Поняття та види соціальних норм

Поняття та види соціальних норм

Всі види норм (норма — це певне правило) можна  умовно поділити на дві групи:— соціальні;— технічні. Технічні норми регулюють діяльність людини, пов'язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним,

Соціальні норми — правила поведінки  загального характеру, що складаються  у відносинах між людьми в суспільстві  в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу. .Регулювання та охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за сферами регу-лювання суспільних відносин, а й за способами свого встановлення і забезпечення. Система соціальних норм відображає досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільст-ва, якість життя людей, історичні і національні особливості країни, характер державної влади.

Соціальні норми — це історично зумовлені загальні правила поведінки людей у суспільстві, є проявом їх свідомої вольової діяльності та забезпечуються різними засобами соціального та дер-жавного впливу.

 

Ознаки соціальних норм:

1) регулюють відносини, які існують між людьми в суспільстві та між суспільством і державою;

2) мають загальний характер, діють як типові регулятори поведін-ки, тобто поширюються на невизначене коло осіб та розраховані на багаторазове застосування;

3) виникають у процесі історичного розвитку і функціонування су-спільства, внаслідок свідомої вольової діяльності людей;

4) гарантуються та забезпечуються певними засобами суспільного або державного впливу.

Зазначені ознаки соціальної норми характеризують її, як важли-вий регулятор суспільних відносин, що активно впливає на поведінку людей і визначає її дії в різних життєвих обставинах.

Усі соціальні норми мають спільну мету — регулювати поведін-ку людей, але розрізняються за способами створення, сферою дії.

 

Основні види соціальних норм:

1. Норми права  - це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, встановлені або санк-ціоновані державою і спрямовані на врегулювання найважливі-ших суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юриди-чних прав і покладення на них юридичних обов’язків.

2. Норми моралі (моральності) - правила поведінки,  які зложившись у суспільстві,  виражають подання людей про  добро й зло, справедливості  й несправедливості, боргу, честі,  достоїнстві. Дія цих норм забезпечується внутрішнім переконанням, суспільною думкою, заходами суспільного впливу.

3. Норми звичаїв  — це неписані правила поведінки людей, соціальних груп, що склалися історично у суспільстві внаслідок багаторазо-вого повторення і використання протягом тривалого часу в ана-логічних ситуаціях, які закріпилися у їх свідомості та поведінці, стали внутрішньою потребою їх психічної діяльності. Різновидом звичаїв є традиції. Вони також зумовлені звичкою, природністю формування й утвердження в свідомості людей то-го чи іншого типу поведінки

4. Норми громадських  організацій (корпоративні норми) - це правила поведінки, які  самостійно встановлені громадськими  організаціями, закріплені в їхніх  уставах (положеннях і т.п.), діють  у їхніх межах і ними ж  охороняються від порушень за  допомогою певних заходів суспільного  впливу.

Крім зазначених, серед соціальних норм розрізняють за сферою дії:

1) економічні норми — це правило поведінки, що регулюють ві-дносини у економічній сфері, тобто пов’язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

2) політичні норми — це правило поведінки, що регулюють від-носини між соціальними групами, націями, народностями, їх участь в організації та здійсненні державної влади, відносини з іншими суб’єктами політичної системи суспільства;

3) релігійні норми — це правила поведінки віруючих людей, які встановлені різними віросповіданнями і містяться в релігійних джерелах. Ця група соціальних норм зафіксована у священних книгах християн, іудеїв, мусульман, буддистів тощо (Біблії,

Торі, Корані, Ведах). Норми релігії регулюють відносини віруючих у межах церкви або іншої релігійної організації та порядок відправлення ними релігійних культів.

Виконання більшості соціальних норм забезпечується недер-жавними засобами: громадським осудом, санкціями з боку об’єднаньгромадян, церкви тощо. Держава забезпечує виконання тільки норм права, які відрізняються від інших соціальних норм взаємозв’язком із державою, напрямками та способами впливу на суспільні відносини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Передумови виникнення права

З розкладом родового ладу загострюються  соціальні конф­лікти, втрачається  єдність членів суспільства і  існуючі мононорми перестають забезпечувати  порядок та стабільність. Певна частина найбільш значущих соціальних норм первіснообщинного ладу по­требує спеціального захисту. Формування права відбувається шляхом ускладнення суспільних відносин, що постійно повторю­ються, їх визнання і захисту державою. Право виникає об'єктив­но на етапі становлення державно-організованого суспільства як нормативний спосіб регулювання відносин між хліборобами-об-щинниками, скотарями, ремісниками. На наступному етапі відбу­вається закріплення норм у письмових джерелах. Перші письмові джерела права з'явилися приблизно в III—11 тисячоліттях до но­вої ери в Месопотамії, Єгипті, Індії у формі агро календарів та інших спеціальних правил організації і процесу праці та поділу її результатів. Водночас зароджується система преддержавних, а згодом державних органів, яка інформувала про існування таких правил і контролювала їх виконання.

Виникнення права значною мірою  обумовлене тими ж причи­нами, що й  виникнення держави. В умовах розвитку економічних та інших суспільних відносин соціальні норми первісного суспільства стали неспроможними встановити гарантовані зв'язки, обо­в'язкові для всієї суспільної діяльності. Формування і ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на проти­лежні соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майно­вим і соціальним положенням посилювали численні суперечності і.і конфлікти. Розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми автономними потреба­ми та інтересами. У той же час для максимального задоволення своїх потреб та інтересів людина змушена була свідомо обмежу­вати свою поведінку, жертвуючи на користь суспільства части­ною своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов'язками, які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, що виникали, і контроля за їх розвитком з боку владних структур вони набували нор­мативного значення і визнавалися загальнообов'язковими. Право стає необхідним і для обмеження (пом'якшення) в період розкладу родового ладу військового протистояння окремих племен.

 

Виникнення  права — тривалий історичний процес. Основни­ми шляхами його формування були такі: визнання індиві­дуальних, фактичних, повторювальних стосунків як права, санкціонування державою звичаїв; утворення правових норм» судовими органами; встановлення правових норм державною владою у вигляді нормативних актів.

Визнання  індивідуальних, фактичних, повторювальних від--носин правом. Історія розвитку правових систем свідчить про те, що в умовах переходу від первісного до державно-організовано­го суспільства значення права надавалося індивідуальним, фак­тичним, повторювальним стосункам. Держава визнає правила, що склалися на основі багаторазового повторення, починає ними користуватися і захищати від порушень, на підставі чого відбу­вається виокремлення юридичного регулювання.

Санкціонування  державою звичаїв (звичаєве право). Важли­вим етапом у формуванні права стало перетворення звичаїв первісного суспільства на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення дер­жави і захищається нею, в тому числі з допомогою примусу. Дер­жава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними заса­дами життєдіяльності суспільства. Водночас з'являються такі, які закріплювали кастові привілеї вищих станів, обов'язки нижчих, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімейне володіння зем­лею і т. ін. Більшість правових звичаїв втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтуванні своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жреців, то тепер вони отримують підтримку державної влади. Таким чином на основі правових звичаїв складається так зване звичаєве право. За змістом багато правових звичаїв у деяких країнах ще й .зараз зберігають рештки звичаїв родового ладу.

Утворення правових норм судовими органами (правові  преце­денти). Значну роль у становленні правових норм відіграли суди, які були першими державними органами. Судові органи форму­лювали правові прецеденти — рішення з конкретних справ, які в  майбутньому набували нормативного характеру, ставали загаль­нообов'язковими при вирішенні аналогічних справ. Так, рішення преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися обов'язковими зразками для вирішення аналогічних справ, вна­слідок чого склалася ціла система преторського права.

