інформаційне суспільсво. досвід зарубіжних країн

Зміст

І.Окінавська Хартія Глобального Інформаційного Суспільства (Окінава,2000р.)…………………………………………………………………...2

Західна модель становлення глобального інформаційного суспільства……...5

Американський досвід розвитку національної інформаційної інфраструктури……………………………………………………………………5

Канадський досвід побудови інформаційної магістралі……………………….8

Інформаційна політика Європейського Союзу щодо побудови інформаційного суспільств……………………………………………………...11

Література.……………………………………………………………………….15

 

 

 

 

 

 

 

 

І.Окінавська Хартія Глобального Інформаційного Суспільства (Окінава,2000р.).

В Окінавській хартії глобального  інформаційного суспільства (прийнятій  лідерами країн вісімки у м. Окінава, Японія, у 2000 р.) зазначається, що потенційні вигоди інформаційних і комунікаційних технологій, які полягають у стимулюванні конкуренції, сприянні розширенню виробництва, створенні й підтримці економічного зростання та збільшення зайнятості, відкривають значні перспективи. Завдання країн вісімки – не лише заохочувати перехід до інформаційного суспільства та полегшувати цей процес, а й якомога повніше реалізувати його економічні, соціальні та культурні переваги. Для досягнення цих цілей важливо побудувати роботу за такими ключовими напрямами:

• проведення економічних і структурних реформ з метою створення умов відкритості, ефективності, конкуренції та новаторства, котрі доповнювались би заходами щодо адаптації ринків праці, розвитку людських ресурсів та забезпечення соціальної злагоди;
• управління макроекономікою, яке допоможе підприємствам та споживачам складати більш точні плани, бути впевненішими у майбутньому, ефективніше використовувати переваги нових інформаційних технологій;
• розробка інформаційних мереж, що забезпечуватимуть швидкий, надійний та безпечний економічний доступ за допомогою конкурентоспроможного ринку, відповідних нововведень у мережевих технологіях, послугах та застосуваннях;
• розвиток людських ресурсів, спроможних відповідати вимогам інформаційної епохи, готових до навчання протягом усього життя та здатних задовольняти зростаючий попит на фахівців з інформаційних і комунікаційних технологій у багатьох секторах нашої економіки;
• активне використання інформаційних і комунікаційних технологій державним сектором, сприяння наданню в режимі реального часу послуг, необхідних для гарантування підвищення рівня доступності влади для всіх громадян.

У Хартії також зазначається, що приватний  сектор відіграє провідну роль у розвитку інформаційно-комунікаційних систем в  інформаційному суспільстві. Однак  завдання створення передбачуваної, прозорої і недискримінаційної політики та нормативної бази, необхідних для  інформаційного суспільства, покладене  на уряди. Важливо уникнути недоречних регулюючих втручань, котрі заважатимуть виявленню ініціатив приватного сектора щодо створення умов, сприятливих для запровадження інформаційних і комунікаційних технологій. Уряди мають гарантувати, що правила й процедури щодо інформаційних і комунікаційних технологій відповідатимуть революційним змінам в економічній діяльності, враховуватимуть принципи ефективного партнерства між державним і приватним секторами, а також будуть прозорими та технологічно нейтральними.

Аби максимізувати соціальні й економічні вигоди інформаційного суспільства, лідери країн вісімки домовилися щодо таких ключових принципів та підходів і рекомендували їх іншим:

· продовжувати сприяти розвитку конкуренції  на відкритих ринках у галузі інформаційних  технологій та телекомунікаційної продукції  і послуг, включаючи недискримінаційне  й орієнтоване лише на вартість підключення до основних телекомунікацій;

· захист прав інтелектуальної власності  у сфері інформаційних технологій життєво важливий для впровадження інформаційних і комунікаційних технологій та інновацій, розвитку конкуренції  та поширення нових технологій;

· важливо також відновити зобов'язання урядів щодо використання програмного  забезпечення відповідно до принципів захисту інтелектуальної власності;

· такі послуги, як телекомунікації, транспорт  та пошта, є винятково важливими  для економіки інформаційного суспільства  – підвищення саме їхньої ефективності здатне максимізувати вигоди інформаційних і комунікаційних технологій; митні та інші процедури, пов'язані з торгівлею, так само важливі для створення умов, сприятливих для їх розвитку;

· спростити міжнародну е-торгівлю шляхом подальшої лібералізації  та вдосконалення мереж, відповідних  послуг і процедур у контексті жорстких рамок Всесвітньої торговельної організації тощо;

· розвивати ефективні та дієві  механізми захисту приватності  споживачів, а також захисту таємниці обробки персональних даних зі збереженням вільного інформаційного потоку;

· надалі розвивати й забезпечувати  ефективне функціонування електронної  ідентифікації, електронного підпису, криптографії та інших засобів безпеки та надійності операцій.

Зусилля міжнародного співтовариства, спрямовані на розвиток Глобального  інформаційного суспільства, мають  бути скоординованими, аби забезпечити  безпечний та вільний від злочинності  кіберпростір. Держави мають гарантувати, що буде вжито ефективних заходів  – як це вказано у Керівних принципах  безпеки інформаційних систем ОЕСР – у боротьбі зі злочинністю у  комп'ютерному середовищі. Буде розширено співпрацю країн вісімки в рамках Ліонської групи з транснаціональної організованої злочинності. Такі нагальні проблеми безпеки, як хакерство та комп'ютерні віруси, також потребують ефективних політичних рішень.

Стратегія розвитку інформаційного суспільства  має бути підкріплена розвитком людських ресурсів, здатних відповісти на вимоги інформаційної доби. Країни вісімки прагнуть досягнути того, щоб всі їхні громадяни мали можливість набувати й удосконалювати інформаційну і комунікаційну технологічну грамотність та навички шляхом освіти й навчання протягом усього життя. З цією метою обладнують комп'ютерами з підключенням до Інтернету школи, класи й бібліотеки, готують викладачів з інформаційних і комунікаційних технологій і засобів.

ІІ.Західна модель становлення глобального інформаційного суспільства.

Американський досвід розвитку національної інформаційної інфраструктури

У 1993 р. уряд США одним із перших підготував доповідь із планами розвитку національної інформаційної інфраструктури (Agenda for Action). Для вивчення проблем, пов'язаних з побудовою цієї національної інформаційної інфраструктури, була створена Робочу групу з інформаційної інфраструктури (Information Infrastructure Task Force).

Було запропоновано 9 базових принципів  державного регулювання:

1) заохочення приватних інвестицій;

2) концепція універсального доступу;

3) допомога в технологічних інноваціях;

4) забезпечення інтерактивного  доступу;

5) захист особистого життя, безпеки  і надійності мереж;

6) поліпшене управління спектром радіочастот;

7) захист прав інтелектуальної  власності;

8) координація державних зусиль;

9) забезпечення доступу до державної інформації.

Уряд США зробив розвиток національної інформаційної інфраструктури і глобальної інформаційної інфраструктури пріоритетами своєї політики. Було визнано, що ефективність цих процесів залежить передусім від розподілу функцій між державою та приватним сектором та їх взаємодією. Так, приватний сектор як головне джерело капіталу й експертів, має у відповідь на запити ринку визначити, які технології розвивати, установити стандарти, розвивати нові послуги і продукти. Держава ж, зі свого боку, може полегшити протікання цих процесів шляхом прийняття відповідних законів і адміністративного регулювання. Держава також може забезпечити лідерство у цих галузях за допомогою підтримки випробувань нових технологій, сприяючи перенесенню технологій у приватний сектор, шляхом створення і розвитку додатків, які підтримують операції держави і поширюють державну інформацію.

Державі, таким чином, слід зосередити увагу на таких напрямах діяльності.

Заохочувати приватні інвестиції. З цією метою їй слід:

· усувати бар'єри на шляху приватних інвестицій, дотримуватися політики, яка сприяє інвестиційним ініціативам у телекомунікаційному й інформаційному ринках;

· забезпечити, щоб закони і правила  регулювання, що застосовуються, були доступними, розумними і не дискримінаційними;

· розвивати взаємодію з міжнародними фінансовими інститутами, зокрема  Всесвітнім банком і регіональними  банками розвитку для залучення  приватного і державного капіталу.

Сприяти розвиткові конкуренції. В  цьому контексті зазначалося, що конкуренція приводить до позитивних результатів: мережі постійно впроваджують нові технології, користувачі мають  більший вибір послуг і більш низькі ціни, постачальники послуг уважніше ставляться до проблем клієнтів, низькі ціни стимулюють використання телекомунікацій. Щодо цього аспекту були рекомендовані такі дії держави:

· збільшувати конкуренцію на місцевому, національному і міжнародному рівнях;

· оцінювати заходи, що здійснюються для лібералізації ринку і  конкуренції в інших країнах;

· постійно працювати над усуненням  бар'єрів на шляху розвитку конкуренції;

· заохочувати новачків на ринку шляхом боротьби з антиконкурентною поведінкою фірм, що домінують на цих ринках.

Забезпечувати доступ до мереж. Було зазначено, що виконання завдань  глобального інформаційного ринку  вимагає від уряду дій із забезпечення усім постачальникам інформаційних послуг доступу до устаткування, мереж і мережних послуг на недискримінаційній основі і за низьку ціну. Забезпечуючи доступ до мереж, держава сприяє розвитку конкуренції – як результат істотно збільшується кількість інформаційних послуг, доступних споживачам.

У співробітництві з приватним  сектором держава може поліпшити  можливості доступу до мереж і  забезпечити широкий вибір різних послуг. При цьому процес встановлення єдиних стандартів має бути відкритим і відбуватися за участю великих груп зацікавлених виробників.

Таким чином, оптимальне адміністративне  і законодавче регулювання, на думку  уряду США, має:

· визначати цілі та завдання, які  мають регулюватися законодавчо, включаючи  забезпечення конкуренції;

· бути досить гнучким, щоб дати змогу  впроваджувати нові послуги і  технології без внесення додаткових виправлень у законодавство;

· делегувати широкі повноваження органу регулювання, незалежному від національного оператора;

· установити відкритий процес участі зацікавлених кіл у написанні правил регулювання;

· спрямувати процес створення вільного ринкового доступу, заснованого  на недискримінаційних принципах.

Наголошується увага на тому, що незалежно  від моделі регулювання у правилах мають бути чітко прописані права  старих і нових операторів. Новачки  мають бути захищені від того, щоб  домінуючі на ринку оператори заважали розвитку вільної конкуренції.

Канадський досвід побудови інформаційної  магістралі

У 1994 р. Міністерство промисловості  Канади підготувало доповідь "Побудова більш інноваційної економіки" ("Building a more innovative Economy"), в якій обговорювалися способи, за допомогою яких держава, використовуючи інформаційні технології, може досягти економічних і соціальних цілей. Для розвитку закладених у доповіді ідей було реалізовано дві програми: Канадська мережа для розвитку досліджень, промисловості й освіти (мета – впровадження високошвидкісних мереж) і SchoolNet – одна з провідних у світі освітніх мереж.

Розроблено план дій, у які залучено понад 30 державних органів (Building the Information Society: Moving Canada into the 21st Century / Ministry of Supply and Services, Canada, 1996). Запропоновано здійснити перехід до інформаційного суспільства й економіки знань за допомогою Канадської інформаційної магістралі.

Увага акцентувалася на тому, що для досягнення цієї мети потрібні скоординовані дії держави, приватного сектора і громадських організацій.

Було поставлено чотири основних завдання:

1) побудувати Канадську інформаційну  магістраль шляхом створення  умов для конкуренції і такого  регулювання, яке б відповідало суспільним інтересам, сприяло інноваціям, інвестиціям, розвитку нових послуг;

2) збільшити канадський зміст, розвивати національний діалог, створити нові робочі місця, дати новий імпульс економічному розвитку;

3) реалізувати економічні і соціальні переваги для всіх канадців, що дасть їм змогу особисто брати участь у формуванні інформаційного суспільства;

4) зробити державу більш доступною і відповідальною.

Як результат цього, у Канаді було створено одну з найсучасніших телекомунікаційних і мовних систем. Вона стала результатом скоординованих дій, спрямованих на подолання відстаней і географічних умов, які роз'єднують канадців.

Отже, робота з боку держави почалася в 1994 p., коли була заснована Консультативна рада з інформаційної магістралі для підготовки пропозицій уряду. Діяльність ради спрямована на: