Предмет, структура та функції соціології

4. Закони та категорії  соціології.

     У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко  вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними зв'язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв'язки називають законами.

     Соціальний  закон - це вираз суттєвого, загального та необхідного зв'язку соціальних явищ і процесів. Соціальні закони визначають відносини між індивідами або спільностями, виявляючись внаслідок їх діяльності. Це - відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і соціально-професійними групами.

     Як  і закони природи, соціальні закони перебувають у необхідному плині  подій, є результатом цілеспрямованої діяльності індивідів у соціальних ситуаціях та об'єктивних зв'язках. Об'єктивність соціального закону полягає в тому, що нові покоління успадковують готові відносини, зв'язки, тенденції, сформовані без їх участі.

     За  масштабом реалізації соціальні закони поділяються на загальні й специфічні. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон культурного відставання - за У. Огборном - закон, згідно з яким зміни у сфері матеріальної культури відбуваються більш швидкими темпами, ніж у сфері нематериальної культури. Порушення рівноваги у розвитку культури призводить до социальної дезорганизації, конфліктів, руйнування екологичного середовища тощо). Дія специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами . Так, наприклад, в економічній сфері суспільства діє закон, що має назву “Крива Філіпса”(чим вищий рівень безробіття, тим нижчий рівень інфляції і, навпаки, чим нижчий рівень безробіття, тим вищі темпи розвитку інфляції).

     За  способом вияву соціальні закони поділяють на динамічні й статичні. Динамічні визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Статичні закони не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденцію до збереження стабільності соціального цілого. Вони зумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з певним ступенем вірогідності.

     Динамічні закони поділяють на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані (причинно-наслідкові) зв'язки розвитку соціальних явищ (наприклад, закон сімейної взаємодії Боссарда, згідно з яким, збільшення кількості членів сім'ї, що відбувається у арифметичній прогресії, призводить до зростання кількості індивідуальних взаємодій у геометричній прогресії). Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами.

     Різновидами статичних законів можуть бути як закони соціального розвитку (наприклад, закон зростання потреб, згідно з  яким, по мірі задоволення одних потреб виникають інші, більш розвинуті потреби), так і закони функціонування («залізний закон олігархії» - принцип переродження політичної влади, згідно якому, влада неминуче концентрується в руках правлячої меншості, незалежно від форми правління ).

     Категорії соціології. Поняття «категорія» виражає універсальні особливості дійсності, загальні закономірності розвитку матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо.

     Категорії та поняття в соціології відображають передусім особливості соціальної об'єктивної реальності, яка стала об'єктом даної науки. У категоріях соціології втілюються якісна конкретність і цілісність, суттєві риси і характеристики, вузлові моменти, стан зрілості, а також можливості розвитку та вдосконалення досліджуваного об'єкта.

     Розрізняють дві основні групи категорій  соціології:

     1. Категорії, що пояснюють статику  суспільства, його структуру з  виокремленням її основних підсистем  та елементів. Серед них такі  категорії, як «соціальна спільність», «соціалізація», «особистість», «соціальна група», «соціальна верства», «соціальна стратифікація», «соціальний контроль», «соціальна поведінка» та ін.

     2. Категорії, що характеризують  динаміку суспільства, його основні  зміни - причини, характер, етапи тощо. Ці категорії вказують, як змінюється соціальний об'єкт, якими є особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як «соціальний розвиток», «соціальний протест», «соціальна трансформація», «соціальний рух», «соціальна мобільність» та ін.

     Більш поширеним є підхід, за яким виділяють  три групи категорій:

     1. Загальнонаукові категорії у  соціологічному заломленні («суспільство»,  «соціальна система», «соціальний  розвиток» тощо).

     2. Специфічні соціологічні категорії  («соціальний статус», «стратифікація», «соціальний інститут», «соціальна мобільність» тощо).

     3. Категорії дисциплін, суміжних  із соціологією («особистість»,  «сім'я», «соціологія політики»,  «економічна соціологія» тощо).

     Як  і будь-яка інша наука, соціологія розробляє і такі поняття, які відображають сутність науки, її функціонування та розвиток. Це категорії теоретичної соціології, метасоціології, поняття методологічного значення. 

5. Методи соціології.

     Дослідницька  діяльність є неможливою без використання певних методів. Метод (з гр. — "шлях до чого-небудь", у ширшому розумінні — шлях, спосіб дослідження) — це спосіб, сукупність прийомів і процедур практичного і теоретичного пізнання дійсності, технологічний принцип вивчення об'єкта.

     Методи  — це правила, за допомогою яких здійснюється дослідницька діяльність, вони мають бути стандартними й однозначними; якщо немає стандартизації й однозначності — немає правил, а немає правил — немає методу; немає методу — немає логіки.

     У соціологічних дослідженнях розрізняють  методи теоретичні й емпіричні (практичні).

     1. Теоретичні методи. їх ще називають загальнонауковими, оскільки ними послуговуються усі без винятку наукові дисципліни: хімія, математика, фізика, астрономія, історія та ін. Вони включають у себе основні процедури логіки, вимоги до обґрунтування знання, правила виведення висновків тощо.

     До  теоретичних методів належать:

     Абстрагування — сходження від конкретного до абстрактного, від емпіричного до теоретичного. Цей метод включає три способи застосування:

• абстрагування за допомогою відволікання (розгляд окремих рис або властивостей об'єкта без зв'язку з іншими й об'єктом в цілому);
• абстрагування за допомогою ототожнення (вивчення об'єкта на підставі обмеженого набору його ознак, що є певним його спрощенням і узагальненням);
• абстрагування за допомогою ідеалізації (розумове конструювання ідеальних об'єктів).

     Системно-структурний  метод — розглядає об'єкт пізнання як систему, що складається зі структурних елементів з визначеними функціями. Кожне соціальне явище є складною системою, яка, одночасно, є структурним елементом іншої, ширшої системи і складається з елементів, які, в свою чергу, є системами з іншими структурними елементами.

     Порівняльний (компаративний) метод — це встановлення подібності та відмінності, що ґрунтується на підставі спів падання чи не спів падання певних ознак об'єктів.

     Типологічний метод — групує факти у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак.

     2. Емпіричні методи (практичні). Саме ці методи складають науковий апарат для вивчення конкретних соціальних подій і фактів.

     При зборі первинних даних використовують чотири основних методи, кожен з  яких має по два основних різновиди: опитування (анкетування та інтерв'ювання), аналіз документів (якісний і кількісний (контент-аналіз), спостереження (невключене і включене), експеримент (природній і штучний).

     Анкетування. Анкета (з фр.— розслідування) — упорядкований за змістом і формою набір питань та висловлювань, що вміщені на одному чи кількох аркушах паперу. Анкетою не можна назвати будь-який перелік запитань. Так, запитання журналіста не вважаються анкетою, попри те, що вони є і послідовні, і логічні. Анкета повинна бути адресована багатьом людям (респондентам). Логіка побудови питань в анкеті відповідає цілям дослідження і спрямована на отримання тільки такої інформації, яка дає можливість перевірити певні гіпотези.

     Анкетування буває суцільним (наприклад, перепис  населення — треба відзначити, що це дуже витратний захід) і вибірковим. Вибірка має максимально точно  відображати всі основні параметри  тієї соціальної групи, яку вивчають науковці. Наприклад, Інститут Геллапа у США регулярно опитує і,6—2 тис. осіб, отримуючи досить достовірні дані про все населення країни — 240 млн. американців. Ці і,5—2 тис. респондентів обирають таким чином, щоб вони якомога точніше у пропорційному відношенні відображали населення країни. Тобто, якщо в країні 60 % становлять жінки і 60 % — чоловіки, з них, скажімо 30 % пенсіонери, а і6% — мешканці сіл, то вибірка повинна максимально точно відповідати цим даним. І, чим більше вибірка відповідатиме структурі досліджуваної групи, тим точнішою, або, інакше кажучи, репрезентативнішою вона буде.

     Про значення репрезентативності вибірки  свідчить такий приклад, який уже  став хрестоматійним. Перед президентськими  виборами 1931 р. американський літературний журнал провів опитування, щоб з'ясувати, хто із кандидатів переможе на президентських виборах — Рузвельт чи Лендон. Журнал розіслав 10 млн. анкет. При цьому адреси були взяті із телефонних книг. Але організатори анкетування не врахували, що наявність у людини телефону передбачає приналежність її до певного соціального прошарку домовласників. А це породжує певний тип соціальних очікувань. У результаті, здійснивши величезну роботу (розсилання й опрацювання анкет), витративши великі кошти, журнал помилився, передбачивши перемогу Лендона. А нікому на той час ще не відомий Джордж Геллап, на підставі опитування тільки З тис. осіб, передбачив правильний результат виборів з точністю до 3,5 %.

     Інтерв'ювання. Якщо анкету респондент заповнює самостійно, то в інтерв'ю запитання йому зачитує підготовлений спеціаліст. Інтерв'ю буває стандартизованим, коли формулювання питань і їхній порядок є фіксованими, а інтерв'юер не має права їх змінювати (наприклад, телефонне інтерв'ю), а також не стандартизованим, яке схоже на журналістське. Результати не стандартизованого опитування практично не піддаються стандартизованому опрацюванню, його мета — отримати в експертів інформацію про невідоме явище, поглиблено вивчити проблему, з'ясувати подробиці, які неможливо виявити шляхом стандартизованого інтерв'ю.

     Аналіз  документів. Документом у соціології називають будь-яку інформацію, зафіксовану в друкованому чи рукописному варіанті, магнітній стрічці, фото- чи кіноплівці, картині, рисунку тощо. Таким чином, тут поняття "документ" є помітно ширшим, ніж, скажімо, у юриспруденції чи практиці державного управління. Розрізняють якісний і кількісний аналіз документів.

     Якісний — тлумачення документів, їх всебічна інтерпретація шляхом з'ясування основних думок та ідей конкретного тексту.

     Кількісний (контент-аналіз) — формалізований метод інтерпретації текстів. Його використовують для вивчення масивів однорідних документів (газети, телебачення, радіо, анкети, платформ політичних і громадських організацій). При застосуванні цього методу, спершу обирають певну смислову одиницю — символ, термін чи поняття, позначені словом чи словосполукою — і підраховують у якому контексті (позитивному, негативному чи нейтральному), і як часто вона вживається в аналізованому документі. Наприклад, американський соціолог Гарольд Лассуел під час Другої світової війни, використовуючи такий метод довів, що газета "Істинний американець" є профашистськи тенденційною.

     Спостереження. Включене спостереження — коли спостерігач безпосередньо присутній у групі, за якою він спостерігає (У групі страйкарів чи пікетувальників, або у будь-якій іншій соціальній групі). Так, наприклад, один із співробітників Інституту філософії СРСР, свого часу з метою глибшого вивчення ціннісних орієнтацій та ідеалів робітників, влаштувався на завод і пропрацював там більше ніж півроку. Відомі навіть приклади, коли соціологи "включалися" у середовище наркоманів, робітників-нелегалів з метою глибшого їх вивчення.

     Невключене  спостереження — коли спостерігач  безпосередньо не присутній у  групі, за якою він спостерігає.