Організація роботи управління з дотримання законодавства про працю, охорону праці, зайнятість, загальнообов’язкове державне соціальне с

• забезпечує проведення державної  експертизи умов праці, визначає порядок  та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам  про охорону праці.

Повноваження щодо державного нагляду за ядерною та радіаційною безпекою визначені ст. 25 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р.

Для вдосконалення державного регулювання у сфері ядерної  та радіаційної безпеки, а також у зв'язку з прийняттям Україною зобов'язань щодо виконання вимог Конвенції про ядерну безпеку та Об'єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та безпеку поводження з радіоактивними відходами Указом Президента України " Про державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки" від 5 грудня 2000 р. утворено Державний комітет ядерного регулювання України. Він є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом на базі Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою і Департаменту ядерного регулювання Міністерства екології та природних ресурсів України. На цей Комітет покладені функції здійснення державного нагляду за дотриманням законодавства, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, виконання інших функцій національного регулюючого органу з ядерної та радіаційної безпеки, визначених Конвенцією про ядерну безпеку та Об'єднаною конвенцією про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та безпеку поводження з радіоактивними відходами1.

Повноваження Міністерства внутрішніх справ України щодо здійснення державного пожежного нагляду визначено у ст. 4 Закону України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 р. та Положенні про Державну пожежну охорону2.

Основні завдання Держпожнагляду України:

• встановлення та контроль за забезпеченням єдності вимог державних стандартів, норм і правил у галузі пожежної безпеки;

• здійснення контролю за дотриманням  вимог пожежної безпеки під час  проектування, будівництва, реконструкції, технічного переоснащення та експлуатації будівель, споруд та інших об'єктів незалежно від форм власності і видів діяльності, розроблення та виготовлення пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції, речовин і матеріалів;

• виявлення й контроль за усуненням причин і умов, що сприяють виникненню та поширенню пожежі, створюють загрозу життю та здоров'ю людей, заважають своєчасній ліквідації пожеж та врятуванню людей;

• розроблення заходів  профілактики пожеж. Посадові особи  Держпожнагляду мають право:

• у будь-який час проводити  у присутності власника чи його представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підприємств, установ, організацій, будівель, споруд, новобудов та інших підконтрольних об'єктів незалежно від форм власності, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;

• залучати за погодженням  з міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями їхніх  спеціалістів для участі в проведенні зазначених обстежень і перевірок, а також незалежної експертизи;

• застосовувати штрафні  санкції до підприємств, установ  і організацій у разі порушення  ними встановлених законодавством вимог  пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів  державного пожежного нагляду тощо.

Правовою основою діяльності органів та закладів санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України є Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р.

Серед основних напрямів діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби — здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд — це діяльність органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, що контролюють дотримання юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей та щодо застосування заходів правового характеру до порушників.

Основні завдання діяльності санітарно-епідеміологічної служби:

• нагляд за організацією та проведенням органами державної  виконавчої влади, місцевого й регіонального  самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідемічних заходів;

• нагляд за реалізацією  державної політики з питань профілактики захворювань населення, участь у  розробці та контроль за виконанням програм, що стосуються запобігання шкідливому впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я населення;

• нагляд за дотриманням санітарного законодавства;

• проведення державної санітарно-гігієнічної  експертизи, гігієнічної регламентації  небезпечних факторів і видача дозволу  на їх використання.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні вибірковими перевірками дотримання санітарного законодавства за планами органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, а також позапланово — залежно від санітарної, епідемічної ситуації та за заявами громадян.

Результати перевірки  оформлюються актом, форма й порядок  складання якого визначаються головним державним санітарним лікарем України.

Повноваження місцевих державних  адміністрацій та рад народних депутатів  у сфері охорони праці визначено у ст. 263 КЗпП та ст. 41 Закону України "Про охорону праці". До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення контролю за забезпеченням соціального захисту працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах й організаціях, а також за якістю проведення атестації робочих місць, за умовами праці й надання працівникам відповідно до законодавства пільг і компенсацій за роботу в шкідливих умовах2.

Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні: Затв. постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні" від 22 червня 1999 р. Див.: Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

 

 

 

    Загальнообов’язкове державне соціальне страхування є основною організаційно-правовою формою. Соціальне  забезпечення в суспільстві  повинно виконувати дві головні функції: лікувальну і превентивну. Перша пов’язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, які включають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомога сім’ям з дітьми тощо. Друга, запобіжна функція, пов’язана з відверненням бідності шляхом надання громадянам можливість протягом свого активного життя здобути право на соціальне забезпечення ( від безробіття, хвороби, нещасного випадку на виробництві, інвалідності, в похилому віці тощо). Цю функцію виконує загальнообов’язкове державне соціальне страхування страхування – це система прав, обов’язків та гарантій, яка передбачає надання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі настання страхового випадку за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, а також фізичними особами на користь яких здійснюється страхування .

Особливості загальнообов’язкового  державного соціального страхування 

умови і порядок здійснення визначаються законом, а не договором;

участь у загальнообов’язковому  державному соціальному страхуванні  є обов’язковою, а не добровільною;

перелік страхових випадків передбачений в  законодавстві;

страховий внесок не є об’єктом права  власності застрахованої особи, тому, поки з цією особою щось не станеться (страховий випадок), цією сумою можуть користуватись інші

розмір страхових виплат співвідноситься  із середнім заробітком та прожитковим  мінімумом.        

 Суб’єктами загальнообов’язкового  державного соціального страхуванняє  застраховані особи, страхувальники, страхові фонди.       

 Застраховані особи: фізичні  особи, на користь яких здійснюється соціальне   страхування . Вони стають суб’єктами після укладення трудового договору, або після реєстрації у відповідних фондах соціального страхування . Всі застраховані отримують Свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке єєдиним для всіх видів страхування .

Страхувальники – це особи (роботодавці, а деколи і самі застраховані), які  сплачують страхові внески. Страховики є відповідні соціальні страхові  фонди.

Видизагальнообов’язкового державного соціального страхування

Пенсійне страхування 

Страхування  на випадок безробіття

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

Страхування від тимчасової непрацездатності та витрат зумовлених народженням та похованням

Медичне Страхування.

Пенсійне страхування

Підставою здійснення пенсійного страхування в Україні є Закон „ Про загальнообов’язкове державне пенсійне  страхування ” від 9 липня 2003 року, який набрав чинності 1 січня 2004 року.