Об’ект, предмет, функцii соціологіi культури

     Науці відомі «вузьке» і «широке» тлумачення терміна «культура». Культура —  це соціальний механізм взаємодії (засоби, способи, зразки взаємодії) особистості, спільноти з середовищем існування (природним та соціальним), які забезпечують передачу досвіду та розвиток перетворюючої  діяльності (Ш). Культура — це цінності, переконання, зразки, норми поведінки, притаманні певній соціальній групі, певному  суспільству (В). Протиставляти тлумачення культури у вузькому та широкому значеннях  недоцільно, оскільки культурою є не самі по собі цінності, норми, а цінності, норми як засоби, що забезпечують діяльність та її розвиток.

     Залежно від критеріїв, існують різні  класифікації культури. Відповідно до змісту діяльності її поділяють на матеріальну та духовну, відповідно до рівня та форм соціальної взаємодії  — на суперкультуру (культуру конкретного  суспільства), субкультуру (культуру спільнот), контркультуру (культуру девіантних соціальних груп), конфронтаційну культуру, культуру узгодження, культуру соціальних груп тощо. Соціологія вивчає співвідношення різних субкультур, контркультур, суперечності між ними та домінуючою субкультурою суспільства, з'ясовує оцінку їх різноманітними соціальними групами. При цьому  виявляються дві тенденції: оцінювання інших культур за стандартами  власної — етноцентризм та оцінювання будь-якої культури за її власними стандартами  — культурний релятивізм. Насправді  оцінка різновидів культур неможлива  без порівняльного аналізу, зокрема  без врахування загальних тенденцій  розвитку суперкультури та загальнолюдської культури.

     Історичними є дві форми культури: елітарна (професіональна) та народна (побутова). Як правило, висока, елітарна культура, створювалася та поціновувалася обмеженою кількістю людей, тоді як народна пов'язана з життям широких народних мас. У сучасному суспільстві з розвитком засобів масової інформації виникає ще одна форма — масова культура, яка, апелюючи до всіх, розрахована на масове вживання.

     До  основних категорій соціології культури відносять «норми», «цінності», «ціннісні  орієнтації», «зразки поведінки», «зразки  діяльності», «менталітет», «інтереси», «соціально-культурне середовище», «інститути культури» тощо.

     З перших років життя людина опиняється під впливом домінуючих у суспільстві  норм, цінностей, зразків поведінки, соціальних інститутів, за допомогою  яких діє культура. Суб'єктом культурної дії є особи, що пристосовуються  до культурних зразків, цінностей і  моделей, тобто є носіями способу  мислення та життя. Скажімо, діти, що ростуть  у різних країнах, убирають у себе різні традиції, способи поведінки, користуються різними соціальними  можливостями, які, безумовно, не можуть бути однаковими. Навіть у межах  одного міста діти з різних сімей, отримавши різне виховання, істотно  різняться між собою, тому що перебувають  на різних рівнях соціалізації.

     Зміст поняття «культура» важко розкрити повно без такої суттєвої категорії, як «цінність». Цінності — це матеріальні предмети, ідеї чи якості, щодо яких індивід або група займають оцінювальну позицію, приписуючи їй особливу роль у житті, відчуваючи необхідність у них, намагаючись оволодіти ними.

     Розрізняють декларовані та реальні цінності. Нерідко цінності мають прихований характер. Завдання соціології — виявити, з'ясувати їх зміст за допомогою аналізу вербальної поведінки. Система цінностей обумовлює вибір засобів задоволення потреб та інтересів. Ці категорії доповнюють зміст понять «соціальна дія» та «соціальна поведінка».

     Соціальна поведінка — форма діяльності, реакція здебільшого ситуативного характеру на соціальне середовище, дію іншої людини.

     Соціальна дія — спосіб вирішення соціальних проблем і суперечностей, акція, до якої вдається суб'єкта метою забезпечення у такій соціальній ситуації необхідних змін, для задоволення своїх потреб, досягнення цілей.

     Соціальна діяльність - постійно відтворювані, орієнтовані  на вищі цілі соціальні діі.

     Саме  діяльність і становить сутність особистості або групи. Важливо  відрізняти ситуативні потреби від  базових, які утворюють фундамент  цілісної особистості. Перші є адаптивними (пристосованими). Адже стандарти поведінки  свідчать про пристосування індивіда до певного середовища. Вони є реакцією на вплив зовнішніх умов, засобом  орієнтації в історичному часі та соціальному просторі. Базові потреби  формують внутрішній механізм самовизначення особистості, засоби її самоствердження, реалізації потенцій.

     Середовище  змушує людину до певного типу поведінки, суспільство впливає на індивіда своїми соціальними інститутами (державною  системою, політичними, правовими, моральними регуляторами, іншими формами суспільної свідомості). На зміну традиціям (своєрідним природним законам), що утримували цілісність суспільства на перших етапах його існування, прийшли «штучні» закони, створені державою. І хоча демократичні засади відкривають простір ініціативі неурядових, громадських організацій, дають їм змогу брати участь у  законотворчій діяльності, закони є  не тільки механізмом регулювання, а  й формою примусу суспільства  в інтересах соціального цілого, а також правлячих сил. Соціальні  інститути як частина культурного  середовища відображають значною мірою  економічні інтереси соціальних груп.

     Кожне культурне середовище має певну  незмінну кількість елементів, які  характеризують його як об'єкт дослідження. На рівні суспільства — це культурне  макросередовище, яке містить у  собі величезні міста з їх унікальними  художніми центрами, культурними  інститутами (музеями, бібліотеками, театрами, архітектурою, творчими спілками, концертними  залами, навчальними та науковими  закладами, видавництвами, засобами масової  комунікації). Культурне середовище складається і з культурної спадщини великих й малих міст, сільських населених пунктів, результатів їх взаємодії.

     Кожен з підрозділів соціології культури (соціологія знання, музики, освіти, театру, кіно, дозвілля, засобів масової  інформації) має свої специфічні теорії, категорії та методи.

     Для того щоб уявити, як працюють вони на емпіричному рівні, доцільно звернутися до теорії культурного середовища. Соціологічний аспект цієї категорії  полягає в тому, що середовище —  це сукупність речових та людських елементів, з якими взаємодіє  соціальний суб'єкт (особа, група, клас) протягом своєї виробничої діяльності і які впливають на його потреби  та інтереси. До речових елементів  відносять соціальні інститути, матеріальні і духовні блага. Досягнення культури вивчають за допомогою  пам'яток архітектури, літературних творів, скульптури, живопису, технічних засобів (аудіовізуальних, магнітних, електронних). Все це соціологія інтерпретує як статистичне значущу множину, яку  використовують різні верстви населення.

     Людські елементи культурного середовища утворюють  класи, етнічні, демографічні, професійні групи. Всі вони поєднані спільними  культурними умовами міста або  села, спільною участю в культурній діяльності.

     Культурне середовище існує завдяки численним  взаєминам. Чим ширша і різноманітніша соціальна структура міста, чим  більше в ньому різних культурних організацій, тим інтенсивніший  розвиток духовного життя. Але цей  зв'язок не є лінійним. Завжди є частина  населення, що не відвідує культурні  заклади. У цьому якраз і полягає  протиріччя між речовими та людськими  елементами культурного середовища. Соціологія вивчає характер зв'язку між  ними. Оцінка стану включеності речових  елементів культурного життя  є підставою для висновків про ефективність діяльності інститутів культури, про рівень актуальної культури соціальних груп. Наприклад, одеськими соціологами встановлено, що в останнє десятиліття XX ст. театр перемістився з одинадцятого на п'ятнадцяте місце в структурі вільного часу міських мешканців, читання — з другого на п'яте місце.

     У дослідницькій практиці існує два  засоби вивчення культурного середовища. Найбільш поширений стосується статистичної інформації щодо розподілу речових  та людських елементів на кожні 10 тис. мешканців та їх динаміки протягом 5—10 років. Одержані результати відображають тенденцію розвитку культурної діяльності в регіоні, особливості його духовного  потенціалу. Однак такий підхід не дає знання про потреби та інтереси окремих соціальних груп.

     Інший метод — це соціологічне опитування за спеціальною програмою. Воно дає  розгорнуту картину культурної діяльності, духовних потреб різних верств населення, На цій підставі з'являється можливість вибору раціональної технології вдосконалення  культурного середовища. Однак для  повноцінних висновків про характер культурної активності, необхідно вдатися  до інтегрального показника, з допомогою  якого стали б доступними знання про культурні відносини.

     Пізнання  культурного середовища буде неповним, якщо обминати увагою елементи антикультури (правопорушення, алкоголізм, проституцію, наркоманію, самогубство тощо).

     2. Об’єкт і предмет  соціології культури

     З’ясовуючи  науковий статус соціології важливо  розрізняти об’єкт і предмет соціології.

     Об’єктом  соціологічного пізнання є:

     Суспільство як цілісна соціальна реальність;

     Об’єктивна  реальність, що відбиває ту іншу сторону  суспільного життя;

     Розвиток  і функціонування суспільства;

     Такі  об’єктивні явища суспільства, як соціальні  відносини, соціальні зв’язки, соціальні  організації, соціальні інститути.

     Предмет будь-якої науки — це не явище  або предмет чи процес об’єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дає змогу  виділити специфічні закономірності розвитку і функціонування об’єкта науки.

     Предмет соціології — загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізм дії та форми цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

     Отже, з’ясувавши об’єкт і предмет соціології можна дати наступне визначення. Соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

     3. Функції культури

     Культура  розвивається водночас із формуванням  суспільства, народжена ним і  впливає на нього. В цьому виявляється  її генетична функція. Культурні  норми, цінності, ціннісні орієнтації впливають на соціалізацію індивідів. У цьому й полягає ціннісно-нормативна та виховна функції культури. Як соціальна система, що впливає на розвиток суспільних відносин, культура виконує у суспільстві інтегративну функцію. Однією з головних функцій  культури є регулятивна (збереження відносної цілісності суспільства) і творча, що пов'язана з виробництвом засобів подальшого розвитку суспільного  й індивідуального життя (ідей, цінностей  тощо). Суттєвим елементом культури є світогляд, який формується в межах  культурної системи, що свідчить про  важливість світоглядної (гносеологічної) функції культури. Під впливом  інших елементів культури (освіти та науки) формується пізнавальна функція  культури. При передачі соціальної спадщини від покоління до покоління  реалізується не тільки генетична, а  й комунікативна функція культури, важливим елементом якої є мова як основний засіб спілкування людей. Тісно пов'язана із впливом культури на соціалізацію особистості адаптаційна  функція культури. Функція соціального  контролю виявляється в дії таких  субстанціональних елементів культури, як право та мораль.

     Усе це є підставою для тверджень, що культура — один із найвпливовіших соціальних інститутів суспільства, суттєво  обумовлює характер соціальних відносин та спрямованість соціальних процесів.

     90-ті  роки XX ст. характеризуються бурхливим  сплеском культурного життя в  Україні. Процес відродження швидко  поширився на всі сфери культурного  життя. Відроджується інтерес  до народної творчості. Відкриваються  забуті, заборонені імена, численні  культурні акції фінансуються  українською діаспорою. Нової якості набув літературний процес, а процеси трансформації суспільства породили нову тематику для осмислення.

     Висновки

     Соціологію  культури цікавить передусім взаємодія  культури і суспільства. Вона концентрується на соціальному «вимірі» культури, ЇЇ впливі на соціальну поведінку, загальних  правилах, зразках поведінки, засобах  мотивації.

     Соціологія  культури намагається соціологічними засобами інтерпретувати історико-культурний матеріал, висвітлюючи процеси та закономірності суспільного розвитку, взаємодію культури та суспільства  на різних етапах його розвитку.