Поняття та види соціальних норм

Отже, сферою правового регулювання є різні  види відносин, а саме: економічні, політичні, духовно-культурні, національні, релігійні  тощо, які відрізняються своєю  цілеспрямованістю, змістом та формою. При встановленні сфери правового  регулювання варто враховувати  певні моменти:

— правом повинні бути врегульовані найбільш суттєві суспільні відносини, які  періодично виникають, мають принципове значення для держави, об'єднань громадян, окремих осіб (наприклад, об'єднання  у політичні партії, здійснення підприємницької  діяльності — це нові для України  суспільні відносини, які були врегульовані нормами права);

— зміни, що відбулися в існуючих суспільних відносинах, повинні бути відображені  у праві (наприклад, у сфері охорони  здоров'я поряд з безкоштовними  медичними послугами виникають  та знаходять правове закріплення  платні медичні послуги);

— розвиток існуючих суспільних відносин повинен стимулюватись за допомогою  права (наприклад, поряд з будівництвом за державні кошти з'являється будівництво  за кошти інвесторів);

— право впливає на виникнення нових  відносин та здійснює їх регулювання, якщо вони потребують і піддаються юридичній регламентації;

— суспільні відносини потребують регламентування, якщо вони відображаються у свідомій вольовій поведінці суб'єктів (право не може регулювати поведінку  психічно хворих осіб чи тих, що перебувають  під гіпнозом);

— правом регулюються тільки ті відносини, які виникають між суб'єктами, об'єднаннями громадян тощо. Не є предметом правового регулювання явища об'єктивної дійсності (фізичні, біологічні, природні процеси), за умови, що вони не перетворюються у конкретні юридичні факти.

Для правового регулювання характерні певні особливості:

— воно носить цілеспрямований характер, оскільки виступає певним регулятором  суспільних відносин, впорядковуючи  їх за допомогою права на рівні  суспільства;

— має організаційний та упорядкований  характер, тобто здійснюється за допомогою  певних засобів;

— правове регулювання повинно  бути спрямовано на досягнення певних цілей, а тому носить результативний характер;

— воно має певний предмет та сферу  правового впливу, які усвідомлюються суб'єктами і суспільством та мають  для них певне значення;

— забезпечується певними методами, які  чи координують діяльність суб'єктів  у сфері права, чи здійснюються за допомогою їх субординаційної підлеглості  у процесі виконання або використання норми права;

• має визначені стадії, що передбачають насамперед правову регламентацію суспільних відносин, виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків та їх реалізацію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Норми права та інші соціальні  норми

Види соціальних норм:

1.  Норми права — це норми, які встановлюються державою (народом у ході референдуму) та охороняються нею.

2. Норми моралі (від лат. moralis — моральний) — це норми, принципи, правила поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до уявлень людей про добро і зло, обов'язок, справедливість, честь і забезпечуються через внутрішнє переконання та засоби громадського впливу.

У суспільстві  сформувались моральні вимоги загальнолюдської значущості, які є досягненням  цивілізації, зокрема це турбота  про людей похилого віку, надання  матеріальної та моральної допомоги хворим та незаможним тощо. Проте у суспільстві існують і такі відносини, що не підлягають моральній оцінці.

Частиною  загально-моральних норм виступає релігійна  мораль, низка вимог якої («не  убий», «не вкради» та ін.) належить до загальнолюдських цінностей і  становить основну частину практично  всіх моральних систем, а в деяких випадках — основу правових та судових  систем (закони шаріату в мусульманських країнах).

3.         Політичні норми регулюють відносини між соціальними групами, націями, народностями, їх участь в організації та здійсненні державної влади, відносини держави з іншими суб'єктами політичної системи суспільства.

4. Економічні норми регламентують відносини у сфері економіки.

