Позашлюбна народжуваність : тенденції і перспективи

 

ЗМІСТ

ГЛАВА1. Позашлюбна народжуваність : тенденції і перспективи

1.1. Народжуваність як компонент  відтворення………………………………..2

1.2. Позашлюбна народжуваність : чинники  поширення і структурні особливості……………………………………………………………………….10

ГЛАВА 2. Зв’язок географії населення і демографії

2.1. Місце географії населення серед інших наук. Предмет і об’єкт вивчення географії населення……………………………………………………………...19

2.2. Зв’язок географії населення  і демографії.  Визначення основних  понять…………………………………………………………………………….23

СПИСОК  ДЖЕРЕЛ……………………………………………………………..30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГЛАВА 1.

Позашлюбна народжуваність : тенденції і перспективи

           1.1. Народжуваність як компонент відтворення

          Наро́джуваність - процес дітородження в сукупності людей, що складають покоління (генерацію) або в сукупності поколінь - населення (людність). Народжуваність взаємодіє із смертністю, що утворює відтворення населення. Як демографічно-статистична категорія, народжуваність - це кількісний показник, що відображає загальне число новонароджених протягом певного періоду на конкретно визначеній території. Народжуваність виміряється кількістю новонароджених на 1000 жителів регіону за 1 рік. Іншими словами, народжуваність як компонент відтворення населення у вузькому розумінні (як сукупність індивідів різної статі та віку), характеризує ту сторону подовженого існування населення, яка полягає в появі нових членів цієї сукупності, а статистика дітонародження фіксує рух лише тілесного субстрату цього процесу. Дитина є об’єктом прикладання зусиль не лише батьків, а й вихователів, лікарів та інших фахівців. У той самий час, народжуючи та плекаючи дитину, суб’єкти цих процесів набувають відповідних властивостей і задовольняють певні потреби, зокрема - потребу в материнстві та батьківстві. Народжуваність разом із смертністю та міграцією визначають динаміку приросту населення регіону.

          Сучасний рівень народжуваності в Україні оцінюється як украй низький, як за історичними мірками, так і у міжнародному контексті: і після семи останніх років, протягом яких народжуваність у країні підвищується, її показники залишаються одними із найнижчих на європейському просторі і тим більше у порівнянні з їх рівнями, що мали місце в Україні в осяжній історичній ретроспективі. Хоча відповідність процесу зниження народжуваності в нашій країні протягом тривалого історичного проміжку часу загальноцивілізаційним тенденціям демографічної динаміки не викликає сумнівів, поглиблене дослідження перебігу цього процесу як у просторовому, так і в часовому аспекті, аналіз загальних і специфічних чинників динаміки народжуваності в Україні не втрачає своєї актуальності. Зокрема, це дозволить встановити, наскільки сучасні зміни у дітородній активності населення країни зумовлені тенденціями, що сформувались у загальноєвропейському та світовому контексті, а наскільки вони є результатом впливу специфічних чинників (зокрема тих, що діють як наслідок соціальних катаклізмів минулого, або як наслідок попередніх демополітичних впливів) та новітніх трансформацій, спрямованих на модернізацію суспільно-економічного устрою; йдеться про вплив довготривалих факторів чи тимчасових.

         Сучасний незадовільний стан дітородної діяльності в Україні є одним з основних проявів демографічної кризи. Більшість шлюбних пар обмежується народженням однієї дитини, або залишається бездітними. У зв’язку з цим рівень народжуваності в Україні є вкрай низьким. У 2007 р. сумарний показник народжуваності в Україні становив 1,3 дитини на жінку, в той час як для так званого нульового приросту населення за даного рівня смертності він має становити 2,3 дитини. Навіть у селах, де традиційно народжуваність вища, ніж у містах, з 1993 р. показник сумарної народжуваності впав значно нижче рівня, потрібного для простого відтворення населення. Основним чинником низької дітородної активності є її недостатнє економічне забезпечення. Рівень доходів переважної більшості населення є недостатнім не лише для утримання та виховання бажаного числа здорових дітей, а й для відновлення (у належній якості) робочої сили батьків. Тому найважливішим моментом матеріального забезпечення відтворення населення має бути наявність у складі заробітної плати, крім покриття витрат на відновлення функціонуючої робочої сили, такої її частини, яка достатня для утримання та виховання необхідного для сім’ї і суспільства числа здорових дітей.

         Кожна родина цілком самостійно вирішує питання щодо народження дитини. Це її вибір, і її відповідальність. Держава, безперечно, може сприяти у розв’язанні житлових проблем, покращанні матеріального становища, розширенні доступу до якісної дошкільної, шкільної та позашкільної освіти тощо. Зокрема, 50 % опитаних основною причиною відкладання народження дитини називають відсутність належних житлових умов, невирішені житлові проблеми. Це є основною перепоною для бажаної кількості дітей. Думаю, що цей висновок має знайти відповідне втілення у демографічній політиці. Якщо ставити за мету реальне підвищення рівня народжуваності, то необхідно не стільки підвищувати допомогу при народженні дитини, скільки намагатися розв’язати житлову проблему. Другий напрям «непрямого» впливу на народжуваність є більш складним і багатогранним, він пов’язаний із відмінностями у соціально-економічній позиції та стильових особливостях життєдіяльності осіб з різним освітньо-культурним рівнем і реалізується через глибинні зміни у системі потреб, цінностей, пріоритетів, схильностей високоосвічених осіб порівняно з тими, хто має порівняно нижчий освітній рівень. 
        Серед факторів, які зумовлюють диференціацію різних освітньо-професійних верств населення за дітородними орієнтаціями і планами, слід, насамперед, назвати відмінності щодо позиції на ринку праці, зростання (з підвищенням рівня освіти) «втрачених через материнство» кар’єрних шансів і можливостей примноження добробуту (альтернативних витрат). У підсумку показники дітності у більш освічених групах населення традиційно нижчі, ніж у осіб з нижчим освітнім рівнем. Що стосується нашої країни, то підтвердити та відстежити цю закономірність у різних типах поселень і для жінок, які представляють різні вікові контингенти та знаходяться на різних етапах життєвого (і дітородного) циклу, дають змогу розрахунки відповідних показників за результатами Першого Всеукраїнського перепису населення. Як відомо, відносно високу народжуваність мають саме бідні верстви населення, які вирізняються нижчими вимогами щодо умов утримання та виховання дітей.

         Соціальний аспект пізнього материнства насамперед виявляється в прагненні молоді спочатку здобути освіту, досягти певних успіхів у професійній діяльності, а вже потім реалізовувати себе у ролі батьків. За даними соціально-демографічного обстеження «Сім’я і діти, 2008», найважливішою причиною відкладання народження першої/наступної дитини 47,6% респондентів у віці 15–24 роки назвали «бажання завершити здобуття освіти» (це у 7 разів більше, ніж серед опитаних у віці 25–34 роки). Цілком логічним є зменшення з віком частки тих, для кого прагнення досягти успіхів у кар’єрі є основною перепоною для народження бажаної кількості дітей. Після 25 років вагомість цього фактора народжуваності знижується вдвічі порівняно з його значимістю для 20–24-річних опитуваних і майже втричі – порівняно з групою наймолодшого дітородного віку. 
Необхідність проведення спеціальних досліджень впливу на народжуваність рівня освіти та професійної діяльності (передусім жінок) зумовлюється ще й тим, що третина респондентів старшого дітородного віку, які вже мали досвід догляду за дітьми та їх виховання, стверджувала: відкладання народження дітей в Україні пов’язане саме з труднощами поєднання кар’єри й отримання освіти з виконанням батьківських обов’язків. 
Крім того, у структурі опитаних, які основною перепоною для народження бажаної кількості дітей назвали зайнятість і професійне навантаження, через що вони не мають достатньо часу для догляду за дітьми та виховання бажаної кількості дітей, найбільшими частками виділилися групи респондентів у віці 30–34 і 35–39 років, які не просто висунули припущення можливих труднощів поєднання професійної зайнятості та виховання дітей (що мало місце у опитаних наймолодшого дітородного віку), а впевнені в цьому на власному досвіді. Отримані результати не слід трактувати таким чином, що жінка «відмовляється від народження дитини заради кар’єри». Ймовірніше вона відмовляється від народження ще однієї дитини заради вже народжених дітей, а кар’єрне зростання відкриває перед нею нові можливості для їх кращого забезпечення, що передбачає не лише вирішення фінансових проблем, а й зайняття вигіднішої соціально-економічної позиції, що може сприятливо вплинути на майбутнє дітей.

        Ще однією з суттєвих ознак сучасної моделі народжуваності є поширення позашлюбної народжуваності, тобто збільшення частки дітей, народжених матерями, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Підвищення частки таких новонароджених особливо прискорилось у нашій країні саме у трансформаційний період. Наразі в Україні кожна п’ята дитина народжується поза зареєстрованим шлюбом, причому дане соціально-демографічне явище є характерним як для міського, так і для сільського населення. Серед його причин ― сучасні зміни у суспільній моралі, сексуальній і шлюбній поведінці, розповсюдження консенсуальних шлюбів у різних групах населення (особливо молоді) тощо. В Україні досить популярний так званий громадянський шлюб. Більше половини опитаних (50,6%) налаштовані відразу на зареєстрований шлюб, ще 45,3% орієнтуються на незареєстровані стосунки як певний проміжний етап, своєрідну перевірку. І лише 4,1% надають перевагу незареєстрованим стосункам. Розподіл дітей, народжених поза зареєстрованим шлюбом, за віком матері значною мірою повторює такий для дітей, народжених у шлюбі: найбільша їх кількість народжується у матерів віком 20-29 років; однак спостерігається певна концентрація позашлюбних народжень у молодих матерів (віком до 20 років), а також у матерів старших 35 років. При цьому відбувається поступове зменшення частки позашлюбних народжень, яка припадає на молодих матерів, і збільшення – у матерів 30 років і старше, що свідчить про зростання питомої ваги «бажаного» позашлюбного материнства, і зменшення – вимушеного.

         Незареєстрований шлюб в Україні - випробувальний етап перед можливим офіційним шлюбом, і ця форма шлюбних стосунків не супроводжується зниженням дітородних орієнтацій і планів. «Знижені» репродуктивні орієнтації характерні для осіб, які повністю відмовляються від реєстрації шлюбу, плануючи прожити все життя у неофіційному партнерстві, однак питома вага таких осіб у населенні дітородного віку є незначною. 
        Останнім часом спостерігається підвищений інтерес науковців до гендерних питань в історії, викликаний зростаючим впливом жіноцтва на всі сфери суспільного життя в різних країнах світу. У сучасній психології особистості материнство вивчається в аспектах задоволеності жінки своєю материнською роллю як стадія особистісної й статевої ідентифікації. В усіх цих випадках виділяються окремі сторони материнства або окремі його функції. ХХІ століття - час, коли людство головним своїм завданням передбачає створення кращого світу для всіх, в якому не буде місця хворобам, проблемам, штучним та природним негараздам. Забракне місця в такому гармонійному світі й жодній нерівності: етнічній, расовій, класовій, гендерній. Все більш очевидною стає гендерна складова, що існувала і усвідомлювалася раніше у вигляді вторинного елементу традиційних соціальних вимірів, нині вона претендує на статус найголовнішої й фундаментальної. Стратегія сучасного соціального розвитку спрямована на утвердження гендерної збалансованості в суспільстві, гендерної рівноваги і гендерної демократії, що передбачає однаковий розвиток особистості як чоловіка, так і жінки.

        Таким чином,  зниження рівня народжуваності у розвинутих країнах можна пояснити зростанням вартості дитини, зниженням доходу батьків або змінами щодо пріоритетності фінансових витрат. Відповідно до цієї теорії будь-яке зменшення витрат на дитину чи збільшення доходу призведе до підвищення попиту на дітей, отже, і до зростання народжуваності.  Хоча фінансові ініціативи є важливим елементом сімейної політики, а в умовах низьких доходів населення – абсолютно необхідним, вельми недалекоглядно зводити сприяння дітонародженню лише до цієї сфери. Більшість іноземних фахівців схиляється до думки, що запровадження або збільшення грошових виплат не сприяє відчутному підвищенню показників народжуваності. Одномоментна активізація сімейної політики у кращому випадку викликає незначне та нетривале підвищення рівня народжуваності. Ситуація в Україні також доводить, що у результаті виключно матеріального сприяння народженню дітей значного ефекту домогтися складно. 
Суттєвою перепоною на шляху до підвищення дітородної активності населення у нашій країні є незадовільні житлові умови населення і, на мою думку, саме зняття цього бар’єра може дати значно більш відчутний і швидкий ефект щодо підвищення народжуваності порівняно з матеріальними методами стимулювання дітородної активності, зокрема, прямими грошовими виплатами. Однак для цього в Україні необхідно провести радикальну реформу житлової політики, яка б поєднала формування цивілізованого ринку житла з гнучким механізмом надання соціального житла певним категоріям населення.

         Також,  найбільш гострою і складною  соціально-демографічною проблемою  українського суспільства стосовно  розвитку сім’ї наразі є не  плюралізація форм шлюбу, не  зниження рівня шлюбності (він  залишається достатньо високим), не підвищення віку вступу  до шлюбу і не зростання  рівня позашлюбної народжуваності, а - нестабільність шлюбу, високий  рівень розлучуваності, що негативно  впливає на народжуваність в  Україні.Дітородні орієнтації сім’ї  залежать від міцності й гармонійності  шлюбно-сімейних відносин. Повторна  шлюбність лише частково компенсує  зниження народжуваності внаслідок  припинення шлюбів. Тож зміцнення  шлюбу, зниження рівня розлучуваності  мало б позитивний вплив як  на загальну соціально-демографічну  ситуацію (у тому числі на частку самотніх осіб, на кількість неповних сімей з дітьми тощо), так і на власне рівень народжуваності в країні.

         Першочерговими завданнями держави та суспільства слід вважати: сприяння формуванню свідомого ставлення до сімейних і батьківських обов’язків, підвищенню відповідальності обох батьків за виховання й утримання дітей як в умовах стабільного шлюбу, так і у випадку його кризи, розпаду (розлучення), взяття повторного шлюбу; зменшення впливу на дітей негативних наслідків розлучення батьків; активізацію у навчальних закладах інформаційно-просвітницької роботи з батьками з питань виховання дітей; сприяння підвищенню рівня обізнаності батьків у питаннях збереження фізичного та психічного здоров’я дітей, формування сприятливого психоемоційного клімату у сім’ї, подолання кризових ситуацій; поліпшення інформаційно-консультативної допомоги (у тому числі у кризових і складних життєвих ситуаціях) сім’ям, дітям і підліткам шляхом розширення мережі та сприяння діяльності Центрів соціальної допомоги, Центрів сім’ї, статевого виховання тощо, широкої популяризації результатів діяльності відповідних інституцій. 
       Народжуваність у широкому розумінні за своїм змістом є масовим процесом не лише появи нових членів і соціальних властивостей, характерних для осіб, які входять до цих спільнот - це діяльність, в процесі якої відтворюються індивіди конкретно-історичної соціальної якості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        1.2.  Позашлюбна народжуваність: чинники поширення і структурні   особливості

 
        Народжуваність - один із двох основних демографічних процесів, які зумовлюють відтворення населення. Зазвичай дітей намагаються народжувати в сім"ї. У деяких країнах майже немає позашлюбних дітей (наприклад, у Об’єднаних Арабських Еміратах, де люди сповідують іслам) і, навпаки, на островах Карибського басейну до 70% малят народжуються від батьків, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Частка жінок, які живуть у шлюбному союзі, значно варіює в різних країнах. Це залежить від таких причин: