Організація дозвілля людей похилого віку: вітчизняний та зарубіжний досвід

Програми  по виробленню нового позитивного мислення і цілеспрямованості для людей  «третього» віку, нових оцінок і  взаємної поваги між молоддю і  літніми людьми, проект «Перехресний вік», ЕСНО (літні люди і діти допомагають  одне одному), програма дитячого розвитку на ігрових майданчиках під керівництвом дорослих, старших 55 р., програма підтримки  девіантних сімей і сімей з  дітьми-інвалідами з боку пенсіонерів  та інші розробляються, впроваджуються і аналізуються Центром інтеграційного навчання. При сприянні Центру створено аматорський театр різних поколінь, гурток «Бабусині онуки» (адаптації, соціалізації дітей, вихованих переважно  бабусями і дідусями), програми навчання літніх імігрантів англомовними студентами, наставництва літніх людей над «важкими» підлітками, спортивно-оздоровчі, рекреаційні програми для літніх людей.  

Недарма, як відмічає G.Godbey, трудові війська потребують талантів і здібностей літніх людей, а дозвілля пенсіонерів потребує уваги родини, особливо дітей.  

Національна Асоціація рекреації і парку (NRPА) маючи понад 100-літню історію (заснована  в 1898 р.), продовжує свою культурницьку  і просвітницьку діяльність з  людьми похилого віку. Розробляючи  різні напрямки розвитку сфери дозвілля, рекреації і парку NRPА створює  потужні програми, проекти. Так, при  сприянні NRPА було затверджено Національну  програму «Здоровий спосіб життя  — здоровий стиль життя» (Аctive living / Heathy lifestyles), Національну програму «Дослідження для здоров’я» (Research for health), просвітницькі програми та ін. (11).  

Впродовж 1997 р. Національною Асоціацією рекреації  і парку було розроблено і здійснено 312 просвітницьких програм, з яких: 218 навчальних курсів, 13 рекламних курсів, 10 спеціалізованих майстерень, 8 вечірніх шкіл, в т. ч. для людей «третього  віку» й осіб з обмеженими можливостями, — про що доповідалось на Конгресі NRPА і представлено на виставці «Просвітницькі і навчальні курси» (Exposition Education and training sessions) (10).  

Система нових  суспільних відносин вносить серйозні корективи в цілі і зміст культурно-дозвіллєвої діяльності, яка здійснюється в інституціональних і неінституціональних формах. Втім, такі функції культурно-дозвіллєвої діяльності як розвиваюча, інформаційно-просвітницька, комунікативна, культурно-творча, рекреаційно-оздоровча зберігають свою актуальність в змісті культурно-дозвіллєвих програм для людей похилого віку. Але дослідники відмічають той факт, що культурно-дозвіллєвий потенціал пенсіонерів перевищує їх дозвіллєву кваліфікацію. Вибір видів активності неоднаковий і визначається соціальною належністю, рівнем культури, зручністю розташування закладів культури та багатьма іншими факторами. У процесі дозвіллєвого залучення людей похилого віку до духовних цінностей відбувається цілеспрямований розвиток основних особистісних потенціалів - пізнавального, ціннісно-орієнтаційного, творчого, комунікативного (8). Втім в останні десятиріччя зменшується частка інституціональних форм дозвілля в структурі культурної діяльності населення, і одночасно збільшується частка домашніх форм цієї діяльності, що є до речі загальносвітовою тенденцією. До того ж, в силу різних умов, пов’язаних також зі станом здоров’я, розривом з усталеним колом спілкування в зв’язку з виходом на пенсію, складностями у взаємовідносинах літніх людей з урбанізованим оточенням, зростає кількість тих, хто стомлюється від людей, важко з ними сходиться, потребує самотності — приблизно кожний четвертий. Особливе місце в дозвіллєвих уподобаннях людей «третього віку» займає телебачення. Найбільший інтерес у них викликають художні фільми і варьєте. Телебачення відкриває доступ не тільки до видовищних видів мистецтва, а й до різноманітних джерел інформації та знань. А широке використання в діяльності засобів масової комунікації «зворотнього зв’язку» (наявності великої кількості «контактних телефонів», працюючих в прямому ефірі і т. ін.) роблять людину активним учасником поточних подій, залучають її до обговорення тих чи інших проблем, створюють атмосферу довіри і «включеності». Хоча, певною мірою, це є тривалим спілкуванням із штучним середовищем. Найбільш вимогливими у відборі телепрограм, на думку Р. Сю є представники вищих кол суспільства.

