Характеристики спілкування

Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній

Усне ділове мовлення — це спілкування  людей під час виконання ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

Писемне спілкування є вторинним  щодо усного мовлення. Воно й виникло  пізніше. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним.

Усне мовлення ділової людини має  бути:—

виразним (потрібно з чіткою дикцією  вимовляти кожне слово);—

точним і недвозначним (використовувати  слова з прямим значенням);—

логічним (продумувати кожну фразу, викладати думки послідовно, логічно);—

відповідним ситуації мовлення (кожен  службовець повинен пам'ятати: що — кому — коли — де — про що — чому говорить і відповідно добирати мовні засоби);—

нестандартним;—,доречним;—змістовним;—стислим

101. Психологія зав'язування ділових відносин

Перш ніж розпочати  ділову розмову чи переговори із потенційним  партнером, необхідно боротися з  ним саме в контакт, зробивши це з  можливості ефективно. Це буде початком ділових партнерських відносин.

Будь-який доможеться під час переговорів більшого, якщо сподобається свого партнера. Нам приємно поводитися з тим, хто подобається. Вам завжди поступляться, якщо побачать, що ви – людина порядна, відкритий і дружелюбний.

Йдеться щодо тому, щоб обдурити, прикинувшись хорошим. Питання, щоби виявити  свої кращі позитивні властивості  й наміри під час знайомства. До того ж у цьому, щоб за погляді на цю проблему розглядати себе, немов частину цієї проблеми.

Досягнення на успіх налагодженні ділових партнерських відносин можна  рекомендувати таке:

· дійте природно;

· показуйте ваше краще Я;

· думайте позитивно і  будьте оптимістичні;

· показуйте інтерес решти;

· будьте хорошим слухачем;

· підкреслюйте моменти спільності;

· виражайте щире схвалення.

Проблеми  та помилки спілкування

Чи можна змогла знайти чоловіка, який би не робив помилок. Питання, щоб них були фатальними, у тому, щоб навчитися отримувати від них уроки.

Однією з найсерйозніших негараздів спілкуванні з партнерами є помилкове, неадекватне їх сприйняття. Причин кілька.

Думки інших.Положившись думку своїх знайомих, ми ризикуємо приєднатися до полоні упереджень – неважливо яких, позитивних чи негативних. У випадку можемо придбати явно ненадійного партнера, й інші – втратити перспективного партнера.

Перше враження. Перше враження то, можливо вірним. Однак дуже досвідчений людина не застрахований від помилки. Бажання швидше зорієнтуватися у кризовій ситуації, дати раду партнері веде до поспішності в судженнях і помилкам в оцінках. Це, безумовно, шкодить наші відносини з людьми.

Зовнішній вид. Попри застереження типу "По одежі стрічають, розумно проводжають" чи "Не усе те золото, що блищить", зовнішній вигляд дуже важливий. Обличчя, постать, одяг – усе це активно впливає наше сприйняття. Зовні привабливі люди розцінюються як більше цікаві, урівноважені, товариські, це неможливо пов'язане з їхнім діловими якостями. Зовні непривабливі люди найчастіше стають жертвами наших упереджень, одержуючи несправедливо занижені оцінки.

Інша крайність – ставитися  до привабливості з підозрою до, вбачати у ній підступ. Справді, зовнішній блиск може приховувати убогий зміст, вводити на манівці і викликати, зрештою, глибоке розчарування.

Стереотипи. Ми часто оцінюємо людей, виходячи з стереотипах –  найпоширеніших узагальненнях, які  мало чи загалом ніяк пов'язані з дійсністю. Об'єктами стереотипів може бути підлогу, національність, кількість і колір волосся, освіту або його тощо.

Стереотипи виникають  тому що ми завжди шукаємо найкоротший  шлях до рішенню, шлях найменшого опору. У результаті чоловік, або ситуація оцінюються виходячи з їхньої дійсних якостей, та якщо з попереднього досвіду оцінює.

>Гала-еффект (ефект ореолу). Люди нерідко схильні робити  і узагальнення рамках заданих  установок чи основі лише небагатьох  ознак. Зустрівши доброзичливого  і балакучого людини, можемо приписати  йому інші позитивні властивості:  розум, підприємливість, діловитість.  І навпаки, холодна і похмура  особистість наділяється та ін  негативними характеристиками.Гала-еффектпримитивизирует, спрощує бачення світу.

Емоційний стан. Залежно від  емоційного стану ми по-різному сприймаємо світ образу і людей: ейфорія сприяє погляду через рожеві окуляри; похмуре настрій викликає чорне сприйняття; надмірні ентузіазм чи меланхолія здатні осліпити людини. Обидва стану загрожують неадекватним підходом до партнера: перше – надто добросердим, друге – занадто підозрілим і недовірливим. Результат – недооцінка труднощів і мінуси можливих підводних каменів або втрата потенційні можливості та тіла партнерів.

 

102. Особливості публічного виступу  
 
Окреме місце посідає спілкування однієї людини з групою. Кількість осіб у групі може бути різною: від кількох до великого натовпу. Це залежить від цілей тих, хто організовує зустріч. Але в усіх випадках людей, скільки б їх там не було, об'єднує спільний інтерес щодо того, для чого вони зібралися. Метою такого спілкування є передавання інформації, знань, оцінок та вражень. Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для заінтересованих людей, які спеціально зібралися його послухати; це можуть бути мітинг чи збори, наприклад, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати, і т. ін. Ця форма спілкування однієї людини з групою потребує спеціальних знань з етики та психології, конкретних умінь та навичок.  
Людині, яка виступає перед групою (промовець, лектор), властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а для тих, кому адресований виступ, характерною є діяльність, пов’язана зі сприйманням і розумінням того, що вони чують і бачать, тобто мистецтво слухання.  
Ще в старовину говорили: "Слово наполовину належить тому, хто говорить, а наполовину тому, хто слухає". Публічне спілкування, що реалізується говорінням промовця та слуханням присутніх на зустрічі людей, передбачає їх активну мислительно-мнемічну діяльність, концентрацію і спрямованість їхньої уваги, інтерес до процесу прийняття та обробки інформації. 
2. Особистістю вплив промовця на характер спілкування  
 
У двосторонній взаємодії того, хто виступає, і групи людей, які його слухають, ініціативнішим є промовець. Як суб'єкт спілкування він повинен мати певні характеристики, нахил до конкретної діяльності, готовність до неї та проникнення нею. Це сприятиме його ефективній взаємодії з великою групою людей, встановленню контакту з ними, стає додатковим позитивним фактором, бо приносить промовцю і слухачам інтелектуальне й емоційне співпереживання.  
Останнє найчастіше викликається особистістю того, хто виступає, і сприяє підключенню уваги слухачів до проблем, що хвилюють його в цю мить, взаєморозумінню і погодженості дій обох сторін, які беруть участь у такому спілкуванні. Але промовцю варто пам'ятати, що згідно із законом психічного зараження, емоційний стан слухачів може стати таким сильним, що з ним можна не справитися і втратити контакт з людьми. Тому більшість спеціалістів, добре знаючи свої можливості, вважають за краще виступати в камерних умовах, і лише деякі — перед великими групами людей [11].  
Звичайно, для того щоб зацікавити людей, які зібралися, промовець повинен мати, що їм сказати, тобто добре розбиратися у проблемі, яка обговорюється. Але не менше значення має дотримання ним загальноприйнятих етичних норм та знання психологічних механізмів, вміння використовувати їх для встановлення контакту і переконання.  
Важливим видом контакту промовця з аудиторією є інтелектуальний. Він зводиться до того, що обидві сторони долучаються до активного розгляду проблеми, розв'язуючи певні мислительні задачі. Особливо це виявляється тоді, коли людина, яка публічно виступає, начебто намагається розв’язувати проблему на очах у слухачів. Тоді слухачі з ним погоджуються чи виражають незгоду, схвалюють чи сумніваються, але є співучасниками процесу мислення промовця.  
Обов'язковою умовою для встановлення контакту є прийняття слухачів як рівноправних партнерів по спілкуванню. Ядром консолідації є головна ідея, що лежить в основі публічного виступу і виражає позицію оратора. Саме завдяки чіткій позиції, своїй індивідуальності промовець викликає у слухачів інтерес до себе і встановлює з ними контакт.  
Зовнішнім проявом того, є контакт чи ні, буде поведінка слухачів на зустрічі. Так, увага присутніх, їх погляди та жести схвалення, тиша або мовчання під час паузи та ін. свідчать про те, що слухачі включились у спільну з ним мислительну діяльність. Тоді й він почувається невимушено, говорить простіше, отримує задоволення від спілкування.  
Неабияке значення має те, як поводиться людина, виступаючи з трибуни, відповідаючи на запитання, її зовнішній вигляд, манери, а також те, наскільки вона дотримується загальноприйнятих правил етикету. Якщо промовець їх порушує, не вміє з повагою ставитися до людей, у своїх судженнях не виявляє чесності та щирості, якщо відчувається, що такі етичні категорії, як добро та любов, йому непритаманні, а зовнішній вигляд та манери дратують, то слухачі його не сприйматимуть і не слухатимуть.  

