Логіка соціологічного дослідження

      «Логіка соціологічного дослідження» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Зміст

1. Вступ
2. Логіка науки та логіка наукового дослідження
3. Логіка соціологічного дослідження
4. Висновок

    1. Вступ

    Одним з основних завдань будь-якої науки  є вироблення нового, а головне  – якісного знання, такого, що відповідає нашим потребам. Не виключенням є і соціологія, у якої цей процес є надзвичайно складним та багатовекторним. Перш за все основною причиною такого стану справ є те, що працюючи з суб’єктивним, соціологи роблять висновки про об’єктивне. Перефразовуючи це, можемо сказати, що соціологи мають справу з суспільною свідомістю, а висновки роблять про суспільне буття.

    Зрозуміло, що такий складний перехід на своєму шляху має досить багато перешкод, які досвідчений дослідник може легко подолати. Як казав Карл Маркс: «Шлях досягнення істини теж має бути істинним». У цій, здавалось би, короткій фразі власне полягає суть логіки будь-якого наукового, в тому числі соціологічного дослідження. Тому можемо сказати, що якщо ми хочемо отримати якісне знання, то ми повинні з відповідальністю та багатоаспектністю підходити до самого процесу його отримання, адже потрібно враховувати всі можливі прояви тих процедур, що ми проводимо та тих результатів, що ми отримуємо на кожному з етапів дослідження. Щоправда, слова Маркса варто дещо відкоригувати. Адже хоча істина і є знанням, яке адекватно відображає проблему, що вивчається, але її не можна довести. А будь-яке дослідження полягає в процесі доведення, а тому в соціології ми говоримо про достовірність. І таким чином ми бачимо, що логіка соціологічного дослідження це перш за все певний шлях, який здійснюється дослідником задля забезпечення якомога більшої достовірності отриманого знання.

    Тому то, хоча логіка науки взагалі та досліджень зокрема ще не стала окремою галуззю знання, але на сьогоднішній день їй приділяється велика увага. Науковці прагнуть її вдосконалювати, знаходити нові методи доведення достовірності того чи іншого наукового знання. Адже отримання якомога більш якісного знання – важлива мета науковців та суспільства взагалі.

    Варто пам’ятати , що в соціології досить часто логіко-гносеологічну функцію  теорії ототожнюють з методологією у вузькому її розумінні. Наприклад  В.А. Ядов в книзі «Стратегія соціологічного дослідження».

    2. Логіка науки та логіка наукового дослідження

    Логіка науки, в спеціальному розумінні - дисципліна, яка застосовує поняття і технічний апарат сучасної логіки до аналізу систем наукового знання. Термін «Логіка науки» часто вживається також для позначення законів розвитку науки (логіка наукового розвитку), правил і процедур наукового дослідження (логіка дослідження), вчення про психологічні та методологічні передумови наукових відкриттів (логіка наукового відкриття). [1]

    Таким чином, ми можемо говорити про те, що до основних проблем логіки науки належать: 1) вивчення логічних структур наукових теорій; 2) вивчення побудови штучних (формалізованих) мов науки; 3) дослідження різних видів дедуктивних і індуктивних висновків, застосовуваних у природних, соціальних і технічних науках; 4) аналіз формальних структур фундаментальних і похідних наукових понять і визначень, 5) розгляд і вдосконалення логічної структури дослідницьких процедур і операцій і розробка логічних критеріїв їх евристичної ефективності; 6) дослідження логіко-гносеологічного і логіко-методологічного змісту редукції наукових теорій, процесів абстрагування, пояснення, передбачення, екстраполяції і т. д., найбільш часто вживаних у всіх сферах наукової діяльності.

    Значущість  логіки науки полягає в тому, що різні науковці різних галузей наукового знання мають можливість звертатися до методів логіки, обґрунтовувати з її допомогою свої послідовні дії у здійсненні дослідження. Важливим засобом логічного аналізу систем наукового знання є застосування методів формалізації. Перевага методу формалізації полягає в тому, що він дозволяє виявити логічні зв'язки і відносини і точно фіксує правила, які гарантують отримання найбільш достовірних знань з вихідних засновків даної теорії, які виступають після певної логічної обробки як аксіоми розглянутого формалізму. У разі дедуктивних теорій мова йде про правила необхідного слідування. Дедуктивне побудова теорії найчастіше зустрічається в математиці, теоретичній фізиці, теоретичній біології і в деяких інших. Правила індуктивних теорій характеризують різні форми імовірнісного проходження. Індуктивні теорії характерні для більшості емпіричних наук, в яких з тих чи інших причин виникають ситуації невизначеності, пов'язані з неповнотою інформації про зв'язки, властивості і взаєминах досліджуваних об'єктів. Створення формалізованих систем дозволяє досліджувати ряд найважливіших логічних властивостей змістовних теорій, відображених у даному формалізмі. До них насамперед належать несуперечність, повнота і незалежність вихідних постулатів даної теорії.

    Виявлення спільності логічних структур різних в змістовному сенсі наукових теорій відкриває великі можливості для перенесення ідей і методів  однієї теорії в область іншого, для обгрунтування можливості зведення однієї теорії до іншої і виявлення  їх загальних понятійних і методологічних передумов. Це важливо для уніфікації та спрощення систем наукового знання, особливо в умовах швидкого виникнення і розвитку нових наукових дисциплін.

    Особливого інтересу набувають дослідження з логічній семантиці, присвячені вивченню смислів і значень теоретичних та емпіричних термінів у мовах різних наук[1]. Адже безліч понять використовуються суміжно одразу декількома науками і кожна з них охоплює лише ті пункти його змісту та обсягу, які її цікавлять. Тому звернення, наприклад, до словників різних галузей знання, правил перекладу мови теорії на мову спостереження буде дієвим в прагненні знайти повне визначення того чи іншого поняття.

    Логіка  наукового дослідження в широкому сенсі є синонімом логіки науки, у вузькому використовується для позначення розділу логіки науки, в рамках якого досліджується динамічна, процесуальна сторона отримання та обґрунтування наукового знання. Вираз "логіка наукового дослідження" використовується в російськомовній філософської літератури для перекладу німецької та англійської назв книги К. Поппера "Logik der Forschung" і "The Logic of Scientific Discovery" [2].  Приєднуючись до юмівської критики індукції з логічної точки зору, він у той же час відкидає і психологічне виправдання індукції, прийняте Юмом, і стверджує, що логіку науки слід розуміти як теорію дедуктивного методу перевірки наукового знання, тобто як погляд, згідно з яким гіпотезу можна перевірити тільки емпірично і тільки після того, як вона була висунута. Відповідно до цих вихідними установками Поппер пропонує замінити неопозитивістський принцип верифікації теорій (підтвердження універсального ствердження істинними одиничними свідоцтвами, з чого за логічними законами не слідує істинність такого універсального затвердження), принципом фальсифікації (спростування універсального ствердження, що суперечить йому істинним одиничним свідоцтвом). З цього випливає неможливість доказу (підтвердження) гіпотез і теорій, але до тих пір, поки спроби їх спростування є безуспішними, такі теорії можна вважати підкріпленими емпіричними даними [3].

    Але варто враховувати, що безпосереднім джерелом самих нормативних стандартів і критеріїв, які використовуються при оцінці дослідницьких процедур і результатів, служать не тільки абстрактні та універсальні конструкції формальної логіки, а й реальна, «ситуативна» логіка конкретного дослідження, що приймає до уваги її цілі, походження наукової проблеми, яка стоїть перед дослідником, доступні теоретичні та технічно-етичні ресурси і, нарешті, науковий «фон»дослідження-ті теоретичні перспективи або, якщо скористатися популярним позначенням, дослідницьку програму, в рамках якої і задум , і методика, і результати дослідження набувають свого справжнього сенсу[6]. Саме тому  таким важливим є визначення та розуміння конкретно логіки соціологічного дослідження.

    3. Логіка соціологічного  дослідження.

    Як  ми бачимо, логіка наукового дослідження – специфічний елемент логіки всієї науки. Але на сьогоднішній день наук існує дуже багато, а тому кожна з них має свою специфіку, особливості своєї логіки. Не виключенням є і соціологічне дослідження. Враховуючи всю складність досліджуваного об’єкта, в соціології склалася своя специфічна логіка дослідження. Яка втім теж може варіюватися, набувати різних виявів залежно від типу дослідження.

    Оскільки  кожна наука орієнтована на свій розвиток, отримання нового наукового  знання, то, по суті, одним з основних її завдань є продукування нової теорії. Теорія – форма достовірного наукового знання, яка є апробованою, доведеною та несуперечливою. Але теорія – це не лише кінцевий етап соціологічного дослідження. Характерним є те, що розпочинається воно теж з теорії. Маючи певний теоретичний багаж знань за плечима (тут можна згадати відомий вислів сера Ісака Ньютона: «Якщо я бачив далі інших, то лише тому, що стояв на плечах гігантів») соціолог преш за все розробляє програму свого дослідження. Потім на основі цієї програми та визначеної методики він здійснює збір первинних даних, які на наступному етапі переводить за допомогою визначених процедур в статистичні дані (певні наукові факти), на основі яких вже пізніше формулює нову теорію. Тепер розглянемо кожен з цих послідовних етапів процесу методологічного обґрунтування дослідження дещо детальніше.

    На  першому етапі соціолог конструює  програму. За визначенням Ядова, програма соціологічного дослідження - це виклад його теоретико-методологічних  передумов (загальної концепції) у відповідності до основних цілей роботи, що здійснюється, та гіпотез дослідження з зазначенням правил процедури, а також логічної послідовності операцій для їх перевірки [4]. Попова дещо інакше визначає цей документ і пише, що програма соціологічного дослідження – науковий документ, який відображає логічно обґрунтовану схему переходу від теоретичного осмислення проблеми, що вивчається до інструментарію конкретного соціологічного дослідження. Виділяють дві основні функції програми:

1. Методологічне обґрунтування інструментарію дослідження
2. Обґрунтування логіки аналізу та інтерпретації отриманоих в результаті збору первинної соціологічної інформації по розробленому інструментарію даних.

    Також програма здійснює систематизацію плану  аналізу предмету дослідження, визначення структури понятійного апарату, формування критеріїв складання та оцінки інструментарію, визначення вибору статистичних методів аналізу, формування структури та змісту звіту [5].

    Існує багато підходів до визначення структури  програми. Ми розглянемо найбільш загальноприйнятий. Згідно нього, спочатку дослідник побачивши певну проблемну ситуацію в суспільстві формулює тему свого дослідження та проблему.  Проблемна ситуація з наукової точки зору – стан розвитку соціального об’єкта який характеризується нестійкістю, невідповідністю функціонування об’єкта потребам його розвитку. Відповідно до проблемної ситуації дослідник може знайти 1 чи декілька проблем. Формулювання ж проблеми передбачає виконання певних вимог:

1. При формулювання проблемної ситуації слід уявляти її структуру
2. Необхідно здійснювати точне розмежування між проблематичним і непроблематичним.
3. Слід чітко розрізняти суттєве і несуттєве по відношенню до теми дослідження.
4. Не варто братися за вирішення кількох проблем одразу в 1 дослідженні.
5. У якості соціальної проблеми не можуть розглядатися протиріччя, які стосуються одиничних випадків і окремих осіб.
6. Не вважаються науковими проблеми, які неможливо вирішити.
7. Проблема має бути актуальною на даний момент.

    Потім у програмі дослідник формулює мету свого дослідження. Мета дослідження – чітко сформульований орієнтир на кінцевий результат дослідження. Мета визначає його орієнтацію : дослідження прикладне чи теоретичне; допомагає уникнути протиріч між вченими та замовником. Варто пам’ятати, що мета дослідження повинна логічно витікати з проблеми дослідження. Досягнення мети дослідження реалізується через різноманітні завдання (основні, додаткові, програмні та часткові).

    Саме  в програмі здійснюється уточнення  та інтерпретація понять (редукція, визначення їхнього змісту та обсягу, а також емпіричних індикаторів за допомогою яких можна буде ці поняття вивчати), що допомагає розуміти це дослідження, адже дослідник вправі оперувати певними поняттями відповідно лише до свого визначення [7]. Таким чином, певні визначення конкретних понять можуть бути придатними лише до конкретного дослідження. А тому пізніше, якби соціолог не здійснював інтерпретацію понять було б важко зрозуміти, що і як він досліджував.

    Далі  на основі попередньо здійсненої роботи дослідник формулює гіпотези. Пізніше  обґрунтовує систему вибірки  і після цього вже обирає певні методи дослідження (кількісні чи якісні). Загалом можна вважати, що з обранням методів дослідження програма соціологічного дослідження є завершеною і дослідник може приступати до розробки інструментарію, прагнучи зробити його якомога більш валідним, що полягає у його відповідності тому, що ми вивчаємо.