, прийняття декларацій, законів, страйків, мітингів і т.п. Найяскравішою формою вираження конфлікту є різного роду масові дії, що реалізуються у формі висування вимог до влади з боку незадоволених соціальних груп, які прагнуть мобілізувати суспільну думку на свою підтримку. У цьому виді конфліктів чітко представлені протиборчі сторони, їхні інтереси, об'єкти боротьби, стратегія і тактика. Інтереси та цілі можуть реалізуватися тільки через використання влади, оскільки в конфліктах безпосередню участь беруть такі політичні організації, як державний апарат, партії, парламентські фракції, "групи тиску" і т.ін. Саме вони є виразниками волі великих соціальних груп і основними носіями соціальних інтересів.

Приховані конфлікти (саботаж, невдоволення). Якщо не враховувати  наявність прихованих форм конфліктів у трудовому колективі, вони можуть поступово перерости у відкриті.

Залежно від форми проведення:

• інституціоналізований  конфлікт — конфлікт, за якого є  обговореними норми і правила  ведення боротьби, існують чіткі  механізми його завершення;

• стихійний конфлікт —  конфлікт, що розвивається без врахування існуючих нормативно-правових норм і  правил.

 За способом вирішення:

• антагоністичні — являють  собою спосіб вирішення протиріччя у вигляді руйнування структур усіх конфліктуючих сторін чи відмови  всіх сторін, крім однієї, від участі в конфлікті; це призводить до війни та повної поразки супротивника;

• компромісні — припускають  декілька варіантів вирішення за рахунок взаємної зміни цілей  учасників конфлікту, термінів, умов взаємодії.

З урахуванням спрямованості впливу:

• вертикальні — передбачають поширення конфлікту влади вертикально  зверху вниз (начальник — підлеглий);