Категоріально-понятійний апарт соціології

      Виокремлюють  процеси функціонування, що забезпечують відтворення якісного стану об'єкта, і процеси розвитку, що зумовлюють перехід об'єкта до якісно нового стану. Розвиток може бути еволюційним і революційним, прогресивним і регресивним.

      Якщо  такі процеси супроводжуються позитивними  зрушеннями порівняно з минулим, тобто нагромадженням суспільно значущого змісту, то має місце прогрес — перехід від нижчого до вищого, досконалішого.

      Результатом соціального прогресу є такі соціальні  відносини, рівнодійна яких має тенденцію  максимального наближення до вимог тих чи інших соціальних законів.

3. Соціальні закони 

      Соціальний  закон — це вираз суттєвих, необхідних і постійно повторюваних взаємозв'язків і відносин між соціальними явищами та процесами, а передовсім між діяльністю соціальних спільнот і діями окремих індивідів, що зумовлюють виникнення, функціонування й розвиток соціальних систем.

      Соціальні закони поділяють на загальні і специфічні. Загальні вивчає філософія, а специфічні — соціологія. Будь-який із соціальних законів виражає відносини між різними індивідами, соціальними спільнотами і проявляється не взагалі, а в конкретній формі — в їх соціальній діяльності. Вирізняють соціальні закони, які:

• констатують співіснування соціальних явищ (якщо є явище «А», то має бути і явище «Б», наприклад, індустріалізація та урбанізація суспільства зумовлюють скорочення зайнятості в сільському господарстві;
• виявляють характер тенденцій розвитку, що спричинюють зміну структури соціального об'єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого, наприклад: зміна продуктивних сил потребує зміни характеру виробничих відносин, зміна змісту праці — зміни її характеру тощо;
• виявляють зв'язок між соціальними явищами (функціональні закони), тобто зв'язок між основними елементами соціального об'єкта, що визначає характер його функціонування;
• фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами, наприклад: важливою й необхідною умовою соціальної інтеграції є раціональне поєднання суспільних та особистих інтересів;
• визначають можливість чи ймовірність зв'язків між соціальними явищами, наприклад: рівень розлучень у різних країнах коливається відповідно до коливань економічних циклів.

      Залежно від рівня дії соціальні закони можна класифікувати на такі, що:

• діють на рівні соціальних інститутів (діалектична єдність людини й соціального середовища; визначальна роль колективу в розвитку особистості; постійне вдосконалення колективу; провідна роль виробничого колективу в системі колективів);
• визначають розвиток складових соціальної структури суспільства: прискорене збільшення кількості міського населення; зростання частки населення, зайнятого у сфері обслуговування; зменшення кількості селян і наближення їхньої праці за змістом і характером до індустріальних видів праці; підвищення темпів зростання кількості інтелігенції; збільшення внутрішньокласових відмінностей порівняно з міжкласовими;
• діють на рівні конкретних соціальних систем: самовдосконалення систем; пропорційний їх розвиток; діалектична єдність об'єктивних і суб'єктивних факторів у процесах керування соціальними системами.

      Регулюючи соціальні процеси, розробляючи  прогнози, необхідно враховувати насамперед дії таких законів:

• закону найменших витрат, за яким кожна система розвивається в тому напрямку, де зустрічає найменший опір зовнішнього середовища;
• закону еволюційного потенціалу, який полягає в такому: що високоспеціалізованішою є певна форма соціальних зв'язків і що більше вона пристосована на даній стадії розвитку до зовнішнього середовища, то меншими є її можливості (потенціал) до переходу в нову стадію;
• закону ефективності (за Е. Торндайком), згідно з яким імовірність появи реакції і її інтенсивність більша, якщо вона підкріплюється успіхами;
• закону соціального порівняння, що відбиває суспільні зв'язки між індивідами (соціальними групами) на основі загальних життєвих порівнянь власного рівня життя з рівнем життя інших людей чи якимось еталоном: «Хоч яким би малим не був чийсь дім, — писав К. Маркс, — але поки будинки, що його оточують, будуть так само малими, він задовольнятиме всі вимоги, що ставляться до житла. Але коли поруч з маленьким будиночком з'являється палац, то будиночок зменшується до малої хижки, і мешканці порівняно маленького будиночка почуватимуться у своїх чотирьох стінах усе більш некомфортно, з усе більшим незадоволенням, усе більш принижено». Цей закон має велике значення для організації стимулювання: справедлива, посильна для подолання дистанція формує ефект змагальності, несправедлива (надміру велика) — пасивність, негативні емоції, навіть відчай;
• закону піднесення потреб, за яким із задоволенням одних потреб виникають інші, якісно нові, більш розвинуті. Цей закон характеризує об'єктивний характер динаміки людських потреб (згасання одних, поява інших, їх розвиток, заміна) у міру вдосконалення матеріального виробництва, зміни умов і способу життя. Піднесення потреб — це передовсім їх ошляхетнення, одухотворення;
• закону вільного часу, який полягає в тім, що для підвищення ефективності суспільної діяльності держава має виділяти частину сукупного часу як вільний час. Але вільний час, не заповнений суспільно корисними чи особисто значущими заняттями, стає гальмом розвитку особистості і суспільства. Звідси випливає потреба раціональної організації використання вільного часу, підвищення культури дозвілля;
• закону великих чисел, що відбиває логіку кількісних змін у соціальних системах. Він гласить, що сукупність дій великої Кількості випадкових факторів (причин, умов) приводить до результату, майже незалежного від одного конкретного випадку. Це закон, що відображає зв'язок статистичних показників (параметрів) вибіркової та генеральної сукупності. Будучи явищами масовими, соціальні процеси та дії людей (попит, задоволення, громадська думка тощо) підпорядковуються статистичним закономірностям.

      Особливість соціальних законів у тім, що в  них чітко простежується об'єктивність. Наприклад, закон пропорційного розвитку соціальних систем, що встановлює необхідність зміни всіх елементів системи, для того щоб вона набула нової якості (прогресивно розвивалася), виражає не погляди тих чи тих учених (або науки взагалі), а об'єктивну природу зв'язків елементів у системах. Якщо цей закон порушується, то незалежно від намірів суб'єкта відбувається гальмування тих елементів, які непропорційно вирвалися вперед. Виробництво як соціальна система розвивається успішно, якщо вдосконалюється не тільки техніка й технологія, а і його соціальні аспекти, соціальна інфраструктура.

      Нині  ставлення соціологів до законів  дещо змінилося. Якщо раніше вважалося, що закон визначає розвиток певних систем на всі часи, то зараз його сприймають лише як тенденцію, котра може мати місце в майбутньому, а може й не мати. Нещодавні уявлення про те, що суспільство розвивається за раз і назавжди даними законами, не витримало перевірки життям.

      Знання  законів потрібне для успішного  управління соціальними процесами, що відбуваються в суспільстві. На підставі наукового вивчення форм прояву і механізмів дії соціальних законів здійснюється соціальне регулювання.

      Соціальне регулювання — це свідоме втручання в соціальні процеси й соціальні зміни, яке здійснюється в різних формах і має на меті підтримку рівноваги в соціальній системі, її розвиток через уведення в неї регуляторів (норм, правил, цілей тощо).

       Висновок 

      Предметом емпіричного соціологічного дослідження, що узагальнює соціальні факти, є визначення закономірності, тобто міри ймовірності певної події чи явища або їх взаємозв'язку. Більш слабким видом закономірності є тенденція, яка показує основний напрямок розвитку події, міру наближення реального процесу до об'єктивної закономірності. У процесі багаторазового повторення близьких тенденцій виявляються більш-менш сталі зв'язки між ними, що формуються в закони, які є предметом теоретичного соціологічного дослідження.

      Закони  як знання про сутність, загальність  та необхідність явищ відображає саме соціологічна теорія. її складовими є категорії та поняття, які використовуються для опису фактів.

            Соціологія не обмежується розглянутими  категоріями. Вона запозичує багато понять з інших наук, наприклад, з економічної теорії (продуктивні сили, трудові ресурси), філософії (суб'єкт, колективність), психології (установка, орієнтація, мотивація) тощо.

      Взаємозбагачення  понятійного апарату — процес необхідний і об'єктивний. Він свідчить про гнучкість і динамічність знань. Для соціології це має особливо важливе значення, оскільки вона сама перебуває все ще в процесі становлення.

      Список використаної літератури

1. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004.

2. Сірий Є.  В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії /Навч. посіб. — К.: Атіка, 2004.

3. Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Социология: Учеб. пособ.—К.: МАУП, 2002.

4. Соціологія: Загальний  курс: Навч. посіб. /Піча В. М.—К.: Каравела, 2000.