Організація дозвілля людей похилого віку: вітчизняний та зарубіжний досвід

Організація дозвілля людей похилого віку: вітчизняний  та зарубіжний досвід 

В останні роки спостерігається ускладнення процесів пристосування груп людей, які старіють, до вимог науково-технічного розвитку, зниження потенціалу здоров’я пенсіонерів, загострення екологічних проблем. Разом з тим стрімкість і глибина соціокультурних проблем не могли не позначитись на зміні статусу літніх людей в культурі. Зміщуються соціальні ролі людей похилого віку; в суспільній свідомості старість частіше стає періодом хвороб, фізичної та інтелектуальної немочі; формуються невірні стереотипи, і цілі покоління виростають упередженими проти старості та ін. Відношення до різного рода «маргінальних груп» завжди було критерієм гуманності, морального здоров’я народу. Втім, як відзначав Ж.П.Сартр, культура нікого і нічого не рятує і не виправдовує. Але вона — справа рук людини, в культурі вона шукає своє відображення, в ній вона пізнає себе, тільки в цьому критичному дзеркалі вона може побачити своє обличчя (4, с. 18).  

    В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, в останні десятиріччя значно зросла частка людей похилого віку. До старшого покоління сьогодні належить кожний п’ятий (7) (за класифікацією ВОЗ: 60–74 — люди похилого віку; 75–89 — старі; 90 років і більше — довгожителі) (5). За даними Інституту демографії в Україні нараховується 11 млн. людей похилого віку (6).  

    Сьогодні склалась ситуація, коли для багатьох людей праця втратила свою суспільну значимість, так само і суспільне визнання праці і трудових досягнень втратило сенс. Для багатьох груп населення (особливо для людей похилого віку) праця втратила значимість і як засіб самоствердження та самореалізації. Тому в цих умовах дозвілля розглядається як один з важливих засобів реалізації сутнісних сил людини, як самоцінна суспільна сфера, спрямована на відновлення і розвиток фізичних, психоемоційних, інтелектуальних сил людини, на самореалізацію її потенціалу, на задоволення різноманітних потреб.  

    Першим, хто визначив компенсаційну функцію дозвілля і дозвіллєвої діяльності, функцію суб’єктивної свободи проти вторгення соціального оточення, був Д.Рісмен. На його думку, вільний час надає зовнішньо детермінованому типу можливість повернутися до самого себе, стає джерелом його індивідуалізації й автономізації. Багато західних дослідників розглядають вільний час як засіб компенсації дійсності. До них належать французькі теоретики сюрреалізму (Ж.Батай, Р.Кейса), неофрейдисти (В.Райх, Е.Фромм, Г.Маркузе), американські соціологи (Е.Мейо, М.Мід, М.Ловенштейн), сучасні французькі соціологи (Ж.Дюмазед’є, Каплан, А.Турен, А.Моль, А.Лефевр).  

    Як  правило, з виходом на пенсію різко знижується рівень доходів, зменшуються фізичні та духовні сили, а вільного часу стає більше (близько 8 годин в день). Втім, несприятливі умови і низька якість життя в сукупності з низькими доходами змушують пенсіонерів турбуватися, в першу чергу, про задоволення повсякденних потреб, а духовні, культурні потреби відсуваються на другий план. Все це значною мірою обумовлює їхнє незадоволення життям. Проте накопичений досвід, професійна майстерність посилюють усвідомлення власної суспільної значимості, потребу у визнанні, високому статусі, повазі з боку оточуючих, допомагає за певних умов зберегти віру в свої сили, наповнюють життя змістом і сенсом. Дослідження показують, що потреби «молодих пенсіонерів» мало чим відрізняються від потреб працюючого населення. Підкреслимо, що функціональне призначення культурно-дозвіллєвої сфери відбиває наявність відповідних потреб, а також міри усвідомлення соціально-культурними групами, окремими особистостями необхідності використовувати рекреативно-розвиваючий потенціал дозвілля. При цьому дозвіллєві потреби тісно переплітаються з основними групами інших потреб, таких як фізичні, соціальні та інтелектуальні потреби. Втім, не можна не погодитись з тим, що голодна, хвора і самотня людина, що не має постійного житла, думає не про організацію дозвілля, а про те, як покращити свій життєвий стан. Проблема дозвілля у багатьох літніх людей виникає, коли рівень мінімального матеріального стану є вже досягнутим. Хоча опитування показали, що 95% французьких пенсіонерів вважають, що вміють розпорядитись вільним часом всупереч браку матеріальних коштів (2) (звісно, може виникати питання про відмінність понять «мінімуму» в різних країнах).  

    Економічні проблеми позначаються на рівні культурної активності літніх людей. Обстеження в Таганрозі показують, що пенсіонери в 4 рази рідше відвідують кіно і в 6 разів — театр, ніж працюючі люди (7). За свідоцтвом англійської соціологічної статистики, лише 5% пенсіонерів у віці від 65 років ходять у кіно, 15% — відвідують клуб, і 40% — проводять відпочинок поза домом (1).  

