Особенности социальной адаптации детей-сирот с ЗПР в условиях детского дома-школы

 
 
 
 
 
 

Ознаки за якими соціальні послуги відрізняються від соціальної допомог

Соціальні послуги    -  це  комплекс   правових,   економічних, психологічних,  освітніх,  медичних,  реабілітаційних   та   інших медичних,  реабілітаційних   та   інших заходів,  спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів,  які перебувають  у  складних   життєвих   обставинах   та   потребують сторонньої  допомоги  (далі  -  особи,  що  потребують  соціальних послуг),  з метою поліпшення або відтворення  їх  життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

 

Основними засадами надання соціальних послуг є: 1) сприяння особам, що   перебувають   у   складних   життєвих обставинах,  які  вони  не  в  змозі подолати за допомогою наявних засобів і можливостей; 2)попередження виникнення складних життєвих обставин; 3) створення умов для самостійного розв'язання життєвих проблем, що виникають.

Соціальне обслуговування    здійснюється    шляхом    надання соціальних

послуг: 1) за місцем проживання особи (вдома); 2) у стаціонарних інтернатних установах та закладах; 3) у реабілітаційних установах та закладах; 3)в установах та закладах денного перебування; 4) в установах    та   закладах   тимчасового   або   постійного перебування;

5) у територіальних  центрах соціального обслуговування; 6) в інших закладах соціальної підтримки (догляду).

 

Відповідно до  законодавства можуть  надаватися  такі   види соціальних

послуг:

 

1)       соціально-побутові послуги    -    забезпечення    продуктами харчування,  м'яким та твердим   інвентарем,  гарячим  харчуванням,транспортними  послугами,  засобами малої механізації,  здійснення соціально-побутового  патронажу,  виклик  лікаря,   придбання   та доставка медикаментів тощо;

 

2)       психологічні послуги   -   надання   консультацій   з  питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з  оточуючим  соціальним середовищем,   застосування   психодіагностики,   спрямованої   на вивчення  соціально-психологічних  характеристик  особистості,   з метою  її  психологічної  корекції або психологічної реабілітації,

надання методичних порад;

 

3)       соціально-педагогічні послуги   -   виявлення   та   сприяння розвитку  різнобічних  інтересів і потреб осіб,  які перебувають у складних   життєвих   обставинах,   організація    індивідуального навчального,   виховного   та   корекційного  процесів,  дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної  та  художньої  діяльності   тощо, а

також  залучення  до роботи різноманітних закладів,  громадських організацій, заінтересованих осіб;

 

4)       соціально-медичні послуги  -  консультації  щодо  запобігання виникненню   та   розвитку  можливих  органічних  розладів  особи, збереження,  підтримка  та   охорона   її   здоров'я,   здійснення здоров'я,   здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

 

5)       соціально-економічні послуги   -   задоволення   матеріальних інтересів і потреб  осіб,  які  перебувають  у  складних  життєвих обставинах,   що  реалізуються  у  формі  надання  натуральної  чи грошової  допомоги,  а  також  допомоги  у   вигляді   одноразових компенсацій;

 

6)       юридичні послуги  -  надання  консультацій  з  питань чинного законодавства,  здійснення захисту прав  та  інтересів  осіб,  які перебувають у складних життєвих обставинах,  сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної  відповідальності  осіб, що  вдаються  до  протиправних  дій  щодо  цієї  особи (оформлення правових документів,  адвокатська  допомога,   захист   прав   та інтересів

особи тощо);

 

7)       послуги з   працевлаштування   -   пошук  підходящої  роботи, сприяння   у   працевлаштуванні   та    соціальне    супроводження працевлаштованої особи;

 

8)       послуги з   професійної   реабілітації   осіб   з  обмеженими  фізичними  можливостями  -   комплекс   медичних,   психологічних, інформаційних  заходів,  спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації  права  на  професійну  орієнтацію  та  підготовку, освіту, зайнятість;

 

9)       інформаційні послуги  -  надання  інформації,  необхідної для вирішення складної   життєвої   ситуації   (довідкові    послуги); розповсюдження    просвітницьких   та   культурно-освітніх   знань  (просвітницькі  послуги);  поширення  об'єктивної  інформації  про споживчі властивості та види соціальних послуг,  формування певних уявлень   і   ставлення   суспільства   до   соціальних    проблем (рекламно-пропагандистські послуги);

 

10)   інші соціальні послуги.

 

Право на отримання  соціальних послуг мають громадяни  України, а також

іноземці та особи без громадянства,  у тому числі біженці, які  проживають  в  Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих обставинах.

Соціальні послуги  можуть  надаватися  як  за  плату,  так  і безоплатно.

     Порівняльна характеристика  соціальної  адаптації   і реабілітації

 

Обгрунтуйте специфіку використання соціал-пед методів у профілактичній роботі

Практики соціальної роботи виділяють кілька груп методів, методичних моделей реалізації профілактичних програм у молодіжному середовищі. 
   По-перше, це група методів, що продукують систематичну переробку переконань. Власне визначається п’ять послідовних кроків у профілактичній діяльності:  
   1 — увага;  
   2 — розуміння;  
   3 — згода;  
   4 — запам'ятовування;  
   5 — поведінка.  
   Щоб досягти результатів профілактичної роботи за цією методикою суб’єкт профілактичної роботи під час комунікації повинен пройти всі ці кроки. 
   По-друге, це методики “когнітивної відповіді”, що акцентують профілактичну дію на думках або “когнітивних відповідях” (виникають у суб’єкта під час комунікації переконання: на зовнішню інформацію індивід відповідає внутрішньою дискусією). Тобто, методики ґрунтуються на сприйнятті індивіда як інформаційного “процесора”. 
   По-третє, методики очікування – зв’язок групи факторів поведінки зі здоров’ям. Ці фактори поведінки і є "справжнім" ядром очікувань, а саме, сприйняття індивідом:  
-  чутливості до захворювання (“я маю дуже високі шанси захворіти”); 
-  серйозності захворювання “рак є дуже серйозним захворюванням”); 
-  втрат, що пов’язані зі зміною поведінки (коли не палю - роблюсь роздратованим);  
-  переваг, що приносить зміна поведінки (’не випиваю - економлю кошти і приділяю більше уваги дитині); 
-  сигнали (натяки на дію) тощо. 
   П’ять стадій змін поведінки, пов’язаної зі здоров’ям: 
   1.  “Навчання на рівних”  - метод профілактичної роботи, при кому спеціально підготовлені добровольці з числа цільової групи поширюють серед “своїх” інформацію і засоби запобігання, навчають безпечній поведінці, надають підтримку. 
   2.  Стадія передзамислювання - індивід не виражає бажання змінити свою поведінку в найближчий час. Багато з людей на цій стадії не усвідомлюють (або не знають) свої проблеми. 
   2.  Стадія замислювання - люди усвідомлюють, що проблема існує і вони думають її змінити, але це поки що не має зв'язків з їх певними намірами. На цій стадії люди можуть знаходитись довгий час (до 2 років). 
   3.  Підготовча стадія - комбінація намірів та поведінкових компонентів, на цій стадії люди бажають почати дію в найближчий рік (тобто, прийняти рішення). 
   4.  Безпосередня дія - зміна своєї поведінки, рішення або оточення в порядку вирішення своєї проблеми. 
   5.  Стадія підтримки - профілактика рецидивів та оцінка виграшів зміненої поведінки. 
   Зміна цих стадій може розгортатись по спіралі ~ молода людина може повертатись до стадії дії на підготовчу тощо. 
   Процесуальний метод адаптації передостороги включає в собі сім стадій: 
   1.  Молоді люди не усвідомлюють наслідки для здоров’я своєї поведінки. 
   2.  Усвідомлення цього, але сама проблема не знаходиться в полі зору особистості. 
   3.  Зацікавленість та занепокоєність цією проблемою. 
   4.  Рішення не робити якісь дії - вихід. 
   5.  Прийняття рішення змінити свою поведінку. 
   6.  Безпосередня дія. 
   7.  Підтримка нової поведінки, пов'язаної зі здоров’ям.  
   Взаємодію когнітивних та емоційних компонентів особистості використовує методика саморегуляції: цикл рішення проблем з метою повернення організму зі несприятливого стану в нормальний стан.  
   Прийняття рішення проходить в три етапи: 
   1.  Інтерпретація. Індивід може отримати інформацію про можливість захворювання   через два канали: сприйняття симптомів („я відчуваю втому”) та соціальні повідомлення (“реклама повідомляє, що це може бути пов’язано з палінням”). Отримана інформація сприймається через когнітивні компоненти обробки інформації як загроза (ідентифікація причин, висновки, життєва лінія), на емоційному рівні - у вигляді негативних емоцій: страху, тривоги та депресії. 
   2. Розвиток та ідентифікація адекватної стратегії подолання. Два найбільш загальні типи: 
-  застосування подолання (уникнення нездорових форм поведінки); 
-  уникнення подолання (відмова, фантазування). 
