Об'єкт і предметна галузь соціології культури

 

Соціальні норми

 

Соціальні норми є похідними  від цінностей і грунтуються  на них. Під соціальними нормами  розуміються правила поведінки,очікування і стандарти,які регулюють поведінку  людей,суспільне життя відповідно до цінностей певної культури і зміцнюють  стабільність і єдність суспільства. О.Якуба визначає норми як такі,що відображають загальні вимоги суспільства,конкретних соціальних спільнот до поведінки їхніх  членів. Це воле вияв,що дає змогу здійснювати соціальний контроль і дає зразок поведінки. Дотримання цих норм забезпечується в суспільстві,зазвичай,через застосування соціальних заохочень і соціальних покарань(або позитивними та негативними санкціями).

 

Правові та моральні норми

 

Норми поділяють на правові й  моральні. Правові норми проявляються у вигляді закону або іншого державного чи адміністративного акту,містять  чіткі диспозиції,які визначають умови застосування певної юридичної  норми,а також санкції,здійснювані  відповідними органами. Дотримання моральних  норм забезпечується силою громадської  думки,морального обов'язку людини. Крім того,соціальні норми можуть спиратися не лише на юридичні та моральні акти й уявлення,а й на звичаї і традиції.

Отже,цінності пов'язанні з культурною орієнтацією людської діяльності,а норми – з соціальною орієнтацією суспільства. Соціальні норми відповідають не на питання про ставлення до явищ і процесів соціальної дійсності (як цінності),а на питання про те,що і як з ними робити. Якщо соціальні цінності визначають загальну,стратегічну регуляцію поведінки людей,то соціальні норми – конкретні установки щодо цієї поведінки,її взірці,або зразки.

 

Соціальні зразки поведінки

 

Соціальні зразки поведінки закріплені в обрядах,звичаях і традиціях. Обряди – це сукупність символічних  стереотипних колективних дій,що втілюють у собі ті чи інші соціальні ідеї,уявлення,норми  й цінності та викликають певні колективні почуття. Звичаї становлять собою форми  регуляції діяльності й стосунків  людей,які відтворюються у певному  суспільстві,соціальній спільноті  й групі і є звичними для  їхніх членів. Звичаї – це неписані правила поведінки. Традиції функціонують у всіх соціальних системах,будучи необхідною умовою їх життєдіяльності,і є елементами соціокультурної спадщини,котрі передаються з покоління в покоління. М.Вебер вважав,що типовими зразками орієнтації людини у різних сферах соціального життя є етичні вчення головних світових релігій. Існує певна типологія таких соціокультурних зразків у кожному суспільстві (типи героїв у міфології і релігії,соціокультурні зразки для молоді в стилі життя;Н.Смелзер наводить приклад стилю “Веллз” ,що його виробили підлітки з передмістя Сан-Франциско у США і який вимагав наслідування екстравагантної моди,споживацької поведінки,конформізму,надматеріалістичності,зневаги до старості й людей похилого віку,особливого жаргону).

 

Соціокультурне уявлення

 

Соціокультурне уявлення-це регулятиви,що формуються на особистісному рівні на основі повсякденного досвіду;це первинні орієнтації в просторі культури суспільства,соціальної спільноти або групи. Кожне конкретне суспільство має свої специфічні уявлення про те,що є корисним, дозволеним, важливим, а що-  шкідливим,забороненим  і неважливим;яких традицій і звичаїв дотримуватись,а яких ні;які зразки поведінки варті визнання,а які мають бути відкиненими. Поняття створюється на базі уявлень і містять,передусім,у мові;завдяки їм стає можливим упорядкувати досвід людей. Поняття – це думки,ідеї,знання,що відображають в узагальненій формі предмети і явища дійсності через фіксацію їх ознак(наприклад,форму,колір,смак предметів довкілля). Мова – це форма нагромадження,збереження і передавання людського досвіду,система понять,наділених певним значенням. Люди застосовують ці значення в процесі виховання і навчання,що дозволяє їм розуміти сенс сказаного та написаного.

 

Мова в системі культури

 

Н.Смелзер відводить мові особливе значення в системі культури. Всі елементи культури можуть бути висловлені в мові. Н.Смелзер наголошує,що мова – явище соціальне,її неможливо опанувати поза соціальною взаємодією,без спілкування з іншими людьми. Мова бере участь також у процесі нагромадження та організації досвіду людей,вона виробляє загальноприйняті значення. Спільна мова підтримує згуртованість суспільства і соціальних спільнот,сприяє формуванню почуття групової єдності,ідентичності. Проте мова здатна розділяти людей. Н.Смелзер наводить приклад Канади,де мова є головним символом антагонізму між англо- і франкомовним населенням. Тому вона може стати важливою політичною проблемою:згадаймо наміри франкомовної провінції Квебек відмежуватися від Канади й утворити самостійну державу. Мовна ситуація в країні є важливим чинником політичного життя і тісно пов'язана з наявними типами субкультури.

Ми розглянули найважливіші елементи культури в їх горизонтальному розміщенні й змістовому наповненні. Разом з  тим можна здійснити вертикальний аналіз соціокультурного середовища,звертаючи  увагу,насамперед,на певні форми  культури. Реалізація цього другого  аспекту аналізу дає можливість вирізнити у внутрішній структурі  культури такі її форми:

1)загальнолюдська культура (у сенсі  культури,виробленої людством протягом  всієї історії його існування,яка  спирається на загальнолюдські  цінності істини,добра,краси,справедливості  тощо);

2)суперкультура (у значенні культури,створеної  конкретним суспільством,котра передається  з покоління в покоління);

3)субкультура (в розумінні культури  як сукупності переконань,цінностей,норм,зразків  поведінки,характерної для певної  соціальної спільноти;приклад –  національні,професійні субкультури,субкультура  організацій тощо);

4)контркультура (у сенсі культурної  моделі певної групи,яка протистоїть  або перебуває у конфронтації  до панівної суперкультури та  субкультур просуспільних спільнот. Смелзер наводить приклад відомої  контркультури в західному суспільстві  – богеми,а в ній – стиль  життя і поведінки хіпі. Для  їхньої культури характерними  є прагнення до самовияву,бажання  жити сьогоднішнім днем,вимога цілковитої свободи,любов до екзотики. Це входить у конфлікт із такими цінностями панівної західної культури,як самодисципліна й самообмеження,копітка праця з метою досягнення успіху тощо);

5)девіантна культура (як різновид  субкультури;притаманна групам із  соціально відхиленої поведінкою;приклад  – стиль життя й антисоціальна  поведінка груп наркоманів,сатаністів  тощо);

6)особистісна культура (мається  на увазі культура конкретного  індивіда,або особистості.

 

Культурні конфлікти

 

Завданням соціологів є дослідження  співвідношення всіх цих форм культури,суперечностей  між ними й домінуючою в суспільстві  культурою,з'ясування їх оцінки різними соціальними групами. Для них важливо визначити,чи змішуються ці форми,чи співіснують і терпляче ставляться одна до одної,а чи,можливо,між ними виникають культурні конфлікти. Конфлікти у цій площині найчастіше виникають тоді,коли цінності контркультури або девіантної культури вступають у суперечність з панівною суперкультурою чи субкультурами соціальних спільнот. Водночас не можна заперечувати,що конфлікти у сфері культури мають певне позитивне значення,сприяючи появі нових,адекватних часу,культурних взірці,які поступово пронизують домінуючу в суспільстві культуру і зумовлюють,до певної міри,її розвиток.

 

Етноцентризм

 

У процесі порівняння різних культурних форм може утворитися дві тенденції. Перша з них – це судження про  інші культури з позиції вищості  своєї власної культури;така тенденція  дістала назву етноцентризм,що буквально  означає розміщення певної етнічної,національної культури в центрі соціокультурного простору. Американці,наприклад,вважають “правильним” і єдино можливим лише західний спосіб життя,а відмінний від нього – дивним і навіть варварським.

 

Культурний релятивізм

 

Друга має назву культурний релятивізм. Її суть полягає у переконанні,що культуру можна зрозуміти лише на основі аналізу її власних цінностей. Уперше сформульована Г.Самнером,ця теза згодом знаходить продовження  у працях Р.Бенедикт:вона вважає,що кожну культуру можна зрозуміти  лише в її власному контексті та в цілісності всіх її складових елементів. Українські соціологи,уникаючи цих  крайнощів,зазначають,що насправді  оцінка різновидів культур неможлива  без порівняльного аналізу,без урахування,з одного боку,універсальних елементів культури,а з другого – величезного розмаїття етнонаціональних культур.

 

Культурні універсалії

 

У багатьох сучасних підручниках із соціології подають підрахунки американського вченого Дж.Мердока,який виокремив  понад 60 культурних універсалій. До них  зараховується спорт,прикраси тіла,спільну  працю,танець,освіту,поховальні ритуали,звичай робити подарунки,гостинність,інцест,дотепи і жарти,мову,релігійні обряди,виготовлення знарядь праці тощо. Але для різних культур можуть бути характерними різні види спорту ,прикрас тощо.Наприклад,

американські  жінки образяться,якщо ви їм подаруєте  непарну кількість

квіток,в  їхньому суспільстві прийнято дарувати парну кількість

 

Висока,народна  і масова культура

 

Ще  один аспект аналізу розмаїття культурних форм дозволяє зауважити

у більшості  європейських суспільств на початку  XX ст. дві домінуючі

форми:високу(елітарну),та народну (фольклорну) культури. Як зазначає

Н.Смелзер,до високої культури увійшли класичні музика,живопис,

література,створені для найзаможніших верств суспільства. Народна культура,до якої входили казки,фольклор,пісні і міфи,належала бідним. Але з появою засобів масової інформації відбулося стирання меж між високою та народними культурами,внаслідок чого виникла масова культура,не пов'язана з регіональними,релігійними або класовими субкультурами. Культура стає масовою,коли її продукти стандартизують і поширюють серед широкої публіки. Соціологи наголошують на тому,що масова культура,пов'язана з уніфікацією і стандартизацією духовного начала особистості,в суспільстві,є поверхневою і меншою мірою збагачує духовно,ніж найкращі взірці високої культури.

 

Соціальні функції культури

Закінчуючи  аналіз головних понять і категорій  соціології культури,наголосимо на соціальних функціях культури. Найбільш дослідженими з них є:

• Пізнавальна(дослідження в галузі культури дають змогу адекватно думати про суспільство в цілому,його спільноти,групи й людину-особистість зокрема);
• Функція соціальної пам'яті,або передання соціальної спадщини (культура зберігає,передає і вдосконалює людський досвід);
• Освітньо-виховна (саме культура робить людину людиною в процесі соціалізації,за допомогою навчання і виховання,через соціальну трансляцію набутого людством досвіду від старших поколінь до молодших;разом з тим набута й засвоєна культура є базою для творчої інноваційної діяльності);
• Регулятивна (цінності,ідеали,норми й зразки поведінки певної культури під час соціалізації стають частиною самосвідомості особистості,формують і регулюють її поведінку);
• Комунікативна (шлях сполучення,форма зв'язку,акт спілкування;саме культура є одним з найпоширеніших і ефективних засобів спілкування людей,дозволяє їм краще пізнати й зрозуміти одне одного);
• Інтегративна та без інтегративна (з одного боку,культура здатна згуртовувати людей,забезпечувати цілісність співтовариства,з другого – вона має властивість поділяти людей,протиставляти їх одне одному,іншим спільнотам,оскільки вони належать до різних субкультур).

 

Висновок

 

Стосовно  суспільства загалом культура виконує  двоєдину місію:з одного боку,вона через  систему цінностей,норм,звичаїв,традицій,віровчення тощо стабілізує певний соціум,служить  увиразненню його специфічних особливостей,надає  йому сталості й довершеності. З  другого боку,нові культурні програми,які  формуються в тому чи іншому суспільстві  зусиллями окремих видатних осіб,інтелектуалів,еліт і народних мас,виступають спонукальними  чинниками соціальних змін. Тому суспільство,представники якого не здатні створювати нові культурні програми,приречене на стагнацію і просте відтворення соціального життя без переходу на вищі шаблі свого розвитку.

Таким чином,соціологія культури як предметна  галузь відіграє значну роль у розвитку суспільства. Сприяє його дослідженню і розумінню.

Соціологію  культури цікавить передусім взаємодія  культури і суспільства. Вона концентрується на соціальному «вимірі» культури, ЇЇ впливі на соціальну поведінку, загальних правилах, зразках поведінки, засобах мотивації.

Соціологія  культури намагається соціологічними засобами інтерпретувати історико-культурний матеріал, висвітлюючи процеси та закономірності суспільного розвитку, взаємодію культури та суспільства  на різних етапах його розвитку.

Новий тип  духовного виробництва і засвоєння  культурних цінностей хоча і формується на основі старого ідейного багажу, але не виростає з нього, а будується  заново разом з становленням нових  суспільних відносин, яке зумовлює культура як рушійна сила не тільки мистецтва і науки, а й суспільного  життя.

Тому культура є елементом дослідження соціології.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаних джерел:

Черниш  Н. “Соціологія:курс лекцій”2004р.

http/:yandeks.com.ua