Понятя та сутність державної служби. державна служба як наука,як дисципліна

         Створюючи загальну картину світу,  філософія дає поштовх до предметних  висновків у сфері науки державної  служби. Особливе значення мають  теоретико-пізнавальні та методологічні  засади, які дають загальні поняття про принципи й умови пізнання тих чи інших явищ. Важливу роль відіграють і такі розділи філософії, як етика, онтологія.

         Наприклад, етика сприяє формуванню  системи цінностей, норм, оцінок, зразків поведінки людей у  процесі діяльності, а онтологія  віддзеркалює, створює картину буття.

         Об’єктом дослідження соціології  є громадянське суспільство. Соціологія  збагачує науку державної служби  положеннями щодо функціонування  суспільства як цілого, а також  його складових і суспільних  відносин між ними.

         Психологія аналізує внутрішній, духовний світ людини, а отже, є дуже важливою для аналізу  ролі суб’єктивного чинника в  діяльності державної служби, для  дослідження культури та ментальності  державних службовців, які працюють  у цій сфері.

         Такі науки, як теорія систем, кібернетика, статистика, логіка, методологія,  надають науці державної служби  форму, кількісне вимірювання,  конструкції подання наукових  повідомлень з погляду абстрактних  тлумачень явищ і процесів. Ці  науки сприяють цілісному і  динамічному розумінню явищ (наприклад,  модель державної служби), аналізу  умов, а також процесів утілення  ідей і концепцій у практику.

         Практично всі суспільні науки  дають матеріал для тих чи  інших подій і явищ. Такі науки,  як демографія (про народонаселення), етнографія (про етноси), економічна  географія (геополітика) та багато  інших, усебічно висвітлюють різноманітні  аспекти життя суспільства, даючи  науці державної служби свій  інструментарій і результати  досліджень.

         Отже, майже всі суспільні науки  тією чи іншою мірою є живодайними  джерелами науки державної служби, яка використовує їх потенціал  для аналізу проблем різних  сфер суспільства. І саме цим  — більшою міждисциплінарністю й системністю — наука державної служби істотно відрізняється від своїх сестер у царині людського знання.

         Враховуючи необхідність наукового  супроводження процесів розвитку  державної служби, цільового забезпечення  органів державної влади фахівцями  вищої кваліфікації, сформовано  наукову галузь державного управління  для захисту дисертацій на  здобуття наукових ступенів кандидата  та доктора наук з державного  управління.

         Змістом спеціальності «Теорія  та історія державного управління»  є дослідження теоретико-методологічних  засад державного управління  як цілеспрямованого впливу держави  на стан і розвиток суспільних  процесів і відносин, поведінку  та діяльність особи з метою  досягнення цілей і реалізації  функцій держави через діяльність  органів державної влади та  в межах визначених законом  повноважень органів місцевого  самоврядування, закономірностей державотворчих  процесів, оптимізації систем державного  управління, дослідження соціально-історичних  джерел їх виникнення та тенденцій  розвитку.

         Наукова спеціальність «Державні  механізми управління» спрямована  на дослідження теоретико-методологічних  і науково-практичних проблем  та закономірностей державних  механізмів, адміністративно-організаційних  напрямів державотворення, функцій,  структури та особливостей апарату  управління на різних рівнях.

         Спеціальність «Державна служба»  охоплює дослідження державної  служби як інституту державного  управління, покликаного забезпечити  реалізацію положень Конституції,  законодавчих та інших нормативно-правових  актів щодо впровадження цілей,  завдань і функцій держави. 

         Змістом спеціальності «Місцеве  самоврядування» є дослідження  організаційних, правових, політичних, економічних, фінансових, соціальних  та інших аспектів місцевого  самоврядування.

       3. Основні концепції  бюрократії.

       Державна  служба є і у майбутньому залишиться одним з головних інститутів держави.

         У будь-якому сучасному суспільстві  апарат державного управління  практично цілком побудований  на бюрократичних принципах. 

         Важко уявити сучасну державу  без розвинутої системи бюрократії. Так звану раціональну демократію  справедливо відносять до найбільш  важливих соціальних винаходів  людської цивілізації.

         Розглянемо, що саме являє собою  поняття «бюрократія». Бюрократія  — від французького bureaucratіe, буквально  — панування канцелярії або  від bureau — бюро, канцелярія і  грецького kratoz — влада, тобто  вищі урядовці, службовці середніх  ланок державного апарату, чиновники.  Специфічні особливості роботи  органів влади (бюрократії) багато  в чому об’єктивні — розростання  й ускладнення функцій (звідси  і розширення кадрів управління  й контролю), володіння технікою  адміністративної роботи, володіння  інформацією і документацією,  можливість готувати, складати та  інтерпретувати державні рішення  і акти, листуватися з населенням, відповідати на його запити.

         Поняття «бюрократія» вживається  в таких значеннях:

       -  соціальний організм, результат  соціальних антагонізмів, протиріч, конфліктів і матеріалізація  як організаційно-управлінського, так  і політичного відчуження;

       -   система управління, що здійснюється  за допомогою відокремленого  від суспільства апарату влади,  який стоїть над суспільством, має специфічні функції і привілеї;

       -  прошарок людей, пов’язаних із  цією системою.

         Бюрократія органічно пов’язана  з економічними відносинами, політичними  структурами та ідеологічними  формами свідомості на будь-якому  етапі суспільного розвитку. Система  понять «бюрократичні відносини»  — «державний (політичний) формалізм»  — «політичний розум» дає змогу  охарактеризувати соціальну природу  бюрократії в її цілісності  й різноманітності.

       Аналіз  бюрократії не зводиться до емпіричного  описання управлінської, політичної та ідеологічної сфер суспільства і  не є розділом теорії і практики державного права. Категоріальний апарат теорії бюрократії є засобом боротьби на практиці та в теорії з повсякденними  і рафінованими формами проявлення політичних ілюзій. Дослідження соціальних інтересів має ключове значення для пізнання цих ілюзій, що існують  у предметних і вербальних формах.

       Бюрократичні  відносини обумовлені соціально  та економічно, вони не залежать від  інтересів, свідомості й волі індивідів  і є формою виявлення антагонізмів, протиріч і конфліктів між державою і суспільством, владою і громадянами. Ці протиріччя і конфлікти ніколи не будуть адекватно відтворені державними чиновниками, оскільки вони включені до певної системи практичних і пізнавальних відносин самої влади.

         Існування даних протиріч у  державній системі досліджують  раціональні, нігілістські, «азіатська»  і сучасна концепції бюрократії. Розглянемо ці концепції.

       Основні характеристики бюрократії, сформульовані  М. Вебером, такі:

         а) компетентність кожного бюрократичного  рівня чітко регламентована, тобто  зафіксована нормативно;

         б) ієрархія організації бюрократичної  структури засновується на твердо  встановлених принципах посадової  субординації;

         в) уся формальна внутрішня  організаційна діяльність (поширення  інформації, прийняття рішень, підготовка  наказів і директив тощо) здійснюється  у формі письмових документів, що підлягають подальшому збереженню;

         г) усі посадові особи повинні  бути гарними фахівцям у сфері  адміністрування, тобто бути компетентними  не тільки у сфері своїх  професійних посадових обов’язків (наприклад, обов’язків юриста, економіста, інженера, військового), але також  і у галузі норм, правил і  процедур діяльності бюрократичної  організації в цілому (бюрократичній  діяльності).

         При цьому основний «організаційний  імператив» бюрократичної структури  такий: кожна організація повинна  спочатку задовольнити власні  потреби, перш ніж почне задовольняти  потреби, для задоволення яких  вона створена.

         В іншому випадку М. Вебер  визначає бюрократію як організацію  з пірамідною структурою влади,  що використовує силу дії універсальних  і безособових правил, щоб підтримати  цю структуру, яка приділяє  головну увагу недискреційним  аспектам управління.

         Зрозуміло, М. Вебер не прагнув  у своїх визначеннях перелічити  всі риси бюрократії як соціального  явища. Будучи, крім усього іншого, і найбільшим методологом науки,  він прекрасно розумів ілюзорність  будь-якої претензії на універсальність  визначень і вів аналіз на  рівні так званих ідеальних  типів (веберське розуміння), виділяв  інваріантні, тобто незмінні, стійкі  і головні ознаки бюрократії. Утім, її домінанту він зафіксував  гранично чітко: бюро- кратична  організація — найраціональніший  інституціональний пристрій для  вирішення складних завдань управління  в сучасному су- спільстві; основа  її раціональності полягає в  знеособленості її функціонування, що дає гарантії від свавілля  конкретних виконавців.

         Водночас життєво необхідно, щоб  бюрократія залишалася інструментом  державної влади, а не перетворювалася  в панівну силу, як це було  в СРСР і багатьох державах  соціалістичного табору (за М.  Вебером — «монократичну бюрократію»).

         В американській адміністративній  науці ту саму парадигму розвивав  наприкінці XІX ст. майбутній президент  США В. Вільсон (його головна  праця з цієї проблематики  — «Вивчення адміністрації»).

         Основними посилками теорії В.  Вільсона є:

         а) наявність єдиного керуючого  центру в будь-якій системі  управління як необхідна передумова  її ефективності і відповідальності;

         б) структурна подібність усіх  сучасних урядів;

         в) відокремлення управління від  політики;

         г) професіоналізм службовців;

         д) організаційна ієрархія як  умова фінансової та адміністративної  ефективності;

         е) наявність гарної адміністрації  як необхідна умова модернізації  людської цивілізації і досягнення  благополуччя.

         Як бачимо, М. Вебер і В. Вільсон,  йдучи з різних боків, сформували  по суті аналогічні концепції.  Адже, за М. Вебером, бюрократична  організація — це організація,  що технічно самоутворилася з  усіх мислимих організаційних  форм.

         Перевагами бюрократичної організації  є чіткість, швидкість, компетентність, наступність, субординація, стабільність  і, нарешті, знеособлений характер  діяльності. Це підносить її значно  вище за всі інші види організації.

         Бюрократія складається з індивідів,  що виконують «раціональні» соціальні  дії, спрямовані на досягнення  цілей держави. Таким чином,  бюрократія — це панування  професіоналізму над некомпетентністю, норми над свавіллям, об’єктивності  над суб’єктивністю.

         Підсумовуючи викладене вище, можна  виокремити такі головні «ідеологічні»  постулати раціональних концепцій  бюрократії:

         а) бюрократія однаково ефективно  служить будь-якому політичному  «хазяїну», але не втручається  при цьому в політику;

         б) бюрократія — найкраща з  усіх можливих форм організації; 

         в) найважливіше достоїнство бюрократії  — незалежність від суб’єктивного  впливу на прийняття рішень.

         Отже, як бачимо, М. Вебер і В.  Вільсон сприймали бюрократію  позитивно.

       Нігілістські  концепції бюрократії. Принципово протилежного погляду на бюрократію дотримував К. Маркс. Якщо М. Вебер у трактуванні  бюрократії виступав як ціннісний нейтральний  позитивіст, К. Маркс з його відкритим  ціннісним запереченням універсальної  соціальної корисності держави стоїть у своєму ставленні до бюрократії на прямо протилежних позиціях. Тут  він повний нігіліст. Бюрократія в  його розумінні є абсолютним злом. Навіть звичайний перелік пунктів  марксистської критики бюрократії вражає: