Міжнародне співробітництво та роль МОП в управлінні зайнятістю

     До  кінця червня 2001 року МОП ухвалила 184 конвенції та 192 рекомендації з  широкого кола питань, серед яких: відміна  примусової праці, свобода об’єднання та колективні переговори, рівність ставлення та можливостей, сприяння зайнятості та професійна підготовка, соціальне забезпечення, умови праці, попередження нещасних випадків на виробництві, охорона материнства, захист мігрантів та інших категорій працівників, таких як моряки, сестринський персонал та працівників плантацій. На сьогоднішній день зареєстровано 7053 ратифікації.

     Вирішальним фактором є заходи, що вживаються на національному рівні з метою  втілення Конвенцій в життя. Міжнародні трудові норми відіграють важливу  роль у розробленні національного законодавства навіть в тих країнах, які не ратифікували дану Конвенцію. Положення норм використовуються як основи у розробці національного законодавства. Таким чином міжнародні конвенції з питань праці мають значення, що виходить далеко за межі тих правових зобов’язань, які вони встановлюють.

     Контрольні  механізми МОП

     Застосування  міжнародних трудових норм постійно контролюється МОП. Кожна держава-член зобов’язана регулярно подавати доповідь про законодавчі та практичні  заходи, що вживаються з метою втілення в життя положень кожної Конвенції, яку вона ратифікувала.  Водночас вона повинна надсилати копії доповіді організаціям роботодавців та працівників, які також мають право надсилати інформацію.

     Спочатку  доповіді урядів вивчаються Комітетом  експертів з питань застосування конвенцій та рекомендацій, до складу якого входять 20 незалежних авторитетних спеціалістів у правовій та соціальній сфері, які повністю незалежні від урядів і представляють лише самих себе. Кожен рік Комітет направляє свою доповідь Міжнародній конференції праці, де її ретельно вивчає тристоронній комітет, що складається з представників урядів, роботодавців та працівників.

     На  додаток до цих постійних контрольних  процедур організації роботодавців та працівників мають можливість самі розпочати процедуру розгляду та подання представлення стосовно держави-члена про передбачуване недотримання нею положень конвенції, яку вона ратифікувала.

     Якщо  представлення приймається Адміністративною радою МОП до розгляду, вона призначає  тристоронній комітет для вивчення питання. Комітет направляє до Адміністративної ради доповідь зі своїми висновками та рекомендаціями.

     Окрім того, будь-яка країна-учасниця може подати скаргу до Міжнародного бюро праці  на іншу країну-учасницю, яка, на її погляд, не забезпечила задовільним чином дотримання будь-якої конвенції, яку вони обидві ратифікували. Адміністративна рада має право створити комісію для розслідування скарги та представлення доповіді з цього питання. Ця процедура може також застосовуватися з ініціативи самої ради або за скаргою делегата конференції. Комісія з розслідування виробляє рекомендації стосовно заходів, яких слід вжити, якщо це буде визнано необхідним. Якщо уряд не приймає ці рекомендації, він має право передати спір до Міжнародного суду.

     Свобода об’єднання: спеціальні контрольні механізми

     У 1950 році МОП запровадила спеціальну процедуру в галузі свободи об’єднання. Вона базується на скаргах, представлених  урядами або організаціями роботодавців та працівників на країну-учасницю, навіть якщо вона не ратифікувала відповідну конвенцію. Таке можливо тому, що держава, яка стала членом МОП, повинна дотримуватися принципу свободи об’єднання, закріпленого в Статуті Організації. Такий механізм включає два різних органи. Перший – це Комісія з розслідування та примирення, створення якої вимагає згоди відповідного уряду. Порядок діяльності Комісії подібний до процедури Комісії з розслідування скарги, а її доповіді підлягають публікації. Загалом було створено шість таких комісій.

     Другим  таким органом є Комітет з  питань свободи об’єднання. Цей тристоронній комітет призначається Адміністративною радою з числа її членів. З дня свого створення Комітет з питань свободи об’єднання розглянув більш ніж 2020 справ, що охоплюють широке коло питань в сфері свободи об’єднання: це арешт та зникнення профспілкових діячів, втручання в діяльність профспілок, запровадження законодавства, що суперечить принципам свободи об’єднання, і тому подібне. Комітет збирається тричі на рік – в березні, травні та листопаді. 

     3. Участь України  в Міжнародній організації праці

     МОП активно працює в Україні з  початку 90-х років. МОП вже здійснила  проекти пов'язані з аналізом стану соціальної політики (спільно  з ПРООН і Світовим банком), кризового  стану ринку праці в Україні, розвитком соціального партнерства. Протягом усього часу МОП надавала і продовжує надавати допомогу урядові в експертній оцінці законопроектів, ознайомленні урядовців, представників профспілок і роботодавців з міжнародними стандартами статистики праці та її національною систематизацією.

     Нині  МОП спільно з ПРООН та іншими агенціями здійснює в Україні  важливі проекти, які пов'язані  з розробкою моделі соціального  бюджету, ринком праці та професійним  навчанням безробітних, розвитком  малого та середнього підприємництва, соціального партнерства і діалогу.

     Україна є державою-членом МОП з 1954 р. За цей  період Україна ратифікувала 60 Конвенцій  МОП, в тому числі 16 – за роки незалежності. З 1 червня 1996 р. МОП представлена в  Україні Національним кореспондентом МБП в Україні. Базовим документом для співробітництва між Україною і МОП була програма „Політика активного партнерства. Національні цілі для України” на період із 1998 по 2001 р. Підписання цього документа забезпечило послідовність, узгодженість і взаємодоповнюваність національних заходів, проектів МОП та ін. в Україні, а також довготривалість отриманих результатів.

     Діяльність  МОП в Україні охоплює основні  питання соціальної політики: розвиток ринку праці, сприяння зайнятості і  розвитку професійного навчання, соціальний захист і соціальна захищеність, реформування трудового законодавства і статистики праці, соціально-трудові відносини і заробітна плата, ґендерна рівність і викоренення найгірших форм дитячої праці, запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу в сфері праці, а також запобігання торгівлі людьми.

     Нормативно-правові та організаційні проблеми становлення системи соціального партнерства в Україні

     Внаслідок децентралізації в управлінні економікою України, роздержавлення власності, створення  приватного підприємництва, об’єктивно постали передумови і для розвитку соціального партнерства на всіх рівнях та створення його інституцій.

     Система ринкових відносин в Україні лише формується, отже, і нове законодавство  про працю перебуває у стадії розвитку. Разом з Конституцією України, яка визначає основні принципи правового регулювання соціально-трудових відносин, в країні діє Кодекс законів про працю України 1971 р. (із змінами від 1 березня 1998 р.).

     Кодекс  законів про працю України (КЗпП України) є зведеним законом і  діє на всій території України. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і підйому на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст. 1 КЗпП України).

     Формування  системи соціального партнерства  в Україні почалося в 1992 р. після  прийняття Закону “Про оплату праці”, який започаткував правову основу договірного регулювання оплати праці на основі системи тарифних угод.

     Нову  правову основу договірного регулювання  виробничих, соціально-економічних  і трудових відносин створено в 1999 р. Законом України “Про колективні договори і угоди”, в якому враховано норми конвенцій і рекомендацій МОП, світовий досвід. Законодавчо визначено сферу укладання колективних договорів і угод та процедуру їх підписання, партнерів, порядок ведення переговорів і вирішення розбіжностей, які виникають, відповідальність сторін при укладанні договорів та обов’язковість виконання положень колективного договору як для власника, так і для працівників підприємства.

     Крім  того, важливу роль в регулюванні  соціально-трудових відносин відіграють наступні закони: Закон України від 1 березня 1991 р. “Про зайнятість населення“ (із змінами і доповненнями від 1 грудня 1998 р.); Закон України станом на 25 травня 1999 р. “Про охорону праці”.

     Важливим  кроком до запровадження соціального  партнерства стало створення  у 1993 р. Національної ради соціального партнерства, яка є консультативно-дорадчим органом при Президентові України для узгодження питань, що виникають у соціально-трудовій сфері. Це тристороння організація, до складу якої входять 66 членів – по 22 особи представники кожної сторони: уряду, об’єднань підприємців, профспілок.

     Одним з головних завдань діяльності НРСП у сфері ринку праці є участь у підготовці законодавчих актів  з приводу соціально-трудових питань, підготовка пропозицій стосовно загальних  і галузевих колективних угод, здійснення посередництва та примирення під час вирішення колективних трудових конфліктів.

     З березня 1998 р. прийнятий Закон України  “Про порядок вирішення колективних  трудових спорів (конфліктів)”; Указом Президента від 17 листопада 1998 р. створено Національну службу посередництва і примирення.

     Тривалий  час у Верховній Раді України  знаходяться на розгляді проекти  законів “Про соціальне партнерство”, “Про об’єднання роботодавців”, “Про трудові колективи”, нова редакція Закону України “Про колективні договори та угоди”. З прийняттям цих законів буде створена сучасна правова база колективного трудового права.  

     4. Переваги участі України в міжнародних організаціях системи ООН

     Організація Об’єднаних Націй виникла в 1945 році, незалежна держава Україна ¾ в 1991-му, проте Україна є одним з членів-фундаторів  ООН. Бо як у ООН є попередник ¾ Ліга націй, так попередницею України була Радянська РСР ¾ де – юре одна з держав, які “добровільно” об’єднались в Радянський союз, де-факто “складова” і “невід’ємна” частина радянської імперії.

     Чому  Україна стала первісним членом ООН? Формально тому, що зробила значний  внесок у повалення гітлеризму, фактично ж тому, що Сталін в період обговорення  між США, СРСР та Англією обрисів  майбутнього ООН в 1943 – 1945рр. вже активно готувався до післявоєнної світобудови.

     В наш час з’явилися принципово нові можливості економічного розвитку світу і, відповідно, розвитку зв’язків між Україною та світовим співтовариством, зумовленого вступом  України  та інших держав колишнього СРСР до складу цього товариства. Поширення та поглиблення міжнародних світових зв’язків між Україною та світовим співтовариством є економічно і політично вигідним для України.

     Розвиток  економіки  нашої країни все більшою  мірою визначається  не тільки її внутрішніми можливостями, але й ступенем її участі у світовому розподілі праці. Тому на сучасному етапі економічного розвитку для України дуже важливою є активізація міжнародної економічної діяльності, яка неможлива без участі міжнародних організаціях системи ООН чи співпраці з ними. Нині Україна є членом більш як 40 міжнародних організацій, на користь української дипломатії промовляють такі факти, як членство України в ЕКОСОР ООН, Комітеті ООН по внескам, Комітеті ООН по правам людини, Ради керівників ПРООН, Виконавчій Раді Дитячого фонду тощо. Усе це та обрання Міністра закордонних справ України Г. Удовенка головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї свідчить про те, що Україну визнають у світі як впливову державу, яка бере активну участь у вирішенні  актуальних  міжнародних проблем. Посада голови  ГА надала додаткові можливості для активізації двосторонніх контактів України на різних рівнях. Адже, за існуючою традицією, голова ГА мав зустрічатися практично з усіма учасниками загальних дебатів високого рівня, а в цих рамках виступили 18 глав держав, 14 глав урядів, 16 віце-прем’єр-міністрів та 111 міністрів закордонних справ.

     Членом  МОП Україна є з 1954 року. Але  не зважаючи на своє більш ніж чотирьох десятилітнє перебування у цій  орієнтації, вона ратифікувала лише 45 із більш ніж 170 конвенсій, розроблених і прийнятих МОП, які  стосуються різних сторін трудової діяльності, визначають необхідні заходи соціального захисту. Однією з причин такого становища є перехідний характер періоду, який переживає Україна. Гостра криза не дає змоги в нинішніх умовах віднайти необхідні кошти для того, щоб забезпечити дотримання світових стандартів у таких питаннях як соціальне страхування, медичне обслуговування, гарантії праць тощо. Тим часом саме в галузі соціальної демократії Україні належить ще чимало зробити, щоб вийти на рівень розвинутих країн. Для того, щоб швидше досягти відчутного прогресу в трудовому законодавстві і соціальному захисті трудящих, досвід такої впливової міжнародної організації, як МОП, може стати досить ефективним знаряддям.