Особливості гуманізації з дітьми-сиротами молодшого шкільного віку

Автор: Пользователь скрыл имя, 08 Апреля 2013 в 20:28, курсовая работа

Описание работы

Метою роботи є визначення особливостей гуманізації та гуманних відносин з дітьми-сиротами молодшого шкільного віку.
Гіпотеза дослідження: становлення та розвиток гуманістичних компонентів в структурі особистості дітей-сиріт молодшого шкільного віку йде повільніше ніж у їх однолітків, що виховуються у сім’ях.
Перевірка гіпотези дослідження та досягнення його мети передбачали розв’язання таких завдань:
1) проаналізувати понятійно-категоріальний апарат теми;
2) розкрити філософський та психолого-педагогічний аспекти дослідження проблеми;
3) охарактеризувати психологічні особливості дітей-сиріт молодшого шкільного віку;

Содержание

ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти гуманізації відносин………………………….5
Філософський аспект проблеми гуманізації….…………………………5
Психолого-педагогічний аспект гуманізації…………………………….9
Гуманізація в соціальній роботі…………………………………………13
РОЗДІЛ 2. Особливості гуманізації з дітьми-сиротами молодшого шкільного віку…………………………………………………………………………...…..17
2.1. Особливості гуманізації з дітьми молодшого шкільного віку….……….17
2.2. Особливості гуманізації з дітьми-сиротами……………………………....21
РОЗДІЛ 3. Дослідження………………………………………………………...28
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….36

Работа содержит 1 файл

1.doc

— 242.50 Кб (Скачать)


ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти гуманізації  відносин………………………….5

    1. Філософський аспект проблеми гуманізації….…………………………5
    2. Психолого-педагогічний аспект гуманізації…………………………….9
    3. Гуманізація в соціальній роботі…………………………………………13

РОЗДІЛ 2. Особливості  гуманізації з дітьми-сиротами молодшого  шкільного віку…………………………………………………………………………...…..17

2.1. Особливості гуманізації  з дітьми молодшого шкільного  віку….……….17

2.2. Особливості гуманізації  з дітьми-сиротами……………………………....21

РОЗДІЛ 3. Дослідження………………………………………………………...28

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….36

ДОДАТКИ ………………………………………………………………………39

 

ВСТУП

 

 

Актуальність теми. Соціально-економічні зміни, що вбуваються в Україні, підвищили вимоги до виховання особистості, формування у неї системи ціннісних орієнтацій. Ще ніколи в українському суспільстві так гостро не поставало питання морального виховання. Останнім часом досить часто в учнівському середовищі доводиться спостерігати прояви черствості байдужості, невміння відчувати чуже горе, біль, проявляти турботу про інших людей.

Молодший шкільний вік вважається таким, що закладає основи не тільки майбутніх знань учня, a i його особистості, саме в цьому вiцi формуються світогляд та уявлення дитини, які на тривалий час стають базовою платформою для психічного та соціального розвитку. У зв'язку з цим розвиток соціальних, педагогічних та психологічних наук сьогодні спрямований на пошук більш ефективних технологій гуманних взаємин молодших школярів, i зокрема гуманних взаємин у дитячому колективі.

Особливо гостро постає проблема виховання гуманістичних відносин по відношенню дітей-сиріт. В наш час проблема дітей-сиріт постає досить гостро у зв'язку із загостренням соціальної кризи, яка в свою чергу призводить до значного зниження матеріального і морального благополуччя населення України.

Taкі відомі педагоги, як Я.Коменський, Н.Крупська, Т.Коннікова, Л.Новікова, А.Куракіна, А.Мудрик, М.Красовицький, М.Ахметов вивчали дану проблему. Але слід зазначити, що дана тема була досліджена недостатньо.

Об’єктом дослідження є учні 1-3 класів миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №3 для дітей-сиріт.                                                                                                        

Предметом дослідження є гуманістична складова особистості, гуманні взаємини дітей-сиріт молодшого шкільного віку.

Метою роботи є визначення особливостей гуманізації та гуманних відносин з дітьми-сиротами молодшого шкільного віку.

Гіпотеза  дослідження: становлення та розвиток гуманістичних компонентів в структурі особистості дітей-сиріт молодшого шкільного віку йде повільніше ніж у їх однолітків, що виховуються у сім’ях.

Перевірка гіпотези дослідження та досягнення його мети передбачали розв’язання таких завдань:

1) проаналізувати понятійно-категоріальний апарат теми;

2) розкрити філософський  та психолого-педагогічний аспекти  дослідження проблеми;

3) охарактеризувати психологічні  особливості дітей-сиріт молодшого  шкільного віку;

4) провести методику визначення цільової спрямованості особистості з молодшими школярами, що виховуються у сім’ях та дітьми-сиротами;

5)  проаналізувати результати дослідження та підтвердити або спростувати нашу гіпотезу.

Теоретичне  значення дослідження полягає в розширенні і поглибленні знань про психологічний механізм процесу гуманістичного становлення особистості; у розкритті специфіки зв’язків між характером самоідентифікації та соціальної адаптації у суспільстві дітей-сиріт і особливостями динаміки та ієрархії системи їх ціннісних орієнтацій.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що отримані результати можуть бути використані для діагностики і прогнозування характеру перебігу формування гуманістичного компоненту особистості та ціннісних орієнтацій молодших школярів.

Структура роботи. Робота складається зi вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний текст викладено на 34 сторінках. Список використаних джерел включає 28 найменувань українських та зарубіжних авторів.

 

РОЗДІЛ 1

Теоретичні аспекти гуманізації  відносин

 

1.1. Філософський  аспект проблеми гуманізації.

 

Поняття “гуманізм” –  одне з найуживаніших, найпоширеніших сьогодні в Україні в будь-якій сфері людської діяльності: науці, мистецтві, освіті, економіці, медицині, тощо.

Вважається майже загальноприйнятим, що виникнення гуманізму в своїх  філософських витоках пов'язане  з Просвітництвом — новою ідейною  установкою на розуміння самої людини як історичного діяча. Гуманізм став візиткою епохи Просвітництва.

Водночас питання «гуманізму»  для філософів, які добре знають філософську традицію, не стає глобальнішим, ніж проблема уявлень про статус людини в різних світських і релігійних моделях світорозуміння, в різних філософських теоріях і системах ще із стародавніх часів. Стародавній гуманізм (без визначення цього поняття) є у філософських системах Сократа, Платона, Аристотеля, Демокрита, Епікура, Лукреція, Перикла, Протагора та інших мислителів Стародавньої Греції та Риму. Хоча гуманізм у цих суспільствах ще не став загальноприйнятим світоглядом та ідеологією суспільного розвитку, але проблеми людини і людства різною мірою в них обговорювалися.

Традиційне суспільство  несло в собі зародок гуманізму. Але в жодному конкретному  суспільстві (Стародавня Греція, Рим, Стародавній Єгипет, Персія, Вавилон та інші) гуманізм не оформився навіть у стійку філософську або суспільно-політичну течію, де б людина розглядалася як мета розвитку, як «міра всіх речей». Тому й поняття гуманізм не оформилося як викінчене, вплетене в систему категорій суспільствознавства. В одних філософських системах людина наближалася до «людини гуманістичної» (як людина духовна, людина — носій прекрасного і моралі), в інших вона трактувалася як «бог серед тварин» і «тварина серед богів» (стародавні міфи про Олімп), де духовне, розумне надано їй богами. У проміжках між цими крайнощами існували змішані системи. Дещо змінилося в суспільствах, де почала домінувати авраамістична релігійна традиція (іудаїзм, християнство, іслам). Традиції конфуціанства і буддизму мають інші витоки і потребують спеціальних досліджень. Якраз в авраамізмі (усі три релігії побудовані повніше або значною мірою на стародавніх іудаїстських текстах, хоча християнство та іслам — це своєрідний протестантизм щодо класичного іудаїзму) ми зустрічаємося вже з більш-менш стійкими виявами гуманізму, оскільки людина розглядається як творіння Бога. Не випадково гуманізм сильніше розвинувся в Західній і Центральній Європі, де поширилася католицька версія християнства, яка була найближча до семітського авраамістичного духу. Православ'я негативніше ставиться до простої людини (холоп, раб і т. п.). [25, c. 18]

Відкрито про себе гуманізм заявив як світоглядна, культурно-художня  течія в епоху Відродження. По-перше, гуманізм повернувся не просто як заперечення середньовічної антропології, а як її подолання шляхом заперечення згідно з законом діалектичного мислення, не як чиста революція, а як консервативна революція у формі реформізму, де революція і еволюція поєднані. По-друге, гуманізм повернувся у двох формах: а) раціонального, світського гуманізму на базі науки; б) ірраціонального релігійного гуманізму на базі модернізації католицизму і протестантизму. Ці дві форми гуманізму розвивалися паралельно або заходили в суперництво. Для характеристики гуманізму обох форм існує критерій — чи стоїть людина в центрі картини світу і що взагалі розуміється в кожному конкретному випадку під категорією «людина». Ідеалом раціоналістичного, світського гуманізму є людина як центр світу, міра всіх речей, а ЇЇ розвиток — як мета суспільного розвитку. Людина в такому баченні є не тільки окремою особистістю, а й траєкторією розвитку суспільства.

Спробу поєднати раціоналістичний та ірраціоналістичний гуманізм здійснив марксизм-ленінізм. І це дало не абстрактну, а утопічну форму гуманізму.

Варто також враховувати, що всі революції XVIII — XX століть  обіцяли реалізувати світогляд  і принципи гуманізму і не виконували своїх обіцянок. Це не зробили ні Французька революція, ні тим паче — більшовицька. Мабуть, утвердження гуманізму ефективніше здійснюється еволюційним, а не революційним шляхом.

У сучасному гуманізмі  як людяності в світогляді та в  поведінці закладено ідеї філософів  античності і авраамістичний принцип, що міститься в давньоіудейських текстах, Біблії та Корані, — так зване «золоте правило поведінки». У формі заперечення воно формулюється так: «Не роби іншим того, чого б ти не бажав, щоб робили тобі». У стверджувальній формі воно звучить так: «Поводься з іншими так, як бажав би, щоб поводилися з тобою».

Визначень гуманізму дуже багато. І не варто вдаватися до дискусій з цього приводу. Найчастіше термін «гуманізм» застосовується у значенні групового або особистого погляду на життя у філософській формі або в судженнях здорового глузду як світоглядна позиція щодо ставлення до людини, ЇЇ інтересів. Найповніше визначили гуманізм 58 видатних учених, письменників, митців і громадських діячів у «Декларації світового гуманізму» (опублікована в журналі «Free inguizy» 1980 p.). Вони назвали десять фундаментальних принципів світського гуманізму: вільне дослідження; відділення церкви від держави; ідеал свободи, етика, яка базується на критичному мисленні; моральна освіта; релігійний скептицизм; розум; наука і техніка; еволюція; освіта. Світський гуманізм, писалося в цьому документі, вірить скоріше в людський розум, аніж у божественне керівництво. Скептично ставлячись до догматів церкви, світські гуманісти осмислюють людське буття в реалістичних категоріях раціоналізму, стверджуючи, що люди самі відповідальні за власну долю.

Можна дискутувати з авторами «Декларації світового гуманізму», особливо з питань принципів, але дуже важливо, що вони: а) зафіксували розмежування світського й релігійного гуманізму; б) окреслили самостійний філософський, моральний і громадянський статус світського гуманізму. Нинішні світські гуманісти, визнаючи наявність у сучасному суспільстві й сучасній філософії деструктивних тенденцій, з оптимізмом дивляться в майбутнє людства. На їхню думку, розкриття потенціальне закладеного в кожній людині ресурсу гуманності залежатиме і від особистих зусиль індивідів, і від держав та міжнародних організацій, які створюють умови для життя й творчості людей.

Тож світський гуманізм може розглядатися як: 1) метод дослідження; 2) світогляд; 3) система цінностей (П. Курц). Він є впливовою теорією сучасності. Водночас, починаючи з 1929 p., гуманізм виступає як організований інтернаціональний рух, який спирається на численні національні організації. Перше гуманістичне товариство Нью-Йорка було створене якраз у 1929 р. (засновник — Чарльз Френсіс Поттер). Того ж року було створене Голлівудське гуманістичне товариство (засновник Теодор Куртис Абель). У 1930 р. Г. Бушман і Е.X. Уілсон заснували в Чикаго журнал «Новий гуманіст». Саме в ньому було надруковано 1933 р. «Гуманістичний маніфест-І». У 1973 р. було прийнято «Гуманістичний маніфест-II», який суттєво розвинув теорію гуманізму. Його підписали сотні відомих науковців, митців, літераторів, зокрема три радянських учених (А. Сахаров, А. Єсенін-Вольпін і Ж. Медведєв). А в 1999 р. було прийнято «Гуманістичний маніфест-2000: Заклик до нового планетарного гуманізму», який увібрав у себе оцінку нової історичної ситуації після розвалу соціалістичного табору і формування нової Глобальної цивілізації. Нині існує Міжнародний етичний і гуманістичний союз (МЕГС), який об'єднує понад 5 мільйонів членів із 90 громадських організацій з більш ніж 30 країн. В Україні діє декілька гуманістичних організацій, які тісно співпрацюють з МЕГС. [21, c. 52]

Таким чином, сучасний гуманізм, якщо не зачіпати його організаційних принципів, є, в першу чергу, гуманістичним світоглядом, на якому ґрунтується наукова, освітньо-виховна, культурно-просвітницька і організаційна діяльність. Це також світоглядна позиція, яка пропонує людині усвідомлення людського життя як цінності й самоцінності, установка на людяність без меж.

 

1.2. Психолого-педагогічний  аспект гуманізації.

 

Поняття «гуманізації»  дуже широко застосовується як в педагогіці, так і в психології. Базуючись на принципі гуманності, зародилися такі напрями як гуманістична психологія та гуманістична педагогіка.

 Гуманістична психологія має свій підхід до проблеми людини. Вона розглядає особистість як унікальну, цілісну систему, зрозуміти яку за допомогою аналізу деяких проявів і складових просто неможливо. Саме цілісний підхід до людини став одним з фундаментальних положень гуманістичної психології. Основними мотивами, рушійними силами і детермінантами особистісного розвитку є специфічно людські властивості - прагнення до розвитку та здійснення своїх потенційних можливостей, прагнення до самореалізації, самовираження, самоактуалізації, до здійснення певних життєвих цілей, розкриттю сенсу власного існування [21, c.12].

Ключовими поняттями  в гуманістичній психології є: самоактуалізація, досвід, організм і конгруентність.

Гуманістична психологія сформувалась в середині ХХ ст. як реакція  проти зовнішнього детермінізму теорії научіння і внутрішнього детермінізму, який пропонується психоаналізом. Тому інколи гуманістичну психологію називають третьою силою в дослідженні особистості, а теоретичні напрямки персонології часто класифікують в термінах трьох основних категорій.

Психологи гуманістичного напряму відкидають детермінізм поглядів, інстинктів або середовищного програмування. Вони вважають, що люди самі вибирають, як їм жити. Найбільш відомими представниками гуманістичної психології вважаються американські психологи А. Маслоу та К. Роджерс. Ці психологи вище за все ставлять людський потенціал. Гуманістична психологія заявляє, що людина позитивна за своєю природою і здатна до самовдосконалення. З точки зору гуманістичної психології, сама сутність людини постійно рухає її у напрямку особистісного росту, творчості і самодостатності, якщо тільки сильні обставини оточення не перешкодять цьому. Прибічники гуманістичної психології стверджують, що люди є у вищій мірі свідомими і розумними, а безсвідоме в людині має таке ж саме значення, як і свідоме. Термін “гуманістична психологія” введено в науку групою дослідників, які на початку 1960-х рр. під керівництвом Маслоу об’єднались з метою створити теорію, яка б стала теоретичною альтернативою психоаналізу і біхевіоризму. Гуманістична психологія не є строго організованою теоретичною системою – її краще розглядати як рух. Хоча погляди прибічників цього руху складають досить широкий спектр, вони все-таки поділяють певні фундаментальні концепції на природу людини. Практично всі ці концепції мають глибокі коріння в екзистенціальній філософії. Екзистенціалізм – це напрямок в філософії ХХ ст., в центрі уваги якого – прагнення людини знайти смисл свого існування і жити вільно і відповідально у відповідності з етичними принципами. Найбільш важливою концепцією, яку гуманістичні психологи взяли з екзистенціалізму – це концепція становлення. Людина ніколи не буває статичною, вона завжди знаходиться в процесі становлення. Отже, як вільна істота людина відповідальна за реалізацію якомога більшої кількості можливостей, вона живе справжнім життям, якщо тільки виконує цю умову.

Информация о работе Особливості гуманізації з дітьми-сиротами молодшого шкільного віку