Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Февраля 2013 в 16:49, реферат
Мовленнєвий етикет українського народу. Словесні формули ввічливості в системі українського мовленнєвого етикету. Загальні вимоги до усного спілкування. Офіційні зустрічі. Культура управління. Телефонна розмова. Публічний виступ.
Тема: Усне ділове спілкування
Словесні формули ввічливості в системі українського мовленнєвого етикету.
1. Мовленнєвий етикет українського народу
Чи ставимо собі за мету досягти успіху у певній справі за допомогою доречно сказаного, вміло використаного ввічливого виразу?
Чи завжди усвідомлюємо силу свого слова?
Адже ще видатний український філософ Григорій Сковорода писав: „Легкий повітряний шум спричиняє випущене слово, але воно часто або смертельно ранить, або радість викликає і збуджує душу”.
Чи остерігаємось ми завдати необережним словом душевної рани співрозмовникові?
Спостереження завсідчують не всі і не завжди.
На жаль, часто доводиться бути свідками невмілого, а то й брутального спілкування між продавцями і покупцями у магазинах, між пасажирами у транспорті, у сфері обслуговування. Ми непомітно для себе збіднили етикет спілкування. Слово етикет французького походження, в перекладі „етикет” — ярлик. У сучасному вживанні воно розширило значення: від „зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монархів, титулованих осіб (придвориний етикет), а також у дипломатичних колах” до „установлені норми поведінки і правила ввічливості у певному товаристві”. Отже, етикет — це установлені норми поведінки і правила ввічливості у певному товаристві. Мовний етикет — це система стандартних словесних формул, уживаних у ситуаціях, що безліч разів повторюються у повсякденні: вітання, прощання, вибачення тощо.
Мовленнєвий етикет українського народу вироблявся, виточувався впродовж тисячоліть. Окремі вислови етноетикету сягають ще дохристиянського періоду і пов’язані з язичницькою обрядовістю, звичаями слов’ян. Наприклад, жінка, перепрошуючи за недобре вимовлене в хаті слово говорила: „Шануючи сонечко святе і піч, і стіл”, а чоловік, утримуючись від лайки, промовляв: „Сказав би, та піч у хаті”.
Це пов’язано з давніми слов’янськими культами сонця, печі, стола. Піч була уособленням сімейного добробуту, охоронцем родинних таємниць. Вірили, якщо шанувати піч, вона дасть силу, достаток, здоров’я. Стіл, за свідченням етнографів, був символом єдності, згуртування, застілля було знаком довіри, доброзичливості. Стіл застеляли вишиваним обрусом, клали на нього хліб святий. Як про піч, так і про стіл належало говорити з повагою, остерігалися осквернити їх непристойним словом.
В основі спілкування українського народу лежать такі загальнолюдські морально-етичні вартості як доброзичливість, любов, лагідність, привітність, шаноба, ґречність. Цими чеснотами віддавна славився український народ.
Вислови мовленнєвого етикету — звертання, вітання, прощання, подяки, прохання, відмови, вибачення, побажання, запрошення тощо покликані репезентувати передусім ввічливість співбесідників.
Чому саме ввічливість? Звернемось до походження цього слова, його первісного значення. Пов’язується воно з формою „у вічі”, тобто увічливий — той, хто дивиться у вічі. Адже не даремно у народі кажуть, що очі — дзеркало душі. Отже, спілкуючись, вітаючись, прохаючи що-небудь співбесідники дивляться одне одному у вічі. Найбільшою ввічливістю є ґречність. Ґречний — це шанобливо ввічливий у поводженні з людьми. Цей прикметник запозичений з польської мови.
У своїй статті „Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності русинів” Яків Головацький пише про визначальні етно-психологічні особливості етикетних висловів українського народу. Це, передусім, доброта, сердечність, простота, щирість і ніжність: „Його витання, прощання, просьби, перепроси, благословення дихають одним духом доброти, сердечності, обичайності. Всі вони прості, щирі, сердечні, ніжні, а за одно чесні та годні чоловіка”. Автор наголошує на такій етнічній рисі мовленнєвої повндінки українця, як почуття власної гідності. Виявляючи пошану до співбесідника, українець ніколи не принизиться сам і не вдастся до приниження гідності іншої людини.
На мовному рівні ці етно-психологічні ознаки виявляються, зокрема, в тому, що семантичним центром багатьох висловів українського етикету є слова з коренем добр-, здоров-, ласк (доброго ранку, на все добре, добродію, здорові будьте, доброго здоров’я, дай, Боже, здоров’я, будь ласка, ласкаво прошу, з вашої ласки та ін.). Існує багато етикетних формул, які своєю первинною семантикою виражають доброзичливість (будьте щасливі, Боже поможи, дай, Боже, щастя тощо). Наявна велика кількість слів-зертань із пестливими суфіксами (голубонько, матінко, матусю, бабуню, сестричко, місяченьку).
Наш обов’язок — звернутися до народного досвіду спілкування, відродити втрачене, узвичаїти призабуте, відкинути невластиве українській культурі спілкування, силоміць нав’язане нашому народові. За багатовікову історію наш народ виробив і відшліфував самобутню систему мовленнєвого етикету, що є феноменом і виразником його загальної культури.
Словесні формули ввічливості в системі українського мовленнєвого етикету
Знання національного мовленнєвого етикету, вміння користуватись ним у комунікативних актах є ознакою як мовної, так і загальної культури. Вироблені в суспільстві норми поведінки об’єднуються в цілісну систему, яку називають етикетом.
Етикетні вислови — це лексично обмежене коло слів (мовні кліше, стандарти).
За умовами і змістом мовної ситуації розрізняють 17 різновидів мовленнєвого етикету.