5. Норми об'єднань громадян (корпоративні норми) — це норми, які встановлюються і забезпечуються об'єднаннями громадян. Особливості цього виду соціальних норм полягають у тому, що вони регулюють діяльність, обумовлену завданнями певних об'єднань громадян та спрямовану на досягнення цілей, заради яких ці об'єднання утворювались. Корпоративні норми поділяють на внутрішньоорганізаційні, згідно з якими встановлюється структура об'єднання, визначаються компетенція, форми і методи роботи його органів, права і обов'язки їх членів. Другу групу становлять норми зовнішньої дії, що регулюють відносини об'єднань з іншими суб'єктами. Корпоративні норми мають бути відповідними до конституції країни, законів та інших нормативно-правових актів. Ця група соціальних норм знаходить своє вираження і закріплення в актах (статути, положення, постанови), що видаються відповідними об'єднаннями.

6. Релігійні норми — це норми, що регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування Бога (Богів). Вони відображаються у статутах, "священних" книгах, інших релігійних актах.

7. Естетичні норми встановлюють правила поведінки людей згідно з уявленнями про красу, які склалися в суспільстві.

8. Організаційні норми закріплюють структуру, порядок створення та діяльності державних органів і об'єднань громадян.

9. Культурні норми визначають правила поведінки людей, зумовлені рівнем і традиціями матеріальної та духовної культури суспільства.

10.       Звичаї — це норми (правила поведінки), які склалися історично, закріплені у суспільній практиці внаслідок багаторазового повторення. Звичай, що закріпився у свідомості людей як найбільш розумний або корисний у певних умовах зразок поведінки, виробляє свого роду автоматизм у поведінці, сприймається та реалізується без глибокого обмірковування. Різні нововведення, що мають за мету зміну або скасування певного правила поведінки, яке встановлене звичаєм, протягом певного часу відкидаються чи сприймаються з помітними труднощами під час реалізації.

Дуже близькі  до звичаїв традиції— способи поведінки людей, соціальних груп, які склалися в суспільстві і передаються від покоління до покоління. Традиції охоплюють, як правило, відповідний тип поведінки, складаються не з однієї якої-небудь дії, а стилю поведінки.

11.       Соціально-технічні норми — норми, які регулюють ставлення людей до знарядь виробництва, до практики. Ці правила забезпечують доцільне і безпечне поводження людини у природному середовищі, використання багатств і явиш природи, досягнень науки і техніки. Наприклад, правила виконання будівельних робіт, інструкції з експлуатації машин та механізмів. Як тільки технічні норми стають загальними правилами поведінки, вони набувають соціального значення. Наприклад, правила гігієни, технічні норми, що мають соціальне значення.

Крім того, соціальні норми поділяють на усні та письмові, свідомі та стихійні, а також залежно від того, чим забезпечується їх виконання (внутрішнім переконанням суб'єктів, об'єднаннями громадян, суспільством чи державою). Можна також виділити соціальні норми, що притаманні певним історичним епохам (суспільно-економічним формаціям, цивілізаціям тощо).

 

Норма права — це правило поведінки, встановлене або санкціоноване  державою (народом у ході референдуму), елементарна частина права, яка  відноситься до нього як частина  до цілого. Було доведено, що норма права — це і не форма, і не зміст права в цілому, а саме його частина. Вона володіє змістом та формою і в системотворчих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому.

Нормі права, як частині системи, в тій чи іншій  мірі властиві ознаки, які має право, тому їй можна дати визначення схоже  за своїм значенням із визначенням  права.

Норма права — це загальнообов’язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване правило поведінки, яке впливає на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Будь-яке  державно організоване суспільство  не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття передбачає з'ясування притаманних нормі права специфічних ознак.

1.         Норма права не передбачає індивідуалізації; вона вказує лише на ті характерні риси поведінки, які розглядають поведінку як вид суспільних відносин. Ці ознаки, вміщені в текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими для реалізації.

У процесі  купівлі-продажу суттєвим є не те, скільки разів "прицінювався" покупець, вибираючи ту чи іншу річ, скільки часу він на це затратив. Для права важливо встановити ознаки: коли можна вважати договір купівлі-продажу укладеним, коли право власності на ту чи іншу річ переходить від продавця до покупця.

2.         Норма права є наказовою незалежно від того, який вона має характер: заборони, дозволу та ін. Наказ (розпорядження) в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави. Оскільки він нею встановлений, то передбачені й певні заходи щодо випадків його порушення.

3.         Норма права — загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для всіх осіб, які стають можливими (або реальними) учасниками конкретного виду суспільних відносин.

Норма права  як абстрактна модель поведінки передбачає її неодноразову дію, отже, і "захопити" в коло свого притягання вона може кожного члена суспільства.

4. Формальна  визначеність — правова норма  виробляється на підставі узагальнення  тих чи інших конкретних випадків, що підлягають регулюванню. Вона повинна формулювати права на конкретні види дозволених дій або на ті чи інші об'єкти (майно, авторські твори), а також обов'язки, заборони і заходи відповідальності за їх невиконання або порушення громадського порядку. Формальна визначеність норми права вимагає її письмової, документальної форми. Така форма дає всім виконавцям норми права чітке уявлення про зміст, межі дії норми та інші необхідні відомості¹.

5. Абстрактність  норми права не означає невизначеності  її змісту. Навпаки, норма права тому є такою, що складає конкретне правило поведінки. Наприклад, ст. 442 Цивільного Кодексу України зазначає: "Шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (ст. 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом". За шкоду, заподіяну такими діями організацій, відповідальність настає в порядку, встановленому законом. Кожний окремий (індивідуальний) випадок потрапляє під вплив цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини такого виду. Завдяки тому, що норма розповсюджується на цей вид відносин, її вимоги реалізуються всіма як обов'язкові для кожного, хто причетний до відшкодувань, без персонального вказування, для кого саме. Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулює вид суспільних відносин (який повторюється), оскільки не вичерпує одноразової реалізації, а також усі можливі індивідуальні випадки. В силу цього норма — загальне і загальнообов'язкове правило поведінки.

6. Зміст правової  норми визначається об'єктивною  природою того виду суспільних  відносин, на впорядкування яких  вона спрямована. Він формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і правової культури, орієнтацій держави та інших факторів. Тому зміст норми в основному визначається змістом регулюючих відносин.

Норми права  — правова реальність навіть у  тому випадку, коли вони практично жодного  разу не використовувались (або вкрай  рідко) для регулювання фактичних  відносин. Наприклад, у недавній історії норма конституційного права, що передбачала можливість вільного виходу союзної республіки зі складу С PC P. Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. Можна зробити висновок, що праву відомі норми, що застосовуються безпосередньо і опосередковано через інші норми.

Норма права  — це загальне правило, яке вбирає в себе все багатство соціального  досвіду суспільства і держави, різноманітність особливого, індивідуального, окремого. Норма права є моделлю суспільних відносин, яка відображає інтереси суспільства в розвитку цих відносин.

У сучасних умовах вдосконалення норм права відбувається за двома основними напрямами: покращення змісту норм, упорядкування їх структури  і системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до більш  точного відображення потреб суспільного  життя, без чого неможливо забезпечити  зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення змісту стосується всього комплексу норм: тих, що зобов'язують, забороняють і дозволяють. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Головними умовами, які дозволяють досягти удосконалення  норм права, є:

—точне відображення в правових документах закономірностей  державно-правової надбудови;

—відповідність  норм права вимогам моралі і справедливості;

—дотримання вимог системності тих чи інших  закономірностей діючої системи  права при прийнятті нових  норм;

—урахування в процесі нормотворення загальних  принципів регулювання і управління суспільними процесами.

Таким чином, підведемо підсумки:

а)         норма права може бути визначена як загальнообов'язкове правило поведінки, яке походить від держави (народу в ході референдуму), охороняється нею, закріплює за учасниками суспільних відносин цього виду юридичні права і покладає на них юридичні обов'язки;

б)         правова норма є загальним правилом поведінки, тобто зразком, еталоном поведінки людей, їх колективів;