Масова свідомість як складова суспільної свідомості

 

Тоталітарні партії, які виникли  у європейських державах, ставили  за мету саме здобуття влади. Вони прагнули заручитися підтримкою якомога ширших верств населення, яке внаслідок  воєн та криз потребувало зміни соціально-економічного становища, та через наслідки швидких  історичних змін, підтримувало радикальні ідеології. Саме такі ідеї, сформованій  на той час масовій свідомості, намагалися пропонувати крайні ліві та крайні праві партії, прихід до влади  яких залежав від їх здатності  зрозуміти не лише потреби мас, але  і психологічні особливості атомізованих індивідів [32, 85].

 

Оскільки розглядуване суспільство, у якому потенційно сильними є  тоталітарні тенденції, є масовим, засоби впливу на нього має бути зорієнтовано на маніпулювання атомізованими  індивідами. Наприклад, психологічне маніпулювання, яке є здійсненням психологічного впливу з метою спрямування активності, формування намірів та бажань особи  або групи осіб, які суперечать її актуально наявним бажанням, але  які вона прагне реалізувати через  прийняття непрямо нав’язаної мети. Саме атомізованими індивідами легко  маніпулювати, вони несхильні до критичного мислення і водночас піддатні навіюванню, прагнуть знайти контролюючу силу, і тому є легко мобілізованими, – отже, схильні підтримувати масові тоталітарні рухи.

 

Маніпулятивний характер впливу тоталітарної партії на суспільство  зумовлено тим, що тоталітаризм не може обмежуватися лише насильницьким примусом – встановлення тоталітарного правління  потребує перетворення поведінки, світогляду та навіть мотивацій громадян.

 

У контексті розгляду питання  психологічного маніпулювання слід звернути увагу на поняття соціального  свідомого та соціального несвідомого. Тобто, йдеться про вплив як на індивідуальне свідоме та несвідоме, так і на соціальне свідоме  та несвідоме.

 

Серед використовуваних методів  впливу на населення – створення  ідеології, привабливої для найбільшої кількості членів суспільства (а, отже, і суперечливої), використання масової  політичної пропаганди, індоктринації, особливих методів тоталітарної організації та "нав’язаної" харизми  лідера – особи, яка формулює тоталітарні  істини.

 

Сформовану для досягнення цілей тоталітаризму ідеологію  зорієнтовано насамперед на особливості  свідомості індивідів у масовому суспільстві, отже на масову свідомість. У такому контексті доцільно виокремити ідеї, які використовуються у тоталітарному  суспільстві для формування масової  свідомості:

 

ідеї, популярні через  суспільно-економічні та політичні, у  тому числі зовнішньополітичні обставини, які склалися,

 

ідеї, популярні через  особливості їх психологічного сприйняття членами масового суспільства [32, 86].

 

Зміст пропонованих ідей однаковою  мірою залежить як від прагнення  радикальних політичних сил встановити тотальне панування, так і від  здатності зацікавити широкі верстви  населення. Оптимальне поєднання таких  ідей дозволяє доводити необхідність перетворень, спрямованих на реалізацію цілей тоталітарного правління. Втім для цього потрібно не лише створити систему ідей, але і впровадити її у масову свідомість населення  з метою уникнення навіть потенційної  опозиційності.

 

Тому велике значення для  успіху тоталітаризму має як зміст  сформульованих в ідеології тверджень, так і спосіб їх подання, важливу  роль у якому відіграють засоби масової  пропаганди. Іншим важливим чинником впровадження тоталітарних ідей є тоталітарна  індоктринація або ідеологічна  обробка.

 

Принципи тоталітарної організації  сформовано згідно з потребою залучення  у рух та мобілізації на його підтримку  максимально можливої кількості  населення. Досягненню цієї мети сприяє те, що за допомогою особливостей тоталітарної організації рух пропонує індивідам  – представникам маргіналізованого  населення нову соціальну структуру  суспільства, яка відповідає їх прагненням, оскільки дозволяє відчути себе долученими до здійснення політичних процесів та водночас уникнути відповідальності, знайти не лише лідера, але і контролюючу силу; не суперечить їх прагненню до конформізму, некритичності, уніфікованості, культивує таку рису як ксенофобія.

 

Отже, в цілому, психологічне маніпулювання, використовуване тоталітаризмом, є ефективним саме у масовому суспільстві.

 

У такому контексті слід звернути увагу на те, що метою здійснення маніпулятивного впливу на членів тоталітарного  суспільства є формування особливого типу тоталітарної особистості –  об’єкта тотального контролю, здійснення якого є метою тоталітарного  панування.

 

Зважаючи на те, що функціонування тоталітарного режиму відбувається з метою здійснення тотального контролю над суспільством та утвердження  ідеології, в цілому, цілі режимів  є тісно взаємопов’язані, оскільки успішне впровадження ідеології  зумовлює легкість здійснення контролю, а тотальний контроль забезпечує режимам монополію на засоби ідеологічного  впливу.

 

Водночас їх реалізація потребує наявності масового суспільства  та масової свідомості , члени якого  не піддаватимуть сумнівам нав’язувані  ідеї через некритичність мислення, довіру до вождів, прагнення змінити  суспільне становище, схильність до підпорядкування, бажання знайти контролюючу  силу, конформізм, пристосовуваність, інертність, а також через те, що їх не об’єднано в такі організації, які виступають альтернативою державній  монополії у сфері формування політичної свідомості.

Оскільки свідомість представляє  соціальну людину, вплив на свідомість індивіда та створення потрібної  масової свідомості, є найважливішим  завданням режиму, який прагне здійснювати  тотальний контроль.

 

Розглядаючи підтримку населенням тоталітарного режиму, варто вказати  на зовнішню та внутрішню мотивацію  до зміни переконань. Загалом результати політичної пропаганди та індоктринації  впливають на внутрішню мотивацію  та, відповідно, визначають дії, залежні  від настанов. Необхідність встановлення тотального контролю зумовлює використання таких механізмів як тоталітарний терор  та вимога масової активності, які  є механізмами зовнішньої мотивації, спонукаючи індивідів до дій, які  можуть суперечити їх настановам, та сприяючи перетворенню настанов відповідно до вимог тоталітаризму [32, 87].

 

Такі способи впливу є  маніпулятивними, оскільки спрямовані не лише на забезпечення потрібної  режиму діяльності громадян, але водночас і на формування масової свідомості та переконаності громадян, у тому, що вони поводяться відповідно до власних  настанов.

 

У сукупності всі зазначені  механізми використовують, виходячи з потреби уніфікації дій та переконань громадян відповідно до ідеології. Це дозволяє здійснювати тотальне панування, яке потребує усунення опору (навіть потенційного) шляхом уникнення опозиційності, а отже, – плюралізму.

 

Зважаючи на заборону плюралізму у тоталітарній державі, люди, які  відчувають психологічний дискомфорт через невідповідність власних  переконань офіційним ідеям, і відповідне усунення від повноцінного суспільного  життя, приймаючи цінності тоталітаризму, відновлюють внутрішню рівновагу  не лише через схильність до конформізму, але й через можливість стати "рівноправними" членами суспільства, коли їх погляди та дії є такими самими, як і у інших, а загрозу  ідеологічного протистояння усунено. Проте, не розуміючи психологічних  передумов здійсненого вибору, переважна  частина населення тоталітарних держав вважає, що відновлення морального комфорту пов’язано насамперед з  усвідомленням справжніх переваг  тоталітарного способу мислення.

 

Розглядувані методи управління, психологічного впливу на населення  тоталітарної держави, здійснення контролю за його діяльністю та формування певного  способу мислення, можливі саме у  масовому суспільстві, з відповідно сформованою масовою свідомістю. І оскільки визначальну роль відіграє маніпулятивний вплив, то режим потребує громадян – членів масового суспільства, носіїв масової свідомості, які найкраще піддатні маніпулюванню. Тому тоталітарна  влада прагне зберегти психологічні риси атомізованих індивідів та, відповідно, забезпечити умови, за яких вони формуються.

 

Отже, методи тоталітарного  управління одночасно є не лише засобами тоталітарного маніпулювання, але  і засобами масовізації свідомості суспільства. Вони передбачають забезпечення уніфікації та некритичності, патерналізму, конформізму тощо, – рис, які у  масовому суспільстві сформовано внаслідок  історичних передумов, а у тоталітарному  суспільстві – внаслідок відповідної  спрямованості політики держави.

 

Тут слід звернути увагу на такі заходи режиму зі збереження масовості  як: державний контроль над інститутами  громадянського суспільства, одержавлення всіх суспільних відносин, усунення можливості об’єднання громадян у незалежні  від впливу влади політичні або  громадські організації. Також суттєвими  у даному контексті є мобілізаційні  заходи режиму, спрямовані на підтримання  суспільно-політичної активності населення  в межах, визначених тоталітарною владою.

 

У тоталітарній державі підтримка  влади (подібна до її підтримки до встановлення режиму) забезпечується певною мірою через прямий примус, тому наявність рис масової людини є не єдиним чинником формування проявів  лояльності до влади, а демасовізація  не завжди є помітною. Тобто, з часом  стає складно визначити, яким чинником зумовлено зовнішню підтримку влади, – прямим насильницьким примусом, який стосується вимоги конкретних дій від громадян, чи маніпулятивним впливом, який зумовлює потрібні владі дії відповідно до переконань людей. Отже, можливість демасовізації (через використання методів насильницького примусу) означає зменшення впливу психологічного маніпулювання, а отже, відданості наявному режиму.

 

Тоталітарність політичного  режиму залежить від масовості суспільства, принаймні у значенні збереження його рис, коли через появу критичності, зокрема у ставленні до влади, а отже, – до ідеології та відповідних  принципів суспільного устрою, нав’язаних цінностей, норм, правил поведінки (нав’язаність яких починає усвідомлюватися громадянами), відбувається демасовізація суспільства. Відповідно, перетворення суспільної свідомості, пов’язане з появою рис, які невластиві для масової  людини, свідчить про детоталітаризацію  суспільства.

 

Тому можна віднести масовізацію  суспільства та формування масової  свідомості до сутнісних рис тоталітаризму, оскільки демасовізація означає  усунення деяких інших його рис, які  дозволяють вважати політичний режим  тоталітарним. Відсутність такої  ознаки тоталітаризму як наявність  масового суспільства та масової  людини, призводить до опору тоталітарним методам маніпулятивного впливу. Втім варто звернути увагу на те, що перетворення масової свідомості є тривалим процесом, який у даному випадку залежить як від політичних чинників, так і від психологічних  особливостей людей.

 

Тут слід зауважити, що, наявність  масового суспільства та відповідно сформованої масової свідомості, є не достатньою умовою тоталітаризму, тобто, можливою є масовість у  демократичному суспільстві. Але саме становлення демократії потребує наявності  у державі громадян, для яких не властиві риси членів масового суспільства, оскільки ініціатива щодо демократичних  перетворень має виходити від  них, або принаймні ними підтримуватися [32, 89].

 

Тому для багатьох суспільств, які є суспільствами посттоталітарними, запровадження цінностей демократії виступає складним процесом, який подекуди навіть стикається з опором окремих  громадян. Сформована протягом тривалого  періоду масова свідомість населення  повільно змінюється у нових умовах, які вимагають швидких політичних, економічних соціальних перетворень. Тому оскільки успіх трансформаційних процесів у країні залежить від сприйняття пропонованих керівництвом держави  змін населенням, – становлення  демократії у державі є поступовим процесом, залежним від ефективності запровадження демократичних цінностей, формування відповідної масової  свідомості громадян.

 

Моделі взаємин "харизматичний  лідер", "вождь" — "маса"

 

Людина в соціумі –  це масова людина, а маси, будучи по своїй природі безіменними і  безвідповідальними, змушені шукати і знаходити вождя. Вождь же дає  їм орієнтири і говорить, подібно Гітлеру те, що потрібно: "Всю відповідальність я беру на себе!" При сучасному, дещо антирелігійному нахилі, релігійна функція відроджується у вигляді обоготворення держави, роль культу відводиться державній владі. Адже, завжди, будучи залишеними без одних богів, людство створюватиме інших, тому що, історія підтверджує, неможливо знищивши богів, знищити психологічні фактори, що супроводжують релігії: навіюваність, відсутність критичного підходу, боязливість, схильність до забобонів тощо. Релігії з їх символами – результат психічного, що перебуває у глибині свідомості індивідів. Коли етичні рішення більше не керують людською діяльністю, залишається лиш сліпий рух мас, для того, "щоб управляти масами, необхідні брехня і напівправда, і вони ж, стають робочими принципами політичної практики". Індивід, відчувши себе лиш частиною маси, з часом перетворюється у просту функцію суспільства, відбувається атрофія інстинкту самозбереження: кожен покладається на іншого замість покладатися на себе. Юнг стверджує, що "чим більше влади у держави, тим слабший стає індивід" [39, 213]. Опора на індивідуалізм, рівність і демократію із випливаючими з них егоїзмом, самовдоволенням і анархією породила "компенсаторний, обернений рух до масової людини" – виникнення соціалізму і комунізму. "Поки індивіди не чекають від держави задоволення своїх матеріальних чи інших потреб – комунізм не виникне. Сучасна комуністична держава – це всього лиш абсолютна монархія, в якій немає підлеглих, а тільки кріпаки" [39, 215]. Історія показує, що тоталітарній чи абсолютній державі, якщо вона не хоче бути повністю знищеною, слід зберігати недоторканими всі свої силові та владні структури, тому що шлях реформ для неї є згубним.