Різновиди мовленнєвого етикету:
У сфері етикетного мовлення послуговуються такими конструкціями: вибачте, що затримую Вас; скажіть, будь ласка, шановний добродію; юначе, дитино, пані та панове, вельмишановне товариство.
Зустрічаючись, люди вітаються. Вітальні формули поширюються словами: добрий день, вітаю, привіт, радий Вас бачити, рада вітати Вас.
У дні найважливіших християнських свят українці вітаються словами: Христос воскрес, Христос Рождається.
Можна окреслити як встановлення
контакту між людьми із повідомленням
ними чи про них комунікативного
мінімуму знань. Повідомити про себе
цю інформацію називається
Зміст запрошення полягає у зверненні до адресата з проханням. Запрошення роблять усно, безпосередньо або телефоном, також у письмовій формі: запрошую Вас, ходімо, прошу заходити, дозвольте запросити Вас.
Спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з метою чогось домогтися від адресата називається проханням: я дуже прошу тебе (Вас), чи не могли б Ви виконати це завдання, організуйте, будь ласка.
Порада ― це пропозиція, вказівка, як діяти в певних обставинах, допомога добрим словом у скруті: я раджу Вам, дозвольте порадити Вам, чи не спробувати Вам.
Семантичною основою формул згоди є позитивна відповідь на прохання, наказ тощо. Згода з думкою, твердженням співрозмовника виражається конструкціями: погоджуюсь, добре, авжеж, звичайно, безперечно, поза всяким сумнівом, очевидно, це саме так.
Дуже важливо вибрати відповідну формулу відмови, щоб не образити партнера, не спричинити комунікативного конфлікту. Доцільно послуговуватись такими репліками: я не погоджюсь, даруйте, змушений Вам відмовити через не залежні від мене причини, мені шкода.
Це прохання виявити поблажливість, вибачити провину. Необхідно послуговуватись конструкціями, які б давали можливість досягнути бажаного результату: вибачте, пробачте, даруйте, я завинила перед тобою.
У сфері етикетного мовлення сумнів спрямовується на слушність, правдивість, вірогідність того, що висловив співрозмовник. Залежно від глибини сумніву застосовують різні словесні формули: Ви справді так вважаєте?, цю інформацію Ви одержали з надійного джерела?, невже?, мені хотілося б вірити, однак.
Розрадити людину означає заспокоїти її, втішити. Основна формула розради — дієслово у формі наказового способу: не хвилюйтесь, не журіться, не переживайте, сподівайтесь на краще, не думайте про це, Ви повинні сподіватися на краще, все буде гаразд.
Висловити співчуття ― це засвідчити чуйне ставлення до людини в її переживаннях, стражданнях, нещасті, горі: я приношу Вам своє глибоке (щире) співчуття, я розумію Ваше горе, я поділяю Ваш смуток, Ви понесли велику втрату.
Слово „комплімент” у французькій мові означає „вітання”. Етикетним призначенням комплімента є ― зробити словами приємність співрозмовникові, викликати взаємну симпатію: ти чудово виглядаєш, Ви неперевершена господиня, Ваші діти прекрасно виховані.
Особливістю жанру комплімента є використання слів, які виражають високий ступінь якості міри.
Вказівка на помилки у поведінці, докір (звинувачення у чомусь). Зауваження повинно бути максимально об’єктивним, делікатним. Жанр зауваження в українській мові має набір словесних формул: я змушений зробити Вам зауваження, Вам так чинити не личить, Ваш вчинок виходить за межі етичних норм, Ви, мабуть, недостатньо це обміркували.
Виявом етикетної культури,
ввічливості є висловлення
Суть побажання полягає у висловленні адресантом бажання про здійснення чогось для адресата. Основною формулою побажання в українській мові є я бажаю (зичу) Тобі (Вам). Жанр побажання має багатий арсенал словесних формул: дозвольте побажати Вам, прийміть мої найщиріші вітання, бережіть себе, нехай Вам щастить.
Жанр прощання має багатий арсенал словесних форм і невербальних знаків. Репліки прощання першим вимовляє той, хто йде: до побачення, на все добре, прощавайте до завтра, нехай Вам щастить, бувайте здорові, вдячний за все.
Невербальними знаками прощання є: потиск рук, обійми, поцілунки. Не забуваймо, що мовленнєвому контактові сприяє легка, позначена щирістю, усмішка.
Порушення мовного етикету можуть пояснюватися двома причиними:
У європейському культурному ареалі виділяють 5 тональностей спілкування: висока, нейтральна, звичайна, фамільярна, вульгарна.
Високою тональністю спілкування характеризується сфера суто формальних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийняття та ін.): пані і панове, вельмишановний, дозвольте Вас привітати, всього Вам найкращого, з великою приємністю, вельмишановне товариство, розпочинаємо урочисту академію з нагоди..., дозвольте відрекомендувати Вам почесних гостей, які присутні на урочистій академії.
Нейтральна тональність функціонує у сфері офіційних установ: добрий день, щиро дякую, будьте ласкаві.
Звичайна тональність забезпечує спілкування під час офіційних зустрічей, але у випадках, наближених до побутового спілкування: я не заперечую, Ви помиляєтесь, доброго здоров’я.
Фамільярна тональність забезпечує спілкування на побутовому рівні: моє шануваннячко, вік не забуду, ходи здоровий, вітаннячко.
Вульгарна тональність спостерігається у соціально-неконтрольованих ситуаціях: мені не до тебе, відчепися, ти мені набрид, не хочу з тобою спілкуватися.
Знайдіть серед висловів мовленнєвого етикету вислови нейтральної тональності: