інформаційне суспільсво. досвід зарубіжних країн

· створення робочих місць за допомогою інновацій та інвестицій;

· посилення суверенітету Канади і  культурної ідентичності;

· забезпечення універсального доступу  за прийнятними цінами.

Робота ради будується, виходячи з  п'яти основних принципів:

1) взаємодія і взаємозв'язок  мереж;

2) співробітництво в галузі розвитку  державного і приватного секторів;

3) захист особистого життя;

4) безпека мережі;

5) навчання протягом життя.

У вересні 1995 р. Рада опублікувала підсумкову доповідь "З'єднання, Співтовариство, зміст: виклик інформаційної магістралі"^*74, у якій було сформульовано понад 300 конкретних пропозицій щодо дій уряду. Завдання уряду полягає, на думку авторів доповіді, у створенні конкурентного середовища, в якому б канадські фірми змогли збільшувати національне багатство. Федеральний уряд має забезпечити таку політику, щоб інформаційна магістраль створювала робочі місця, сприяла економічному росту в кожному секторі економіки. Там, де ринкові сили не можуть надати рівний доступ або створити для нього передумови, там повинен виступити уряд. Пропонується національна стратегія для надання доступу до основних послуг шляхом законодавчої регламентації доступу до інформації всіх канадців.

Як зазначається у доповіді, у новій інформаційній економіці успіх буде визначатися ринком, а не державою. Отже, основна роль держави має зводитися до встановлення правил, а сама вона повинна бути своєрідним взірцем (прикладом, моделлю). Самі державні органи також повинні пройти етап реінжиніринга.

Особливу увагу канадський уряд приділяє культурі і цифровізації культурної спадщини. Передусім, тут мається  на увазі підтримка власного виробництва масової інформації. Слід зазначити, що саме прагнення зберегти свою культурну самобутність, підтримуючи створення власної масової інформації дало змогу Канаді за декілька років перетворитися у великого експортера кіно- і відеопродукції, відстояти свої позиції на американському ринку.

Стратегія доступу до послуг і змісту будується на основі чотирьох принципів:

1) універсальний, доступний і  рівний доступ;

2) орієнтація на споживача і  різноманітність інформації;

3) компетентність і участь громадян;

4) відкриті й інтерактивні мережі.

Рада рекомендувала урядові, проводячи  лібералізацію правил регулювання  телекомунікацій, прагнути усувати  застарілі і непотрібні бар'єри  на шляху конкуренції і впроваджувати  захист проти антиконкурентної практики. Крім того, держава має сама стати  лідером у впровадженні і використанні електронної інформації і комунікаційних систем, що дасть змогу усім канадцям мати можливість зв'язуватися і взаємодіяти  з урядовими департаментами і  відомствами електронними засобами.

Таким чином, роль держави полягає  у забезпеченні балансу між конкуренцією і регулюванням, свободою користуватися  шифруванням для захисту особистого життя і персональних комунікацій  та необхідністю захищати суспільні  інтереси від терористів, свободою слова і висловлень та захистом моральності  й інтересів неповнолітніх. Цей  баланс має встановлювати і переглядати  сама держава, тому що ринкові сили цього зробити не можуть. Сюди ж відносяться освіта, телемедицина, ідея універсального доступу до мережевих послуг та інформації, доступ до урядової інформації.

Цікавими для нас є такі рекомендації державі:

· федеральний уряд має визнати  гостру необхідність зайнятися нормами  регулювання й усунути бар'єри  на шляху конкуренції;

· магістральні мережі та нова інфраструктура мають створюватися приватним сектором, а ризик і винагороди мають  лягати на власників акцій;

· магістраль має просуватися по країні відповідно до вимог ринку;

· розвиток інформаційної магістралі має бути "технологічно нейтральним" (тобто держава не повинна підтримувати жодну з технологій).

Отже, роль держави слід розглядати у контексті ролі приватного сектору, який вкладає інвестиції і несе фінансовий ризик. Її політика має бути спрямована на створення робочих місць і  національного багатства, стимуляцію конкуренції, досліджень і розробок. Її мета – участь у розробці стандартів, забезпечення взаємодії, стимуляція конкуренції, прискорення створення нових технологій і захист споживачів.

Інформаційна політика Європейського  Союзу щодо побудови інформаційного суспільства

Як зазначається у відповідних  документах Європейського Союзу, інформаційне суспільство стане в найближчі  роки важливою рушійною силою економічних, соціальних та технологічних змін і впливатиме на функціонування суспільства в цілому і на відносини між окремими особами, групами і країнами на світовому рівні, надаючи більш широкі можливості зв'язку й обміну інформацією, зокрема, на транскордонному рівні, через глобалізацію широко доступних для суспільства мереж і служб. Важливе значення це має на європейському рівні, насамперед, стосовно культурної і мовної різноманітності та з економічного погляду. Ці явища зумовлюють необхідність нового підходу до регулювання сектору засобів масової інформації, зокрема, враховуючи те, що нині є можливість здійснювати суспільний і приватний зв'язок через ті самі мережі. З метою забезпечення кращого балансу у доступі до нових технологій і нових комунікаційних та інформаційних служб, для того, щоб розвиток інформаційного суспільства був корисним усім європейським країнам, а також усім особам і групам, що проживають у цих країнах, Європейське співтовариство з 1994 року розглядає завдання побудови інформаційного суспільства як найбільш пріоритетне^*75.

З 1994 по 1998 рік усі науково-технічні ініціативи Європейського Союзу відбувалися в межах Четвертої рамкової програми, реалізація якої здійснювалася через 18 цільових програм. Одна з найбільш дієвих ініціатив – актуалізація серії послідовних проектів, спрямованих на розвиток культури і збереження культурної спадщини:

Мультимедійний доступ до європейської культурної спадщини. Меморандум взаєморозуміння (1995–1998). Це проект співробітництва, добровільна угода між організаціями (музеями і галереями, державними і громадськими організаціями, навчальними і науковими центрами, електронними видавництвами, компаніями, які спеціалізуються у сфері телекомунікаційних і апаратно-програмних комплексів), готовими активно виступати за досягнення консенсусу з проблем, важливих для усіх сторін. У цьому проекті було визнано низку зобов'язань.

Зобов'язання державних організацій:

· створювати умови для співробітництва  музеїв і галерей із приватним сектором;

· внести необхідні уточнення в  законодавство в галузі права  на інтелектуальну власність і авторське  право;

· брати участь у фінансуванні створення  електронних інформаційних ресурсів, у тому числі у випадках, коли це не продиктовано прямим суспільним або комерційним інтересом;

· сприяти співробітництву і  забезпечувати поширення інформації в школах, університетах і громадських  організаціях;

· підтримувати механізми електронного маркетингу (у тому числі, захищати комерційні інтереси музеїв і власників авторських прав та інтелектуальної власності).

Зобов'язання організацій, які займаються апаратно-програмними комплексами, операторів телекомунікаційних мереж  і служб і електронних видавництв:

· брати участь у фінансуванні робіт  зі створення електронних зображень  музейних колекцій і створення широкого ринку подібних товарів і послуг;

· сприяти тому, щоб електронний  доступ до культурної спадщини Європи став частиною навчальних планів шкіл і університетів тощо.

· Зобов'язання музеїв і галерей:

· сприяти тому, щоб до 2000 року через  електронні мережі став можливий доступ до значної частини їхніх зібрань;

· установити єдиний порядок створення  електронних зображень і мережевого доступу до них;

· дійти згоди щодо єдиних правил і протоколів опису змісту, порядку  мережевого доступу, виробити цінову політику для індивідуальних користувачів, для  шкіл і університетів на території Європейського Союзу і за його межами;

· дійти згоди щодо організації  різних рівнів доступу до інформаційних ресурсів;

· пропагувати електронний доступ до інформаційних ресурсів музеїв як доповнення до безпосередніх відвідувань  музеїв і спосіб поширення знань  і уявлень про світову культурну спадщину.

Під цим документом поставили свої підписи понад 450 представників різних інституцій, у тому числі: 297 музеїв, 47 державних установ (у тому числі – наукових і навчальних), 76 організацій індустріальної сфери, 45 неурядових організацій.

Мультимедіа для освіти і зайнятості через інтеграцію культурних ініціатив (1998–2002). Можна виділити два основних завдання у цьому проекті:

1) культурне, спрямоване на створення  і впровадження технологічних  рішень для організації інформаційних ресурсів з європейської культурної спадщині і доступу до цих ресурсів;

2) економічне, спрямоване на створення  умов для організації нормального маркетингу в сфері експлуатації електронної культурної спадщини.

Ключові проблеми, які вирішуються  в межах проекту:

· авторське право та інтелектуальна власність;

· проблеми взаємодії в мережі (структура даних, термінологія, навігація);

· маркетинг;

· проблеми фінансування.

У межах проекту робота ведеться у чотирьох основних напрямках:

1) міжмузейні тематично орієнтовані  віртуальні виставки;

2) культурна спадщина і нові  інформаційні технології в освіті;

3) культурна спадщина і нові  інформаційні технології в туризмі;

4) підготовка практичного довідника з найбільш важливих для користувачів питань (правові питання, стандарти, фінансування тощо).

Література

1. Окинавская хартия глобального  информационного общества (G8).

2. Организация Объединенных Наций.  Отчет экспертной группы по  информационным и телекоммуникационным  технологиям. Нью-Йорк, 17–20 апреля 2000 г.

3. Всемирная встреча на высшем  уровне по вопросам информационного  общества (Женева, 2003 – Тунис, 2005). Проект  Плана действий // Документ WSIS/PC-3/DT-2(Rev.l)-R.

4. Глобальная инициатива по преодолению  информационного неравенства. ООН.

5. Резолюція №1 "Вплив нових  комунікаційних технологій на  права людини і демократичні  цінності". (П'ята Європейська  конференція міністрів з політики у сфері засобів масової інформації. – Салоніки. – 11–12 грудня 1997 р.

6. Рекомендация №R (99) 1 Комитета  министров государствам – участникам  Совета Европы по стимулированию  плюрализма в средствах массовой  информации.

7. Декларация о европейской политике  в области новых информационных  технологий Будапешт. – 6–7 мая  1999 года.

8. Дрожжинов В., Широков Ф. Европейский  путь построения информационного  общества,

9. Вартанова Е. Информационное  общество в стратегии Европейского  Союза. 

10. Зуев С.Е. Измерения информационного  пространства (политики, технологии, возможности)

11. Мелюхин И.С. Информационное  общество и государство, 

12. Почепцов Г.Г., Чукут С.Л. Інформаційна  політика: Навч. посіб. – Ч. 1. – К.: УАДУ, 2002. – 96 с.

13. UNESCO and Information Society for All, A position paper, CII-96/ws/4, UNESCO, Mayl996.

14. Information Superhighway: An Overview of Technology Challenges, Report to the USA Congress, 1995.

15. The Global Information Infrastructure: Agenda for Cooperation /R. Brown, L. Irving, A. Prabhakar, S. Katzen. – 1995.

16. Connection, Community, Content: The Challenge of the Information Highway. Final Report Highway Advisory Council.

17. Europe and the global information society. Recommendations to the European Council, May 1994.

18. FP5 and FP6 in comparison. Conception and design from the R5-Information and Communication Unit – Date of publication: October 2002.

19. Multi-media Access to Europe's Cultural Heritage. A Memorandum of Understanding and European Charter. European Commission, DGXIII-B, 28th June 1996.

20. Multi-media for Education and Employment Through Integrated Cultural Initiatives // Report of the fourth meeting MoU Steering Committe, Florence, 28/03/98

21. Learning in the Information Society. Action Plan for European education initiative (1996–1998).

22. Green Paper. Living and Working in the Information Society: People First/ European Comission – Belgium, 1996.

23. Europe at the Forefront of the Global Information Society: Rolling Action Plan. Communication from the European Comission to the Council, the Europeean Parliament, the Economic and Social Committee, and the Committee of the Regions, 1996.

24. Networks for People and their Communities. Making the Most of the Information Society in the European Union. First Annual Report to rhe European Commission from the Information Society Forum. – June 1996.

25. eEurope – impacts and priorities. A communication to the Spring European Council in Stockholm, 23–24 March 2001.

26. European Commission Directorate-General Information Society Information Society Technologies: Content, Multimedia Tools and Markets. A multiannual Community programme to stimulate the development and use of European digital content on the global networks and to promote the linguistic diversity in the Information Society Work Programme 2001–2002.

27. Commission Communication "Strengthening international cooperation in the global information society" for an early analysis. 8 Conclusions of "Information society – Accelerating European Integration", Ministerial Conference, Warsaw, 11– 12 May 2000.

28. Towards a knowledge-based Europe The European Union and the information society. Manuscript for information brochure for the general public European Commission, Directorate General for Press and Communication, October 2002.