Усне ділове спілкування

2. Виклад справи слід будувати чітко, коротко, без зайвих подробиць. Лаконізм досягається через детально продуманий перелік головних і другорядних питань, які вимагають короткої і конкретної відповіді. Встановлено, що короткі фрази легше сприймаються на слух, ніж довгі (добре пам’ятати при цьому, що ведення надто довгих службових розмов — це прояв безцеремонності та неповаги до тих, хто чекає телефонної розмови). Необхідно періодично робити паузи, щоб дати можливість співрозмовникові висловити своє ставлення до обговорюваного питання. Це створює певний ритм у розмові.

3. Ініціатива закінчення розмови належить тому, хто подзвонив, але, якщо співбесідник значно старший за віком (чи службовим становищем) слід дати закінчити розмову йому. Не слід зловживати формулою: Вас турбує... Службова особа зобов’язана звертатися до інших службових осіб у різних питаннях і відповідати на їхні запити. Тому цю формулу доречно застосовувати лише тоді, коли йдеться справді про турботу (особиста послуга, приватна справа, довідка та ін.).

На анонімний дзвінок  можна не відповідати і покласти слухавку.

 

 

5. Публічний виступ

Відомі такі жанри  публічних виступів:

• доповідь;
• політична доповідь;
• звітна доповідь;
• ділова доповідь;
• промова;
• мітингова промова;
• агітанційна промова;
• ювілейна промова.

Доповідь — одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові проблеми, які ще потребують розв’язання.

Доповідач повинен знати  заздалегідь

• тему засідання, конференції, круглого столу, зустрічі тощо;
• склад аудиторії;
• хто виступатиме на зібранні.

Проголошення доповіді вимагає ґрунтовної підготовки. Необхідно  вихначити мету і завдання виступу, коло питань, які необхідно охопити.

Виступ повинен ґрунтуватись на найновіших дослідженнях і наукових публікаціях. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми. Наступний крок — написання плану доповіді на папері, що містить:

• вступ;
• основний текст;
• висновки.

Початок доповіді повинен чітко й переконливо відображати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази. Завдання доповідача ― привернути й утримати увагу аудиторії. Необхідно висловлюватись чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Речення повинні бути короткими. Доцільно інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

В основній частині викладається суть проблеми. Необхідно пояснити кожен аспект проблеми. Усі питання повинні бути висвітлені збалансовано. Важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні „ліричні відступи”. Доцільно послуговуватись вставними словосполученнями, властивими для усної ділової мови: можна сказати, доцільно наголосити.

Високі вимоги ставляться до мови справжнього оратора: точність формулювань, стислість, доречність, доступність, виразність, інтонація...

Висновки повинні узгоджуватися із вступом. Підсумок усього сказаного.

 

Страх перед аудиторією — явище досить поширене серед промовців. Може тремтіти голос, вкриватися червоними плямами обличчя, що іноді приводить до завчасного завершення виступу. Хоча боротьба зі страхом є складною, все ж можна дати кілька порад:

• Передусім необхідно добре підготуватися, найураще записати усю доповідь на папері, а потім прочитати вголос;
• Необхідно уявити себе на місці слухача, оцінити свій виступ критично;
• Доцільно шукати підтримки в аудиторії (завжди є люди, котрі усміхнуться, схвально відреагують на Ваш виступ).

Дійовими є також жести. Вони посилюють емоційне звучання сказаного. Жести повинні бути мимовільними, застосовувати їх потрібно, відчуваючи необхідність. Жести повинні відповідати своєму призначенню.

Щоб не виникло непорозумінь під час спілкування, необхідно  узгоджувати несловесні засоби із словесними.

 

Чи захоплююся я музикою?

Одні люди люблять  музику, деякі взагалі не мають  бажання її слухати, хоча таких людей  досить мало і не люблять вони слухати  музику через те, що не вміють. В інших з музикою пов’язані приємні спогади.

Я музикою захоплююся. Вона рятує мене від поганого настрою, від будь-якого нездужання, адже вона робить людей бадьорими і веселими. Хоча захоплююся сучасною музикою, та вважаю, що на увагу слухача заслуговує вся музика, а особливо класична, музика, яку знає й цінує весь світ. Це твори Моцарта, Баха, Бетховена. Є чимало напрямків у музиці, і кожен з них має своїх шанувальників. Мене музика супроводжує щоденно. Сьогодні життя без неї я не уявляю.

Отже, любімо музику, цінуймо  її, адже це чиясь велика праця. Нехай  музика іде з кожним по житті і робить його щасливішим, здоровшим та бадьорішим. І нехай життя кожної людини буде просто музикою.

 

ВИСНОВКИ

 

Вимоги до усного ділового спілкування:

1. Точність у формулюванні думки, не двозначність;
2. Логічність;
3. Стислість;
4. Відповідність між змістом і мовними засобами;
5. Відповідність між мовними засобами та стилем викладу;
6. Вживання сталих словосполучень;
7. Різноманітність мовних засобів;
8. Нешаблонність у побудові висловлювання;
9. Доречність;
10. Виразність дикції;
11. Відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

 

Різновиди мовленнєвого етикету:

Звертання, вітання, знайомство, запрошення, прохання, порада, пропозиція, згода, відмова, вибачення, сумнів, втішання, співчуття, комплімент, зауваження, докір, побажання, вдячність, прощання.

 

Мова — це система засобів спілкування (звуки, слова, словосполучення, моделі речень), яка існує в свідомості носіїв.

 

Мовлення — це реалізація засобів мови конкретними людьми в конкретних актах спілкування.

 

Культура управління — це сукупність вимог до особистих якостей людини, зумовлених нормами і принципами моралі, етики, естетики, принципами організації управління.

 

Вимоги до складу лексики в мові службової особи досить високі: відсутність елементів просторіччя (слів із забарвленням зневажливої іронії, негативних експесивних оцінок), уникання елементів професійного жаргону, багатство лексики нейтральної, загальнолітературної, володіння формулами ввічливості, правильне й доречне використання вставних слів.

 

Культура мови — це володіння нормами літературної мови, вміння користуватись її виразовими засобами в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту мовлення. Це ступінь нашого оволодіння не лише найнеобхіднішими нормами, а й усіма багатствами літературної мови.

 

Спілкування — це один із виявів соціальної взаємодії, в основі якого лежить обмін думками, почуттями з метою інформування.

Розрізняють спілкування  вербальне і невербальне, усне й  письмове, міжособистісне і масове, монологічне, діалогічне й полілогічне, приватне й офіційне, інформативне й неінформативне нормативне і ненормативне, етикетне й неетикетне та ін.

У європейському культурному  ареалі виділяють 5 тональностей спілкування: висока, нейтральна, звичайна, фамільярна, вульгарна.