Позашлюбна народжуваність : тенденції і перспективи

        Географія населення має тісні і різнобічні зв’язки з іншими науками, що вивчають населення, передусім з демографією. Ця економічна наука вивчає процеси відтворення населення (“demos” – із грец. “народ”) і дає для географії населення відомості про природний і механічний рух населення, його статеву і вікову структуру. Без цих даних неможливо виявити географічні закономірності відтворення населення, його структуру і переміщення. На стику демографії та географії виникла демогеографія.

        Тісні взаємозв’язки географії населення із етнографією. Ця наука – історична, вона вивчає походження, культуру, побут і звичаї різних народів (“etnos” – з грец. “народ”). Для географії необхідні відомості про типи жител, побут, виробничі навики різних народів, їх матеріальну культуру. На стику етнографії та географії сформувалась етногеографія або географія народів, яка і вивчає дані питання. Етногеографія України вивчає особливості заселення, чисельність розселення українського етносу та національних меншин на території України, їх роль у економічному, політичному та культурному житті держави.

        Географія населення тісно пов’язана із соціологією, наукою про закони розвитку суспільства. Особливо цікавим для географів є напрям цієї науки, що вивчає конкретні взаємовідносини між окремими групами людей, які виникають у процесі їх спільного життя і трудової діяльності. Соціологічні дослідження також дають багатий матеріал для географів, наприклад вивчення мотивів міграцій, регулювання сімей та ін.

        Географія населення значною мірою спирається на окремі галузеві економічні дисципліни та економіку трудових ресурсів, отримуючи від них методи складання і аналізу балансу трудових ресурсів, розрахунків їх потреби у різних галузях. Вивчаючи ці питання стосовно певних територій, географи суттєво доповнюють дослідження економістів з проблеми розміщення, складу і використання трудових ресурсів.

         Географія населення, як географічна дисципліна, перебуває у тісному взаємозв’язку із всіма гілками географії. Фізична географія, що вивчає природне довкілля, дає знання про природні умови для життя людей, їх вплив на фізичний та духовний розвиток окремих особистостей та цілих народів. Економічна географія використовує знання географії населення для вивчення особливостей розміщення виробництва, впливи трудових ресурсів на спеціалізацію і територіальну організацію виробництва. Найтісніші контакти географії населення із соціальною географією, передусім такими її гілками, як: географією сфери послуг, медичною географією, географією релігії, географією соціального неблагополуччя, електоральною географією та ін. Вивчення цих наук повинно починатись з вивчення населення, яке є споживачем різноманітних послуг (побутових, торгівельних, рекреаційних, інформаційних, культурно-освітніх, наукових та ін.). Особливе значення при цьому має вивчення вікового складу населення, його розміщення у різних типах населених пунктів.

         Географія населення широко використовує картографічний метод дослідження і тому має зв’язки з соціально-економічною картографією, від неї запозичує способи картографування населення, методи вивчення соціальних явищ за географічними картами.

        Всебічне вивчення населення зумовило виділення у складі географії населення окремих дисциплін. Це, вже згадані вище, демогеографія, етногеографія, географія трудових ресурсів, географія міграцій, а також географія міст (геоурбаністика), географія сільського розселення (георуралістика), географія рівня життя людей та ін. В Україні склалися і активно розвиваються всі гілки (галузі) географії населення. Зокрема, етнічна географія (етно-географія) України вивчає особливості розселення української нації та етносів, проблеми їх сумісного співжиття в Україні та її етнічних землях. Демогеографія України досліджує проблеми народжуваності, смертності, природного відтворення населення у різних регіонах та різних типах населених пунктів. Переміщення населення в межах України та закордонні міграції вивчає географія міграцій. Особливості формування працересурсного потенціалу, його структуру, особливості зайнятості населення у різних регіонах, географію ринку праці вивчає географія трудових ресурсів. Питання розселення людей у різних типах населених пунктів та їх взаємозв’язаних формах (системах розселення) вивчає географія розселення людей і її окремі напрямки – географія міст, сільських поселень та систем розселення.

          2.2. Зв’язок географії населення і демографії. Визначення основних понять

          Дослідження розвитку населення та його окремих складових у другій половині минулого століття стало об’єктом багатьох суспільних  наук, таких як демографія, соціологія, соціально-економічна географія тощо. Численні дослідження окремих демографічних характеристик населення та їх взаємозв’язок і взаємозалежність з іншими соціально-економічними чинниками, стали вимагати спеціального терміну. На такий запит науки одночасно з’явилося два терміни, які увійшли у науковий поняттєво-термінологічний апарат і широко використовуються і сьогодні: запропоновані одночасно, у 1970 р., Д. І. Валентеєм – «демографічна ситуація» і Н. Т. Агафоновим – «демографічна обстановка». Вони стали використовуватися, загалом як синоніми, і відображали комплексну демографічну характеристику населення певної території в її обумовленості соціально-економічними чинниками. Проте, виходячи із специфіки науки, в демографічному і економіко-географічному підході між цими поняттями існують певні розбіжності: у змістовному плані «ситуація» менш жорстко причинно обумовлена — це відбиток дійсної картини об'єктивного світу; «обстановка» показує на наявність зовнішніх причин, але в той же час і на відносну стійкість сучасного стану. Таким чином, з позиції економічної географії, Н. Т. Агафонов розглядає переважно зв'язки демографічних процесів із територіально-виробничою системою, обґрунтовує концепцію регіональної економіко-демографічної обстановки, що «розуміється як динамічна сукупність (система) відносин між демографічними і всіма іншими компонентами виробництва».У такому розумінні регіональна економіко-демографічна обстановка — територіальна система, один з об'єктів соціально-економічної географії. Поняття економіко-демографічної обстановки широко використовувалось в економічній географії з позиції виробничого детермінізму.

        З подальшим розвитком науки та інтеграцією її окремих складових, все більше уваги приділяється демографічній складовій в предметі соціально-економічної географії та географії населення. С. А. Ковальов оперує поняттям «демографічна ситуація» (демографічна обстановка або положення), яке пропонує розуміти як  співвідношення величин народжуваності, смертності, міграційної рухливості і тенденцій, що склалися в даній територіальній групі населення, їх зміни, що створюють певну статево-вікову структуру населення, певну динаміку чисельності і умови його подальшого відтворення. В той же час, С. А. Ковалев підкреслює, що оскільки на демографічну ситуацію спричиняють вплив темпи та пропорції економічного розвитку, особливості менталітету та демографічної поведінки, ступінь сприятливості природних умов (тобто весь комплекс природних, економічних, соціально-демографічних умов), то дослідження демографічної ситуації виходить за рамки демографії та здебільшого відповідає предмету дослідження географії, і пропонує вести мову про демогеографічну ситуацію, підкреслюючи її схильність до подальших змін і можливість регулювання за рахунок «ослаблення несприятливих і стимулювання позитивних процесів», які досягаються за рахунок політики, що проводиться державою.

В суспільному науковому  значенні, Б. С. Хорєв визначає демографічну ситуацію як конкретний у певних історико-географічних умовах стан населення, який обумовлюється соціально-економічними факторами певного місця і часу.

З широким застосуванням  системного підходу в багатьох галузях  науки та в економічній географії  зокрема, в науковий обіг географії  населення входить поняття «геодемографічної системи», яка визначається як виділена на основі теоретичного аналізу модель зв'язків демографічних процесів із соціально-економічними чинниками, що відображає структуру і динаміку зв'язків, розроблена для певного територіального рівня. З подальшим розвитком науки і вдосконаленням понятійного апарату економічної географії та географії населення зокрема, в широкий науковий вжиток входять поняття «геодемографічної ситуації», яку трактують як наповнений конкретним змістом стан геодемографічної системи на даний момент час, який визначається сукупністю зовнішніх соціально-економічних чинників; «геодемографічної обстановки» як послідовності змін геодемографічних ситуацій, притаманних конкретній території, що розвиваються під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх, іманентних їй як системі, соціально-економічних чинників. На відміну від регіональної демографічної ситуації, яка відображає сукупність зв’язків між собою демографічних процесів та структур, геодемографічна обстановка характеризує систему відносин із соціально-економічними факторами; головними поняттями демографічної ситуації є природне та міграційне відтворення населення, його статево-вікова структура; геодемографічної – трудові ресурси, соціально-демографічні структури, людність поселень, стан здоров’я населення тощо. Таким чином, під геодемографічною обстановкою як об'єктом геодемографії здебільшого розуміють територіальну систему, утворену взаємодією демографічних та інших соціально-економічних процесів.

Вивченню населення та його демографічної складової свої роботи присвячував відомий економіко-географ  О. У. Хомра, який розширив методологічний та понятійний апарат суспільно-географічного дослідження населення. Він зазначав, що процес демографічного відтворення протікає в просторі та часі, ця єдність просторово-часових форм демографічного відтворення припускає дослідження кожної з них як відносно самостійного об’єкта; територіальність демографічного відтворення відображає нерозривність просторово-часової організації із внутрішнім законом розвитку населення. Тобто, О. У. Хомра наголошував на територіальному аспекті економіко-географічного дослідження населення, адже саме  в територіальній сукупності людей віддзеркалюється комплекс демовідтворювальних процесів, тому проблеми розвитку населення можна вирішити тільки на рівні певних територіальних сукупностей населення. Характеристику умов відтворення населення і процес демовідтворення на певній території характеризує така категорія як демографічна обстановка, яка, на думку О. У. Хомри, є синонімом демографічної ситуації і є результатом історично складеної, відносно стійкої взаємодії компонентів демографічного відтворення, яке пов’язане з певною ділянкою території, на якому протікає життєдіяльність індивідів. Хомра О. У. зазначав, що демографічна обстановка або ситуація не відображає демографічний процес та кількісну і якісну зміну населення, тому дослідження може бути неповним. До того ж, О. У. Хомра не погоджувався із поняттям економіко-демографічна ситуація, зазначаючи, що це обмежує коло дослідження, нівелює вплив на розвиток демографічної складової населення всієї сукупності чинників. Тому, О. У. Хомра вважав, що характеристика демографічної обстановки має бути в рамках системи «природа-економіка-соціальне життя», до якої включено матеріальні компоненти, носії трудових функцій, взаємні зв'язки тощо. 

В економіко-географічних та регіональних дослідженнях широко використовується поняття «демографічної ситуації», яка складається із природного і  міграційного руху і залежить від  впливу таких факторів і чинників, як природні умови регіону, особливості  базового генофонду населення, особливості  правових, моральних та релігійних норм, адміністративно-регулятивних актів, екологічних умов проживання тощо.

Поняття «геодемографічної обстановки»  широко використовують представники сучасної Південноукраїнської наукової школи, такі як О. Г. Топчієв, В. Г. Фоменко, В. В. Яворська. Так, В. В. Яворська відзначає, що геодемографічна обстановка характеризує демографічні явища в статиці, приставка «гео» підкреслює як територіальність (географічність) демографічних явищ і процесів, так і необхідність їх вивчення комплексно, в тісному зв'язку зі всіма компонентами соціально-демографічних, економіко-демографічних, еколого-демографічних, розселенсько-демографічних і інших складових, які функціонують на певній території. Таким чином, в дослідженнях географії населення, широко використовують поняття геодемографічної ситуації як результат взаємодії демографічних і соціально-економічних процесів певного територіально-ієрархічного рівня, що відбувається в даний відрізок часу, під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів; послідовну зміну геодемографічних ситуацій називають геодемографічною обстановкою. Із подальшим розвитком суспільної географії, розширенням предмету її дослідження, термін геодемографічна ситуація розуміють як демографічну ситуацію певного регіону. Проте поняття геодемографічної ситуації або обстановки може використовуватися як об’єкт дослідження, в рамках дослідження соціогеосистеми недоцільно використання приставки «гео», тому що перша свідчить про певну територіальну прив’язку, в той час коли дослідження безпосередньо соціогеосистеми вже має в собі конкретизацію географічних елементів, їх зв’язків та відношень.

Таким чином, в сучасних демографічних, економічних, соціальних дослідженнях прийнято використовувати поняття  демографічної ситуації або обстановки, що включає в себе співвідношення демографічних процесів, складу і  розміщення населення на певній території  в певний період часу,  тобто демографічна ситуація є конкретним проявом об'єктивних соціально-економічних закономірностей  розвитку суспільства, що визначають загальні тенденції розвитку населення. В наукових демографічних дослідженнях І. М. Прибиткової, Ю. І. Муромцевої, С. Г. Стеценко та інших, демографічна ситуація та демографічна обстановка використовуються як синоніми,  і розуміються як стан демографічних процесів, склад й розміщення населення на певний час; через послідовність демографічних ситуацій виявляють себе головні закономірності відтворення населення і його розселення.

        Окрім понять «демографічної ситуації» та «демографічної обстановки» у дослідженнях населення широко використовуються поняття «демографічний процес», який розуміють як часовий розвиток населення на певній території, його кількісні і якісні зміни, загальний напрямок і характер таких змін. У суспільно-географічних дослідженнях поширення набуло поняття «геодемографічний процес», який у широкому розумінні охоплює й зміни у просторовому розподілі населення, тенденції розвитку його розселення. Геодемографічний процес як демографічну категорію розуміють не як традиційне співвідношення показників природного та механічного руху населення на різні дати і відрізки часу, не просто як послідовну зміну демографічних подій протягом певного часу, а як єдиний цілісний, безперервний процес, що визначає узагальнену траєкторію розвитку населення, соціально-демографічних факторів і чинників, які формують напрями й типи відтворення населення. Демографічний процес, за умови, що є можливість управляти цим процесом, можна розглядати як інструмент, як засіб, що творить населення, змінює його; саме від дії цього інструменту залежить, яким населення буде в майбутньому, якими характеристиками воно буде володіти.

 Розвиток народонаселення в цілому розуміють як закономірний процес кількісних та якісних змін в народонаселенні, ускладнення системи його зв'язків і відносин, які притаманні певному етапу суспільно-історичного розвитку при переході із одного якісного стану до іншого; розвиток народонаселення – важлива складова соціально-економічного розвитку, яка корелюється з ним через відтворення населення. Методологічне значення поняття полягає в тому, що воно є своєрідною теоретичною ланкою, що пов'язує загальні закони і закономірності розвитку суспільства із закономірностями відтворення населення. В рамках тієї або іншої формації діють специфічні закономірності розвитку народонаселення, які обумовлені конкретно-історичними особливостями даного суспільства. Проте, таке широке трактування поняття має місце в дослідженні народонаселення світу різних епох за значний історичний період, але із регіоналізацією науки для прикладних досліджень доцільно користуватися терміном демографічний розвиток, який можна визначити як закономірний процес кількісних та якісних змін у відтворенні населення під дією соціально-економічних чинників.