Об’ект, предмет, функцii соціологіi культури

     Реферат 

     на тему: «Об’ект, предмет, функцii соціологіi культури» 
 
 
 
 
 
 

Киiв-2012

     Зміст

Вступ

1. Соціологія культури
2. Об’єкт і предмет соціології культури
3. Функції культури

Висновки

Використана лiтература

     Вступ

     Соціологія  як самостійна наука з’явилась майже 200 років тому. Вона привернула увагу  багатьох прогресивних мислителів того часу — філософів, психологів, істориків, економістів, етнографів, демографів та представників інших наук, які  в той чи інший спосіб долучились до її становлення.

     Особливе  значення соціології в минулому і  сьогодні виявляється в її здатності  правильно сприймати соціальні  явища і процеси, вивчати, пояснювати, розуміти суспільство. Соціологія сприяє формуванню і накопиченню знань  про соціальну дійсність. Соціологічні знання широко використовують для розробки і здійснення соціальних проектів.

     Висловлюючись загально, соціологія — це вивчення соціального життя, груп людей та суспільства. Соціологія (від лат. societas – суспільство плюс логос –  слово вчення) вивчає суспільство  в цілому, соціальне (суспільне) життя  людей, їх спілкування, взаємодію.

     Як  наука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні  процеси і поведінку, стани і  форми соціальної взаємодії та соціальних взаємозв’язків людей, що утворюють  соціальні спільноти. Вона вивчає як індивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи. Для неї  особистість — не тільки частинка малої контактної групи, а й типовий  представник певної великої соціальної спільноти, носій властивих їй норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин, оскільки вона керується у своїй  поведінці передусім набутими та встановленими нормами, а її відносини  формуються згідно з соціальними  цінностями, правилами, законами.

     Культура  — сукупність способів і методів  матеріальної та духовної людської діяльності, об'єктивно втілених у матеріальних і духовних носіях, які передаються  наступним поколінням.

     Соціологія  культури є галуззю соціології і  водночас культурознавчою наукою. Вона знаходиться на межі філософії і  культурології. Щоб пізнати соціологію культури як наукову дисципліну, необхідно  розглянути її в контексті соціологічного знання і в контексті інших  наук про культуру, а в більш  широкому плані — визначити співвідношення соціології та культурології, роль і  місце її серед інших наук про  культуру.

     Соціологія  культури — галузь соціології, яка  вивчає культуру як соціальний феномен, її місце і роль у взаємодії  з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільноти і суспільства.

1. Соціологія культури

     По-перше, потрібно говорити про соціологію культури як про конкретну, специфічну галузь знань, яка знаходиться на дотику областей соціології і культури і, відповідно, вивчає прояв цих закономірностей  в людській діяльності.

     Соціологія  культури викликана розкривати суперечливі  тенденції, фактори, які впливають  на культурогенез, коротше кажучи, на загальну соціологічну картину культури. Кожна зі складових цього знання – цілий пласт досить складних і взаємозалежних елементів: творча діяльність і спосіб (“технологія”) людської діяльності, створення, засвоєння, збереження і трансляція ідей, уявлень, культурних норм і цінностей, ступені  формування цих цінностей, кількісний і якісний аналіз культурних явищ і т.п.

     По-друге, це соціологія культури – це один з  провідних напрямків західної культурології, який склався до початку ХХ століття як результат інтенсивного розвитку наук про суспільство і місце  в ній людини, і введення вперше як поняття в соціологічну науку  М.Адлером.

     По  Л.Уайту, культура розглядається тільки як аспект соціальних взаємозв’язків, а соціологія не може відділити культурне  від соціального.

     При соціологічному вивченні культури особливе значення має визначення підходу  або аспекту, виділення ціннісного або діяльного компоненту, який дозволяє об’єднати елементи культури в систему, провести аналіз на різних ієрархічних  рівнях, використовуючи методи двох наук.

     В соціології під культурою в широкому розумінні цього слова розуміють  специфічну, генетично не наслідувану  сукупність засобів, способів, форм, образів і орієнтирів взаємодії людей з середовищем існування, які вони виробляють в сумісному житті для підтримання визначених структур діяльності і спілкування.

     У вузькому значенні культура практикується  в соціології як система колективно розділюваних цінностей, переконань образів  і норм поведінки, які присутні певній групі людей.

     Соціологія  культури належить до соціологічних  теорій середнього рівня (спеціальних  соціологічних теорій), Вона здобуває емпіричні дані, які характеризують культуру як одну із соціальних підсистем  і, узагальнюючи ці дані, розробляє  її теоретичну модель в межах загальносоціологічної  теорії. Як складова соціології, соціологія культури використовує вироблені нею  поняття і засоби, без яких неможливе  пізнання соціальної реальності як системи (група, роль, інститут тощо) і окремих  соціальних феноменів (релігія, клас, економіка  та ін.). Особливість культури як однієї із соціальних підсистем полягає  в тому, що на основі аналізу культурного  життя суспільства стало можливим виявити різноманітні загальносоціологічні параметри, визначити підходи і  розробити найважливіші засоби, обґрунтувати зміну парадигм соціального пізнання. Е. Дюркгейм, М. Вебер, П. Сорокін, розвиваючи соціологію загалом, сформували основні  засади і соціології культури (багато соціологів класичної епохи приділяли  увагу аналізові культури у своїх  концепціях соціального і культурного  життя).

     Соціологія  культури є складовою соціології, однією із спеціальних соціологічних  дисциплін, які використовують вироблені  соціологією поняття і засоби для аналізу окремих соціальних феноменів (релігія, політика, освіта тощо). Соціологія має справу з культурою  як соціальним феноменом, тобто вивчає культуру як доступну спостереженню, емпіричним засобам дослідження соціальну систему. Найважливішими чинниками виникнення людських суспільств, поряд із економічними, природними, є і культурні умови, які по-різному впливають на соціальні процеси.

     Культура  — явище складне, поліструктурне. Вона інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини. У  цьому полягає передумова і необхідність різних підходів, засобів її дослідження. Тому й вивчають її різні науки (історія, філософія, економіка, психологія), які  утворюють культурологію як самостійну галузь знань.

     Соціологію  культури цікавить передусім взаємодія  культури і суспільства. Вона концентрується на соціальному «вимірі» культури, ЇЇ впливі на соціальну поведінку, загальних  правилах, зразках поведінки, засобах  мотивації.

     Однією  з центральних проблем соціології є дослідження соціальної дії  та поведінки людей. Соціальна дія  усвідомлена, в її основі лежать певні  соціальні регулятори — норми, цінності, вірування, очікування і переваги індивідів  і груп. Тому одна з головних проблем  соціології культури — проблема визначення того, що належить до поняття «культура».

     Слово «культура» походь від латинського  «culture » і спершу означало «догляд  землі». Використовуючи деякі вміння та навички, а пізніше професійні знання, люди змінювали природу, вдосконалювали засоби управління. Пізніше цим терміном стали позначати все, що створила людина, а під культурою розуміти все, що відрізняє людину від природи. В цьому сенсі розвиток людства  — це розвиток його культури. Наука, предметом якої стало вивчення культури, — культурологія — своєрідний феномен, що має різні наукові  джерела: в західноєвропейській, американській  науці вона формувалася в руслі  антропології, у вітчизняній —  у руслі філософії.

     Відомо  декілька методологічних підходів до соціологічного аналізу культури. Функціональний підхід основним елементом культури вважає цінності.

     Конфліктний підхід розглядає культуру як динамічну  систему, яка є своєрідною ареною конфліктів, породжених соціальною нерівністю. Цінності зазнають певного впливу інших  соціальних факторів. Зокрема, К. Маркс  твердив про культуру як про похідну  економічних відносин, вважаючи, що існуючі культурні системи не здатні однаковою мірою задовольнити всіх членів суспільства. Соціальна  нерівність призводить до постійного соціального напруження, революційних катаклізмів. Домінуюча культура —  це, як правило, результат нав'язування панівною групою своїх норм, цінностей. Вона підкоряє Інші групи, закріплює  відносини панування через орієнтацію соціальних інститутів на цінності панівної групи, а отже, стимулює конфлікти.

     Поєднання двох підходів сприяє повноціннішому аналізові культури.

     У радянській філософській та соціологічній  літературі до середини 60-х років  під культурою розуміли сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених  людством. Цей погляд відтворював  досить поширений технологічний  підхід до культури як техніко-цивілізаційного  явища, продукту людської діяльності. Згодом він поступився місцем досягненському та сенсо-гуманістичному. Сутність одного з них полягає в ідеї розвитку творчої сторони культури, коли, з одного боку, підкреслюються самі культурні функції (виробництво  нових цінностей, ідей, концепцій, характер їх поширення), а з іншого — зосереджуються на особистісному аспекті.

     За  командно-адміністративної системи  відсутність волі у творчої особистості  нівелювала її на тлі групової конфліктної  свідомості. Політична культура домінувала над художньою, моральною, правовою та іншими видами культури. Ця концепція приваблювала своєю гуманістичною спрямованістю, поєднанням творчого та особистісного начал, поєднанням соціального та індивідуального підходів. Але вона орієнтує лише на позитивні якості культури, яка є складним, багатомірним феноменом, таїть у собі й негативні риси. Наприклад, науково-технічний прогрес призвів до створення небезпечної для життя людини зброї масового знищення, в т.ч. і психотропної, екологічної кризи.

     Діяльний  підхід до визначення культури заявив про себе У 80-ті роки XX ст., насамперед завдяки новим інтегральним поняттям «засіб мислення» та «засіб діяльності». Увага зосереджувалася не тільки на оволодінні досвідом минулих поколінь задля втілення його у виробництво  та суспільне життя, а й на тому, як, якими засобами це робити. Продукти людської діяльності мають значення як засоби праці, обміну, задоволення  суспільної потреби. Це — речова форма  суспільних відносин, оскільки, крім фізичних зусиль, вони уособлюють здібності, бажання, смаки людей, які виготовляли  ці речі. В предметах праці втілена  історія і суспільна біографія  людства. Різні дослідники по-своєму тлумачили особливості цього  підходу, приділяючи недостатньо уваги  тому, які особливості засобу мислення та засобів праці властиві певній країні, часові, народові.

     Динамічнішим  стало дослідження культури на початку 90-х років. Саме в цей період утвердилося  у вжитку західноєвропейське поняття  «менталітет», яким активно послуговуються задля глибинної характеристики культури. Це поняття охоплює систему  цінностей, культурні традиції, специфіку  відображення, стереотипи поведінки, притаманні різним соціальним групам у різних соціальних умовах,

     Поряд з науковим існує й побутове розуміння  культури. Найчастіше культурою вважають різноманітні види й жанри художньої  культури та мистецтва (музику, театр, кіно, літературу, живопис), культуру поведінки  людини. З неї найчастіше вилучають  науку, ідеологію протиставляють культурі. Але існує взаємозв'язок між духовною культурою та діяльністю, її об'єктивізованими зразками, оскільки існують відомі ідеї та норми, які передаються від  покоління до покоління. З ними пов'язані  системи цінностей, які детермінують ціннісні орієнтації, засоби мислення, поведінки, діяльності індивідів та груп на індивідуальному рівні. Як суспільне  явище, культура створюється в процесі  праці, поєднується з природними, економічними умовами, залежить від  них. Від біологічних потреб шлях її пролягає до диференціації цих  потреб, до вибору засобів праці, розвитку свідомості, рефлексивного ставлення  до себе та навколишнього середовища, до формування інтелектуальних потреб (філософських, моральних, релігійних, політичних, правових), а згодом —  до пошуку засобів їх задоволення. Одне слово, культура — це системна інтегративна якість суспільства, яка виражає  досягнутий рівень його розвитку. Це стосується усіх типів, різновидів і виявів культури. Під культурою завжди розуміють  явища, процеси та відносини, що якісно відрізняють суспільство, людину від  природи, є результатом соціальної взаємодії.