   3. Стадія оцінки, що включає індивідуальну оцінку ефективності стратегії і рішення про продовження цієї стратегії подолання чи заміну її на  іншу, більш оптимальну. 
   Ще одна модель дії була розроблена на основі теорії запланованої поведінки. Вона постулює, що безпосередньою детермінантою людської поведінки є наміри щодо поведінки, яку особистість планує зробити.  
   Однією з причин, чому люди продовжують практику нездорової поведінки є слідування невірному сприйняттю ризику та чутливості до захворювання, тобто так званому “нереалістичному оптимізму”.  Така особистісна риса є базою теоретичної моделі сприйняття підлітками ризику. Вона є предиктором їх ризикової для здоров’я поведінки (паління, небезпечний секс, вживання наркотиків тощо). З позиції когнітивного підходу, можливо виділити чотири фактори, що вносять свій вклад щодо утворення “нереалістичного оптимізму”: 
   1)  недостатність особистісного досвіду з даної проблеми; 
   2) впевненість, що проблема може бути попереджена діями індивіда; 
   3) впевненість, що проблема не з’явилась і що її не буде у майбутньому; 
   4) впевненість, що проблема зустрічається дуже рідко. 
   Існують специфічні теорії дії, які враховують, в першу чергу, саме соціальні та соціально-психологічні аспекти. Так, у сучасних профілактичних програмах застосовується соціальна когнітивна модель. Ця теоретична модель обґрунтовує поведінку, яка управляється очікуваннями та соціальними знаннями. 
   Очікування включають: 
-  очікування наслідків ситуації (“паління може спричинити рак”); 
-  очікування наслідків поведінки (“припинення паління може знизити ризик захворіти на ...”); 
-  очікування ефективності (“якщо я хочу - я зможу припинити палити”). 
   Побудники - висновки, які впливають на управління поведінкою. Соціальні знання - центральний компонент. Особистість, з точки зору концепції, - це інформаційний процесор, що на відміну від когнітивних моделей, включає в собі репрезентацію соціального світу. Ця модель розглядає особистість в контексті широкого соціального світу в нормативних переконань особистості (“люди, значимі для мене, кинули палити”). 
   Методика соціального контролю фокусується на зв’язках, що особистість формує з суспільством. Цей зв’язок є об’єднанням чотирьох елементів: 
   1)  прикріплення соціальних зв’язків за допомогою соціальних норм; 
   2)  взяття на себе певних обов’язків; 
   3) кількість часу особистого життя затраченого на дані зв’язки; 
   4) прийняття центральної системи соціальних цінностей в суспільстві.  
   Методична модель соціального розвитку   розглядає соціальні фактори, що являються предикторами ризикової для здоров’я поведінки (історія сім’ї, сімейне управління, сімейний конфлікт та установки батьків, шкільні зв’язки, ранні форми антисоціальної поведінки, референтна група та її вплив тощо). 
   Вищезазначені операційні моделі застосувались при поясненні небезпечної для здоров’я поведінки (вживання алкоголю, тютюну, наркотиків, небезпечний секс, небезпечна харчова поведінка тощо), застосувались в численних профілактичних програмах. На сьогодні втрата здоров’я серед молоді створює проблему національної безпеки, самого існування держави, благополуччя територіальної громади. 
   З одного боку, тактика залякування та моралізаторства й дотепер продовжує існувати в інформаційному й освітньому просторі. Просвітницька робота серед молоді щодо здорового способу життя поки що фрагментарна та не дуже ефективна. Знання про шляхи збереження і зміцнення здоров’я реалізуються здебільшого формально, епізодично, без урахування об’єктивних тенденцій у молодіжному середовищі (погіршення життєвих умов, послаблення мотивації до здорового способу життя, низький рівень превентивних знань, навичок і вмінь тощо). На жаль, профілактична діяльність в багатьох організаціях зорієнтована на передавання знань від дорослого до дитини з ігноруванням активної позиції самої дитини, її права на самовизначення щодо власного способу життя. 
   З іншого боку, співпраця закладів освіти, соціальних служб молоді, центрів здоров’я, громадських організацій утворила новий управлісько-методичний простір, нові традиції популяризації здорового способу життя, розвитку духовно, психічно, фізично і соціально здорової особистості, розширення демократичної взаємодії дорослих з молоддю та попередження негативних явищ у молодіжному середовищі.