етап підготовки публічного виступу певною мірою визначає її ефективність.  
— готувати повний текст публічного виступу;  
— надрукувати його, прочитати для себе вголос, пам’ятаючи, що читання однієї сторінки продовжується в середньому 2 хвилини. Це дасть змогу, по-перше, впорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому, а по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі;  
— підкреслювати найважливіші думки;  
— виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був природним;  
— визначити основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання і т. ін.  
Досвідчені оратори вважають, якщо так працювати, то від самого початку текст не буде сумою окремих висловлювань, а цілісною структурою, в якій виділяються основні й другорядні питання, сильні та слабкі сторони, чисто "ораторські" та змістовні прийоми. Тоді втрачається залежність від тексту, і він підкорюється тому, хто виступає. Промовець зможе говорити спокійно, невимушене, скорочувати текст, перебудовувати, доповнювати, а згодом майже не користуватися ним. Думка завжди краще сприймається, якщо втілюється в живу фразу, що народжується у процесі мовлення. У цьому разі всі посилання будуть звернені до слухачів, а не до шпаргалки. І зусилля промовця не витрачатимуться на те, щоб відтворити текст, який було підготовлено раніше. Адже працює думка, а не пам'ять.  
Усім подобається слухати промовця, який вміє включити до виступу цікаву оповідку й робить це доречно. Але слід також зважати на те, що немає нічого гіршого, ніж невдало сказаний жарт, бо слухачі почнуть реагувати на нього і перестануть слухати. Якщо є можливість проілюструвати тему виступу наочними матеріалами, треба цим неодмінно скористатися. Це гарантує більшу увагу слухачів, бо вони не лише чутимуть, а й бачитимуть. Проте слід спочатку переконатися в тому, що в приміщенні є технічні засоби і вони перебувають у робочому стані, а ви вмієте з ними працювати.

103. Вербальна комунікація

Комунікативна взаємодія  людей відбувається переважно у  вербальній (словесній) формі — в  процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.

У процесі спілкування  мовлення виконує також інформативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів  розв'язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооцінок, емоційних  зв'язків між членами групи (тобто  цей вид інформації має соціально-емоційний характер).

Інструментальна інформація більше пов'язана з регуляцією власне діяльності. З допомогою експресивної інформації активно регулюється взаємодія між членами групи. Між цими двома видами інформації важко провести чітке розмежування, може йтися скоріше про перевагу одного з цих видів, що визначається конкретними умовами діяльності та взаємодії.

Мовлення є засобом  емоційного впливу, який стимулює або  гальмує дію певного члена  групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних  цілей, що поліпшує ефективність групової діяльності. Без застосування комунікативних категорій "схвалення" та "несхвалення" неможлива ніяка координація  спільної діяльності.

Акт вербальної комунікації  — це діалог, що складається з  промовляння та слухання. Вміння промовляти є давнім предметом дослідження. Існує спеціальна наука — риторика, викладається спеціальна дисципліна — ораторське мистецтво. Але в сучасній літературі з питань спілкування велика увага приділяється вмінню слухати. Результати досліджень показують, що достатніми навичками вміння слухати володіє небагато людей. І. Атватер вказує на те, що слухати дуже важко. Ми насамперед зайняті власним мовленням.

Крім того, якщо людина в процесі діалогу замовкла" то це ще не означає, що вона слухає. Слухання — активний процес, що вимагає уваги. Але уточнюючи, оцінюючи чи аналізуючи інформацію під час діалогу, людина більше уваги приділяє своїм справам, ніж тому, що їй говорять. Особливо це виявляється в ситуаціях конфліктного спілкування.

У діалозі нас  частіше цікавить те, чи зрозумів нас інший, ніж те, чи зрозуміли ми його. Це деформує процес спілкування. Найкращий метод уникнути цього — нерефлексивне слухання. Сутність його полягає у невтручанні в мову співрозмовника (умовно-пасивне слухання).

Залежно від ситуації під час нерефлексивного слухання можуть виявлятися підтримка, схвалення, розуміння з допомогою мінімальних відповідей, що допомагають продовжити бесіду (репліки типу "так", "розумію", "це цікаво"). Такі нейтральні слова сприяють підтримці розмови, знімають напруження.

104. Невербальне спілкування - це «мова жестів», що включає такі форми самовираження, які не спираються на слова та інші мовні символи. Чарлі Чаплін та інші актори німого кіно були родоначальниками невербальної комунікації, для них це було єдиним засобом спілкування на екрані. Кожен актор класифікувався як хороший чи поганий, судячи з того, як він міг використовувати жести та інші рухи тіла для комунікації. Коли стали популярними звукові фільми і вже менше уваги приділялося невербальним аспектам акторської майстерності, багато акторів німого кіно пішли зі сцени, а на екрані стали переважати актори з яскраво вираженими вербальними здібностями.  
Міміка, жести, інтонації є найважливішою частиною спілкування. Іноді за допомогою цих засобів, іменованих невербальними, вдається сказати набагато більше, ніж за допомогою слів. Погляди і жести - красномовні, і відповідь можна з легкістю прочитати на обличчі співрозмовника. Подібної інформації люди довіряють більше. Коли між вербальним і невербальним джерелами інформації з'являється протиріччя: людина говорить одне, а на обличчі у нього читається зовсім інше, то більше буде довіри невербальної інформації. Австралійський учений А. Піз береться стверджувати, що за допомогою слів вдається передати сім відсотків інформації, з використанням звукових засобів - тридцять вісім відсотків, за допомогою жестів, міміки, пози - п'ятдесят п'ять відсотків. Іншими словами, важливо не те, що кажуть, а як це роблять.

105-95.

106.

108.. тренінг – це форма спеціально організованого спілкування, під час якого вирішуються питання розвитку особистості, формується комунікативна і соціальний компетентність, знімаються стереотипи і вирішуються особистісних проблем учасників. Мета соціально-психологічного тренінгу:

Підвищення соціально-психологічної компетентності учасників, розвиток їх спроможність ефективно взаємодіяти з оточуючими.

Завдання  тренінгу:

· Підвищення рівня психологічної культури;

· Зняття особистісних бар'єрів, заважаючих реальним і продуктивним діям;

· Опанування індивідуальними  прийомами міжособистісного взаємодії, що підвищують ефективність;

· Опанування певними  соціально-психологічними знаннями;

· Розвиток здібності  адекватного пізнання себе.

109. Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.

Спілкування історично  склалося в процесі спільної діяльності людей, ден спочатку відігравало  допоміжну роль: організовувало і  супроводжувало певні дії.

З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду.

В онтогенезі спілкування  також поступово стає особливо. Діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру, в цілому будує образ світу і свого особистого “Я”.

Метою спілкування  є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.

В процесі спілкування  відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином професіоналом.

Спілкування властиве всім видам людської діяльності, але в деяких професіях воно з фактору, що супроводжує діяльність переходить у категорію професійного. Прикладом може бути педагогічна діяльність в якій спілкування є інструментом впливу на особистість.

Експерименти з  позбавленням людини можливості спілкуватись, випадки виживання дітей, що виростали  серед тварин, переконливо свідчать і спілкування – необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя.