Напрями діяльності соціального працівника із сім’єю

       Практика  свідчить, що діти, які прийшли до школи, не завжди достатньо підготовлені до навчання і перебування в шкільному  колективі. В основному це стосується дітей, які не відвідували дитячих садків, часто хворіли, дітей із затримками психічного розвитку, сором'язливих, боязких. Тому завданням соціального педагога є зниження емоційної напруги таких дітей, навчаючи вчителів використовувати прийоми захисту від психологічних та соціальних стресів, контролю за способом життя дітей у неблагополучних сім'ях, допомагати в поліпшенні сімейного мікроклімату, оцінювати  
 

       індивідуально-психологічні особливості і можливості дитини, створювати програми оптимізації її розвитку.

       Робота  з неповною сім'єю передбачає надання допомоги у вихованні дитини, запобігання негативному впливу, який може справляти така сім'я на формування особистості дитини. Особливо важливо розв'язувати такі питання, як: нормалізація взаємостосунків дитини з обома батьками, встановлення нормального мікроклімату в тій сім'ї, у якій залишилась дитина; відповідальність батьків за виховання; особисте життя матері і дитини: розв'язання юридичних проблем, які мають місце в такій сім'ї. Коли порушується справа про розлучення і розвивається конфлікт з приводу того, з ким залишається дитина, то тут важлива присутність соціального педагога чи соціального працівника. Його допомога необхідна для того, щоб об'єктивно обрати для дитини варіант, де вона матиме кращі умови для виховання. Крім того, він допоможе у регулюванні взаємин дитини з тим із батьків, хто залишив сім'ю, а також з іншими родичами. Необхідність цього потребує Конвенція про права дитини.

       При цьому слід враховувати, що неповна  сім'я може перебувати у стані хронічних стресів, а це негативно позначається на стані здоров'я матері та дитини: постійне відчуття себе нещасливим, невпевненість у майбутньому (своєму і дитини), підвищена роздратованість. Такий хронічний стрес може призводити до кризових станів, що мають прояв у відчутті безвихіддя, апатії. Допомога соціального працівника полягає у проведенні спеціальної корекційної роботи, яка може допомагати батькам підтримувати високу самооцінку та переборювати труднощі. Бажано, щоб діти з таких сімей перебували під постійним захистом школи, соціальної служби. Їм слід допомогти розширювати соціальний досвід, організовувати вільний час тощо.

       Значної уваги соціальних служб потребують багатодітні молоді сім'ї. Це сім'ї, які мають трьох і більше дітей. Основні проблеми сучасної багатодітної сім'ї - це матеріальні, житлово-побутові, на які, без сумніву, накладаються виховні, рекреативні та комунікативні. Крім того, слід враховувати, що існують різні типи багатодітних сімей, в тому числі й неблагополучні (їх значна кількість), у яких діти з'являються випадково, є небажані або є засобом для одержання різних матеріальних благ. Проте багатодітна сім'я, навіть неблагополучна, має чимало своїх проблем, які їй важче розв'язувати в наш час, коли утримання та виховання навіть одного-двох дітей позбавляє можливості задовольнити культурні потреби, що, звичайно, позначається на вихованні дітей. Неабияке значення, крім матеріальних і житлово-побутових, має розв'язання виховних проблем. Часто молоді батьки не мають спеціальних знань і навичок у плані виховання, а це призводить до того, що в багатодітних сім'ях значною проблемою часто є навіть виховання дітей. Багато дітей з таких сімей не відвідують  
 

       дошкільних  закладів. Важко зараз розв'язувати і проблеми відпочинку цих дітей внаслідок того, що сім'я не в змозі оплатити й путівки, і заняття в гуртках, спортом. Можна сказати, що тут є і своя моральна проблема. У результаті змін, що відбуваються в суспільстві, змінилося ставлення до багатодітних сімей, вони позбавлені багатьох пільг, які мали раніше.

       В такій ситуації багатодітна сім'я потребує до себе уваги й допомоги з боку суспільства. Завдання соціальних служб полягають в тому, щоб допомогти багатодітним сім'ям. Такі сім'ї більшою мірою, ніж інші, мають потребу в сімейному лікареві. Їм необхідна допомога і в працевлаштуванні батьків, наданні дітям можливості підробити, в організації їх літнього відпочинку. Батьки з таких сімей потребують спеціальних педагогічних консультацій. У завдання соціальних служб по роботі з багатодітними сім'ями входить організаційна робота із залученням організацій і служб, які можуть допомогти такій сім'ї. Важливо співпрацювати з іншими службами, які займаються багатодітними сім'ями (служби соціального забезпечення, профспілки, різні фонди тощо).

       Але слід сказати, що конкретної допомоги з боку соціальної служби потребує кожна конкретна сім'я. Насамперед, це виявлення соціальних, економічних, побутових, психолого-педагогічних, правових, медичних та інших проблем, що існують у кожній сім'ї. Особливого значення для багатодітної сім'ї набуває вирішення проблеми влаштування матері на роботу. Адже в сучасних умовах чимало багатодітних сімей розв'язують свої матеріально-економічні проблеми так: чоловік повністю бере на себе забезпечення сім'ї, вважаючи, що жінка повинна займатися домашнім господарством, і від того буде більше користі, ніж від тих незначних грошей, які вона заробить. Проте, як свідчать дослідження, заняття матері професійною діяльністю позитивно позначається на вихованні дітей, на їх інтелектуальному розвитку, бо в мами з'являється більше знань і соціального досвіду. Вона швидше знаходить контакт з дітьми, усуває сімейні конфлікти.

       У зв'язку з цим таким сім'ям слід допомагати у працевлаштуванні чоловіків, дітям дати можливість підробити, а матері - працювати неповний день за плинним графіком. Консультації для цих батьків можуть вміщувати такі питання: харчування дітей і збереження їх здоров'я; роль матері і батька в організації правильних взаємостосунків у сім'ї; найбільш поширені помилки у вихованні; виховання дітей з психічними та фізичними вадами. Заохочення і покарання дітей у багатодітній сім'ї має свою специфіку, тому батьки повинні здобувати спеціальні педагогічні знання у вигляді лекцій та індивідуальних консультацій.  
 
 

       Уваги соціальних працівників вимагають  і ті сім'ї, в яких діти страждають від різних видів насильств з боку батьків або родичів: незадоволення потреб дитини в харчуванні, одязі, медичному догляді, чистоті, режимі дня; застосування фізичних покарань, жорстоке виховання (відсутність тепла, надмірна вимогливість без урахування фізичних, емоційних та інтелектуальних можливостей дитини, постійні зауваження, насмішки). Усе це призводить до емоційних травм, відбивається на психічному розвитку дитини, збільшується кількість дитячих суїцидів, випадків бродяжництва, втеч з дому.

       Виявити такі сім'ї соціальному педагогові можуть допомогти вихователі дошкільних установ, учителі шкіл, лікарі в поліклініках, сусіди. Дітям у таких випадках можуть допомогти притулки, у яких дитина, яка пішла з дому, може мешкати якийсь час, отримати допомогу, пораду. Такі притулки с зараз майже в кожному великому місті. Крім того, існує практика, коли дитину бере до себе інша сім'я і тримає її деякий час у випадку насильства над нею власних батьків.

       Сім'ї, які мають дітей-інвалідів, потребують конкретної допомоги соціальних служб. Це влаштування таких дітей в інтернати, спеціальні школи та дитячі будинки; педагогічне консультування батьків щодо виховання дітей-інвалідів залежно від типу та групи інвалідності.

       Інвалідність  призводить до обмеження життєдіяльності  людини, її соціальної дезадаптації внаслідок  відхилень у фізичному та психічному розвитку, обмеженої здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, спілкування, майбутньої трудової діяльності. Система навчання і виховання цих дітей недосконала. У зв'язку із цим має створюватись комплекс соціальних та психолого, медико-педагогічних проблем із соціальної орієнтації таких дітей. Корекційну роботу найчастіше виконують самі батьки, проте багато з них не володіють спеціальними знаннями з дефектології та медико-соціальної реабілітації.

       Підготовка  соціального гувернера до роботи з дитиною-інвалідом удома до надання йому загальноосвітніх знань (у межах можливого), прищеплення навичок самостійної роботи і самообслуговування, адаптації до потреб сучасного життя є сьогодні виходом із скрутного становища сім'ї яка виховує дітей-інвалідів. Робота соціального гувернера з дітьми-інвалідами в сім'ях забезпечуватиме їм можливість здобути освіту та професію, займатися громадською діяльністю, розширювати спілкування з однолітками, дорослими. Це сприяє створенню оптимальних умов для коригування відхилень у розвитку дитини, для її навчання, виховання, соціально-трудової адаптації. Соціальний гувернер розв'язує питання соціального забезпечення дитини-інваліда, допомагає розв'язувати житлово-побутові, транспортні, морально- 
 

       психологічні  проблеми, організовувати вільний час, заняття спортом, задоволення культурних потреб. Крім того, він проводить Незначну роботу із сім'єю, у якій виховується дитина-інвалід: оздоровлення інших дітей у сім'ї, які внаслідок недостатнього догляду, матеріальної незабезпеченості чи зайнятості батьків часто хворіють, навчаються гірше своїх можливостей, мають менше часу на дозвілля. Таким сім'ям необхідні медико-генетичні консультації, допомога у створенні нормального сімейного мікроклімату, подоланні пригніченості, невпевненості, конфліктності між батьками та дітьми, у вихованні правильного ставлення до такої дитини усіх членів сім'ї.

       Особливу  увагу соціальні служби повинні  приділяти роботі з асоціальними сім'ями (сім'ями алкоголіків, наркоманів, які ведуть аморальний спосіб життя). Така сім'я не може нормально функціонувати, адже за умов псевдоблагополуччя спостерігаються відсутність довір'я у стосунках, розподілу ролей у сім'ї та конфліктність. У таких сім'ях має місце співзалежність інших членів сім'ї від хворого на алкоголізм, що полягає у постійній зайнятості його проблемами, тривозі, почутті вини та сорому, безнадії, відчаю, низькій самооцінці. З'являється страх перед тим, що можна залишитись без чоловіка, що в дітей не буде батька, що скажуть сусіди та ін. Усе це створює нервову обстановку в сім'ї. Такі сім'ї потребують спеціальної допомоги. Але насамперед їх треба виявити. Подальша робота полягає у налагодженні контактів з органами внутрішніх справ з метою примусового лікування, позбавлення батьківських прав, захисту дітей. Дуже важливо позбавити дітей від негативного впливу батьків-алкоголіків, інакше руйнівний вплив такої сім'ї призведе і їх до алкоголізму, бродяжництва, злочинності.

       З цією метою дітей влаштовують  до дитячих будинків, у школи-інтернати, благополучні сім'ї. Допомагає в  роботі влаштування в дитячому притулку, в якому дитина може перебувати деякий час, поки вирішаться її справи. Там вона може отримати медичну, психолого-педагогічну, корекційну допомогу.

       Соціальної  підтримки вимагають і одинокі матері, в тому числі неповнолітні, яких в Україні останнім часом стає все більше. Значну кількість дітей ними покинуто. Крім того, ці матері палять, вживають алкоголь, тому діти в них часто народжуються кволими, недоношеними, з аномаліями розвитку, мають хронічні захворювання. Низька медична культура і медична активність призводять до того, що вони не звертають уваги на ознаки невротизації дитини. Неповнолітні матері, як і їх діти, потребують корекційної психологічної допомоги, бо народження дитини, крім позитивних емоцій, якщо мати збирається сама виховувати дитину, може мати й негативні: небажана дитина, стреси внаслідок психологічної непідготовленості, переляку, невпевненості в  
 

       майбутньому. Корекційна робота з цими матерями полягає у наданні їм допомоги щодо виховання дитини, психологічної  підтримки у становленні до себе як особистості, працевлаштування та ін. Крім того, таким сім'ям потрібна медико-соціальна допомога, медико-соціальний патронаж, а для неповнолітніх матерів - роз'яснення питань планування сім'ї, профілактики вагітності.

       Значна  увага має приділятися сім'ям, що перебувають на грані розлучення. Причинами розлучень можуть бути соціально-економічні, соціальні й біологічні, психолого-педагогічні й фізіологічні прояви. До соціально-економічних причин належать матеріальні нестатки, відсутність нормальних житлово-побутових умов для проживання сім'ї. Причини соціального й біологічного характеру - хвороби членів сім'ї, несерйозність у ставленні до шлюбу, наявність другої сім'ї, подружня невірність, пияцтво, алкоголізм, наркотична залежність тощо. Причини психофізіологічні - фізіологічна несумісність, імпотенція, фригідність, велика різниця у віці, небажання мати дітей; соціальні психолого-педагогічні причини - соціальна та психологічна несумісність; різниця в рівні культури; різні характери, погляди на сімейне життя і виховання дітей; відсутність взаємодопомоги та взаєморозуміння; неповага один до одного; різні цілі життя й життєві цінності; складний характер (ревнощі, жорстокість, скупість). Як свідчить практика, переважають соціально-психологічні причини, що стають основою сімейних конфліктів і призводять до розлучення.

       Психологи виділяють такі варіанти розв'язання конфліктних  ситуацій у сім'ї:

       - примус, коли нав'язується таке розв'язання конфліктної ситуації, що задовольняє лише ініціатора конфлікту ("Я сказав, і буде так, як я хочу..."). Такий спосіб має найбільш несприятливі наслідки, бо це позначається на інших членах сім'ї, принижується гідність. І коли навіть настає зовнішнє благополуччя, у будь-який момент конфлікт може спалахнути з новою силою;

       - конфронтація. Ніхто не приймає  позиції іншого, кожний залишається  при своїй думці. Посилюється  роздратованість, бо один одного  не розуміють ("Я буду так...", "А ти такий...", "А ти  така..."). Розв'язання конфлікту  відтягується на невизначений  час;

       - втеча від роз'яснення суперечностей,  тобто розв'язання конфліктної  ситуації відкладається, а конфлікт  залишається. Проте позитивне  тут, що залишається час на  обдумування, прийняття якогось  рішення і поновлення процесу  розв'язання конфліктної ситуації;