    Проблема  соціальної самотності посилює почуття соціальної незахищеності та знехтування. Відбувається значне звуження контактів і кола спілкування, порушення стійких соціальних зв’язків; виникає проблема культурної відчуженості.  

    Іноді трагедія людини починається з того, що вона свою відчужену природу сприймає як звичайну, істотну для людської природи. Так простіше жити і не думати про власну біду. Тут доречно згадати ідею Е. Фромма про первинно суперечливу природу людини. Бо основи «людського» закладені не в її особливій специфічній природі, а в умовах існування в оточуючому середовищі, у можливостях перетворювати його.  

    А зниження соціальної активності людей похилого віку пов’язано не стільки з віком, скільки з іншими факторами (фізичною неміччю, бідністю, душевним розладом). Ступінь активності може залежати від близькості об’єктів культури і спілкування. Самотність являє собою серйозну загрозу спокою літньої людини і завдає удару по самолюбству. Дана ситуація часто призводить до трагічних наслідків. Так, наприклад, за один місяць в Москві «добровільно» пішли з життя, іншими словами — покінчили з собою 32 літні людини та 12 інвалідів (7). У Франції на 100 тис. людей приходиться 124 самогубства пенсіонерів старше 70 років (3).  

    Але старість, на думку французького дослідника в галузі соціології вільного часу Ж. Дюмазедьє, «не повинна віднині зводитись до пасивного чекання смерті у спальні» (2). Рішення проблеми адаптації до старіння бачиться, перш за все, у активному залученні самотніх літніх людей у процеси спілкування. Вважається, що соціальна взаємодія й підтримка інших, необхідні для душевного здоров’я людей похилого віку, мають підкріплюватися створенням певного середовища. Середовища, де може відбуватися така взаємодія, особливо між старшими і молодшими поколіннями. Психологічна підготовка такого роду широко розповсюджена у Німеччині і є складовою програми «Перехід до старості». «Реабілітація» старості, здолання колишньої недооцінки життя в похилому віці, застарілих стереотипів сприйняття старих людей є сьогодні важливим завданням для суспільства в цілому і культурно-дозвіллєвої сфери зокрема.  

    Загальні права людей похилого віку сформульовано в Міжнародній декларації прав людини, Європейській Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Деклараціях ООН, ЮНЕСКО, ВООЗ. Було прийнято законодавчі акти про людей похилого віку і в Україні. Особливого значення для визначення прав і обов’язків людей похилого віку, відповідальності держави, благодійних організацій, приватних осіб мають закони «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» (1993), «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (1991) та ін.  

    В дійсності же реальної геронтологічної політики у нас поки що не існує, як і не існує реальної культурної політики, орієнтованої на людей похилого віку.  

Система соціально-культурного обслуговування поділена сьогодні на два основних сектори — державний і недержавний. Це — обласні, муніципальні, районні управління і відділи культури. Недержавними формами соціально-культурного обслуговування займаються суспільні об’єднання, в тому числі професійні асоціації, благодійні та релігійні організації. Виконуючи «соціально-культурне замовлення», суспільні формування шукають конкретні шляхи виходу суспільства з серйозної політичної, економічної та духовної кризи. За функціональною ознакою ці формування можна класифікувати: перша група — державні і суспільні служби соціального захисту і соціальної допомоги, друга група — багаточисленна мережа центрів і служб соціально-медичної реабілітації, третя група — центри і служби психологічної допомоги, четверта група - державно-суспільна система утримання і виховання, п’ята — неформальні групи та об’єднання різних соціальних і вікових груп, шоста — товариства та асоціації професійних працівників соціальної сфери, сьома — товариства та об’єднання осіб, які потребують соціальної допомоги і підтримки, восьма - різноманітні навчально-розвиваючі та соціально-просвітницькі центри й інститути.

Потужною  соціальною, правовою, медико-реабілітаційною, психологічною та культурницькою діяльністю займаються Фонд соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни (створений відповідно до указу Президента України від 20. 04. 1995.), Всеукраїнська благодійна організація інвалідів та пенсіонерів «Обличчям до істини»,Спілка колишніх в’язнів фашизму-жертв нацизму, Громадська організація «Турбота про літніх в Україні», Благодійний фонд «За виживання» (працює вже 12 років), Благодійний фонд «Ветеран преси», Громадська організація «Асоціація психодрами», Союз організацій інвалідів України, Київська організація незрячих юристів, Товариство Червоного хреста України (здійснює 10 цільових гуманітарних програм), Союз православних братств України, Ліга розвитку людини, Громадська фізкультурно-оздоровча і реабілітаційна організація інвалідів ЧАЕС «Здравобор» та ін.  

Так, Українське товариство глухих (існує з 1926 р.) є  організаційно-методичним та інформаційно-реабілітаційним  центром з обслуговування інвалідів  по слуху, яких у Києві близько 5 тис. (всього 60 тис. членів УТОГ, які мешкають в Україні). До структурних підрозділів  культурного центру УТОГ відносяться: професійний театр нечуючих (30 р.), 32 роки існує музей історії глухих України, бібліотека з книжковим фондом понад 28 тис. примірників, картинна галерея нечуючих художників, літній майданчик з рекреаційною зоною для відпочинку і спілкування, телекомунікаційний центр з функціональними можливостями у трьох залах центру та ін. У Центрі працюють більше 30 творчих об’єднань, клубів за інтересами, в які входять нечуючі художники, туристи, шахматисти та ін. Українське товариство сліпих (існує з 1925 р.) здійснює соціально-трудову та медичну реабілітіцію незрячих.  

Спілкою Самаритян  України створено Центр соціальної допомоги, де надається всебічна допомога та здійснюється інноваційна практична  діяльність у сфері соціального  захисту малозахищених верств населення. Впроваджено новий проект «Мобільна швидка допомога». За даними досліджень Інституту Геронтології АМН, 12% всіх людей похилого віку та 25–30% старих людей прикуті до ліжка (5). Так, лише в Києві державні соціальні служби обслуговують 50 тис. людей на дому.  

Проблеми  організації вільного часу людей  похилого віку та реалізації їх рекреаційно-розвиваючого потенціалу є актуальними сьогодні для багатьох розвинених країн світу. Так, починаючи з 1990 р. населення  людей похилого віку в Америці  збільшилося більше, ніж втричі, з 1% в 1900 до 12,8% (33,9 мільйона в 1996 (за даними ААRР і Управління зі справ старіння, 1997). Передбачається, що в період 2010 — 2030 р.р., населення віком від 65 і старіше сягне 75% (більше, ніж 69 мільйонів). Оскільки населення в Америці продовжує старіти, мають відбутися функціональні зміни в структурі життєдіяльності людей, побуту, сім’ї, роботи і дозвілля. І помітну роль у цих процесах відіграють державні і недержавні, в т. ч. громадські, неприбуткові, благодійні, комерційні та релігійні організвції.  

Метою Управління зі справ старіння (АОА) є вплинути на свідомість американців, наголошуючи  на ціннісному внеску людей похилого віку, створюючи всебічні громадські служби і домашні центри, здійснюючи контракти з багаточисленними державними, громадськими, комерційними групами, благодійними організаціями. За участі АОА було підписано Акт про людей похилого віку, здійснено дослідження в цій галузі, організовано демонстрацію результатів, створено різнобічні тренувальні програми, запроваджено комп’ютерну мережу з проблем віку, проведено конференцію в Білому домі.  

Національний  інститут проблем старіння Америки  досліджує біомедичні, соціальні, психологічні аспекти збереження здоров’я літніх людей, здійснює громадське навчання. Результати досліджень запроваджуються в релаксаційних, рекреаційних, терапевтичних програмах.  

Національна корпорація громадських служб дбаючи про підвищення освіти громадян, суспільну  безпеку, потреби у відновленні  здоров’я літніх людей, незважаючи на вік, наймає людей для участі в  роботі громадських служб. Управління здійснюється як по вертикалі, так і  по горизонталі на національному, регіональному, муніципальному рівнях. До структури  Національної корпорації відносяться  Національна корпорація людей похилого віку, Волонтерська служба Америки (VISTA), Національна громадянська суспільна  корпорація (NCCC), Організація освіти і служіння Америці. Вони проводять  волонтерські програми для літніх людей  і тих, хто вийшов на пенсію, програми догляду за літніми людьми, партнерства  і спілкування пенсіонерів, адаптації  і реабілітації літніх людей, демонстраційні і тренувальні програми, тренінги спілкування і формування нових  ціннісних орієнтацій.  

Під егідою організації «Покоління разом» (Generations together) проводяться програми спілкування для зрілих людей, волонтерська програма «Школа для літніх міських жителів» (SCSVP), програма «Відновлення мистецьких ресурсів» (ARP), «Друзі сім’ї», тренувальні програми.  

Намагаючись налаштувати стосунки між молодшим і старшим поколіннями організація  «Об’єднання генерацій» (Generations United) здійснювала спільні проекти партнерського будування споруд, відкрила коледж для молоді і літніх людей, організувала програми взаємного наставництва і керівництва людей похилого віку і дітей, піклування людей похилого віку про дітей з особливими потребами (інвалідами), навчальні курси перепідготовки, молодіжні служби опікування пенсіонерами. Участь в спільних проектах беруть також Американська Асоціація пенсіонерів (ААRР виникла в 1958 р.) і Дитяча ліга загального добробуту Америки (CWLA).