Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

                               Запорізький національний технічний університет

                                         
 
 
 
 

                                            Контрольна робота 
 

                                                з предмету 

                          “ професійне спілкування в соціальній роботі” 

                                                          на тему  

  «Порівняти та протиставити етичні стереотипи поведінки з                       індивідуальними ( на прикладі кримських татар та украінців)» 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                           виконала студентка

                                                                                           групи ГПз-316

                                                                                           Каулька Л.В.

                                                                                           Перевірив

                                                                                           Мороко В.В. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                 Запоріжжя 2012 

ЗМІСТ 
 

ВСТУП

 

     Усі люди, незалежно від національності, мають сформовані позитивні і негативні етнічні стереотипи. Існують відмінності у формуванні позитивних і негативних стереотипів. Негативні стереотипи, як правило, більш стійкі, ніж позитивні, і уникнути їх формування неможливо.

     Існують певні фактори формування етнічних стереотипів, серед яких чільне місце  займає стійке хибне уявлення про  інший народ, що склалося і укорінилося  історично, а також ЗМІ, особливо періодичні та Інтернет-видання, які  доступні різним прошаркам населення і всім віковим категоріям людей. Слід також відмітити, що нестача інформації про той чи інший народ також призводить до формування стереотипів

     Практика  показує, що навіть в випадку доведеності  невідповідності стереотипу дійсності, він часто продовжує функціонувати, причому з не меншою силою і виразністю. Існують різні спроби пояснити цю особливість стереотипів. З чисто психологічної точки зору можна вивести схильність стереотипізованого мислення з когнітивного стилю індивіда [5]. Але разом з тим очевидно, що одна і та ж людина може демонструвати у відношенні різних об'єктів різний когнітивний стиль: навряд чи можна погодиться з тим, що людина, що догматично міркує в одному випадку, у всіх інших також виявиться догматиком. В зв'язку з цим важливим представляється пояснення, запропоноване ще Ліппманом: «Системы стереотипов могут быть ядром наших личных традиций, защитой нашего положения в обществе… Это гарантия нашего самоуважения. Это проекция на мир нашего собственного чувства, наших собственных ценностей, нашей собственной позиции и наших собственных прав. Поэтому стереотипы в высшей степени заряжены теми чувствами, с которыми они связаны»[6]. Сильною стороною міркування Ліппмана є пояснення специфіки дії стереотипу не природженими властивостями психології мислення і сприйняття, а функцією захисту соціальних цінностей. Цією ж захисною функцією пояснюється і ще одна відмінна особливість стереотипу - його емоційна насиченість. Чим твердіше оцінка, тим, як правило, більшу емоцію викликає будь-яка спроба поставити під сумнів її, і, навпаки, чим інтенсивніше емоція тим більш категорична думка, що виражає її.

     Як  вказувала дослідник Духніч О.Є. «Етнічна розбіжність є універсальною, вона завжди існує як потенціал для самоототожнення людини і може тривалий час не виказувати себе, але досить швидко набуває значення і структурує суб’єктність людини».[2] Тому в процесі написання цієї роботи необхідно визначити, що на території нашої країни ми маємо ознаку етноконфліктної бомби, яка потребує визначити наскільки етнічні стереотипи співпадають з індивівдуальними, тому потрібно порівняти стереотипи українців та кримських татар. У деякому плані ця проблема більш загострюється одним із важливим фактором етнічної самоідентичності, приналежність до території, яка після 1991 року стала камінням затвору.  

      

Поняття «Етнічні стереотипи»  їх сутність

 
 

     Етнічні стереотипи — елемент національної психології, формуються як на рівні  буденної, так і теоретичної свідомості і є поєднанням емоційних, раціональних та вольових елементів.

     Зміст етнокультурного стереотипу, на думку Л. Н. Гумільова, зводиться до культурної норми в широкому розумінні слова, яка поєднує стильові особливості життя, одягу, житла, спілкування тощо. Стереотип як норма має властивість узагальнювати ці особливості в якусь цілісність, спроможну сприймати форму етнічного розуміння, що на рівні етнічної свідомості сприймається як узагальнення «ми».

     Етнічні стереотипи є кодом етнічної культури. Етнічне кодування характерне не тільки для традиційно-побутової, а  й для сучасної культури, хоча тепер воно вже не так чітко визначене. Це пов’язано з особливостями нашого соціального буття, яке відповідно ускладнює і систему кодування: воно дедалі більше заховується в глибинні прошарки — сферу психіки, національного характеру, духовної культури і, природно, виявляється не стільки в зовнішніх ознаках, скільки у внутрішніх, чуттєвих чи поведінкових.

     Збереження  етнокультурних традицій і, зокрема, система  етнічних стереотипів має непересічне  значення, бо від нього залежить не тільки доля етнічної культури, а й існування етносу.

     Національна культура є національним світом, універсумом, де етнокультура виконує функцію  ядра, справжнього механізму, який зберігає етнічні ознаки навіть за несприятливих  для нього етнокультурних умов. Якщо виходити з наукової концепції національного життя, розробленої в Інституті філософії НАН України, яка розглядає суспільство як сферу діяльності, а етнос — сферу життєдіяльності людей, своєрідний дім, то зрозуміло, що вагоме місце в ньому посідають сімейно-родинні зв’язки, спільна територія мешкання (рідна земля), духовна культура народу, мова, музичний і словесний фольклор, риси національного характеру, звичаї, традиції, мистецтво тощо, тобто саме етнокультура.

     Національна культура — це синтез етнічного, народного  і національного, переробленого, засвоєного як такого, що збагачує національне.

     Знакова система лежить в основі також  і національної культури, хоча роль етнічних стереотипів у ній не така, як в етнічній культурі. Етнічні  стереотипи пробуджують національну  культуру тоді, коли вони набувають значення національного символу, що можливе лише в ситуації загальнолюдського піднесення національного і особливого стану державності нації. Як слушно зазначає А. Пономарьов, усталеним символом національної культури для українців був і є Тарас Шевченко, символом історичної долі — Богдан Хмельницький, символом державності — Українська Народна Республіка [2, с. 120]

1.2. Етнічні проблеми спілкування та порівняння взаємовідношень між українцями та кримськими татарами

 

     Цікавий аспект дії стереотипів на міжособистісне і групове спілкування зачіпає Н. Лєбєдєва: вона виділяє 4 основні характеристики стереотипів, що впливають на комунікативну поведінку.

     1.Стереотипізація  - результат когнітивного «відхилення», викликаного ілюзією зв'язку між груповим членством і психологічними характеристиками (наприклад, англійці - консервативні, німці - педантичні).

     2.Стереотипи  впливають на спосіб проходження  інформації, її відбору (наприклад,  про свою зазвичай запам'ятовується  найбільш сприятлива інформація, а про чужу - найбільш несприятлива).

     3.Стереотипи  викликають очікування певної  поведінки від інших, індивіди  мимоволі намагаються підтвердити  ці очікування.

     4.Стереотипи  народжують прогнози, схильні підтверджуватися (оскільки люди мимоволі «відбирають» моделі поведінки інших людей, схожі із стереотипами) [4].

     У міжкультурному й міжетнічному спілкуванні  на перший план майже завжди виходить етнічна різниця, що поділяє простір  відносин на етнічне Я (Ми) та етнічне  Його (них). Для виявлення способів проведення етнічної межі респондентами обох культурних груп зазвичай  виділяють на двох важливих умовах, що породжують дискурс про себе та дискурс про етнічного Іншого у наративах респондентів:

     1)      артикуляції респондентом у наративі  етнічності як актуальної межі власної суб’єктності або межі, що існує в етнічного Іншого;

     2)      на функціях, які етнічність як  межа суб’єктності виконує у  відносинах з етнічним Іншим.

     Типологія взаємодії в спілкуванні між  етнічними стереотипами та індивідуальними  містить чотири можливі варіації існування етнічних меж у суб’єктів –фігур наративу (фігура Я, респондент-оповідач, фігура – етнічний Інший, представник іншої культурної групи):

     1.      Етнічність як значущу межу  визначено і в суб’єкта, і в  етнічного Іншого в наративі (оповідач змальовує власну етнічну унікальність, відзначає етнічну відмінність Іншого, шанобливо ставиться до збереження етнічних рис як своїх, так і етнічного Іншого).

     2.      Етнічність як значуща межа  власної суб’єктності не визнається  суб’єктом, але відмічається ним як існуюча в етнічного Іншого (оповідач відмічає себе як того, хто не переймається етнічною належністю, заперечує потребу в її існуванні, але досить детально змальовує відмінність і несхожість етнічного Іншого).

     3. Етнічність як значуща складова і межа суб’єктності в діалозі з етнічним Іншим властива суб’єкту, але, на його погляд, її немає в етнічного Іншого.

     4.     Етнічність як значуща межа суб’єктності не визнається оповідачем – суб’єктом ні для себе, ні для етнічного Іншого, будь-яких натяків на нерівність та упередженість немає.

     Для українців і кримських татар властиві різні способи артикуляції етнічності як можливої межі суб’єктності, що принципово позначається як на характері відносин з етнічним Іншим, так і на механізмі самоконституювання суб’єкта. Так, українці взагалі не сприймають кримського татарина поза його етнічною відмінністю. Лише один респондент-татарин відмовився від етнічної належності як важливої складової власного Я. Кримські татари частіше сприймають взаємодії з українцями як взаємодію двох етнічно визначених суб’єктів. Таким чином, наявність етнічних стереотипів в процесі взаємодіі більш приваблюють у кримських татар, ніж чим у українців.

     Негативні або амбівалентні розповіді кримських  татар про українців також відрізняються - оповідач особистісно включений в простір розповіді, і, найчастіше, визнає за слов'янами право мати інші, не збігаються з його власними, цінності, знову проводячи відмінність - «їм властиво те, що не властиво мене, це нормально, головне не те, що ми різні, а те, що нас (татар) намагаються підпорядкувати іншим культурним і правовим нормам ».

     («Я  звичайно не вмовляю їх дотримуватися  мій звичай, але й не люблю  коли вони (слов'яни) наполягають  на моєму ухиленні від нього»). Таким чином, і позитивну, і  негативну етнічну ідентичність кримських татар структурує етнічний Інший не виключений з власного етносу, культурна різниця між Я та Іншим зберігається в обох випадках і сама по собі не оцінюється як негативна.

     Але згідно дослідженням [3] в обох етнокультурних вибірках майже не трапляються функції розділення та сегрегації суб’єктів. Наративи, в яких оповідач може визначити свою етнічність та етнічність Іншого як об’єктивні належності, пов’язані переважно реалізацією функції розрізнення, що допомагає суб’єктам зберегти етнічну унікальність, взаємну цікавість та гармонічні стосунки.