А тривалість перегляду телепередач серед  пенсіонерів становить 21 год. на тиждень (3). Згідно проведених соціологічних  досліджень, пересічний американець  проводить щодня 3 год. 46 хв. за переглядом телепрограм, що становить 52 доби на рік. Дізнавшись про результати досліджень, 7 мільйонів американців почали значно менше уваги приділяти телебаченню. Тим більше дослідження, яке проводилось  в квітні 1999р. національною неприбутковою  організацією TV-Free America, проходило під гаслом «Вимкни телевізор, ввімкни життя» (14). Але, домашня матеріальна база не вичерпується лише технічними засобами масової інформації. Сьогодні є можливість для комплектування особистих бібліотек і фонотек, домашніх кінотеатрів, придбання спортивного інвентарю та іншого дозвіллєвого «обладнання».  

В цілому специфіка  домашньої матеріальної бази дозвілля обумовлюється наступними факторами: по-перше, рівнем матеріальної забезпеченості, яка вимірюється величиною прибутку, який приходиться на одного члена  сім’ї, величиною прибутку, який визначається в бюджеті сім’ї на культурні  потреби, життєвим і майновим станом; по-друге, суб’єктивними особливостями  сім’ї — її складом, віком, станом здоров’я, освітньо-кваліфікаційним  рівнем, інтересами, ціннісними орієнтаціями і дозвіллєвими перевагами кожного члена родини, сімейними традиціями, характером міжособистісних відносин і т. ін.  

Проте, обмеження  дозвіллєвої діяльності лише пасивними формами експлуатації суперсучасних аудіовізуальних засобів і систем не сприяє реалізації в повній мірі рекреативно-розвиваючого потенціалу у дозвіллі людей похилого віку. З іншого боку, вдома є всі можливості проводити вільний час за рахунок занять хоббі, художньою і прикладною творчістю, сумісних сімейних ігор, свят, соціально значущого спілкування (якщо мова йде не про нуклеарні сім’ї).Відмінності у практичній дозвіллєвій діяльності проявляються за ознакою статі. Так, наприклад, майстрування, будівничі роботи, садівництво в основному практикуються чоловіками; шиття, плетіння, гаптування, кулінарія, як правило, — сфера жіночого дозвілля (2). Вчені підрахували: людина на дозвіллі може вибрати собі предметну діяльність з 600 видів, типів і форм. Це розширює, як ми бачимо, межі домашнього дозвілля, але й ускладнює діяльність установ культури, які самі можуть запропонувати до 200 різних форм культурно-дозвіллєвої діяльності.  

Дозвілля  пенсіонерів, які з тих чи інших  причин не проживають вдома, має особливий  характер. Люди, які втратили здатність  самостійно пересуватися і потребують постійного догляду, часто потрапляють  у будинки-інтернати (в Україні  виділяється 300 грн. на утримання, з  них 120 грн. на харчування у будинках-інтернатах). За даними соціологічних досліджень, найбільш розповсюджені причини, за якими люди похилого віку потрапляють  у будинки-інтернати, це самотність (48,8%), незадовільний стан здоров’я (30%), конфліктна ситуація в сім’ї  та ініціатива родичів (19%) (5).  

Піклування  про старість батьків має бути завжди, у всьому, за будь-яких обставин. Гріх покидати батьків у нещасті, у хворобливому стані, не лікувати їх, відмовляти у їжі, одязі, приміщенні, — переконує архім. Мелхіседек (Олександр Худошин), — скаржитись на важкість їх утримання, виявляти невдячність та неприродну жорстокість. Соромно — кидати безпомічних батьків (9). Проте деякі діти кидають власних батьків, і ті опиняються у будинках-інтернатах, або взагалі на вулиці. І тоді чужі люди, держава починають піклуватися про хвору, немічну людину, виявляти та задовольняти її потреби, допомагати пристосовуватися до нового середовища, інших умов життя.  

В будинках-інтернатах загального типу (для старих людей  та інвалідів) проводиться робота з  соціально-психологічної адаптації  людей похилого віку до нових для  них умов, самоідентифікації особистості. Вивчаються їх особливості, звички, інтереси, установки; їх потреби у трудовій зайнятості; переваги у змістовному дозвіллі тощо. Спеціалісти галузі «терапії рекреацієй» визнають, зокрема, що одним із засобів такої терапії може стати перебування в колі найбільш пам’ятних предметів (речей), реліквій. Особливі речі та майно з їх символічним значенням та асоціаціями можуть допомогти старим людям пристосуватись до нового оточуючого середовища, полегшити адаптацію, забезпечити комфортність перебування, почуття належності і цілісність інтегрованої особистості. Виділяють загальні та особистісно-характерні категорії значень, які мають відношення до особливого майна. Часто літні люди ідентифікують себе з дорогими для них речами та майном (фотографіями, виробами релігійного характеру, коштовностями, меблями, зразками візуального мистецтва та ін.). Досвід вивчення проблем старих людей, які проживають в будинках-інтернатах, показує більш високе задоволення життям у тих, хто зберігає деякі предмети і речі. Виникають форми спілкування, які раніше не практикувалися. В центрах опіки США вже стало традицією створювати спеціальні виставкові вітрини в кімнатах активного відпочинку, де особливі речі є доступними для огляду і в той же час надійно захищені. Вони використовуються під час спільної діяльності людей похилого віку, їх активного відпочинку, а також для оцінки цього досвіду.  

Альтернативою будинкам-інтернатам слугують спеціальні житлові будинки для самотніх людей похилого віку та подружніх  пар з комплексом служб соціально-побутового призначення (магазином, їдальнею, пральнею, медичним кабінетом з цілодобовим  обслуговуванням). У 1993 р. нараховувалось 106 таких будинків, з них у Києві  — 8. В таких будинках людина проживає у власній оселі (хоча її не можна  успадкувати) і має більше можливостей  для спілкування з колом добре  знайомих, таких же літніх людей. Це надає можливості урізноманітнювати  форми проведення дозвілля людей  похилого віку.  

Так, мешканці будинку для самотніх людей, що по вулиці Чорнобильській м. Києва, створили власний город на ділянці поряд  з будинком. Потім вирішили провести виставку городини, що була вирощена власноруч. Невдовзі виставки стали традиційними. На вишитих рушниках розкладались морква, буряк, капуста, цибуля, часник, зелень — і виставка перетворювалась  у своєрідний конкурс майстерності господарів. Під час виставок майстри  і майстрині-господині діляться своїми секретами, спостереженнями, досвідом, створюючи вже клуб за інтересами. До того ж вирощені овочі є істотним додатком для харчування людей похилого віку. З ініціативи мешканців проводяться  вечори довголіття, на які запрошуються медичні працівники будинку, де зустрічаються  як подружні пари, так і літні  одинаки.  

Новий підхід до складного процесу розвитку особистості, розвитку її особистісних потенціалів  допомагає розставити більш точні  акценти в розумінні природи  і сутності сучасної культурно-дозвіллєвої діяльності. Зусилля педагога-організатора, менеджера дозвілля сьогодні спрямовані на створення умов для оптимального розвитку різних соціальних груп. Особливе місце посідає робота з пенсіонерами, інвалідами. Очевидно тут ми виходимо за межі власне вільного часу і втручаємось в інші сфери суспільного життя.  

В загальній  системі культурно-дозвіллєвої практики все більшу значимість набувають на сучасному етапі проблеми розвитку культурно-дозвіллєвого потенціалу інвалідів в діяльності і через діяльність. Не можна забувати, що будь-який ровиток, зміна особистості — це перш за все зміна в змісті й структурі її культури. Діяльність при цьому сприяє перетворенню культури із зовнішньо-предметної в індивідуальну суб’єктивну форму. Втім, діяльність базується на усвідомлених потребах особистості.  

На думку  бельгійського психолога Ж. Нюттена, категорія потреб зазначає не стан організму, але динамічні форми («паттерни») зв’язків людини з її оточенням. Мова йде про сукупність особливих біохімічних (інстинктивних) і психічних (емоційних і когнітивних) відносин організму до середовища, «его» до «світу» (4).  

Педагог-організатор  дозвілля може виступати в ролі своєрідного  «містка» між внутрішнім світом особистості  і впливом зовнішнього світу. Він прагне впливати на свідомість і поведінку особистості, враховуючи її потреби та інтереси. Саме інтереси стають в певній ситуації своєрідними  важелями, завдяки яким ми маємо  можливість здійснювати вплив на практичний образ життя людини, створювати умови для реалізації її потенціалу, підносити рівень потреб. Діяльність, яка виникає на грунті пізнавальних і культурно-творчих інтересів, як правило відрізняється високою емоційною насиченістю, яка проявляється у формі особливого ставлення до цілей, предметів, процесу, інших учасників любительських занять і т. п.

Загалом будь-який з цих елементів діяльності можна  перетворити у важливий особистісно-формуючий  чинник, але за умови, що організатори дозвілля самі набули високого рівня  не тільки педагогічної, а й загальної  культури. Такі поняття як медіатор та аніматор доречні в професійній  характеристиці сучасного спеціаліста  галузі дозвілля. Медіатор — тому, що він виступає своєрідним посередником в системі «людина — культура», а аніматор — тому, що стимулює важливі  в педагогічному плані процеси  самовдосконалення особистості. На думку одного з теоретиків «культурної  демократії», французького вченого  Ж. Дюмазед’є, культура повинна розглядатися як спосіб життя, спілкування і взаємодії людей. Пояснюючи своє розуміння соціокультури, він пише: «політичні активісти прагнуть перетворити суспільні інститути, активісти в галузі соціокультури спрямовують свої зусилля на перетворення людей». Функція соціокультури в суспільстві — сформувати у громадській думці повагу до гідності кожної особи, забезпечити право кожної людини на самореалізацію засобами культури.