Пряме встановлення правових норм державною  владою у ви­гляді законів, постанов, кодексів та інших нормативних актів. З часу оновною формою права стають державні нормативні правові акти які відбувається внаслідок динаміки суспільних відносин. По­треби правового регулювання вимагали вироблення і знання спеціальних понять, появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, злочин, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце серед форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає способом управління суспільством. Нормативні акти збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б однаковою мірою вислов­лювали інтереси всіх членів суспільства, зникають. Норми права, захищені на випадок порушення силою "державного апарату, закріплюють можливість майнової нерівності, привілеїв для окре­мих груп населення, поділ на касти. Але водночас вони необхідні і для встановлення певного порядку суспільних відносин. Норма­тивні правові акти держави урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної практи­ку, чітко формулюють зміст прав і обов'язків. Розглянуті тенденції ми бачимо в таких стародавніх юридичних пам'ятках, як Закони царя Хамурапі у Вавилоні, закони Солона в стародавній Греції (594-593 рр. до н. є.). Закони XII таблиць 451-450 років до н. є. у .Римі, Салічеська Правда 496 року в країнах континентальної Євро­пії, Закони Етельберта 600 року в англосаксонській правовій сис­темі. Для Руської Правди Ярослава Мудрого 1016 року було харак­терне поєднання норм звичаєвого права, викладених в узагальне­ному виді судових прецедентів, і деяких законодавчих положень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття,риси та інші види правового регулювання

Серед структурних  елементів правової системи важливе  місце належить правовому регулюванню. У юридичній літературі сформувалось певне розуміння сутності правового регулювання, незважаючи на різні підходи щодо його визначення.

Термін «регулювання»  походить від латинського слова  «regulo» — «правило» та означає  упорядкування, приведення чогось у  відповідність з чимось.

Під правовим регулюванням П. Рабінович розуміє  здійснюваний державою за допомогою  всіх юридичних засобів владний  вплив на суспільні відносини  з метою їх упорядкування, закріплення  охорони і розвитку.

А. Черданцев  зазначає, що правове регулювання  — це впорядкування суспільних відносин за допомогою норм права та інших  правових засобів (актів застосування, договорів тощо).

Таким чином, в юридичній літературі сформувалося майже єдине розуміння правового  регулювання як сукупності різноманітних  форм та засобів юридичного впливу держави на поведінку учасників  суспільних відносин, що здійснюються в інтересах всього суспільства  або певного колективу чи особистості, з метою підпорядкувати поведінку  окремих суб'єктів встановленому  в суспільстві правопорядку.

Правове регулювання  — це певний процес, обумовлений  об'єктивними та суб'єктивними чинниками, такими, як: рівень зрілості та стійкості  суспільних відносин, рівень соціальної структури суспільства, стан економічного розвитку суспільства, загальний рівень правової культури населення та інші.

Правове регулювання  слід відрізняти від правового впливу. Останній здійснюється у різних сферах суспільного життя та знаходить відображення в інформаційній, виховній та іншій ролі права. Правовий вплив, на відміну від правового регулювання, пов'язаний з тими суспільними відносинами, які не регулюються правом, але на які поширюється його дія. Правовий вплив формується не тільки за допомогою таких засобів, як норми права, а й залежить від тієї правової культури, яка сформувалась у даному суспільстві. Це призводить до формування у однотипній ситуації певного стандарту поведінки, як безпосередньої умови формування законослухняної поведінки громадян. Правовий вплив включає не тільки правові засоби впливу на суспільне життя, а й інформаційні — психологічні (правові стимули та правові обмеження), виховні, ідеологічні (підвищення рівня правової культури, формування прогресивних, цивілізованих правових ідей, принципів тощо) та інші.

Структурно  правовий вплив включає правосвідомість, правову культуру, правові принципи, правотворчий процес, механізм правового  регулювання.

Правовий  вплив — це результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини  за допомогою власне правових засобів (норм права, правових відносин, актів  застосування права) та інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого  процесу).

Правове регулювання  передбачає впорядкування, юридичне закріплення  та охорону суспільних відносин шляхом застосування правових засобів. Сферою правового регулювання є ті суспільні відносини (економічні, політичні, культурні, національні, релігійні та інші), які потребують правового впливу. Ці відносини складають предмет правового регулювання, є вольовими, об'єктивно потребують впливу з боку держави та мають чітко визначений зміст. У економічній сфері — це відносини, що пов'язані з формуванням ринкових взаємозв'язків, з розвитком різних форм власності, з виробництвом, розподілом матеріальних благ, з розвитком фермерського господарства. У політичній сфері — правове закріплення плюралістичних форм та методів здійснення влади, формування демократичних інститутів. У соціальній сфері — це формування соціальної політики, спрямованої на задоволення інтересів конкретної людини у галузі освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та інших сферах. Сьогодення вимагає вивчення та формування пріоритетних напрямів правового регулювання.